Рішення № 125690115, 30.01.2025, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа №752/12080/24

Провадження №2/752/1444/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2025 року м. Київ

Голосіївський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Кордюкової Ж.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Банк кредит Дніпро» про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину та стягнення грошових коштів,-

встановив:

Адвокат Ходак Владислав Володимирович в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства «Банк кредит Дніпро» про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину та стягнення грошових коштів.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 05.02.2019 між АТ «Банк кредит Дніпро» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №22033000110094.

Відповідно до п. 1.1. договору банк надає клієнту грошові кошти (кредит) у тимчасове користування на споживчі потреби, а клієнт зобов`язується повернути наданий кредит, та сплатити проценти за користування кредитом та комісії, що передбачені цим Договором, а також здійснювати всі інші платежі за кредитом у встановлених даним Договором розмірах і строках та виконати свої зобов`язання за даним Договором в повному обсязі.

Згідно із п. 1.2. договору банк надає клієнту грошові кошти (кредит) на наступних умовах: сума кредиту 24800 грн.; строк кредитування 24 місяців; кінцева дата повернення кредиту 05 лютого 2021 року; цільове призначення: на споживчі потреби. Щомісячна комісія за обслуговування кредиту 4.7 % від суми кредиту; процентна ставка за користування кредитом є фіксованою та нараховується в наступному розмірі: на строкову заборгованість за кредитом: 0,001% річних; на прострочену заборгованість за кредитом 56% річних.

Згідно розділу 4 Графіку платежів вбачається, що щомісячна комісія прирівняна (розміщена) у графі «розрахунково-касове обслуговування», однак кредитний договір №22033000110094 від 05.02.2019. не містить опису послуги, за яку здійснюється щомісячне нарахування комісії.

Відповідно до абзацу 3 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори. відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Розмір указаної плати, який встановлений АТ «Банк кредит Дніпро» у кредитному договорі, є непропорційним по відношенню до процентів за кредит. Внаслідок чого саме ця плата має ознаки основного періодичного платежу позичальника в оплату кредиту (фактичної плати за кредит), а не оплати послуг.

Нікчемність п. 1.2. кредитного договору АТ «Банк Кредит Дніпро» вже неодноразово ставала предметом судового розгляду у суді касаційної інстанції. Висновки чіткі та послідовні - пункт 1.2 кредитного договору, яким передбачено сплату щомісячно комісії за обслуговування кредиту, суперечить положенням ч.1 та 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування», а тому таке положення є нікчемним.

Позивачка повністю оплатила всі кошти кредитним договором №22033000110094 від 05.02.2019, в тому числі комісію обслуговування кредитної заборгованості.

Просив, з урахування заяви про зменшення позовних вимог від 12.07.2024, застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину щодо пункту 1.2. кредитного договору №22033000110094 від 05.02.2019 у частині «…щомісячна комісія за обслуговування кредиту 4.7 % від суми кредиту…» та стягнути із Акціонерного товариства «Банк кредит Дніпро» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 10490,40 грн., сплачені в якості плати за обслуговування кредитної заборгованості по кредитному договору №22033000110094 від 05.02.2019.

14.06.2024 постановлено ухвалу про відкриття провадження у цивільній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін на 08.10.2024.

16.10.2024 постановлено ухвалу про відкладення розгляду цивільної справи на 30.01.2025.

26.06.2024 відповідач подав до суду заяву, в якій заперечує проти розгляду зазначеної справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін та просить здійснювати розгляд справи у судовому засідання з викликом сторін.

Суд залишає зазначену заяву відповідача без задоволення, оскільки характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з викликом сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

10.07.2024 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог. Зазначив, що 05.02.2019 між ним та позивачем було укладено кредитний договір №22033000110094, відповідно до умов якого банк надає клієнту грошові кошти (кредит) у платне користування на споживчі потреби, а клієнт зобов`язується повернути наданий кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісії, що передбачені договором, а також здійснити інші платежі за кредитом у встановлених розмірах і строках та виконати свої зобов`язання за договором в повному обсязі.

Шляхом проставлення свого підпису під паспортом продукту клієнт підтвердив, що він отримав всі пояснення, необхідні для забезпечення можливості оцінити, чи адаптовано договір до його потреб та фінансової ситуації, зокрема шляхом роз`яснення наведеної інформації, в тому числі суттєвих характеристик запропонованих послуг та певних наслідків. Таким чином, клієнт завчасно, до укладення кредитного договору був належним чином ознайомлений з умовами кредитування для прийняття усвідомленого зваженого рішення.

