Рішення № 125689478, 04.03.2025, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/7273/24

Номер провадження2/711/179/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2025 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі: головуючого-судді Демчика Р.В., секретаря судового засідання Бутовської Д.О., за участі представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Починок О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особи: Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини,-

встановив:

Якімлюк Наталія Олексіївна (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №7316/10 від 01.03.2019 року), яка діє в інтересах ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання . АДРЕСА_1 ) звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) третя особи: Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації (ЄДРПОУ 37448223, місце знаходження: вул. Ялтинська, 14, м. Київ) про визначення місця проживання дитини.

Позов обґрунтовує тим, що з 02.09. 2020 року по 15.08.2024 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, в якому ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дитина - ОСОБА_4 .

Відповідач дитиною не цікавився, разом з тим він та його близькі родичі неодноразово говорили позивачу, що мають намір забрати в неї сина, коли дитина трохи підросте, оскільки мають краще матеріальне становище. Таким чином, позивач перебуває у постійному страхові, що батько дитини може у будь-який час забрати в неї дитину та спричинити також стресову ситуацію для дитини, адже син звик до мами та не сприймає зовсім батька. У позивача відсутнє документальне підтвердження зазначеному, проте відсутність задокументованих заперечень з боку батька щодо проживання дитини разом з мамою на момент пред`явлення позову про визначення місця проживання дитини не дає підстав стверджувати про відсутність предмета спору в такій справі.

Під час повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну позивач, бажаючи убезпечити сина від воєнної агресії, у березні 2022 року виїхала за кордон та тимчасово проживала у Німеччині. Відповідач залишився в Україні. Перших чотири місяці відповідач матеріально допомагав позивачу з сином, надалі перестав надавати гроші на утримання дитини, не спілкується з позивачем та дитиною. З цього часу і по сьогодні позивач самостійно утримує сина, та піклується про нього, тобто вже близько двох років.

01.08.2024 року Голосіївський районний суд міста Києва видав судовий наказ № 752/6345/24 від 28.03.2024 року про стягнення з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) аліменти на утримання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в розмірі однієї чверті з усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 19.03.2024 р., до досягнення дитиною повноліття.

У липні 2024 року позивач з дитиною повернулась до України та почала жити в орендованій квартирі у м. Києві, де в сина є окрема кімната із зручними меблями, що підтверджується Договором оренди нерухомого майна від 01.07.2024 року.

У власності позивача є легковий автомобіль, що надає можливість возити з комфортом дитину до медичного закладу, на розвиваючі заняття та відпочинок. Вказане підтверджується засвідченою копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 .

Окрім створення комфортних умов проживання дитині, Позивач також піклується про розвиток свого сина. Так, хлопчик регулярно відвідує Приватний заклад освіти «Початкова школа - заклад освіти І ступеня «МАНДАРИНКА», що підтверджується довідкою від 05.09.2024 року № 01-09. Позивач прагне всебічного розвитку дитини, тому у вказаному навчальному закладі дитина також займається футболом, відвідує студії лего-конструювання та гончарна майстерня, що підтверджується довідкою від 12.09.2024 року № 29.

Позивач здійснює підприємницьку діяльність та зареєстрована фізичною особою- підприємцем, що підтверджується інформацією, яка міститься у виписці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 22.08.2024 року за № 340109766253. Зокрема позивач надає консультації у сфері права, реклами тощо. Таким чином, позивач має достатньо коштів для утримання сина.

Дитина обслуговується у приватній медичній клініці « ІНФОРМАЦІЯ_5 », що підтверджується укладеною Декларацією про вибір лікаря між Позивачем та лікарем- педіатром ОСОБА_5 від 10.09.20245 року № 0001-2584-А010. Згідно довідки лікаря-педіатра від 18.09.2024 року за № 105, дитина на момент огляду здорова. Таким чином, Позивачем створені всі необхідні та безпечні умови для комфортного проживання та нормального розвитку дитини.

Визначення місця проживання дитини з мамою не впливає на її взаємовідносини з батьком, оскільки визначення місця проживання дитини з одним із батьків, не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків.

Просить суд визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з матір`ю ОСОБА_2 ; судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 27.09.2024 року відкрите загальне позовне провадження у справі.

21.10.2024 року до Придніпровського районного суду м. Черкаси надійшло клопотання представника відповідача адвоката Починок О.І. про закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю спор, оскільки відповідач не заперечує щодо проживання малолітнього сина з позивачем, та не вчиняє будь-яких дій направлених на зміну його місця проживання.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21.10.2024 року відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21.01.2024 року закрите загальне позовне провадження у справі.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, просила задовольнити їх повністю.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, посилаючись на те, що між сторонами відсутній спір, оскільки за домовленістю вони визначити зо дитина буде проживати разом із відповідачем, позивач не вчиняє жодних дій, направлених на зміну місця проживання дитини та не заперечує що дитина проживає разом із матір`ю.

