Рішення № 125885987, 17.03.2025, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 березня 2025 р. № 400/4805/24 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Малих О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , до відповідачаВійськової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 , провизнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; стягнення грошової компенсації,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі також відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо розгляду рапорту про звільнення ОСОБА_1 з військової служби від відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий облік і військову службу»;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт про звільнення ОСОБА_1 з військової служби та прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий облік і військову службу»;

- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за час служби відповідно до абзацу 3 пункту 14 статті 10 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за час служби в розмірі окладу за військовим званням; одноразову грошову допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, грошову компенсацію за поранення від 08.09.2022 року та 09.07.2022 року, отримані під час виконання бойових завдань по захисту Батьківщини.

Ухвалою від 27.05.2024 року суд відкрив провадження у справі та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику сторін у судове засідання).

Позивач позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач протиправно не звільнив позивача з військової служби за п. 2 ч. 4 ст. 26 Закову України «Про військовий обов`язок і військову службу», як військовослужбовця , який проходить військову службу за призивом під час мобілізації під час венного стану, за станом здоров`я. Консyльтативним висновком епiлептолога вiд 16.11.2022 року поставлено основний дiагноз: епiлепсiя фокальна з вираженими змiнами, помiрним iнтелектуально-мнестичним зниженням, частими (в тому числi серiйними) складними атиповими абсансами, частими генералiзованими судомними припадками. Перелiк хвороб, якi звiльняють особу вiд проходlкення вiйськовоi служби, зазначають у Додатку 1 Положення про вiйськово-лiкарську експертизу в Збройних силах Украiни, де вказано i хвороби Hepвової системи, а саме пiдставою для повноi непридатностi до вiйсiковоi служби можуть бути: епiлепсiя за наявностi частих епвлептичних напвдів або виражених психiчних розладiв.Тому просить зобов`язати відповідача звільнити його з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закову України «Про військовий обов`язок і військову службу», як військовослужбовця , який проходить військову службу за призивом під час мобілізації під час венного стану, за станом здоров`я.

Відповідач відзив на адміністративний позов не надав.

Ухвалу про відкриття провадження та позовну заяву з додатками отримав 28.05.2024 року через свій електронний кабінет.

Верховний Суд у постанові від 21.02.2024 року у справі № 640/22958/21 дійшов висновку, що довідка про доставку електронного листа є допустимим доказом, що підтверджує вручення стороні судового рішення, надісланого в електронній формі.

Згідно із ч. 4 ст. 159 КАС України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 6 ст. 162 КАС України).

Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

З`ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, цінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:

Солдат за призовом ОСОБА_1 , вiдповiдно до витягу з наказу вiд 07.03.2022 року призваний стрiльцем-санiтаром 2 десантно-штурмового взводу 9 десантно-штурмової роти 3 десантно-штурмового батальйону.

Вiдповiдно до довiдки ВЛК від 04.10.2022 року № 189 позивачем отримані вогнепальнi осколковi слiпi поранення, стан пiсля вiдновних операцiй, ПХО вогнепальних ран правого плеча та голови (26.09.2022 року). Зазначене підтверджується довідками та обставинанами травми, а також довiдками про обставини травми. Травми пов`язанi з проходженням військової служби.

Відповідно до Консультативним висновком епiлептолога вiд 31.01.2023 року пiдтверджується заключення: бiоелектрична активнiсть кори дезорганiзована швидкохвильовою активнiстю. Змiни коркової ритмiки по типу регiональної епiактивностi та гiперсинхронiзацiї повiльнохвильової активностi. Консyльтативним висновком епiлептолога вiд 16.11.2022 року поставлено основний дiагноз: епiлепсiя фокальна з вираженими змiнами, помiрним.

Відповідно розліду VI «Хвороби нервової системи (G00-G99), їх наслідки» Додатку 1 Положення про вiйськово-лiкарську експертизу в Збройних силах України, епілепсія за наявності частих епілептичних нападів або виражених психічних розладив може бути підставою для повної непридатностi до вiйсiкової служби.

