Постанова № 12573607, 07.07.2010, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

ПОСТАНОВА

Іменем України

07.07.10Справа №2а-3084/10/10/0170 13:05 м. Сімферополь

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді - Кудряшової А.М. ,

при секретарі судового засідання - Левченко Д.С.,

за участю представників сторін:

від позивача - Ільясов Г.Е., представник по довіреності від 25.05.2010 року без номеру;

від відповідача - Горохова А.К., представник по довіреності №12/10-0 від 13.01.2010 року;

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Закритого акціонерного товариства "Майбел"

до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство “Майбел”- позивач 03 березня 2010 року звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень №0009351701/0 від 23.09.2009 року, №0009351701/1 від 30.11.2009 року, №0012491701/2 від 05.02.2010 р. Позовні вимоги мотивовані тим, що за результатами проведеної перевірки відносно позивача були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення №0009351701/0 від 23.09.2009 року, №0009351701/1 від 30.11.2009 року про нарахування податку з доходів фізичних осіб в сумі 538,63 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 1077,26грн. у звязку з несплатою податку з доходу працівників позивача, що були отримані ними як додаткове благо. З урахуванням результатів розгляду апеляційних скарг позивача ДПІ в м. Сімферополі АР Крим прийнято податкове повідомлення-рішення №0012491701/2 від 05.02.2010 р., яким нараховано податку з доходів фізичних осіб в сумі 457,77грн., застосовані штрафні санкції в сумі 915,54грн. Позивач зазначає, що ним використовується декілька корпоративних номерів телефонів, що є власністю ЗАТ “Майбел”, зазначені номери використовуються для здійснення саме господарської діяльності позивача. У звязку з викладеним позивач вважає, що податковим органом в акті невірно вказано про порушення ЗАТ “Майбел” підпункту “є”пп.4.2.9 п.4.2 ст.4 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” від 22.05.2003 року №889-IV.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив адміністративний позов задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав і вважає прийняті податкові повідомлення-рішення законними та обґрунтованими, підтримав доводи, викладені в письмових запереченнях на позов, що надані суду 28.04.2010 р. Відповідно до наданих заперечень відповідач обґрунтовує нарахування податку з доходів фізичних осіб тим, що під час проведення перевірки позивача встановлено порушення ним вимог пп.“є”пп.4.2.9 п.4.2 ст.4 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”, а саме: позивачем були оплачені кошти за послуги мобільного звязку (SMS розваги, послуга GOOD, послуги міжнародного роумінгу), отримані працівниками позивача. Відповідач вважає, що надані послуги не повязані з господарською діяльністю позивача, використовувались на особисті потреби працівників підприємства. За результатами розгляду апеляційних скарг позивача було зменшено нараховані суми, а саме: нараховано податку з доходів фізичних осіб в сумі 457,77грн., застосовані штрафні санкції в сумі 915,54грн.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи та надані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Закрите акціонерне товариство “Майбел”(код 22229967, юридична адреса: 95015, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Севастопольська, буд.62) зареєстровано Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради АР Крим 09 серпня 1994 року, дані про реєстрацію внесені до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України (номер запису 18821200000007481 - а.с.9-34). На час розгляду справи позивач перебуває на податковому обліку в ДПІ в м. Сімферополі АР Крим, що підтверджено матеріалами справи, представниками позивача та відповідача не оспорювалось і не заперечувалось.

Як вбачається із матеріалів справі, з 21.08.2009 р. по 08.09.2005 р. Державною податковою інспекцією у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим, правонаступником якої є відповідач, була проведена планова виїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 р. по 30.06.2009 р., за результатом якої був складений акт №8919/23-2/22229967 від 15.09.2009 р. (а.с.41-85).

