Рішення № 125649569, 27.02.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, тел. +380 (044) 207 80 91

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2025 року м. Київ № 320/15824/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., за участю секретаря судового засідання Прокопенко А.І

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача не з`явився,

представника відповідача 1 - Павлушко В.Б.,

представника відповідача 2 - Кудіної С.А.,

третьої особи - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Офісу Генерального прокурора, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_2 про скасування Методики визначення ступеня виправлення засудженого, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 19.01.2023 № 294/5 в частині, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач 1), Генеральної прокуратури України (далі - відповідач 2), в третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_2 , якому позивач просить суд:

- скасувати окремі положення документа під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2» авторства Директора Департаменту публічного права ОСОБА_3 «Міністерства юстиції України», що затверджена Наказом № 294/5 від 19.01.2023;

- негайно реалізувати Генеральною прокуратурою України функцію накладених на нього статтями № 2, частина 1, пункт 4) «Функції прокуратури» № 26, частина 1, пункт - 2) «Нагляд за дотриманням законів під час виконання судових рішень щодо кримінальним справам, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян» Закону України «Про прокуратуру» №1697-7 від 14.10.2014;

- притягнути до кримінальної відповідальності автора методики за статтями 367 частини 2 «Службова недбалість» та 161 частини 1 «Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної, релігійної належності, інвалідності та за іншими ознаками Кримінального кодексу України у редакції 2001 року - шляхом подання Генеральною прокуратурою України відповідної заяви «Про кримінальне правопорушення» до органів Державного бюро розслідувань України.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.05.2023, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.09.2023, повернуто позовну заяву позивачу на підставі пункту 3 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постановою Верховного суду від 21.12.2023 ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 11 травня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2023 року у справі № 320/15824/23 скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до Київського окружного адміністративного суду.

31.01.2024 від позивача через підсистему «Електронний суд» надійшла заява, подана в порядку усунення недоліків.

Відповідно до службової записки начальника ВДЗК (канцелярія) Оксани Тарай від 22.01.2024, вказана заява про усунення недоліків по справі № 320/15824/23 була помилково зареєстрована як новий адміністративний позов № 320/2182/24. Адміністративний позов № 320/2182/24 відключено від статистичного звіту, заява про усунення недоліків від 31.01.2024 передана на розгляд судді Колесніковій І.С. та долучено до матеріалів адміністративної справи № 320/15824/23.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.05.2024 повернуто позовну заяву.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.08.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 13 травня 2024 року скасовано. Справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України про скасування Методики визначення ступеня виправлення засудженого, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 19.01.2023 № 294/5 в частині, зобов`язання вчинити дії направлено до Київського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду адміністративна від 30.08.2024 справа прийнята до провадження суддею Колесніковою І.С., відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено судове засідання.

Відповідно до ухвали від 02.09.2024 заяву ОСОБА_1 про відвід судді Колеснікової І.С. залишено без розгляду.

Заяву про самовідвід судді Колеснікової І.С. задоволено.

Адміністративна справа № 320/15824/23 передана до Відділу документального забезпечення і контролю (канцелярії) Київського окружного адміністративного суду для визначення складу суду в порядку, встановленому частиною першою статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 05.09.2024 адміністративну справу № 320/15824/23 передано на розгляд судді Шевченко А.В.

Згідно з ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.09.2024 прийнято справу до провадження та вирішено здійснювати її розгляд у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, здійснено заміну відповідача 2 - Генеральну прокуратуру України її процесуальним правонаступником - Офісом Генерального прокурора, залучено до участі справи у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача , ОСОБА_2 .

Протокольною ухвалою від 13.12.2024 закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.

Під час судового розгляду 12.02.2025 судом проводився у порядку частини сьомої статті 81 Кодексу адміністративного судочинства України огляд веб-сторінки сайту Міністерства юстиції України з метою встановлення та фіксування розміщення повідомлення про проведення електронних консультацій з громадськістю щодо проєкту наказу Міністерства юстиції України «Про визначення ступеня виправлення засудженого» та Звіту про результати проведених електронних консультацій з громадськістю стосовно проєкту наказу Міністерства юстиції України «Про визначення ступеня виправлення засудженого».

За результатами огляду веб-сторінки Міністерства юстиції України складено протокол огляду, який долучений до матеріалів справи.

Під час проведеного огляду встановлено:

посилання на «Повідомлення про проведення електронних консультацій з громадськістю щодо проєкту наказу Міністерства юстиції України «Про визначення ступеня виправлення засудженого» від 21.12.2022 року, а також «ЗВІТ про результати проведення електронних консультацій з громадськістю стосовно проєкту наказу Міністерства юстиції України «Про визначення ступеня виправлення засудженого» від 09.01.2023 року» є функціонуючими, дійсними та доступними для переходу за посиланнями:

1) ІНФОРМАЦІЯ_3;

2) ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Ухвалою від 27.02.2025 закрито провадження у справі в частині позовних вимог про зобов`язання Офісу Генерального прокурора негайно реалізувати функції, передбачені статтею 26 Закону України «Про прокуратуру» щодо надання оцінки законності положень Методики визначення ступеня виправлення засудженого та вирішення питання про притягнення до кримінальної відповідальності автора цієї Методики шляхом подання відповідної заяви «Про кримінальне правопорушення» до органів Державного бюро розслідувань

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що оскаржувані пункти нормативно-правого акта є протиправними та такими, що не узгоджуються із нормами чинного законодавства, зокрема Конституції України, Кримінальному кодексу України, Кримінально-виконавчого кодексу України та іншим.

Позивач та його представник під час судового розгляду позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили позов задовольнити.

