Вирок № 125843741, 14.03.2025, Гусятинський районний суд Тернопільської області

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" березня 2025 р. Справа № 596/23/25

Провадження № 1-кп/596/99/2025

Гусятинський районний суд Тернопільської області в складі:

головуючої судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

за участю прокурора ОСОБА_3 ,

представника потерпілого ОСОБА_4 ,

обвинуваченої ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Гусятин кримінальне провадження №12024211140000102, внесене у Єдиний реєстр досудових розслідувань 20 серпня 2024 року відносно обвинуваченої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки села Лісний Хлібичин Коломийського району Івано-Франківської області, жительки АДРЕСА_1 , українки, громадянки України, з вищою освітою, не працює, інваліда ІІІ групи загального захворювання, вдови, на утриманні двоє малолітніх дітей, раніше не судимої,

обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 197-1 Кримінального кодексу України,

ВСТАНОВИВ:

У відповідності до преамбули Водного кодексу України, усі води (водні об`єкти) на території України є національним надбанням Українського народу, однією з природних основ його економічного розвитку і соціального добробуту. Водні ресурси забезпечують існування людей, тваринного і рослинно світу і є обмеженнями та уразливими природними об`єктами.

В умовах нарощування антропогенних навантажень на природне середовище, розвитку суспільного виробництва і зростання матеріальних потреб виникає необхідність розробки і додержання особливих правил користування водними ресурсами, раціонального їх використання та екологічно спрямованого захисту.

Відповідно до ч.І ст.58 ЗК України та ст.4 Водного кодексу України, до земель водного фонду належать землі, моря, річки, озера, водосховища, інші водні об`єкти, болота, а також острова, не зайняті лісами, прибережні захисні смуги вздовж морів, річок та навколо водойм.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

В силу ст.60 ЗК України, вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюється по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води шириною: для малих річок, струмків і поточків, а також ставків площею менш як 3 га - 25 м., для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 2 га - 50 м. та для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 м.

При крутизні схилів більше трьох градусі мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. Як передбачено ч. 1 ст.59 ЗК України, землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3-х га) на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови можуть передавитися лише для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (ст.ст.61,62 ЗК України, ст.ст.89,90 Водного кодексу України, абзац 2 п.8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19.06.1996 р. № 173, і додаток 13 з цих правил).

Але, діючи у супереч вимог ст.ст.60, 61, 116-126 ЗК України, відповідно до яких, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки, виникають з моменту державної реєстрації цих прав, та оформляється згідно Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та п.бст.211 ЗК України, ст.1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», у порушення ст.ст.87-89 Водного кодексу України, відповідно до яких у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів, не маючи рішень органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу у власність, чи надання у користування земельної ділянки, ОСОБА_5 , в період часу з квітня 2022 року по 20 серпня 2024 року самовільно зайняла земельну ділянку площею 0,0995 га. комунальної форми власності, без кадастрового номеру в прибережній захисній смузі річки Збруч, яка відноситься до категорії середніх річок, що по вул. Джерельна у смт. Гусятин, Чортківського району Тернопільської області, яка відповідно до ст.88 Водного кодексу України є охоронною зоною.

На самовільно зайнятій земельній ділянці, яка являється охоронною зонною ОСОБА_5 здійснювала обробіток та вирощування сільськогосподарських культур, для власних потреб.

В судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_5 вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 197-1 КК України визнала повністю, підтвердила час, місце, обставини і мотиви вчинення злочину.

Надала показання, що дійсно в період часу з квітня 2022 року по 20 серпня 2024 року самовільно зайняла земельну ділянку площею 0,0995 га. в прибережній захисній смузі річки Збруч, що знаходиться по вул. Джерельна у смт. Гусятин, Чортківського району Тернопільської області. На цій ділянці вона здійснювала обробіток та вирощування сільськогосподарських культур, для власних потреб. Розкаюється у вчиненому, просить її суворо не карати.

Показання ОСОБА_5 відповідають фактичним обставинам обвинувачення і учасниками судового провадження не оспорюються.

Даючи оцінку показанням обвинуваченої, суд визнає їх правдивими та достовірними, оскільки вони об`єктивно та послідовно відображають обстановку та обставини скоєного кримінального правопорушення.

З`ясувавши думку учасників судового провадження про те, які докази треба дослідити та порядок їх дослідження, визнавши недоцільним дослідження доказів стосовно фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються, враховуючи, що учасниками судового провадження не оспорюються доведеність вини обвинуваченої та кваліфікація її дій, з`ясувавши правильне розуміння обвинуваченою та іншими учасниками кримінального провадження змісту цих обставин, за відсутності сумнівів у добровільності та істинності їх позиції, суд вважає, що обвинувачення, пред`явлене ОСОБА_5 знайшло своє підтвердження в судовому засіданні в повному обсязі, а її дії органами досудового розслідування за ч.2 ст.197-1 КК України, а саме самовільне заняття земельної ділянки, щодо земель в охоронних зонах, кваліфіковані вірно.

При призначенні обвинуваченій ОСОБА_5 покарання, суд, у відповідності із вимогами ст.ст.65-67 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченої, яка характеризується негативно за місцем проживання, проте є особою раніше не судимою, на обліку в лікаря нарколога не перебуває, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, є інвалідом ІІІ групи загального захворювання, обставини, що пом`якшують покарання, а саме: щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, думку сторони потерпілого про те, щоб суворо не карати обвинувачену, та вважає за необхідне призначити ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції частини 2 статті 197-1 КК України.

З врахуванням встановлених обставин суд приходить до висновку про можливість виправлення обвинуваченої ОСОБА_5 без відбування покарання, звільнивши її від відбування покарання з випробуванням, якщо вона протягом 1 року іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на неї обов`язки.

Дане покарання є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченої та попередження нових злочинів.

Керуючись ст.ст. 370-376 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_5 визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.197-1 КК України та призначити їй покарання у виді 1 (одного) року позбавлення волі.

Згідно ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_5 від відбування покарання, якщо вона протягом 1 (одного) року іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на неї обов`язки.

Згідно п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_5 наступні обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Вирок може бути оскаржений до Тернопільського апеляційного суду через Гусятинський районний суд протягом 30 днів з часу його оголошення, а обвинуваченим у той же термін з дня отримання копії вироку.

Судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч.3 ст.349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок якщо його не було скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.

Суддя Гусятинського районного суду ОСОБА_6