В тексті та у висновках акту перевірки зазначено, що ДПІ у м. Сімферополі АР Крим під час проведення перевірки дійшла висновку про порушення ЗАТ “Майбел”вимог підпункту “є” пп.4.2.9 п.4.2 ст.4 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”від 22.05.2003 року №889-IV, а саме: до складу місячного оподатковуваного доходу не включені доходи, отримані працівниками підприємства як додаткове благо у не грошовій формі. В акті перевірки податковим органом зазначено, що позивачем було сплачено грошові кошти за послуги мобільного звязку (зокрема, SMS розваги, послуга GOOD, послуги міжнародного роумінгу) згідно рахунків за телекомунікаційні послуги ЗАТ “Український мобільний зв'язок”(ЗАТ “УМС”). Суд зазначає, що акті перевірки наведено перелік рахунків ЗАТ “УМС”, прізвища, ініціали працівників позивача, суми та види послуг по кожному з рахунків. Як свідчить текст акту перевірки з наданих ЗАТ “УМС”рахунків відповідачем було виділено три види послуг: SMS розваги, послуга GООDОК та послуги міжнародного роумінгу на загальну суму 3051,77грн. При цьому податковим органом зазначено, що SMS розваги і послуга GООDОК не відносяться до господарської діяльності підприємства та позивачем на час проведення перевірки бухгалтерськими документами такий зв'язок не підтверджено; стосовно послуг з міжнародного роумінгу ДПІ у м. Сімферополі АР Крим вказано, що під час перевірки не встановлено відряджень за кордон та не надані підтверджуючі документи. На підставі викладеного, податковий орган дійшов висновку про те, що вказані послуги мобільного звязку використовувались працівниками позивача на особисті потреби та сплачені за рахунок підприємства; за результатами перевірки з застосуванням коефіцієнта 1,1765 згідно п.3.4 ст.3 Закону “Про податок з доходів фізичних осіб”ДПІ у м. Сімферополі АР Крим нараховано податок з доходів фізичних осіб в сумі 538,63грн. Вказаний акт перевірки вручено посадовим особам позивача, що підтверджено їх підписами на останньому аркуші акту перевірки (а.с.85).

На підставі вказаного акту перевірки Державна податкова інспекція у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим прийняла податкове повідомлення-рішення №0009351701/0 від 23.09.2009 р., яким позивачу було донараховано податок з доходів найманих працівників у сумі 538,63 грн. та застосовані штрафні санкції у розмірі 1077,26 грн., в взагалі на суму 1615,89 грн. (а.с.143). Вказане податкове повідомлення-рішення отримано уповноваженою особою позивача 23.09.2009 року, що підтверджено підписом на корінці податкового повідомлення-рішення з зазначенням дати.

Зазначене податкове повідомлення-рішення було оскаржено позивачем в адміністративному порядку відповідно до вимог статті 5 Закону України “Про порядок погашення податкових зобовязань перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000 р. №2181-ІІІ. Рішенням Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим №47/10/1/25-017 від 23.11.2009 р. (а.с.124-126) податкове повідомлення-рішення №0009351701/0 від 23.09.2009 р. залишено без змін, апеляційна скарга позивача без задоволення. ЗАТ “Майбел”було направлено податкове повідомлення-рішення №0009351701/1 від 30.11.2009 р. про донарахування податку з доходів фізичних осіб у сумі 538,63 грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 1077,26 грн., в взагалі 1615,89грн. (а.с.144). Зазначене податкове повідомлення-рішення було отримано позивачем 01.12.2009 року, що підтверджено поштовим повідомленням (а.с.144, зворотній бік).

Рішенням ДПІ в м. Сімферополі АР Крим від 27.01.2010 року №385/10/1/25-017 (а.с.116) були внесені зміни до рішення ДПІ в м. Сімферополі АР Крим від 23.11.2009 року №47/10/1/25-017 про результати розгляду апеляційних скарг позивача, та скасовано податкове повідомлення-рішення від 23.09.2009 року №0009351701/0 у частині нарахування податку з доходів фізичних осіб в сумі 80,86грн. і застосованих фінансових санкцій в сумі 161,72грн.

При подальшому адміністративному оскарженні до Державної податкової адміністрації в Автономній Республіці Крим рішенням ДПА в Автономній Республіці Крим №275/10/25-007 від 27.01.2010 р. (а.с.111-114) податкове повідомлення-рішення №0009351701/1 від 30.11.2009 р. було скасовано в частині донарахування податку з доходів фізичних осіб у сумі 80,86 грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 161,72 грн. При цьому в обґрунтування часткового скасування ДПА в АР Крим посилається на рішення ДПІ в м. Сімферополі АР Крим від 27.01.2010 року №385/10/1/25-017. Позивачу було надіслано податкове повідомлення-рішення №0012491701/2 від 05.02.2010 р. про донарахування податку з доходів фізичних осіб у сумі 457,77 грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 915,54 грн., а взагалі - 1373,31 грн. (а.с.146). Вказане податкове повідомлення-рішення було вручено позивачу 08.02.2010 року (поштове повідомлення - а.с.146, зворотній бік).