Представник відповідача - Міністерства юстиції України під час судового розгляду справи проти позову заперечувала з підстав викладених у відзиві та позовну заяву та поясненнях. В обґрунтування зазначила, що оскаржувану Методику прийнято відповідно до вимог чинного законодавства.

Третя особа у судових засіданнях позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з підстав дискримінаційних положень вказаної Методики.

Розглянувши подані представниками сторін документи та матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , засуджений до довічного позбавлення волі та відбуває покарання у ДУ «Новгород-Сіверська установа виконання покарань (№31)».

Наказом Міністерства юстиції України від 19.01.2023 №294/5 затверджено Порядок та Методику визначення ступеня виправлення засудженого.

Пунктом 4 вказаної Методики затверджено Розділ II «Критерії оцінки виправлення засудженого», який містить відповідні критерії, результати заповнення яких оцінюються відповідними балами.

Позивач, вважаючи вищевказаний Розділ ІІ «Критерії оцінки виправлення засудженого» Методики протиправним, а Методику такою, що прийнята з порушенням вимог чинного законодавства, звернувся до суду із позовом за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходячи з положень норм законодавства, які діяли на момент їх виникнення, суд виходив із такого.

Відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Міністерство юстиції України у своїй діяльності керується Конституцією та Законами України, актами Президента України, Кабінету міністрів України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України.

За містом пункту 1 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 № 228 (далі - Положення № 228) Мін`юст є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику, поміж іншого, у сфері виконання кримінальних покарань та пробації.

Відповідно до пунктів 2.25 та 2.27 Положення № 228 основними завданнями Мін`юсту є забезпечення формування та реалізація державної політики у сфері виконання кримінальних покарань та пробації; контроль за дотриманням прав людини і громадянина, вимог законодавства щодо виконання і відбування кримінальних покарань, реалізацією законних прав та інтересів засуджених та осіб, узятих під варту.

Законом України від 18.10.2022 №2689-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини» внесено ряд змін законодавчих актів України, зокрема у і статті 81, 82 Кримінального кодексу України, статтю 154 Кримінально-виконавчого кодексу України.

Так, частиною другою статті 81 Кримінального кодексу України встановлено, що умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.

Частиною першою статті 82 Кримінального кодексу України встановлено, що невідбута частина покарання у виді обмеження, позбавлення волі або покарання у виді довічного позбавлення волі можуть бути замінені судом більш м`яким покаранням, строк якого обчислюється з дня заміни невідбутої частини покарання або покарання у виді довічного позбавлення волі більш м`яким. У цих випадках більш м`яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині цього Кодексу для даного виду покарання, і не повинне перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком.

Частиною першою статті 82 Кримінального кодексу України встановлено, що заміна невідбутої частини покарання більш м`яким може бути застосована, якщо засуджений став на шлях виправлення.

Згідно з положеннями частини третьої статті 154 Кримінально-виконавчого кодексу України стосовно засудженого, щодо якого відповідно до статей 81, 82 Кримінального кодексу України може бути застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк або заміну невідбутої частини покарання більш м`яким, орган або установа виконання покарань у місячний термін надсилає клопотання до суду у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законодавством. Адміністрація органу або установи виконання покарань після відбуття засудженим установленого Кримінальним кодексом України строку покарання зобов`язана в місячний термін розглянути питання щодо можливості представлення його до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк або заміни невідбутої частини покарання більш м`яким.

Частиною дванадцятою статті 154 Кримінально-виконавчого кодексу України встановлено, що разом із поданням щодо можливості представлення засудженого до довічного позбавлення волі до заміни невідбутої частини покарання більш м`яким адміністрація виправної колонії подає до суду висновок щодо ступеня виправлення засудженого до довічного позбавлення волі.

Визначення ступеня виправлення засудженого до довічного позбавлення волі та складення висновку здійснюються за участю уповноваженого органу з питань пробації.

Порядок та ІНФОРМАЦІЯ_2 до довічного позбавлення волі встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.

Основною метою подання висновку щодо ступеня виправлення засудженого до довічного позбавлення волі є забезпечення суду інформацією, що є необхідною для визначення можливості заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на більш м`яке та визначення в індивідуальному порядку строку позбавлення волі засудженому, стосовно якого вирішується зазначене питання.

Частиною тринадцятою статті 154 Кримінально-виконавчого кодексу України встановлено, що особа, засуджена до довічного позбавлення волі, додатково до подання щодо можливості представлення її до заміни покарання на більш м`яке у виді позбавлення волі на певний строк повинна подати індивідуальний план виправлення та ресоціалізації. Такий план має містити заходи, здійснення яких у період відбування більш м`якого покарання у виді позбавлення волі на певний строк дасть змогу засудженій особі усунути фактори, що можуть негативно впливати на утримання від вчинення повторного кримінального правопорушення, та факти, що свідчать про перспективи виправлення та ресоціалізації засудженої особи після звільнення.

Форма індивідуального плану виправлення та ресоціалізації визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.

Як зазначалося вище, відповідно до Положення про Міністерство юстиції України Мін`юст є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику, зокрема у сфері виконання кримінальних покарань та пробації.

Керуючись зазначеним, на виконання частини дванадцятої статті 154 Кримінально-виконавчого кодексу України, а також враховуючи положення Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам - членам Rec (2003) 22 «Про умовно-дострокове звільнення», якими передбачено, що критерії, які в`язні повинні виконати для того, щоб бути умовно звільненими, мають бути чіткими та зрозумілими, Міністерством юстиції видано Методику, яка визначає єдині підходи до визначення ступеня виправлення засуджених, щодо яких може бути застосовано заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або заміну невідбутої частини покарання більш м`яким (далі - заміна покарання) відповідно до статей 81, 82 Кримінального кодексу України, та в інших випадках, передбачених кримінально-виконавчим законодавством, для визначення ступеня виправлення засудженого.

