Рішення № 125814855, 10.03.2025, Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/11253/24

Провадження № 2-а/466/34/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2025 року Шевченківський районний суд м.Львова у складі:

головуючої судді Луців-Шумської Н.Л.

за участю секретаря Попенко І.І.

позивача ОСОБА_1

представника позивача Шульги Ю.І.

перекладача Майсурадзе Г.Г.

представника відповідача Горбань О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства та постанови про накладення адміністративного стягнення,

в с т а н о в и в :

11.11.2024 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Шульга Ю.І., звернувся в суд з позовом до Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства та постанови про накладення адміністративного стягнення.

В обґрунтування позову зазначив, що він є громадянином Грузії.

30.10.2024 року провідним спеціалістом Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області Лавриновичем Віталієм було винесено рішення №4601130100017000 про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Грузії ОСОБА_2 / ОСОБА_3 з одночасною забороною в`їзду на територію України строком на 3 роки та постанову про накладення адміністративного стягнення.

Позивач з вищезазначеними рішенням та постановою відповідача не погоджується, вважає, їх протиправними, прийнятими із суттєвим порушенням вимог Законодавства України, виходячи з наступного.

Відсутні підстави, передбачені статтею 26 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», наявність яких закон пов`язує з можливістю повернення особи до країни походження та забороною в`їзду в Україну;

Також порушена процедура розгляду справи та прийняття рішення примусового повернення: - іноземцю не було надано перекладача, - не роз`яснено його права, - не надано правову допомогу, - не надано можливість дати пояснення і прийняти участь у розгляді справи.

Позивач звертався до працівників міграційного органу російською мовою, якою він більш-менш володіє. Спілкування із позивачем проводилося українською мовою, яку позивач не розуміє зовсім. Коли позивач зазначав, що не розуміє звернень до нього українською, йому декілька разів відповідали російською мовою, але потім все одно переходили на українську.

Рідною мовою для позивача є грузинська. Оформлюючи документи українською мовою, посадові особи міграційної служби вказували, в яких місцях позивач повинен поставити свій підпис. Позивач довіряв працівникам міграційного органу, які запевнили його, що змушені оформити матеріали про адміністративне правопорушення, і єдиним негативним наслідком для позивача буде сплата штрафу в сумі більше 5100 гривень. Він сприймав на віру такі запевнення і тому позивач підписував надані йому документи, зважаючи на те, що це є єдиним негативним наслідком для нього.

По завершенню процедури оформлення матеріалів позивачу було надано рішення про примусове повернення в країну походження або третю країну з одночасною забороною в`їзду на територію України строком на 3 роки, проставлено штамп у паспорт з забороною в`їзду в Україну на три роки.

Як повідомили позивачу: таке рішення прийняло керівництво міграційного органу. Позивачу було роз`яснено, що йому надається 14 днів, до 14.11.2024, щоб він залишив територію України, виїхавши до Грузії або іншої країни. Рішення мотивовано встановленим фактом ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування.

Обставини, які відповідач вважав встановленими на момент прийняття оскаржуваного рішення, те « що гр. Грузії САХОКІЯ ДЖАМБУЛІ прибув на територію України 25.06.2023 через ПП «Рава-Руська» та до цього часу межі України не залишив, чим перевищив встановлений строк перебування в Україні більше як 30 днів».

Метою примусового повернення позивача в країну походження або до третьої країни відповідач вважав забезпечення виконання положень статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Це єдина норма матеріального права, на яку покликався відповідач.

Проте, норма ч.1 ст.26 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», надає міграційним органам право приймати рішення про примусове повернення іноземців в країну походження, але не встановлено такого безальтернативного обов`язку.

Позивач жодним чином не порушував норм адміністративного чи кримінального законодавства України та за відсутності даних про будь-які його дії, що б суперечили інтересам безпеки України чи охорони громадського порядку, здоров`я і захисту прав та інтересів громадян України. Вважає, що органи міграційної служби необґрунтовано прийняли оскаржуване рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни, оскільки у конкретному випадку відсутні підстави, передбачені статтею 26 ЗУ "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", наявність яких закон пов`язує з можливістю повернення особи до країни походження та забороною в`їзду в Україну.

Позивач не визнає правомірним незабезпечення його адвокатом і перекладачем при розгляді матеріалів про адміністративне правопорушення, та при прийнятті оскаржуваного рішення. Позивач стверджує, що був переконаний у тому, що наслідком процесу щодо нього буде притягнення його до адміністративної відповідальності і зобов`язання сплатити штраф. Тому рівень небезпеки від такого процесу, як вбачав позивач, для нього не був надвисоким. Позивач не визнає правомірним не складання відносно нього протоколу про адміністративне затримання.