Не погодившись з результатом оскарження, ЗАТ “Майбел”подано скаргу до Державної податкової адміністрації України, за результатом розгляду якої позивачу було надіслано податкове повідомлення-рішення №0012491701/3 від 26.02.2010 року (а.с.145), яким ЗАТ “Майбел”було визначено зобов'язання зі сплати податку з доходів фізичних осіб та штрафних санкцій у тому ж самому розмірі: за основним платежем 457,77грн., штрафна санкція 915,54грн., а взагалі 1373,31грн. Вказане податкове повідомлення-рішення вручено позивачу 01.03.2010 року (поштове повідомлення - а.с.145, зворотній бік). Суд зазначає, що під час розгляду справи представниками позивача та відповідача суду на виконання ухвали Окружного адміністративного суду АР Крим від 04.03.2010 року не надано рішення Державної податкової адміністрації України про результати розгляду повторної апеляційної скарги позивача.

Суд зазначає, що у всіх перелічених податкових повідомлення-рішеннях у якості норми, що порушена позивачем, зазначено лише пп.4.2.9 п.4.2 ст.4 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”.

Суд також вважає необхідним зазначити, що позивач в поданому адміністративному позові та під час надання пояснень в судових засіданнях під час розгляду справи в суді не оспорює підстави та порядок проведеної перевірки, своєчасність повідомлення про її проведення, дотримання порядку оформлення акту перевірки тощо; дотримання відповідачем порядку проведення зазначеної перевірки та оформлення її результатів не є предметом даного адміністративного спору. У звязку з викладеним судом не розглядаються та не оцінюються дії відповідача стосовно дотримання порядку проведення перевірки, оформлення її результатів і повідомлення позивача про висновки податкового органу стосовно порушення ЗАТ “Майбел”вимог податкового законодавства, та не розглядається питання щодо визнання дій податкового органу, що повязані з проведенням перевірки, неправомірними. Крім того, в матеріалах справи наявне також направлення на проведення перевірки позивача №1805/23-2 від 21.08.2009 року (а.с.241), з яким (згідно розписки) головний бухгалтер ЗАТ “Майбел”була ознайомлена 21.08.2009 року, тобто в день початку проведення перевірки.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність субєктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із субєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Справою адміністративної юрисдикції (адміністративною справою) є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п.1 ч.1 ст.3 КАС України).

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України визначено поняття субєктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший субєкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Зазначений спір має ознаки публічно-правового спору та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Оцінюючи правомірність дій відповідача щодо прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, суд керувався критеріями, закріпленими у частині 3 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного субєкта.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобовязує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже “на підставі” означає, що субєкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобовязаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

“У межах повноважень” означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обовязків, встановлених законами.

“У спосіб” означає, що суб'єкт владних повноважень зобовязаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Суд зясовує, чи використане повноваження, надане субєкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.

Суд зазначає, що правову основу діяльності у сфері телекомунікацій встановлено Законом України “Про телекомунікації”від 18.11.2003 року №1280-IV (надалі в редакції станом на період, зазначений в акті перевірки червень 2008 року квітень 2009 року). Дія цього Закону поширюється на відносини суб'єктів ринку телекомунікацій щодо надання та отримання телекомунікаційних послуг і використання телекомунікаційних мереж загального користування (стаття 5 Закону).

Відповідно до ст.1 зазначеного Закону:

безпроводовий доступ до телекомунікаційної мережі (безпроводовий доступ) - електрозв'язок з використанням радіотехнологій, під час якого кінцеве обладнання хоча б одного із споживачів може вільно переміщатися із збереженням унікального ідентифікаційного номера в межах пунктів закінчення телекомунікаційної мережі, які під'єднані до одного комутаційного центру;

взаємоз'єднання телекомунікаційних мереж - встановлення фізичного та/або логічного з'єднання між різними телекомунікаційними мережами з метою забезпечення можливості споживачам безпосередньо або опосередковано обмінюватись інформацією; голосова телефонія - обмін інформацією голосом у реальному часі з використанням телекомунікаційних мереж;

рухомий (мобільний) зв'язок - електрозв'язок із застосуванням радіотехнологій, під час якого кінцеве обладнання хоча б одного із споживачів може вільно переміщатися в межах усіх пунктів закінчення телекомунікаційної мережі, зберігаючи єдиний унікальний ідентифікаційний номер мобільної станції;

споживач телекомунікаційних послуг (споживач) - юридична або фізична особа, яка потребує, замовляє та/або отримує телекомунікаційні послуги для власних потреб;

телекомунікації (електрозв'язок) - передавання, випромінювання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по радіо, проводових, оптичних або інших електромагнітних системах.