Крім того, відповідно до пояснювальної записки оскаржувана Методика розроблена з метою визначення обсягу, механізму оформлення персоналом установи виконання покарань матеріалів стосовно засуджених, щодо яких може бути застосовано заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або заміну невідбутої частини покарання більш м`яким (далі - заміна покарання) відповідно до статей 81, 82 Кримінального кодексу України, а також в інших випадках, передбачених кримінально-виконавчим законодавством, для визначення ступеня виправлення засудженого.

Згідно з абзацом 2 підпункту 1 пункту 11 Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до органів юстиції та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції від 12.04.2005 № 34/5, за результатами проведених експертиз орган юстиції в межах установлених відповідно пунктами 5, 11, 13 Положення строків приймає одне з рішень, зокрема, про державну реєстрацію нормативно-правового акта. Наказ про державну реєстрацію нормативно-правового акта оформляється окремо щодо кожного зареєстрованого нормативно-правового акта або включає список нормативно-правових актів, щодо яких прийнято рішення про державну реєстрацію

До наказу додається висновок про державну реєстрацію нормативно-правового акта, який підписується виконавцем та у разі наявності керівниками відповідних структурних підрозділів (згідно з розподілом обов`язків в органі юстиції), погоджується керівником структурного підрозділу державної реєстрації нормативно-правових актів і затверджується заступником керівника органу юстиції (згідно з розподілом обов`язків).

Цей висновок не подається, якщо головним розробником нормативноправового акта є Міністерство юстиції, розробниками - центральні органи виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції, а правові аспекти, зазначені у пункті 10 цього Порядку, відображаються у пояснювальній записці до проєкту нормативно-правового акта.

Так у пояснювальній записці до проєкту наказу Міністерства юстиції «Про визначення ступеня виправлення засудженого» від 19.01.2023 № 294/5 зазначено, що проєкт наказу не потребує проведення гендерно-правової експертизи. У проєкті наказу відсутні правила і процедури, які можуть містити ризики вчинення корупційних правопорушень та правопорушень, пов`язаних з корупцією. Проєкт наказу не потребує проведення громадської антикорупційної експертизи. У проєкті наказу відсутні положення, які містять ознаки дискримінації. Проєкт наказу не потребує проведення громадської антидискримінаційної експертизи.

Крім того, проєкт наказу у період з 21.12.2022 по 04.01.2023 розміщувався на офіційному вебсайті Міністерства юстиції України у рубриці «Консультації з громадськістю» підрубрики «Обговорення нормативно-правових актів» - «Електронні консультації з громадськістю» - «Інформаційні повідомлення про проведення електронних консультацій із громадськістю». Зауваження та пропозиції до проєкту наказу до Міністерства юстиції України не надходили.

Проєкт наказу не стосується питань функціонування місцевого самоврядування, прав та інтересів територіальних громад, місцевого та регіонального розвитку, соціальнотрудової сфери, прав осіб з інвалідністю і застосування української мови як державної та не потребує погодження уповноваженими представниками всеукраїнських асоціацій органів місцевого самоврядування чи відповідними органами місцевого самоврядування, Спільним представницьким органом репрезентативних всеукраїнських об`єднань профспілок на національному рівні, Спільним представницьким органом сторони роботодавців на національному рівні, Урядовим уповноваженим з прав осіб з інвалідністю та всеукраїнськими громадськими організаціями осіб з інвалідністю, їх спілками та Уповноваженим із захисту державної мови.

Згідно з даними Висновку щодо відповідності положенням Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини від 23.12.2022 № 4019-5.4-22 проєкту наказу Міністерства юстиції України «Про визначення ступеня виправлення засудженого», даний проєкт наказу відповідає вимогам Конвенції про захист прав та основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини.

Дослідивши надані відповідачем докази щодо дотримання процедури та порядку прийняття оскаржуваного рішення, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог щодо протиправності прийняття оскаржуваної Методики, оскільки Міністерство юстиції України є центральним органом виконавчої влади та реалізуючи законодавчо закріплені за ним повноваження у сфері виконання кримінальних покарань та пробації при виданні Методики визначення ступеня виправлення засудженого, затвердженої наказом Міністерства юстиції від 19.01.2023 № 294/5, діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо доводів позивача в частині протиправності розділу ІІ оскаржуваної Методики «Критерії оцінки виправлення засудженого» (як уточнено у судових засіданнях особисто позивачем - крім пункту 6 «ставлення до вживання наркотичних речовин/алкоголю»), суд виходить з такого.

Частинами першою, третьою статті 6 Кримінально-виконавчого кодексу України визначено, що виправлення засудженого - це процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки.

Основними засобами виправлення і ресоціалізації засуджених є встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), пробація, суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив.

Відповідно до частини першої статті 102, частин першої та другої статті 123 Кримінально-виконавчого кодексу України режим у виправних і виховних колоніях - це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами порядок виконання і відбування покарання, який забезпечує ізоляцію засуджених; постійний нагляд за ними; виконання покладених на них обов`язків; реалізацію їхніх прав і законних інтересів; безпеку засуджених і персоналу; роздільне тримання різних категорій засуджених; різні умови тримання засуджених залежно від виду колонії; зміну умов тримання засуджених.

Соціально-виховна робота - це цілеспрямована діяльність персоналу органів і установ виконання покарань та інших соціальних інституцій для досягнення мети виправлення і ресоціалізації засуджених.

