Постанова № 12573956, 17.11.2010, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 листопада 2010 р. справа № 2а-23887/10/0570

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 12-35

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Смагар С.В.

при секретаріЗакутько О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лема Шіпінг Едженсі», м. Маріуполь

до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 30 вересня 2010 року № 0000070700/0, № 0004011520/0

за участю представників:

від позивача: Лебедєва В.В., Лебедєвої М.А. за дов. від 29.10.2010р.

від відповідача: Гришакової Н.Є. за дов. від 31.05.2010р.

Котлубєй О.Д. за дов. від 16.11.2010р.

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю «Лема Шіпінг Едженсі» заявлено позов до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 30 вересня 2010 року № 0000070700/0 про зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 8969 грн., № 0004011520/0 про визначення суми податкового зобов'язання з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій з податку на додану вартість у розмірі 7320 грн.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на відсутність підстав у відповідача для прийняття спірних рішень з огляду на факт сплати позивачем податку на додану вартість.

Відповідач проти позовних вимог заперечує, вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті у відповідності до вимог діючого законодавства, посилаючись на відсутність вказівки у платіжних дорученнях на перерахування іноземної валюти на частку податку на додану вартість, внаслідок чого факт сплати податку позивачем не підтверджується.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Лема Шіпінг Едженсі» є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 33243927, знаходиться на податковому обліку в Жовтневій МДПІ м. Маріуполя, є платником податку на додану вартість, свідоцтво № 08741572, видане 6 грудня 2004 року.

З 13 по 16 вересня 2010 року відповідачем була здійснена виїзна позапланова перевірка позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість шляхом зарахування у зменшення податкових зобовязань з податку на додану вартість за червень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось в період з 1 квітня по 30 квітня 2010 року (надалі - акт перевірки).

За висновками вищенаведеного акту перевірки відповідачем 30 вересня 2010 року прийняті спірні податкові повідомлення-рішення згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ (надалі - Закон № 2181):

№ 0000070700/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок податкових зобов'язань) з податку на додану вартість в сумі 8969 грн. за червень 2010 року;

№ 0004011520/0, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 6100 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 1220 грн., у загальній сумі 7320 грн.

Правовою підставою визначення податку на додану вартість спірним податковим повідомленням-рішенням № 0004011520/0 наведені норми підпункту 7.7.1, абзац «б» підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР (надалі Закон № 168).

Правовою підставою визначення податку на додану вартість спірним податковим повідомленням-рішенням № 0000070700/0 наведені норми абзац «а» підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168.

Як вбачається з акту (пункт 3.4), перевіркою встановлено, що на порушення абзацу «а» підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168 позивач недостовірно визначив частину залишку від'ємного значення, фактично сплаченої отримувачем товарів (послуг) постачальникам таких товарів (послуг) у попередніх податкових періодах. Відповідач зазначає, що позивач не надав до перевірки документи, що підтверджують факт сплати сум податку на додану вартість постачальникам товарів (послуг), а саме в платіжних документах не визначено суму податку на додану вартість, сплаченої на користь постачальника товарів (послуг). Враховуючи зазначене, відповідач здійснив висновок, що в порушення абзацу «а» підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168 позивачем завищена сума бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних податкових періодів в розмірі 8969 грн., а в порушення абзацу «б» підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168 позивачем неправомірно включено до складу податкового кредиту наступного податкового періоду включено від'ємне значення в сумі 6100 грн., внаслідок чого та в порушення підпункту 7.7.1 пункту 7.7. статті 7 Закону № 168 позивачем занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду в сумі 6100 грн. та занижено залишок від'ємного значення в сумі 15068 грн.

Таким чином, проблемою даного спору є відсутність вказівки у платіжних дорученнях на перерахування іноземної валюти на частку податку на додану вартість, внаслідок чого, на думку відповідача, факт сплати податку не підтверджується, однак, позивач наполягає на тому, що наявність чи відсутність такої вказівки є не обовязковим реквізитом, а також зазначає, що всі інші первинні документи по спірним господарським операціям підтверджують факт сплати податку на додану вартість позивачем в ціні товарів (послуг).

Відповідно до преамбули Закону України «Про податок на додану вартість», зазначений Закон, серед іншого, визначає статус платників податку на додану вартість, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначені пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Підпункт 7.7.1 даного Закону передбачає, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобовязання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При відємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності зараховуються до складу податкового кредиту наступного податкового періоду. Таке правило зазначено абзацом третім наведеного підпункту.

Підпунктом 7.7.2 передбачено, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має відємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого відємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок відємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового кредиту.