Твердження позивача про відсутність послуг в кредитному договорі послуг щодо обслуговування кредитної заборгованості є необґрунтованою, оскільки п.6.9.3 УДБО (в редакції, затвердженій протоколом Комітету з бізнесу фізичних осіб АТ «Банк Кредит Дніпро» від 27.12.2018 №76.3, чинній на дату укладення кредитного договору) визначено, що банк здійснює обслуговування кредиту (здійснює нагадування про дати сплати заборгованості за кредитом та суму заборгованості, шляхом направлення SMS-повідомлень; вносить зміни до графіку погашення у випадку здійснення клієнтом часткового дострокового погашення кредиту, за письмовою вимогою клієнта надає оновлений графік погашення або інформацію про залишок заборгованості, тощо) та стягує плату за обслуговування такого кредиту у вигляді щомісячної комісії.

Жодним Законом України, актом Національного банку України або іншим актом законодавства не визначено, що банк повинен деталізувати в договорі чи внутрішньому документі, чи взагалі в будь-якому документі перелік послуг, що включені в ту чи іншу комісію, яка встановлена банком.

Вказуючи на несправедливість умов договору, позивач не зазначає, якої саме шкоди умови договору йому завдали, і якими належними та допустимими доказами така шкода підтверджується. Не зазначено, яким саме чином умови договору, з якими позивач була повністю згодна з моменту його укладення і до моменту звернення з позовом до суду, порушують принцип добросовісності.

Позивач мала можливість не вступати у кредитні відносини з банком, якщо дійсно вважала для себе, що встановлення комісії за обслуговування кредитної заборгованості є несправедливою умовою, натомість вона погодила такі умови договору, підписавши його без будь-яких застережень. Підписавши кредитний договір, позивач засвідчила, що погодилася на отримання коштів у кредит на умовах визначених в кредитному договорі. Тобто позивач визнала саме банк та запропоновані ним умови як найкращі та найбільш вигідні для себе. Після укладення кредитного договору вона в подальшому виконувала його умови та покладені на неї договірні зобов`язання, сплачуючи кредит, проценти та комісію у відповідному розмірі, що свідчить про свідоме визнання позивачем умов такого договору.

Отриману комісію за обслуговування кредитної заборгованості банк вважає такою, що отримана правомірно на підставі договору, який був укладений на підставі вільного волевиявлення сторін, добровільно, без будь-якого примусу чи негативного впливу зовнішніх чинників

Просив відмовити у стягненні витрат на правову допомогу у розмірі 10000 грн. у зв`язку з їх недоведеністю.

09.09.2024 відповідач подав до суду клопотання про закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмету спору, яке суд залишає без задоволення, оскільки відсутні підстави для застосування п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Дослідивши письмові докази по справі, суд встановив наступне.

05.02.2019 між АТ «Банк кредит Дніпро» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №22033000110094, відповідно до умов якого банк надає клієнту грошові кошти (кредит) у тимчасове платне користування на споживчі потреби, а клієнт зобов`язується повернути наданий кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісії, що передбачені цим договором, а також здійснювати всі інші платежі за кредитом у встановлених даним договором розмірах і строках та виконати свої зобов`язання за даним договором в повному обсязі.

Відповідно до п. 1.2. кредитного договору №22033000110094 від 05.02.2019 за цим договором банк надає клієнту грошові кошти (кредит) на наступних умовах: сума кредиту 24800 грн.; строк кредитування 24 місяців; кінцева дата повернення кредиту 05.02.2021; цільове призначення - на споживчі потреби; щомісячна комісія за обслуговування кредиту - 4,7% від суми кредиту; процентна ставка за користування кредитом є фіксованою та нараховується у наступному розмірі: на строкову заборгованість за кредитом - 0,0001% річних, на прострочену заборгованість за кредитом - 56% річних.

Відповідно до розділу 4 кредитного договору №22033000110094 від 05.02.2019 загальна вартість кредиту становить 52774, 66 грн., з яких 24800 грн. - погашення кредиту, 0,26 грн. - проценти за користування кредитом, 27974,40 грн.- розрахункове-касове-обслуговування; 4800 грн.-інші послуги банку; 209,72 грн. - реальна річна процентна ставка.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Частиною 1 ст.13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частини друга, третя статті 6 ЦК України).

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України у редакції, чинній на час укладення договору).