Соціально-виховна робота спрямована на формування та закріплення в засуджених прагнення до заняття суспільно корисною діяльністю, сумлінного ставлення до праці, дотримання вимог законів та інших прийнятих у суспільстві правил поведінки, підвищення їх загальноосвітнього і культурного рівнів.

Участь засуджених у виховних заходах, які проводяться в колоніях, враховується при визначенні ступеня їхнього виправлення, а також при застосуванні заходів заохочення і стягнення.

Ступінь виправлення засудженого відображається у висновку щодо ступеня виправлення засудженого (далі - висновок), форма якого наведена в додатку до Методики. Основною метою висновку є забезпечення суду інформацією, що є необхідною для визначення можливості заміни покарання або можливості застосування до засудженого умовно-дострокового звільнення.

Пунктом 1 розділу ІІ Методики передбачено, що під час складання проєкту висновку враховуються:

- інформація, отримана з матеріалів особової справи;

- інформація, отримана від уповноваженого органу з питань пробації (щодо засуджених, до яких відповідно до статті 82 Кримінального кодексу України може бути застосовано заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк);

- дані з Єдиного реєстру засуджених та осіб, узятих під варту; оцінка ризику вчинення повторного кримінального правопорушення, визначена за допомогою підсистеми «КАСАНДРА» Єдиного реєстру засуджених та осіб, узятих під варту;

- стан реалізації індивідуальної програми соціально-виховної роботи із засудженим;

- дані Щоденника індивідуальної роботи із засудженим.

Пунктом 4 розділу II Методики встановлено, що Розділ ІІ «Критерії оцінки виправлення засудженого» висновку містить відповідні критерії, результати заповнення яких оцінюються відповідними балами, а саме:

1) «ставлення до скоєного кримінального правопорушення», у якому характеризується ставлення засудженого до протиправної поведінки в цілому, а також до кримінального правопорушення, за який особу засуджено: причини скоєного кримінального правопорушення, усвідомлення засудженим його наслідків (визнання або невизнання вини), щире каяття у вчиненому злочині або навпаки засуджений вважає, що з ним вчинили несправедливо. Коротко зазначається інформація про відшкодування завданих збитків;

2) «ставлення до суспільного життя», у якому зазначається інформація щодо особливостей кола друзів, знайомих, з якими підтримує зв`язок засуджений та їхній вплив на нього, а також вмотивованість засудженого підтримувати стосунки з прокримінально налаштованими друзями та знайомими як в установі виконання покарань (слідчому ізоляторі) (далі - установа), так і на волі. Слід з`ясувати ставлення засудженого до ситуації, якщо він немає друзів, соціальних контактів, можливі причини такого стану;

3) «ставлення до режиму відбування покарання», у якому зазначається, чи засуджений вчиняв порушення установленого порядку відбування покарання за оцінюваний період. Крім того, вказується інформація про перебування засудженого на профілактичних обліках (назва обліку та термін перебування) та наводиться інформація про кількість отриманих заохочень та стягнень за весь період відбування покарання (окремо вказується наявність незнятих або непогашених стягнень);

4) «ставлення до праці», у якому описується ставлення засудженого до праці та досвід працевлаштування як до засудження, так і під час відбування покарання. Необхідно зазначити чи володіє засуджений достатніми професійними навичками для отримання роботи після звільнення або які заходи вживає для їх отримання у майбутньому, а також вказати інформацію про стан здоров`я, що не дає змоги засудженому працювати та якщо він має певний статус, що передбачає отримання державних соціальних виплат (чи отримує такі виплати або які вживає заходи для їх отримання) або засуджений має офіційне джерело доходів без працевлаштування;

5) «ставлення до особистого (сімейного) життя», у якому розкриваються особливості стосунків засудженого з рідними та близькими (родиною), їх наявність та вплив на засудженого: наявність/відсутність соціальних зв`язків з рідними та близькими (родиною) на даному етапі життя; стосунки з особою, з якою зареєстрований шлюб або з якою перебуває у цивільному шлюбі, виконання або невиконання батьківських обов`язків та ін. Зазначається коло осіб, які відвідують засудженого (тривалі та короткострокові побачення), з ким проводить телефонні розмови та від яких осіб засуджений отримує посилки/передачі;

6) «ставлення до вживання наркотичних речовин / алкоголю», яким характеризується ставлення засудженого до вживання наркотичних речовин та/або алкоголю, усвідомлення впливу вживання на його життя і здоров`я, а 5 також на ймовірність скоєння протиправних дій під впливом наркотичних речовин, алкоголю або задля отримання коштів на наркотичні речовини та алкоголь. Додатково вказується чи перебувала / перебуває на замісній підтримуючій терапії;

7) «ставлення до планування життя у майбутньому», у якому з`ясовується та описується наявність (відсутність) позитивних планів на майбутнє у засудженого та стану їх реалізації, окремо вказується, які дії вчиняє засуджений, щоб їх досягти та чи усвідомлює труднощі, з якими зіштовхнеться після свого звільнення. Також зазначається наявність місця проживання особи до засудження, з ким саме мешкав засуджений до засудження та описується нинішня ситуація з житлом. Якщо житло відсутнє, то з яких причин його було втрачено та які дії робить засуджений щодо відновлення свого права на житло або для отримання тимчасового/постійного житла, де має намір проживати після звільнення;

8) «ставлення до відшкодування збитків внаслідок скоєного кримінального правопорушення (погашення заборгованості за виконавчими листами та іншими виконавчими документами)», у якому зазначається наявність виконавчих листів та інших виконавчих документів, загальна сума коштів за виконавчими листами та іншими виконавчими документами, інформація про працевлаштування засудженого, місце та вид робіт, термін залучення до оплачуваної праці, стан погашення заборгованості за виконавчими документами;

9) «ставлення до безоплатної праці», у якому описується ставлення засудженого без оплати праці до робіт з благоустрою установи і прилеглих до неї територій, а також поліпшення житлово-побутових умов засуджених або допоміжних робіт із забезпечення установи продовольством. Зазначається, до яких саме робіт залучався засуджений, періодичність та якість виконаних робіт.