Як встановлено судом під час розгляду справи позивачем з ЗАТ “Український мобільний зв'язок”було укладено договір, згідно з яким позивач отримує послуги мобільного звязку та позивач є власником мобільних номерів. Зазначені обставини підтверджені наявними в матеріалах справи рахунками ЗАТ “УМС”та представником відповідача під час розгляду справи не оспорювалось та не заперечувались.

Наказом ЗАТ “Майбел”№24 від 24.11.2008 року (а.с.147) було внесено зміни до наказу позивача №7 від 11.02.2008 року, закріплені номери мобільних телефонів за працівниками ЗАТ “Майбел”та визначений максимальний розмір витрат на використання звязком, що оплачується ЗАТ “Майбел”. Оплата отриманих послуг мобільного звязку підтверджена платіжними дорученнями позивача (а.с.148-158), факт оплати представником відповідача під час розгляду справи не оспорювався та не заперечувався, підтверджений текстом акту перевірки.

Суд зазначає, що згідно з вимогами п.1 та 6 частини 1 статті 6 Закону України “Про телекомунікації”основними принципами діяльності у сфері телекомунікацій є, зокрема, доступ споживачів до загальнодоступних телекомунікаційних послуг, які необхідні їм для задоволення власних потреб, участі в політичному, економічному та громадському житті; збільшення обсягів телекомунікаційних послуг, їх переліку. Споживачі під час замовлення та/або отримання телекомунікаційних послуг мають право на, зокрема, відмову від оплати телекомунікаційної послуги, яку вони не замовляли (п.14 частини 1 ст.32 зазначеного Закону). У свою чергу відповідно до статті 39 Закону України “Про телекомунікації”оператори телекомунікацій зобов'язані надавати споживачам вичерпну інформацію, необхідну для укладення договору, а також щодо телекомунікаційних послуг, які вони надають; вести достовірний облік телекомунікаційних послуг, що надаються споживачеві; забезпечувати правильність застосування тарифів (пункти 4, 5, 6 частини 1 зазначеної статті).

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що всі зазначені в рахунках ЗАТ “УМС”послуги були надані саме позивачу, а не іншим особам, договір про надання мобільних послуг укладено саме з позивачем та інші особи не могли отримати будь-які послуги від ЗАТ “УМС”на підставі зазначеного договору, оскільки зазначене суперечило б вищевказаним вимогам Закону України “Про телекомунікації”.

Суд також зазначає, що згідно з тексту акту перевірки суми, сплачені позивачем за послуги, отримані від ЗАТ “УМС”, включені позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість. Так, зокрема, на стор.10 акту перевірки (а.с.50) ДПІ у м. Сімферополі АР Крим зазначено, що до складу валових витрат позивачем віднесені, зокрема, витрати з придбання послуг звязку. Однак, в тексті акту перевірки не вказано про виключення витрат в сумі 3051,77грн. зі складу валових витрат та податкового кредиту з ПДВ та про донарахування у звязку з викладеним податку на прибуток та податку на додану вартість.

Відповідно до вимог пункту 5.1 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”від 28.12.1994 року №334/94-ВР (станом на вказаний період) валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Згідно з пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 зазначеного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”від 03.04.1997 року №168/97-ВР (в редакції станом на вказаний період) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Відповідно п.3.1.1 ст.3 Закону України “Про податок на додану вартість”об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю).

Суд звертає увагу відповідача, що ДПІ у м. Сімферополі АР Крим не виключена сума, сплачена за зазначені послуги 3051,77грн. ні зі складу податкового кредиту, ні з валових витрат підприємства, тобто фактично податковим органом підтверджено використання всіх послуг у власній господарській діяльності позивача.

Відповідно до п.4 ст.70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Для органів державної податкової служби таким доказом є акт перевірки, в якому згідно з вимогами п.1.7 та пп.2.3.2 п.2.3 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 327 від 10.08.2005 року (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25.08.2005 р. за №925/11205), має бути наявний точний та повний опис допущених порушень; акт не може містити суперечливих даних.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що ДПІ у м. Сімферополі АР Крим під час проведення перевірки та донарахування податку з доходів фізичних осіб фактично віднесла отримані позивачем від ЗАТ “УМС”послуги як до складу послуг, що повязані господарською діяльністю позивача та використовувались ним у власній господарській діяльності, так і не повязані з господарською діяльністю, що використовувались працівниками позивача.