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки (частина перша статті 1054 ЦК України). Отже, суть зобов`язання за кредитним договором полягає в обов`язку банку надати гроші (кредит) позичальникові та в обов`язку останнього їх повернути і сплатити за користування ними проценти.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України у редакції, чинній на час укладення кредитного договору).

10.06.2017 набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування».

Частиною 2 ст. 8 Закон України «Про споживче кредитування» (тут і далі в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом.

До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця (у тому числі за ведення рахунків), які сплачуються споживачем, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, розраховані на дату укладення договору про споживчий кредит, які є обов`язковими для укладення договору про споживчий кредит, а також за послуги кредитного посередника (за наявності). У разі якщо витрати на додаткові чи супутні послуги кредитодавця, отримання яких є обов`язковим для укладення договору про споживчий кредит, або кредитного посередника (за наявності) не були включені до загальних витрат за споживчим кредитом, платежі за ці послуги не підлягають сплаті споживачем.

Платежі за додаткові та супутні послуги третіх осіб, пов`язані з договором про споживчий кредит, не включаються до загальних витрат за споживчим кредитом. Якщо укладення договору про надання додаткових чи супутніх послуг третіми особами є обов`язковим для отримання кредиту або для отримання кредиту на умовах, що пропонуються кредитодавцем, споживач має бути прямо проінформований про це у письмовій формі.

Крім того, оскільки 10.06.2017 набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», то ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» було викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Частиною 3 ст. 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність» (в редакції, що діяла на момент спірних правовідносин) встановлено, що банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

10.05.2007 Правління НБУ прийняло постанову №168, якою затвердило Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, що набрали чинності 05.06.2007.

Згідно з пунктом 3.6 цих Правил банки не мали права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Проте ці Правила втратили чинність 10.06.2017.

Крім того, суд враховує правовий висновок, зроблений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19, яка зазначила, що Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

Судом встановлено, що між сторонами 05.02.2019 був укладений кредитний договір №22033000110094, згідно з яким позивач отримала в кредит в сумі 24800 грн. строком на 24 місяці на споживчі потреби з фіксованою процентною ставкою на строкову заборгованість за кредитом 0, 0001% річних, та на прострочену заборгованість за кредитом - 56% річних.

Також умовами цього договору №22033000110094 від 05.02.2019 встановлений обов`язок позичальника сплачувати щомісячну комісію за обслуговування кредиту в розмірі 4,7% від суми кредиту.

Оскільки Законом України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року № 1734-VІІІ банкам надано право отримувати комісію за обслуговування кредитної заборгованості, то встановлення у кредитному договорі №22033000110094 від 05.02.2019 обов`язку позичальника сплачувати комісійну винагороду за обслуговування кредиту щомісячними платежами, що у загальному розмірі складає 27974,40 грн. є правомірним, не порушує прав позивачки та не вносить істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу.

При цьому зазначення у графіку платежів розмірущомісячної комісійної винагороду за обслуговування кредиту у стовпчику з назвою «розрахунково-касове обслуговування» не є беззаперечним свідченням того, що розмір щомісячної комісійної винагороду за обслуговування кредиту сторонами у договорі не погоджувався.

Докази того, що кредитний договір №22033000110094 від 05.02.2019 є таким, що порушує його права позивачки як споживача, відсутні, як і відсутні підстави для визнання його окремих положень в частині встановлення щомісячної комісійної винагороду за обслуговування кредиту нікчемними.

За таких обставин суд вважає, що відсутні підстави для стягнення з банку на користь позивачки коштів, сплачених нею в якості комісійної винагороди за обслуговування кредиту, оскільки такі платежі передбачені кредитним договором №22033000110094 від 05.02.2019 та були погоджені його сторонами при укладанні, а тому ці умови угоди підлягають виконанню позивачем.

Враховуючи наведене, а також принцип диспозитивності, відповідно до якого суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, суд не вбачає існування законних підстав для задоволення заявлених позовних вимог. За встановлених обставин у задоволенні позову слід відмовити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, враховуючи, що у задоволенні вимог відмовлено в повному обсязі, враховуючи приписи ст.141 ЦПК України, судові витрати позивачу за рахунок відповідача не відшкодовуються, оскільки в задоволенні позову відмовлено.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 247, 258-259, 263-265, 268, 272-273, 354-355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 залишити без задовлення.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Банк кредит Дніпро», місцезнаходження: м. Київ, вул. Жилянська, буд. 32, код ЄДРПОУ 14352406.

Рішення складене 30.01.2025.

Суддя Ж. І. Кордюкова