Оскільки позивач не відмовлявся від захисника, і був доставлений до підрозділу ДМС України та затриманий більше трьох годин, працівники відповідно мали скласти протокол про адміністративне затримання та здійснити інформування Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги про випадок затримання, чого зроблено не було.

Позивач не визнає, що йому були роз`яснені права, надруковані українського мовою на другому аркуші протоколу про адміністративне правопорушення, у тому числі право користуватися послугами адвоката і перекладача. Підпис позивача під цим друкованим переліком прав українською мовою без перекладу не свідчить. що йому вони були дійсно роз`яснені і зрозумілі.

Позивач не визнає, що ним заявлялося клопотання про розгляд справи про адміністративне правопорушення без його участі керівником підрозділу міграційної служби, як то надруковано українською мовою в протоколі про адміністративне правопорушення Позивач, не будучи належним чином проінформованим про його права, взагалі не знав, що його справа розглядатиметься керівником підрозділу, і що він може бути присутнім при такому розгляді.

Враховуючи вищенаведене, просить ухвалити рішення, яким визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області від 30.10.2024 №4601130100017000 про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Грузії ОСОБА_2 / ОСОБА_3 та рішення Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області від 30.10.2024 №4601110100015555 про заборону в`їзду на територію України строком на 3 роки.

Визнати протиправною і скасувати Постанову Головного управління Державної міграційної служби у Львівській від 30.10.2024 року ПН МЛВ №002736 про накладення адміністративного стягнення на громадянина Грузії ОСОБА_2 / ОСОБА_3 .

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Львова від 28.11.2024 року адміністративний позов прийнято до розгляду та в справі відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням сторін.

12.12.2024 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач не погоджується з викладеним в адміністративному позові, та зазначив, зокрема, про таке.

До порушень міграційного законодавства, за які передбачено адміністративну відповідальність та розгляд яких законодавством віднесено до компетенції уповноважених посадових осіб ДМС, відносяться порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні згідно ст. 203 КУпАП.

30.10.2024 року о 12.54 год. за адресою :м.Львів, вул. Руданського, 3 встановлено ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування гр. Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_1 , який останній раз прибув на територію України 25.06.2023 через ПП «Рава-Руська» та до моменту виявлення та документування факту вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 203 КУпАП, територію України не покидав.

Позивач тривалий період часу перебуває на території України без будь-яких документів для іноземця (посвідка, дозвіл на імміграцію, довідка про звернення за захистом і т.д.), що дають право законно перебувати на території України, та тимчасово фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , не працює. Дії громадянина Грузії ОСОБА_1 порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а саме вказаний іноземець ухилився від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, порушив правила перебування в Україні, тобто проживав без документів на право проживання в Україні. Такі дії складають об`єктивну сторону адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.203 КУпАП.

30.10.2024 року посадовою особою ГУ ДМС у Львівській області, був складений протокол про адміністративне правопорушення №ПР МЛВ 002746 відносно гр. Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч.2 ст.203 КУпАП, та винесено постанову про накладання адміністративного стягнення №ПН МЛВ 002736 від 30.10.2024, якою на ОСОБА_4 , накладено штраф в розмірі 5100,00 грн.

З протоколом про адміністративне правопорушення та постановою про накладення адміністративного стягнення позивач був ознайомлений, про що свідчить його особистий підпис в цих документах.

Під час складання протоколу про адміністративне правопорушення гр. Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було ознайомлено з його правами, зокрема, роз`яснено зміст ст. 63 Конституції України., що підтверджується наявністю на другому аркуші протоколу власноручного підпису позивача.

Крім того в протоколі зафіксовані пояснення гр. Грузії ОСОБА_1 , щодо адміністративного правопорушення: «своєчасно не покинув територію України, свою провину визнає».

В протоколі про адміністративне правопорушення позивач засвідчив, що послуг перекладача не потребує. Тому потребу залучення перекладача не було.

Розгляд справи позивач просив здійснити без його участі, що засвідчив власноручним підписом у відповідній графі протоколу.

Оскільки доводи та аргументи сторони позивача ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин справи та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, відповідач вважає, що оскаржуване рішення ГУ ДМС в Львівській області не виходить за межі компетенції ГУ ДМС у Львівській області щодо підстав притягнення до адміністративної відповідальності та протидії нелегальній міграції. Просить відмовити у задоволенні адміністративного позову гр. Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області - в повному обсязі.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник Шульга Ю.І. позов підтримали, просили цей позов задовольнити.