Кожний з критеріїв оцінюється від 0 до 2 балів.

За результатами всього розділу фіксується підсумок (загальний бал) оцінювання, який варіюється від « 0» до « 18».

Так, суд враховує, що критерії визначенні у розділі ІІ Методики є лише одною з складових висновку, який містить шість розділів: I «Загальна інформація», II «Критерії оцінки виправлення засудженого», III «Оцінка ризику вчинення повторного кримінального правопорушення», IV «Стан реалізації індивідуальної програми соціально-виховної роботи», V «Характеристика під час відбування покарання», VI «Психологічна характеристика засудженого».

За кожним розділом (окрім розділу І) фіксується підсумок (загальний бал) оцінювання: розділ ІІ - від 0 до 18; розділ ІІІ - від 0 до 20; розділ ІV - від 0 до 15; розділ V - від 0 до 20; розділ VІ - від 0 до 30.

Після обговорення результатів інформації, наведеної у проєкті висновку, комісією підсумовується загальний бал розділів II - VI та визначається відповідний ступінь виправлення засудженого, а саме:

- якщо бал варіюється від « 0» до « 64» включно, то засуджений не став на шлях виправлення (не довів своє виправлення) та не може бути представлений до заміни покарання на підставі статей 81, 82 Кримінального кодексу України;

- якщо бал становить « 65» та вище, то засуджений став на шлях виправлення (довів своє виправлення) та має бути представлений до заміни покарання на підставі статей 81, 82 Кримінального кодексу України.

Максимально можливий підсумковий бал складає 103.

Отже, висновок комісії робиться із урахуванням аналізу критеріїв оцінки виправлення засудженого, характеристики під час відбування покарання, психологічної характеристики засудженого, підсумкової оцінки ризику вчинення повторного кримінального правопорушення та результатів індивідуальної програми соціально-виховної роботи (за підсумком (загальним балом) розділів II - VI).

Відтак навіть у разі, якщо позивач отримує « 0» балів за критеріями, визначеними підпунктами 1-4, 7 пункту 4 розділу ІІ Методики, та при наявності відповідної кількості балів за іншими критеріями, у нього є можливість отримати висновок «став на шлях виправлення» (103 - 8 = 95 балів (при мінімальному підсумковому балі « 65» та вище)).

За вказаних обставин суд приходить до висновку, що доводи позивача щодо неможливості, з урахуванням оскаржених пунктів Методики, набрання ним у майбутньому необхідної кількості балів для складання висновку «став на шлях виправлення» є помилковими та такими, що не відповідають дійсності.

Суд наголошує, що відповідно до частини першої статті 82 Кримінального кодексу України невідбута частина покарання у виді обмеження, позбавлення волі або покарання у виді довічного позбавлення волі можуть бути замінені судом більш м`яким покаранням, строк якого обчислюється з дня заміни невідбутої частини покарання або покарання у виді довічного позбавлення волі більш м`яким. У цих випадках більш м`яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині цього Кодексу для даного виду покарання, і не повинне перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком.

Отже, заміна покарання можлива лише на підставі рішення суду.

Так, відповідно до рекомендацій, які містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України № 2 від 26.04.2002 «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м`яким» (далі - постанова Пленуму Верховного Суду України № 2), що прийнята з метою правильного застосування судами законодавства про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м`яким.

Відповідно до пункту 1 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 умовно-дострокове звільнення осіб від відбування покарання і заміна невідбутої частини покарання більш м`яким мають надзвичайно важливе значення для виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових злочинів, тобто для досягнення мети, передбаченої статтею 50 Кримінального кодексу України.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміна невідбутої частини покарання більш м`яким можливі лише після повного та всебічного вивчення даних про особу засудженого. При цьому головною умовою прийняття такого рішення є доведеність:

- при умовно-достроковому звільненні від відбування покарання - того, що засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення (частина друга статті 81 Кримінального кодексу України);

- при заміні невідбутої частини покарання більш м`яким - того, що засуджений став на шлях виправлення (частина третя статті 82 Кримінального кодексу України) (підпункти а та б пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2)

Пунктом 17 постанови визначено, що оскільки судовий розгляд питання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або заміну невідбутої частини покарання більш м`яким справляє великий виховний і запобіжний вплив як на самого засудженого, так і на інших осіб, суди під час судового засідання у справах цієї категорії повинні приділяти особливу увагу поясненням засудженого, представників органу, який відає виконанням покарання, спостережної комісії або служби у справах неповнолітніх по суті внесеного подання. Зокрема, слід ретельно з`ясовувати ставлення засудженого до вчиненого злочину, праці та навчання, додержання ним вимог режиму, участь у самодіяльних організаціях засуджених виправно-трудової установи, а також його наміри щодо прилучення до суспільно корисної праці та потребу в наданні допомоги при обранні місця проживання і працевлаштування. Пояснення зазначених осіб і думка прокурора мають бути відображені в протоколі судового засідання.

З урахуванням вищезазначеного, суд вказує, що засуджений ОСОБА_1 під час розгляду питання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або заміну невідбутої частини покарання більш м`яким не буде позбавлений права надати саме суду свої пояснення з обґрунтуванням «неможливості» набрання ним максимальної кількості балів по оскаржуваним підпунктам розділу ІІ Методики.