Представник третьої особи в судове засідання не з1явився, надіслав до суду заяву, в якій справу просив розглянути у його відсутності.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч.1,3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Судом встановлено, що згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 від 04.03.2022 року, ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , а його батьками є ОСОБА_3 та ОСОБА_2

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 15.08.2024 року шлюб між сторонами розірвано.

Згідно довідки Департаменту «Центр надання адміністративних послуг» Черкаської міської ради від 29.03.2024 року, зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_3 з 04.03.2016 року є АДРЕСА_4 .

Як вбачається з договору оренди №007 від 27.09.2024 року, місцем проживання ОСОБА_2 та неповнолітнього ОСОБА_4 є АДРЕСА_1 .

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Відповідач не скористалась процесуальним правом подачі відзиву на позовну заяву.

Відповідно до ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Згідно частини першої та другої ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно зі ст. 9 Конвенції держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

За ч. ч. 2 та 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

За ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Згідно зі ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Відповідно до ст. 161 СК України у випадку, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Згідно висновку Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 №101-12047 від 20.12.2024 року, з метою забезпечення прав та інтересів дитини райдержадміністрація як орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з матір`ю ОСОБА_2 .

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживає разом із матір`ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , де для проживання, розвитку та навчання дитини створено належні умови, про що працівниками служби створено належні умови, про що працівниками служби складено відповідний акт від 09.12.2024. З`ясовано, що мати дитини отримує самостійний дохід, достатній для утримання та забезпечення дитини.

ОСОБА_2 зазначила, що відразу після розлучення дитина залишилася проживати з останньою, батько дитини проживає окремо. Як стверджує мати дитини, батько не цікавиться життям сина, не приймає участь у вихованні та утриманні останнього.

Під час бесіди спеціаліста служби з батьком дитини ОСОБА_3 , останній повідомив, що не заперечує щодо проживання дитини разом з матір`ю, просить розглянути дане питання без його участі.

За положенням частини шостої статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Висновок про визначення місця проживання дитини носить рекомендаційний характер, висновок належно не обґрунтований, зроблений без наведення достатніх доказів, які б підтверджували ухилення відповідача від здійснення батьківських обов`язків,а тому відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд критично оцінює його та не бере до уваги як доказ на підтвердження обгрунтованості позовних вимог.

Так, з наданих відповідачем виписок по особовому рахунку вбачається, що після розірвання шлюбу з позивачем - 15.08.2024 року, відповідач здійснював перерахування коштів позивачу на утримання дитини: 05.09.2024 року 20000 грн; 17.09.2024 року 20000 грн; 10.10.2024 року 40000 грн.

Вирішуючи спір щодо визначення місця проживання дитини, суди мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, провадження № 14-327цс18.

Згідно з п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11 судам роз`яснено, що при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з`ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Судам слід враховувати також положення ст. 160 СК України, якою передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, яка досягла десяти років, - за спільною згодою батьків та самої дитини, а місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Відповідно до ст. 161 СК України у випадку, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

У постанові від 27 січня 2021 року у справі № 727/3856/18, провадження № 61-16426св20, Верховний Суд дійшов висновку, що саме лише висловлене дитиною бажання проживати з батьком не може бути безумовною підставою для відповідного визначення місця проживання, оскільки при вирішенні спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та у сукупності.

Судом встановлено, що на час судового розгляду за домовленістю батьків між собою дитина проживає з позивачем.

Разом з вищевстановлені судом обставини,свідчать про те, що сторони між собою дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, а тому суд вважає, що задоволення матеріально-правової вимоги позивача за такої ситуації є недоцільним і таким, що не призведе до виникнення бажаних позивачем наслідків, оскільки такі вже досягнуті сторонами з урахуванням їх домовленості між собою.

Також, при вирішенні спору, суд враховує правову позицію, викладену ВС в постанові від 15.01.2025 року у справі № 755/15383/23, згідно якої:

«Гарантованестаттею 55 Конституції Україний конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).

Згідно з абзацом першим частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо,не дійшли згодищодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Малолітня проживає разом із батьком, а мати дитини під час розгляду справи в суді не заперечувала проти цього, підтвердивши тим самим, що сторони дійшли домовленості щодо проживання доньки саме з позивачем.

З урахуванням наведеного, приймаючи до уваги, що мати та батько (сторони у справі), які проживають окремо, дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивач не довів, що його права порушені, не визнані або оспорюються відповідачкою.

Схожих висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановахвід10 липня 2024 року у справі № 127/16211/23 (провадження № 61-1964св24), від10 грудня2024 року у справі №299/8679/23 (провадження № 61-14033св24».

За встановлених обставин суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 3, 9 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, ст.ст. 141, 150, 155, 161 Сімейного кодексу України, Законом України Про охорону дитинства, п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», ст.ст. 12, 13, 81, 89, 133, 141, 247, 259, 263, 264-265, 273,354 ЦПК України, суд,

ухвалив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особи: Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий: Р.В.Демчик.

Повне судове рішення складене 04.03.2025 року.

Головуючий: Р. В. Демчик