Представник відповідача Горбань О.В. в судовому засіданні проти задоволення позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позов.

Заслухавши пояснення позивача, його представника та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд дійшов висновку, що заявлені вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Згідно ч.1 ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

У відповідності до ч.1 ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Стаття 72 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

В судовому засіданні встановлено, що постановою першого заступника начальника Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області Іваночко І.Р. від 30.10.2024 року громадянина Грузії ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 203 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 5 100,00 грн. (а.с.42-43,88)

В цій постанові, зокрема, зазначено, що 30.10.2024 року о 12.54 год. за адресою: 79005, м. Львів, вул. Руданського, 3 встановлення перевищення встановленого строку перебування в Україні більш як на 30 днів гр. Грузії ОСОБА_1 . Місце скоєння правопорушення: 79005, м.Львів, вул.Руданського, 3. При розгляді справи додатково встановлено, що гр. Грузії ОСОБА_1 прибув на територію України 25.06.2023 через ПП «Рава-Руська» та до цього часу межі України не залишив, чим перевищив встановлений строк перебування в Україні більш як на 30 днів, чим порушив п.2 Порядку, затвердженого ПКМУ №150 від 15.02.2012, за що передбачено відповідальність за ч.2 ст.203 КУпАП.

30.10.2024 року провідним спеціалістом Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області Лавринович В. прийнято рішення про примусове повернення до країни походження громадянина Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зобов`язано покинути територію України у строк до 14.11.2024 року. (а.с. 40 41, 86)

Згідно змісту рішення від 30.10.2024 року гр. Грузії ОСОБА_1 прибув на територію України 25.06.2023 через ПП «Рава-Руська» та до цього часу межі України не залишив, чим перевищив встановлений строк перебування в Україні більш як на 30 днів , чим порушив положення ст.26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», який визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу норм ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Порядок дій посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства (далі - іноземців), їх документування та здійснення заходів з безпосереднього примусового повернення та примусового видворення за межі України визначає Інструкція про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23 квітня 2012 року №353/271/150 (далі - Інструкція).

Згідно з пунктом 1.5 Інструкції іноземці можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну зокрема на підставі рішення територіальних органів, територіальних підрозділів ДМС, про примусове повернення або примусово видворенні на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду про примусове видворення.

Пункт 1.6 Інструкції визначає підстави для прийняття рішення про примусове повернення іноземців за межі України.

Частиною 2 Закону № 3773 визначено, що рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в`їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в`їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України.

Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» вказано обставини, за яких в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється.

Встановлена ч.2 ст.26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» можливість прийняття рішення про заборону подальшого в`їзду в Україну, свідчить про наявність в органу Державної міграційної служби дискреційних повноважень.

Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях також неодноразово наголошував на важливість забезпечення права особи на перекладача.

Приймаючи рішення у справі, суд виходить із закріплених Декларацією про права людини та Європейською Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод загальних прав людини.

Так в пункті І статті 5 Декларації про права людини закріплено право іноземця на перекладача, воно стосується осіб, що не є громадянами країни, в якій проживають.

У пункті 2 статті 5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод також визначено, що кожен, кого заарештовано, має бути негайно поінформований зрозумілою для нього мовою про підстави його арешту і про будь-яке обвинувачення, висунуте проти нього.

Про важливість забезпечення права особи на перекладача неодноразово наголошувалось в рішеннях Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Лудіке, Белкасем і Коч проти ФРН» від 28.11.1978, у справі «Камазінскі проти Австрії» від 19.12.1989, у справі «Артіко проти Італії» від 30.05.1980).

Права іноземця на допомогу перекладача регламентовано і внутрішнім законодавством України.

Дотримання права іноземця на перекладача при прийнятті суб`єктом владних повноважень рішень відносно нього є достатньою і необхідною правовою підставою вважати, що він обізнаний з його змістом і сутністю, а отже, знає або повинен знати про втручання в його права.

Відповідно до ст.274 КУпАП перекладач призначається органом (посадовою особою), в провадженні якого перебуває справа про адміністративне правопорушення. Перекладач зобов`язаний з`явитися на виклик органу (посадової особи) і зробити повно й точно доручений йому переклад.

Згідно з п. 2.6 Інструкції №1654/24186, у разі коли особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, не володіє мовою, якою ведеться провадження, протокол про правопорушення складається за участю перекладача.

У цьому контексті суд наголошує, що призначення перекладача є обов`язком, а не правом органу чи посадової особи в ході адміністративної процедури за участю особи, яка не володіє державною мовою.