Як зазначає позивач, ним було направлено поштовим повідомленням відповідачеві рапорт про звільнення з військової служби.

Станом на день подачі позовної заяви рапорт відповідачем не розглянуто, питання щодо звільнення позивача з військової служби не вирішено, у зв`язку з чим позивач буз змушений звернутись до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення у справі, суд виходить з наступного:

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ (далі Закон № 2232), а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Частиною 1 ст. 1 Закону № 2232 встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку (ч. 1 ст. 3 Закону № 2232).

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом

Звільнення з військової служби визначає ст. 26 Закону № 2232.

Підпунктом «б» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232 встановлено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час воєнного стану: за станом здоров`я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців.

Згідно з ч. 7 ст. 26 Закону № 2232 звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до Закону № 2232 Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, яким визначається порядок проходження громадянами України (далі громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі (далі Положення).

Відповідно до п. 2 Положення громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі військова служба) в добровільному порядку або за призовом.

У добровільному порядку громадяни проходять: військову службу (навчання) за контрактом курсантів у вищих військових навчальних закладах, а також закладах вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військову службу за контрактом осіб рядового складу; військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військову службу за контрактом осіб офіцерського складу.

За призовом громадяни проходять: строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

Згідно з п. 233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Згідно зі ст. 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити до наступного прямого начальника.

Відповідно до п. 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України 07.04.2017 року № 124 (далі Інструкція з діловодства у Збройних Силах України), рапорт (заява) письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення,-звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.

Згідно з п. 3.11.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів а моменту реєстрації документа у військовій частині (установи), до якої надійшов документ.

Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», соціальний захист військовослужбовців -діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України», воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до пп. 2 п. 225 Положення звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2частини четвертої ,пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно п. 233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:

- підстави звільнення з військової служби;

- думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;

- районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

При звільненні військовослужбовця з військової служби за рішенням командування військової частини відповідно до підпункту 1 пункту 35 цього Положення рапорт на звільнення військовослужбовцем не подається. У такому разі командуванням військової частини складається аркуш бесіди з військовослужбовцем за формою, визначеною Міністерством оборони України.

У позовній заяві позивач зазначає, що 12.02.2024 року подав рапорт про його звільнення з військової служби відповідно до пп. «б» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закову № 2232, як військовослужбовця, який проходить військову службу за призивом під час мобілізації під час воєнного стану за станом здоров`я, направивши його поштою на адресу командира Військової частини НОМЕР_1 .

До рапорту було додано відповідні документи для підтвердження стану здоров`я.

Ухвалою суду від 28.10.2024 року позивача було зобов`язано надати до суду докази направлення поштовим відправленням до Військової частини НОМЕР_1 зазначеного рапорту про звільнення.

На виконання ухвали від 28.10.2024 року, позивачем надано суду копію поштової квитанції про відправлення позивачем рапорту до Військової частини НОМЕР_1 , яку датована 06.11.2024 року. Тобто, після подачі позовної заяви.

Позивачем також надано лист командира Військової частини НОМЕР_1 від 03.07.2024 року № 642/Вих.3ВГ/679 , зі змісту якого вбачається , що для повного і всебічного розгляду рапорту потрібні документи, які підтверджують підстави для звільнення.

Із зазначеного листа неможливо встановити, на який саме рапорт була надана дана відповідь, оскільки позивачем до матеріалів справи був наданий рапорт дотований 12.02.2024 року, а лист командування часті дотований 03.07.2024 року.

Враховуюче зазначене, суд вважає, що позивачем не дотримано порядок подання рапорту від 12.02.2024 року про звільнення з військової служби відповідно до пп. «б» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232, як військовослужбовця, який проходить військову службу за призивом під час мобілізації під час воєнного стану за станом здоров`я, поштою на адресу командира Військової частини НОМЕР_1 .