Відповідно до підпункту “е”пп.4.2.9 п.4.2 ст.4 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”від 22.05.2003 року №889-IV до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються, зокрема, дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо, а саме у вигляді вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), а також суми знижки з ціни (вартості) товарів (послуг), що перевищує звичайну, розраховану за правилами визначення звичайних цін (у розмірі такої знижки), крім випадків, передбачених пунктом 4.3 цієї статті. Суд зазначає, що підпункт “є”, на порушення якого посилається ДПІ у м. Сімферополі АР Крим в акті перевірки, в пп.4.2.9 п.4.2 ст.4 даного Закону відсутній.

Згідно з пунктом 3.4 статті 3 зазначеного Закону при нарахуванні доходів у будь-яких негрошових формах об'єкт оподаткування визначається як вартість такого нарахування, визначена за звичайними цінами, помножена на коефіцієнт, який розраховується за такою формулою: К = 100 : (100 - Сп), де К - коефіцієнт; Сп - ставка податку, встановлена для таких доходів на момент такого нарахування.

Разом з тим, відповідно до вимог п.2 ч.3 ст.42 Закону України “Про телекомунікації”надання послуг рухомого (мобільного) телефонного зв'язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв'язку підлягає ліцензуванню. Як свідчать матеріали справи позивач в перевіреному періоді не надавав своїм працівникам послуги мобільного звязку. Навпаки, послуги мобільного звязку (зокрема, роумінгу) надаються виключно позивачу оператором мобільного звязку - ЗАТ "Український мобільний звязок" на підставі укладеного договору.

Суд зазначає, що ДПІ в м. Сімферополі АР Крим в рішенні №385/10/1/25-017 від 27.01.2010 року про внесення змін до рішення про результати розгляду первинної апеляційної скарги позивача вказано, що ЗАТ “Майбел”була оплачена вартість безоплатно отриманих фізичними особами працівниками підприємства послуг мобільного звязку в сумі 3051,77грн., тому при обчисленні податку з доходів фізичних осіб безпідставно застосовано п.3.4 ст.3 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”.

Разом з тим, згідно з пунктом 2 наказу позивача №24 від 24.11.2008 року бухгалтерія ЗАТ “Майбел”при видачі заробітної плати працівникам зобовязана щомісячно утримувати збитки від використання засобів звязку для виконання функціональних обовязків вище максимального розміру витрат. Додатками до акту перевірки (а.с.102-103), що складені працівником ДПІ у м. Сімферополі АР Крим та підписані посадовими особами позивача, підтверджено факт отримання позивачем як юридичною особою доходу від перевищення ліміту встановленого договором для розмов працівниками: за 3 та 4 квартали 2008 року в сумі 2147,00грн., за 1 та 2 квартал 2009 року 1034,00грн., а взагалі - 3181,00грн.

Як було вже зазначено відповідно до п.4 ст.70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Для органів державної податкової служби таким доказом є акт документальної перевірки. Згідно з пунктом 1.7 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. Відповідно до пп.2.3.2 зазначеного Наказу за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно: зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів. При цьому до акта перевірки додаються пояснення посадових осіб або інших працівників суб'єкта господарювання (у межах їх компетенції), що перевіряється, щодо відсутності первинних та інших документів.

Однак, акт перевірки у зазначеній частині містить лише відомості про оплату позивачем рахунків за послуги мобільного звязку, виставлені ЗАТ “УМС”, але не містить відомостей про наявність або відсутність в наступному факту утримання витрачених позивачем коштів на оплату послуг мобільного звязку в сумі 3051,77грн. з заробітної плати зазначених в акті працівників ЗАТ “Майбел”; чи входять вказані суми утримання (при наявності) до складу сум доходу позивача від перевищення ліміту для розмов тощо.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що ДПІ у м. Сімферополі АР Крим не в повному обсязі, нечітко та без посилання на первинні документи та документи бухгалтерського обліку в частині подальшого відображення вказаних грошових коштів в бухгалтерському обліку позивача (зокрема, як витрат, повязаних з його господарською діяльністю або як заборгованості працівників позивача перед підприємством, що була ними виплачена) описано в акті наявне на думку відповідача порушення податкового законодавства, що призвело до нарахування податку з доходів фізичних осіб.