Щодо тверджень позивача з приводу необхідності врахування при розробці оскаржуваної Методики рекомендацій листа-орієнтування Офісу Генерального прокурора від 10.09.2021 щодо організації нагляду за додержанням законів при застосуванні до засуджених умовно-дострокового звільнення, суд вважає їх помилковими з огляду на наступне.

Так, даний лист-орієнтування Офісу Генерального прокурора від 10.09.2021 (далі - лист - орієнтування) адресовано керівникам обласних прокуратур для вивчення та врахування у роботі органів прокуратури узагальнених рекомендацій з метою напрацювання єдиної правозастосовної практики, наближення результатів діяльності в цій сфері до реальних потреб суспільства та належної ресоціалізації засуджених.

Зокрема, вказано, що прокурори при забезпеченні участі у судових провадженнях цієї категорії мають виважено підходити до вирішення проблемних питань реалізації прав засуджених у кожному конкретному випадку. При цьому необхідно орієнтувати суди на постановлення законного рішення з урахуванням передбачених законом обставин та позицій всіх сторін. Вживати заходів для недопущення формальних відмов у застосуванні умовно-дострокового звільнення, причинами яких часто є не негативна поведінка засуджених, а неякісна підготовка матеріалів працівниками установ виконання покарань.

Статтею 22 Кримінально - виконавчого кодексу України встановлено, що прокурор відповідно до Закону України «Про прокуратуру» здійснює нагляд за додержанням законів в органах і установах виконання покарань при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

У листі - орієнтуванні зауважено, що при здійсненні нагляду та забезпеченні законності вирішення питань при застосуванні до засуджених умовно-дострокового звільнення прокурори окружних прокуратур повинні складати відповідні висновки щодо законності та обґрунтованості ухваленого судового рішення, погоджені з одним з керівників окружної прокуратури, які надаються до обласних прокуратур, де вивчаються.

Крім того, у листі - орієнтуванні звертається увага на те, що у представників громадськості, захисників та інших суб`єктів, крім важелів безпосереднього апеляційного оскарження, є ще один практичний інструмент - направлення відповідного звернення до обласної прокуратури з метою забезпечення апеляційного оскарження ухваленого судом незаконного рішення впродовж 7 днів з дня оголошення ухвали суду.

Обласні та окружні прокуратури мають застосовувати таку форму взаємодії (зворотного зв`язку) з громадськістю та ретельно перевірити всі доводи заявників і, за наявності підстав, у межах компетенції вживати заходів для виправлення помилок прокурорів, які брали участь у судовому провадженні, та вживати відповідних заходів реагування, у тому числі апеляційного оскарження.

Таким чином, вказаний лист - орієнтування носить рекомендаційний характер для органів прокуратури щодо єдиного підходу при вирішення питання умовно-дострокового звільнення засуджених та можливих шляхів виправлення помилок прокурорів, які брали участь у судовому провадженні, а також вжиття заходів реагування у разі постановлення неправомірного рішення судом, у тому числі шляхом апеляційного оскарження прокуратурою таких рішень на підставі звернення представників громадськості, захисників та інших суб`єктів.

Крім того, суд зазначає, що лист-орієнтування Офісу Генерального прокурора не є нормативно-правовим актом та, у свою чергу, не містить норм права, що встановлюють новий або змінюють, доповнює чи скасовує організаційно-правовий механізм, тобто не є обов`язковим для інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також юридичних осіб.

Даний лист містить ознаки роз`яснювального, інформаційного, рекомендаційного характеру саме для обласних прокуратур, як у ньому і зазначено.

Суд звертає увагу, що Міністерство юстиції у своїй діяльності керується лише Конституцією та Законами України, актами Президента України, Кабінету міністрів України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України.

Отже, лист-орієнтування Офісу Генерального прокурора від 10.09.2021 носить лише рекомендаційний характер для органів прокуратури та не містить ознак обов`язковості врахування, зокрема, для Мін`юсту.

Враховуючи зазначене суд приходить до висновку що твердження позивача щодо необхідності врахування при прийнятті оскаржуваної Методики листа-орієнтування Офісу Генерального прокурора від 10.09.2021 є помилковими та такими, що не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Щодо тверджень третьої особи суд зазначає таке.

Так, на обґрунтування доводів щодо необхідності задоволення позовної заяви позивача ОСОБА_2 зазначено, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 07.10.2023 у справі № 120/13750/23 його позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення комісії Державної установи «Вінницька установа виконання покарань (№1)» по розгляду матеріалів щодо застосування до засуджених умовно-дострокового звільнення, заміни невідбутої частини покарання біль м`яким, встановлення адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі, переведення засуджених, оформлене протоколом № 4 від 10.03.2023, в частині відмови ОСОБА_2 в можливості представлення до заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк.

Зобов`язано комісію Державної установи «Вінницька установа виконання покарань (№1)» по розгляду матеріалів щодо застосування до засуджених умовно-дострокового звільнення, заміни невідбутої частини покарання більш м`яким, встановлення адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі, переведення засуджених повторно здійснити розгляд питання щодо визначення можливості представлення засудженого ОСОБА_2 до заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк.

ОСОБА_2 у судових засіданнях під час надання пояснень вказував, що повністю підтримує заявлені позивачем позовні вимоги з огляду на те, що рішення суду адміністрацією Державної установи «Вінницька установа виконання покарань (№1)» фактично не виконується і єдиним способом досягти отримання заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк є скасування Методики визначення ступеня виправлення засудженого як незаконної і такої, що не відповідає нормам вищої юридичної сили.