Стосовно позовних вимог щодо зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби за пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232, суд зазначає наступне:

Звільнення з військової служби визначає розділ XII Інструкції, згідно норм якого звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Як випливає зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями розуміються повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим з даних обставин.

Суд не може підміняти собою чи перебирати на себе функції суб`єктів владних повноважень у сфері адміністративного управління. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в захисті прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства.

За таких обставин, суд доходить до висновку, що обраний позивачем спосіб захисту, зокрема в частині зобов`язати державну органiзацiю (установу, заклад) Вiйськову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт про звiльнення ОСОБА_1 з вiйськовоi служби та прийняти рiшення про звiльнення ОСОБА_1 з вiйськової служби вiдповiдно до пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232 не відповідає нормам чинного законодавства та виходить за межі компетенції суду.

Враховуючи вищезазначене, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Щодо вимог стягнути з Військової частини НОМЕР_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за час служби, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за час служби та грошову компенсацію за поранення від 08.09.2022 року та 09.07.2022 року, отримані під час виконання бойових завдань по захисту Батьківщини, суд зазначає наступне:

Стосовно грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за час служби:

Відповідно до ст. 10 п. 14 Закону України «Про соціальний i правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки».

У разі звільнення військовослужбовця до закінчення календарного року, за який він уже використав щорічну основну та щорічну додаткову відпустки, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі або у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, на підставі наказу командира (начальника) військового з`єднання чи частини, керівника органу військового управління, вищого військового навчального закладу, установи та організації провадиться відрахування із грошового забезпечення за дні відпустки, що були використані в рахунок тієї частини календарного року, яка залишилася після звільнення військовослужбовця.

У разі смерті військовослужбовця відрахування з його грошового забезпечення за використані дні відпустки не провадяться.

Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, накази про звільнення яких підписано в минулому році, але не виключеним із списків військової частини, відпустки за період служби в поточному році не надаються.

З аналізу наведених законодавчих норм вбачається, що грошова компенсація за невикористанi дні щорічної основної відпустки за час служби виплачується у разі звільнення військовослужбовця зі служби.

Докази звільнення відповідача зі служби у матеріалах справи відсутні.

Щодо матеріальної допомоги для вирішенні соціально-побутових питань:

Відповідно до п. 1, пп. 3 п. 7, п. 9 розділу XXIV Порядку № 260, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років та щомісячні додаткові види грошового забезпечення за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.

Суд зазначає, що пункт 6 окремого доручення Міністра оборони України від 01.02.2023 року № 2683/з дійсно визначає перелік підстав, за наявності яких військовослужбовцям у 2023 році надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, у розмірі місячного грошового забезпечення, але зауважує, що механізм реалізації цього права визначений Порядком № 260, який передбачає наявність рапорту.

Матеріали справи не містять доказів звернення позивача до відповідача з рапортом про виплату відповідної допомоги, тому в цій частині позовні вимоги до задоволення не підлягають.

Стосовно одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний piк служби:

За приписами ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ (далі Закон № 2011), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, виплачується одноразова грошова допомога в таких розмірах: 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби які звільняються з військової служби за станом здоров`я.

Позивачем доказів звільнення з військової служби за станом здоров`я до суду не надано.

Тому в цій частині позовні вимоги до задоволення не підлягають.

Щодо стягнення грошової компенсації за поранення від 08.09.2022 року та 09.07.2022 року, отриманих пiд час виконання бойових завдань по захисту Батьківщини:

Частиною 1 ст. 2 Закону № 2232 передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991№ 2011-ХІІ з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №2011-ХІІ), військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з п. 1 ст. 9 Закону № 2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Пунктами 2 4 ст. 9 Закону № 2011 встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 року № 260 затверджений Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі та раніше за текстом Порядок № 260).

Відповідно до п. 17 Порядку № 260 на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.

Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 в Україні введено воєнний стан, який триває до сьогодні.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 року прийнята постанова «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану № 168» (далі Постанова № 168).