Судом встановлено, що в протоколі про адміністративне правопорушення від 30.10.2024р. зроблено запис, що ОСОБА_5 роз`яснено його процесуальні права, в тому числі право на перекладача і є підпис. ОСОБА_6 .

Також підпис Сахокія Д. є під згодою на розгляд справи про адміністративне правопорушення у його відсутності, про отримання одного примірника протоколу та про відсутність потреби у перекладачі.

Разом з тим, під час судового засідання у суді ОСОБА_5 повідомив, що української мови не розуміє та потребує перекладача. Перекладач необхідний був з грузинської мови на українську і навпаки.

Водночас, протокол про адміністративне правопорушення складений українською мовою. В суді ОСОБА_5 пояснив, що працівник міграційної служби галочками у протоколі відмітив графи у яких йому слід було поставити свої підписи, що він і зробив, не розуміючи під чим ставить свої підписи.

Відтак, доказів того, що при складанні протоколу та рішення був присутнім перекладач або доказів того, що позивач відмовився від перекладача або про те, що він його не потребує, рішення не містить, тому вказане викликає у суду обґрунтований сумнів у дотриманні права позивача на залучення перекладача, вказує на формальний підхід з боку суб`єкта владних повноважень та незабезпечення реалізації прав особи - іноземця в ході адміністративної процедури, недотримання вимог ст.274 КУпАП.

Суд вважає, що оскільки з моменту доправлення до міграційної служби позивач не був забезпечений перекладачем з мови, якою він вільно володіє, відтак не мав змоги розуміти зміст дій та рішень, що приймалися відносно нього службовими особами та не міг отримати належне роз`яснення його прав, зокрема, на отримання правової допомоги.

30.10.2024 року постановою першого заступника начальника Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 203 КУпАП, а також 30.10.2024р. уповноваженою особою ГУДМСУ у Львівській області прийнято рішення про примусове повернення ОСОБА_5 до країни походження або третьої країни та зобов`язано залишити територію України не пізніше 14.11.2024 року.

Такі рішення, на переконання суду, прийнято з порушенням міжнародних норм та правил щодо забезпечення права іноземця на перекладача та законодавства України. Водночас, дотримання права іноземця на перекладача при прийнятті суб`єктом владних повноважень рішень відносно нього є достатньою і необхідною правовою підставою вважати, що він обізнаний з його змістом і сутністю, а отже, знає або повинен знати про втручання в його права.

Висновки Верховного Суду щодо порушення права на захист органами ДМС України і несповіщення Центру з надання безоплатної правової допомоги викладені у постанові Верховного Суду від 11 лютого 2020 року по справі № 473/4762/19, у постанові Верховного Суду від 11.12.2019 по справі №545/2432/16-а.

Аналіз законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства дає підстави для висновку, що правовий статус іноземця передбачає обов`язок суб`єктів владних повноважень забезпечити йому реальну можливість реалізувати свої права, зокрема право на перекладача, яке перебуває у взаємозв`язку з правом знати за що він притягається до адміністративної відповідальності і яка саме санкція до нього застосовується, оскільки від цього безпосередньо залежить наявність у нього чіткої практичної можливості оскаржити дії, які становлять втручання в його права. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у свої постановах від 08.07.2018 року у справі № 750/8187/16-а та від 04.03.2020 року у справі № 813/2417/18.

Таким чином, враховуючи те, що позивач є іноземцем, який не розуміє української мови, а відповідачем не було залучено до участі у справі перекладача й не забезпечено при цьому участь адвоката, суд вважає, що в даному випадку, позивач фактично був позбавлений можливості подавати докази, заявляти клопотання та користуватись іншими правами, передбаченими ч.1 ст.268 КУпАП та ст.63 Конституції України. Вказане є безумовною підставою для визнання протиправними та скасування оскаржуваних рішень.

Відповідно до ч. 4 ст. 90 КАС України, суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовна заява громадянина Грузії ОСОБА_1 підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст.6,8,9,10,72-77,143,241,242,243,244,245,288 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити.

Визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області від 30.10.2024 №4601130100017000 про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Грузії ОСОБА_2 / ОСОБА_3 та рішення Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області від 30.10.2024 №4601110100015555 про заборону в`їзду на територію України строком на 3 роки.

Визнати протиправною і скасувати Постанову Головного управління Державної міграційної служби у Львівській від 30.10.2024 року ПН МЛВ №002736 про накладення адміністративного стягнення на громадянина Грузії ОСОБА_2 / ОСОБА_3 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів після його проголошення.

У разі застосування судом частини третьої статті 243 КАС України, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 10 березня 2025 року.

Суддя Н. Л. Луців-Шумська