Аналіз вищезазначених норм доводить сукупність підстав для отримання бюджетного відшкодування, до них належать:

-наявність відємного значення звітного податкового періоду;

-зарахування відємного значення до складу податкового кредиту наступного податкового періоду;

-фактична сплата податку отримувачем товарів (послуг);

-здійснення зазначеної оплати постачальникам товарів (послуг) у попередньому податковому періоді;

-включення залишку відємного значення (після бюджетного відшкодування) до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Суд зазначає, що Законом України «Про податок на додану вартість» введено непрямий податок на додану вартість, запровадження якого не повинно впливати на фінансово-господарську діяльність субєктів господарювання.

Згідно із Законом України «Про податок на додану вартість» обовязок щодо визначення обєкта оподаткування, нарахування податку та його утримання у покупця товарів або послуг, правильність обчислення та декларування податку, видачу податкових накладних покладено на платника податку продавця товару. Обовязок сплатити нарахований продавцем податок на додану вартість у складі ціни товару або послуг та отримати належним чином оформлену податкову накладну в підтвердження сплати податку Законом покладений на платника податку покупця.

Пункт 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачає, що бюджетне відшкодування це сума, що підлягає поверненню платнику податків з бюджету у звязку з надмірною сплатою у випадках, визначених цим Законом. Нормами Закону не передбачений обовязок покупця товару платника податку сплачувати нарахований йому продавцем у складі ціни товару податок на додану вартість безпосередньо до державного бюджету. За приписами підпункту «а» підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 наведеного Закону умовою бюджетного відшкодування покупцю є сплати ним податку у складі ціни товарів (послуг) продавцю.

Долучені до матеріалів справи письмові докази, а саме податкові накладні, платіжні доручення, рахунки підтверджують повну фактичну сплату коштів за отриманий товар чи надані послуги позивачем постачальникам товарів (послуг) з урахуванням податку на додану вартість у складі ціни.

Як вбачається з аналізу вищенаведених норм Закону № 168, підтвердженням сплати податку на додану вартість є належним чином оформлена податкова накладна. Суд зазначає, що платіжні доручення підтверджують фактичне виконання позивачем зобов'язань перед постачальниками товарів (послуг), тобто фактичну сплату коштів за отриманий товар чи надані послуги. Суд також зазначає, що в акті перевірки не встановлено факту несплати позивачем фактичної вартості товарів (послуг) постачальникам таких товарів (послуг).

Відповідно до пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» форми розрахункових документів, документів на переказ готівки для банків, а також міжбанківських розрахункових документів встановлюються Національним банком України. Форми документів на переказ, що використовуються в небанківських платіжних системах для ініціювання переказу, встановлюються правилами платіжних систем. Реквізити електронних та паперових документів на переказ, особливості їх оформлення, обробки та захисту встановлюються Національним банком України. Форми документів за операціями із застосуванням спеціальних платіжних засобів та інших документів, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу, встановлюються правилами платіжних систем та повинні містити обов'язкові реквізити, встановлені Національним банком України.

Згідно з підпунктом 2.2 Положення про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів і змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України, затвердженого постановою правління Національного банку України від 28 липня 2008 року № 216 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 1 жовтня 2008 року за № 910/15601), платник заповнює реквізит «Призначення платежу» в іноземній валюті або банківських металах таким чином, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування бенефіціару коштів в іноземній валюті або банківських металів. Таким чином, вищезазначені норми не встановлюють обовязковість вказівки у платіжних документах на переказ іноземної валюти такого реквізиту призначення платежу як визначення частки податку на додану вартість.

Суд також зазначає, що Закон України «Про податок на додану вартість» не містить положень про те, що у разі відсутності вказівки у платіжних дорученнях на перерахування іноземної валюти на частку податку на додану вартість в загальній сумі платежу, фактична сплата податку вважається не підтвердженою. Для виникнення права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість має значення саме факт сплати податку, що має місце у спірних правовідносинах, а не його відображення в платіжному дорученні. Висновки відповідача повністю ґрунтуються на сумнівах та припущеннях, що є недопустимим у податкових правовідносинах, які не доведені у встановленому порядку і які суд не приймає з огляду на положення частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до цієї норми в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, а судові витрати підлягають присудженню позивачеві з Державного бюджету України в порядку статті 94 КАС України.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Лема Шіпінг Едженсі» до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 30 вересня 2010 року № 0000070700/0 про зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 8969 грн., № 0004011520/0 про визначення суми податкового зобов'язання з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій з податку на додану вартість у розмірі 7320 грн. задовольнити повністю.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя від 30 вересня 2010 року № 0000070700/0, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 8969 грн.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя від 30 вересня 2010 року № 0004011520/0, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 6100 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 1220 грн., у загальній сумі 7320 грн.

Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лема Шіпінг Едженсі» витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 17 листопада 2010 року. Постанова у повному обсязі складена 22 листопада 2010 року.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Смагар С.В.