Пунктом 1 Постанови № 168 установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Пунктом 5 Постанови № 168 передбачено, що вона набирає чинності з моменту опублікування і застосовується з 24.02.2022 року.

01.04.2022 року до Постанови № 168 постановою Кабінету Міністрів України № 400 внесено зміни, згідно з якими до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включати осіб, зазначених у пункті 1, у тому числі тих, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Отже до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Таким чином, додаткова винагорода в розмірі 100000 грн виплачується військовослужбовцям, зокрема, тим, які у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), - включаючи час переміщення до лікарняного закладу (в тому числі з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого), або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.

При цьому, суд зауважує, що для виплати додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, на період дії воєнного стану, немає обов`язкової умови щодо безперервного перебування особи на стаціонарному лікуванні.

Тобто, у разі повторного та кожного наступного перебування військовослужбовця на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), за медичними показниками отриманого раніше поранення (контузії, травми, каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини, виплата додаткової винагороди здійснюється в розмірі 100000 гривень.

Підставою для видання наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 гривень у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини, є довідка про обставини травми, видана командиром військової частини, де проходить службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення під час захисту Батьківщини.

Разом з позовною заявою позивачем до суду надана довідка командира Військової частини НОМЕР_1 від 31.063.2023 року № 642/1033 про обставини отримання військовослужбовцем ОСОБА_1 поранення під час захисту Батьківщини.

Відповідно до наданих позивачем медичних документів, а саме:

- перевідного епікризу із медичної карти стаціонарного хворого № 12293, позивач перебував на стаціонарному лікуванні з 10.09.2022 по 12.09.2022 року;

- виписки-епікризу із медичної картки стаціонарного хворого № 8977 вбачається, що позивач перебував на стаціонарному лікуванні з 12.09.2022 року по 03.10.2022 року;

- виписки із медичної картки стаціонарного хворого № 7322 позивач перебував на стаціонарному лікуванні з 12.07.2022 року по 03.08.2022 року.

Довідками від 04.10. 2022 року № 189 підтверджено період перебування у відпустці за станом здоров`я 30 днів.

Відтак, позивач має право на отримання додаткової винагороди у збільшеному розмірі із розрахунку 100000 грн на місяць за період перебування на стаціонарному лікуванні та за період перебування у відпустці у період.

Доказів нарахування та виплати грошової компенсації за поранення від 08.09.2022 року та 09.07.2022 року, отримані під час виконання бойових завдань по захисту Батьківщини, до суду не надано.

Оскільки у ході розгляду справи були підтверджені обставини порушення прав та інтересів позивача з приводу грошової компенсації за поранення від 08.09.2022 та 09.07.2022 року, отримані під час виконання бойових завдань по захисту Батьківщини, то порушеному праву позивача належить надати судовий захист у спосіб, що сформульований у резолютивній частині даного рішення.

Під час розгляду справи суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року (рішення від 21.01.1999 у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007 року у справіКрасуля проти Росії, від 05.05.2011 у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010 року у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994 у справіХіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003 року у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008 року у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії); надав оцінку усім юридично значимим факторам, доводам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; вичерпно реалізував існуючі правові механізми з`ясування об`єктивної істини.

Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищевказане, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

З урахуванням відмови у задоволенні позовних вимог в частині розгляду рапорту про звільнення, судові витрати, у силу положень ст. 139 КАС України, стягненню не підлягають.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241 246, 260 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за поранення від 08.09.2022 року та 09.07.2022 року, отримані під час виконання бойових завдань по захисту Батьківщини, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», в розмірі 100000,00 грн на місяць пропорційно до відпрацьованого робочого часу.

3. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошової компенсації за поранення від 08.09.2022 року та 09.07.2022 року, отримані під час виконання бойових завдань по захисту Батьківщини, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» в розмірі 100000,00 грн на місяць пропорційно до відпрацьованого робочого часу.

4. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 17.03.2025 року.

Суддя О.В. Малих