Крім того, відповідно до п.1.1 статті 1 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку його працедавцем (самозайнятою особою), якщо такий дохід не є заробітною платою чи виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільно-правовими угодами, укладеними з таким платником податку (далі - інші виплати і винагороди). Виплата (надання) платнику податку додаткових благ третьою особою від імені та/або за дорученням працедавця (самозайнятої особи) за її рахунок прирівнюється до надання таких додаткових благ таким працедавцем (самозайнятою особою). Для цілей цього Закону під терміном "заробітна плата" розуміються також інші заохочувальні та компенсаційні виплати або інші виплати та винагороди, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Однак відповідачем під час розгляду справи не надано будь-яких доказів того, що виплата (надання) додаткового блага працівникам ЗАТ “Майбел”проводилась позивачем самостійно або за його дорученням третіми особами; навпаки - як встановлено судом під час розгляду справи послуги надавались ЗАТ “УМС”саме позивачу на виконання умов укладеного між ними договору. На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що оплата позивачем рахунків ЗАТ "УМС" в частині суми 3051,77грн. не може бути визначена як надання ЗАТ "Майбел" додаткового блага працівникам підприємства в зазначеній сумі.

Відповідно до частини 2 статті 11 суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб. Приймаючи до уваги, що позивач невірно зазначив позовні вимоги про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, а не про визнання їх протиправними та скасування, як це передбачено для актів індивідуальної дії, суд вважає можливим в цій частини вийти за межи позовних вимог, оскільки це необхідно для повного захисту прав та інтересів сторін по справі.

З врахуванням того, що податкові повідомлення-рішення №0009351701/0 від 23.09.2009 р. та №0009351701/1 від 30.11.2009 р. були частково скасовані на підставі рішення Державної податкової адміністрації в АР Крим від 27.01.2010 року №145/10/25-023 в частині нарахування податку з доходів фізичних осіб в сумі 80,86грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 161,72грн., суд вважає необхідним вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним і скасувати податкові повідомлення-рішення, прийняті стосовно позивача: податкове повідомлення-рішення №0009351701/0 від 23.09.2009 р., прийняте ДПІ у м. Сімферополі АР Крим, в частині нарахування податку з доходів фізичних осіб в сумі 457,77грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 815,54грн.; податкове повідомлення-рішення №0009351701/1 від 30.11.2009 р., прийняте ДПІ в м. Сімферополі АР Крим, в частині нарахування податку з доходів фізичних осіб в сумі 457,77грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 815,54грн.; податкове повідомлення-рішення №0012491701/2 від 05.02.2010 р., прийняте ДПІ в м. Сімферополі АР Крим, в повному обсязі.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа), тому з урахуванням задоволення позовних вимог з Державного бюджету України необхідно стягнути на користь позивача судові витрати в розмірі 03 гривні 40 копійок.

У звязку зі складністю справи судом 07 липня 2010 року проголошена вступна та резолютивна частина постанови, постанова складена у повному обсязі 13 липня 2010 року.

Керуючись ст.ст. 94, 98, 158-163 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення, прийняті стосовно Закритого акціонерного товариства «Майбел» (код 22229967, юридична адреса: 95015, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Севастопольська, буд.62), а саме: податкове повідомлення-рішення №0009351701/0 від 23.09.2009 р., прийняте Державною податковою інспекцією у м. Сімферополі АР Крим, в частині нарахування податку з доходів фізичних осіб в сумі 457,77грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 815,54грн.; податкове повідомлення-рішення №0009351701/1 від 30.11.2009 р., прийняте Державною податковою інспекцією в м. Сімферополі АР Крим, в частині нарахування податку з доходів фізичних осіб в сумі 457,77грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 815,54грн.; податкове повідомлення-рішення №0012491701/2 від 05.02.2010 р., прийняте Державною податковою інспекцією в м. Сімферополі АР Крим, в повному обсязі.

3. Стягнути на користь Закритого акціонерного товариства «Майбел»(код 22229967, юридична адреса: 95015, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Севастопольська, буд.62) з Державного бюджету України в рахунок відшкодування судових витрат по сплаті судового збору 3 (три) гривні 40 копійок.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня складення у повному обсязі у разі неподання заяви про апеляційне оскарження (апеляційної скарги). Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.

Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження апеляційна скарга не подана, постанова набирає законної сили через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Протягом 10 днів з дня проголошення постанови до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим може бути подана заява про апеляційне оскарження, після подачі якої протягом 20 днів може бути подана апеляційна скарга.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається в строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Судді Кудряшова А.М.