Проаналізувавши рішення у справі № 120/13750/23 слід відмітити, що судом першої інстанції було зроблено висновок, що комісією Державної установи «Вінницька установа виконання покарань (№1)» по розгляду матеріалів щодо застосування до засуджених умовно-дострокового звільнення, заміни невідбутої частини покарання більш м`яким, встановлення адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі, переведення засуджених, оформлене протоколом № 4 від 10.03.2023, в частині відмови ОСОБА_2 в можливості представлення до заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк було допущено порушення вимог Порядку визначення ступеня виправлення засудженого, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 19.01.2023 №294/5, Положення про відділення соціально-психологічної служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 04.11.2013 № 2300/5, частини 12 статті 154 КВК України.

Крім того, Вінницьким окружним судом з приводу доводів представника позивача про те, що в розділах ІІ «Критерії виправлення засудженого», ІІІ «Оцінка ризику вчинення повторного кримінального правопорушення», V «Характеристика під час відбування покарання», VI «Психологічна характеристика засудженого» відповідачем занижено бали, зазначено, що суд надає оцінку оскаржуваному рішенню та мотивам його прийняття через призму дотримання Державною установою «Вінницька установа виконання покарань (№1)» процедури ухвалення рішення, обґрунтованості такого рішення та позбавлений можливості надати оцінку таким характеристикам засудженого як нервово-психічна стійкість, комунікативні особливості, мотивація до змін, самооцінка, ризик повторного вчинення кримінального правопорушення, ставлення до суспільного життя тощо.

Тобто, суд у справі № 120/13750/23 фактично дійшов висновку, що Державною установою «Вінницька установа виконання покарань (№1)» було порушено процедуру по розгляду матеріалів щодо застосування до засуджених умовно-дострокового звільнення, заміни невідбутої частини покарання більш м`яким, встановлення адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі, переведення засуджених на підставах статей 10, 50, 57, 93, 101, 147, 151-1 КВК України відносно ОСОБА_2 та прийняття відповідного рішення.

Розгляд як справи ОСОБА_2 , так і аналогічних справ вказаної категорії дає можливість висновувати, що установами відбування покарань порушується саме процедура проведення оцінювання по визначеним у Методиці критеріям.

Підсумовуючи викладене, Міністерством юстиції у межах наданих повноважень та у спосіб, що передбачений чинним законодавством України було прийнято оскаржувану позивачем Методику.

На виконання частини дванадцятої статті 154 Кримінально-виконавчого кодексу України, а також враховуючи положення Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам - членам Rec (2003) 22 «Про умовно-дострокове звільнення», якими передбачено, що критерії, які в`язні повинні виконати для того, щоб бути умовно звільненими, мають бути чіткими та зрозумілими, Міністерством юстиції видано Методику, яка визначає єдині підходи до визначення ступеня виправлення засуджених, щодо яких може бути застосовано заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або заміну невідбутої частини покарання більш м`яким (далі - заміна покарання) відповідно до статей 81, 82 Кримінального кодексу України, та в інших випадках, передбачених кримінально-виконавчим законодавством, для визначення ступеня виправлення засудженого.

Кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Кримінально-виконавчого кодексу України).

При цьому такі договори відповідно до положень частини другої статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29.06.2004 та статті 3 Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005 мають пріоритет над нормами законодавчих актів України.

Одним із таких договорів є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) ратифікована Верховною Радою України Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР. Захист Конвенції забезпечується Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого відповідно до статті 46 Конвенції є обов`язковою для України в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування цього нормативно-правового акта.

Так, відповідно до статті 5 Кримінально-виконавчого кодексу України кримінально-виконавче законодавство, виконання і відбування покарань ґрунтуються на принципах , до яких, зокрема, відноситься верховенство права, законність, справедливість рівність перед законом і судом. Аналогічні принципи закріплено в положеннях Конституції України.

Одним із елементів принципу верховенства права є принцип правової визначеності, який ЄСПЛ відносить до загальних принципів європейського права.

Як зазначено в доповіді Європейської Комісії за демократію через право (Венеціанська комісія), щодо верховенства права, правова визначеність вимагає, щоб правові норми були чіткими й точними, спрямованими на те, щоб забезпечити постійну прогнозованість ситуацій та правовідносин, що виникають; держава зобов`язана застосовувати закони прогнозованим і послідовним чином; прогнозованість означає, що закон за можливості має бути оголошений заздалегідь і бути передбачуваним щодо його наслідків.

ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово звертав увагу на необхідність дотримання принципу правової визначеності. Зокрема, наприклад, у рішенні від 18.12.2008 у справі «Новік проти України» цей суд зазначив, що «коли йдеться про позбавлення свободи, надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога «якості закону» у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що коли національний закон передбачає можливість позбавлення свободи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля».

Крім того, значущість принципу правової визначеності підтверджується практикою Конституційного Суду України. Так, у рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005 цей суд наголосив на тому, що «із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до свавілля» (абзац 2 підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

Тобто невизначеність, нечіткість правової норми призводить до її неоднакового розуміння та тлумачення, що у практичній площині призводить до різного застосування. Така неврегульованість чи відсутність визначеності в діяльності органів державної влади щодо особи, зокрема забезпечення, додержання чи реалізації прав і свобод людини і громадянина, може мати негативні наслідки і призвести до свавілля.

Також у рішенні від 29.06.2010 № 17-рп/2010 Конституційний Суд України звернув увагу на правову визначеність як елемент верховенства права: «Одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями.

