Рішення № 125845909, 10.02.2025, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/288/25

Справа №754/6946/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

10 лютого 2025 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді Буша Н.Д.,

секретаря с/з Шклярської К.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог: Деснянська района в місті Києві державна адміністрація про визнання особи такою, що втратила право користування службовим жилим приміщенням та виселення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про виселення зі службового житлового приміщення без надання іншого житлового приміщення та визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням. Позивач мотивує свої вимоги тим, що 30.12.1992 року ОСОБА_3 , який працював в сфері УЖГ двірником було видано ордер на право заняття службового жилого приміщення №1814 в тому, що йому на час роботи на даній посаді надано службове приміщення - квартира АДРЕСА_1 ), склад сім`ї якого складає ОСОБА_3 , його дружина ОСОБА_4 та син ОСОБА_2 . Ордер видано Державною адміністрацією на підставі розпорядження представника Президента України районної Ради Президента України від 21.12.1992 року №1699.

Згідно наявної у підприємства інформації, ОСОБА_3 працював на підприємстві у сфері УЖГ з 14.06.1992 року по 01.10.1996 року та з 10.11.1999 року по 06.11.2000 року, тобто загалом ОСОБА_3 пропрацював лише 5 років 4 місяці. Станом на 25.05.2023 року відповідно до витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Оскільки ОСОБА_3 , який отримав право проживання у квартирі на період наявності трудових відносин у сфрі УЖГ, не відпрацював належні 10 років, відповідачі не працюють в коммунальному підприємстві «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва», та відповідно відповідачі займають дане приміщення безпідставно. Позивач направляв претензію про виселення зі службової квартири відповідачам, дана вимога була проігнорована. На підставі викладеного позивач звертається до суду з даним позовом, в якому просить визнати відповідачів такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 та виселити без надання іншого житлового приміщення.

Ухвалою суду від 20.05.2024 року відкрито провадженя у справі за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого судового засідання.

04.06.2024 року від представника третьої особи на адресу суду надійшли письмові пояснення. В своїх поясненнях третя особа зазначає, що відповідно до службової записки відділу обліку, розподілу житлової площі та приватизації Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 27.05.2024 № 102/24-67-юр квартира АДРЕСА_1 не виключалась з числа службових приміщень, на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов в Деснянській районній в місті Києві державній адміністрації за вказаною адресою, ніхто не перебуває. Просили розглянути справу без участі представника третьої особи та прийняти рішення на підставі чинного законодавства України.

07.06.2024 року від сторони позивача на адресу суду надійшла заява про уточнення позовних вимог.

Ухвалою суду від 06.11.2024 року закрито підготовче засідання та призначено розгляд справи по суті.

В судове засідання представник позивача не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, у своїй заяві просить розглядати справу у його відсутність.

Відповідачі в судове засідання не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, про причини неявки не повідомили. Суд вважає можливим розглядати справу у їх відсутності, за наявних у справі матеріалів.

Вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно розпорядження Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації № 99 від 01.03.2016 року «Про закріплення на праві господарського відання за комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» службового житла» квартира АДРЕСА_1 як службове житло була передана з балансу КП по УЖГ «Житлорсмбудсервіс» Деснянського району м. Києва на баланс КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» та закріплена за підприємством на праві господарського відання.

На підставі ордеру на право заняття службового жилого приміщення №1814 від 30.12.1992 року, виданого Державною адміністрацією на підставі розпорядження представника Президента України районної Ради Президента України від 21.12.1992 року №1699, ОСОБА_3 та його сім`ї було надано в користування квартиру АДРЕСА_1 . До складу сім`ї увійшли жінка ОСОБА_3 - ОСОБА_5 (нині ОСОБА_6 ) та син - ОСОБА_2 .

Відповідно до службової записки відділу обліку, розподілу житлової площі та приватизації Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 27.05.2024 № 102/24-67-юр вищевказана квартира не виключалась з числа службових приміщень, на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов в Деснянській районній в місті Києві державній адміністрації за адресою: АДРЕСА_2 ніхто не перебуває.

Відповідно до витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва від 25.05.2023 року в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, кожна з яких, відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод встановлено, що кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy vs. Ukraine», заява N 30856/03) поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.

У пункті 36 рішення від 18.11.2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини зазначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому, чи є місце конкретного проживання «житлом», що спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Відповідно до вимог статті 47 Конституції України, держава гарантує кожному право на житло. Ніхто не може бути позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно з ч. 4, 5 ст. 9 ЖК УРСР, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Стаття 53 цього ж кодексу визначає, що жилі приміщення в будинках громадського житлового фонду надаються громадянам за спільним рішенням органу відповідної організації та її профспілкового комітету з наступним повідомленням виконавчому комітетові відповідно районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів про надання жилих приміщень для заселення.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 61, ст. 64 та 65 ЖК УРСР, користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 11.07.2012 року №6-60цс-12, у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача (ч.1, 2 ст.64 ЖК УРСР).

Окрім того, особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (ч. 2 ст. 65 ЖК УРСР).

При цьому під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім`ї наймача, в розумінні ч. 2 ст. 64 ЖК УРСР, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають в квартирі разом з наймачем.

Відповідно до ст. 124 ЖК УРСР України робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Згідно зі ст. 125 ЖК УРСР без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у ст. 124 цього Кодексу, не може бути виселено: зокрема, осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років.

Разом з тим, ОСОБА_3 працював на підприємстві у сфері УЖГ з 14.06.1992 року по 01.10.1996 року та з 10.11.1999 року по 06.11.2000 року, тобто загалом ОСОБА_3 пропрацював лише 5 років 4 місяці.

Відповідачами не надано доказів на підтвердження їх права проживання у квартирі АДРЕСА_1 та не спростовано доводи позивача, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частинами 5, 6 цієї статті визначено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

За нормами ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року), суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів.

Таким чином, приймаючи до уваги викладені вимоги матеріального та процесуального закону, оцінивши зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, суд вважає, що доводи позовної заяви знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи, тому з метою захисту порушених прав позивача, суд вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, згідно зі ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідачів на користь позивача 1 514 грн. з кожного в рахунок відшкодування судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265 ЦПК України, Конституцією України, ст.ст. 9, 64, 109 Житлового Кодексу України, суд-

У Х В А Л И В:

Позов Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог: Деснянська района в місті Києві державна адміністрація про визнання особи такою, що втратила право користування службовим жилим приміщенням та виселення - задовольнити.

Виселити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 із квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

Визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 такими, що втратили право користування жилим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» судовий збір в розмірі 1 514 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» судовий збір в розмірі 1 514 грн.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Деснянський районний суд міста Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Позивач - Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва", ЄДРПОУ 39605452, адреса: м. Київ, пр. Закревського, 15.

Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 .

Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення виготовлений 20.02.2025 року.

Суддя Н.Д.Буша