Отже, обмеження будь-якого права повинно базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки» (абзац 3 підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини). Так, Конституційний Суд України наголосив на тому, що правовій визначеності відповідатиме встановлення обмежень основних прав людини і громадянина лише за умови забезпечення зрозумілих і передбачуваних для особи наслідків застосування правових норм.

За вказаних обставин, Мін`юстом було затверджено Методику визначення ступеня виправлення засудженого, положення якої є чіткими та зрозумілими, визначають єдині підходи до визначення ступеня виправлення засуджених, щодо яких може бути застосовано заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк та відповідають принципам правової визначеності, які ЄСПЛ відносить до загальних принципів європейського права та відповідають конституційним принципам верховенства права та правової держави.

Враховуючи викладене, Міністерством юстиції у межах наданих повноважень та у спосіб, що передбачений чинним законодавством України було прийнято оскаржувану позивачем Методику.

Щодо доводів позивача про те, положення Методики є такими, що суперечить статті 61 Конституції України, пункту 7 статті 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, суд виходить з наступного.

Статтею 61 Конституції України визначено, що ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Згідно з пунктом 7 статті 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права ніхто не повинен бути вдруге засуджений чи покараний за злочин, за який він уже був остаточно засуджений або виправданий відповідно до закону і кримінально-процесуального права кожної країни.

Відповідно до пункту 1 статті 4 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав та основоположних свобод нікого не може бути вдруге притягнено до суду або покарано в порядку кримінального провадження під юрисдикцією однієї і тієї самої держави за правопорушення, за яке його вже було остаточно виправдано або засуджено відповідно до закону та кримінальної процедури цієї держави.

З урахування вказаних норм позивачем зроблено висновок, що повторне врахування знятих та погашених стягнень за порушення установленого порядку відбування покарання при складанні висновку щодо ступеня виправлення засудженого на підставі оскаржуваної Методики, є повторним притягненням його до юридичної за одне і теж саме правопорушення, що є неприпустимою дією.

Проте такі твердження позивача не відповідають юридичній термінології, а тому не заслуговують на увагу та підлягають відхиленню з огляду на таке.

Частинами першою та третьою статті 5 Кримінального кодексу України (далі - КК України) визначено, що законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. Кримінальна протиправність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Зіставлення положень статей 8, 58, 92, 152 Конституції України та статті 5 Кримінального кодексу України дає підстави дійти висновку, що виключно Кримінальним кодексом України визначаються діяння, які є злочинами та встановляється відповідальність за їх вчинення.

Статтями 134 та 135 КВК України унормовано порядок застосування заходів стягнення до осіб, позбавлених волі та процедуру притягнення таких осіб до дисциплінарної відповідальності. Зокрема визначено, що такі стягнення накладається лише письмово та на підставі рішення дисциплінарної комісії.

Суд погоджується із доводами Міністерства юстиції про те, що позивачем на підтвердження своїх доводів щодо повторного притягнення його до юридичної відповідальності шляхом зазначення відомостей про зняті та погашені стягнення за порушення установленого порядку відбування покарання при складанні висновку щодо ступеня виправлення засудженого на підставі оскаржуваної Методики не було надано жодного належного доказу на таке підтвердження.

У свою чергу покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами (частина друга статті50 КК України).

За правилами частини першої статті 82 КК України заміна невідбутої частини покарання більш м`яким може бути застосована, якщо засуджений став на шлях виправлення (частина третя статті 82 КК України).

Відповідно до положень частини п`ятої цієї статі покарання у виді довічного позбавлення волі може бути замінено на покарання у виді позбавлення волі строком від п`ятнадцяти до двадцяти років, якщо засуджений відбув не менше п`ятнадцяти років призначеного судом покарання.

Отже, стаття 82 КК України не містить імперативної вказівки на її застосування, а носить рекомендаційний характер і застосовується судом за наявності усіх умов передбачених даною статтею і доказів того, що засуджений дійсно заслуговує на застосування до нього заміни невідбутої частини покарання більш м`яким.

Таким чином, можливість заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк обмежено умовою Кримінального кодексу України: засуджений повинен стати на шлях виправлення (частина третя статті 82 КК України), що є досягненням мети призначеного судом покарання за вчинений злочин.

Згідно зі статтею 6 Кримінально-виконавчого кодексу України виправлення засудженого це процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки, свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства; повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві.

Критерієм сумлінної поведінки є неухильне дотримання всіх вимог режиму місця відбування покарання та всіх покладених на засудженого обов`язків. Чесним ставленням до праці є постійна старанність у роботі, прагнення до кращого виконання дорученої роботи, підвищення кваліфікації, бережливе ставлення до матеріалів, обладнання.

Висновок про виправлення засудженого має ґрунтуватися на аналізі даних про поведінку засудженого за весь період відбування покарання, а не за час, що безпосередньо передує розгляду питання про можливість заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк.

У свою чергу доведення засудженим свого виправлення означає досягнення ним такого стану, за якого від даної особи не доводиться очікувати вчинення в майбутньому нових злочинів.

Виправлення засудженого має бути підтверджене його сумлінною поведінкою. При цьому сумлінна поведінка характеризується дотриманням режиму відбування покарання, виконанням покладених на засудженого законних обов`язків; виконанням законних вимог представників адміністрації органу, що виконує покарання; підвищенням загальноосвітнього і професійно-технічного навчання; поведінкою у побуті; стримуванням від порушень режиму відбування покарання, від порушень правил внутрішнього розпорядку, неухильним додержанням загальноприйнятих норм і правил поведінки; активною участю у суспільному житті і сумлінним виконанням громадських доручень у процесі відбування покарання; прагненням своєю діяльністю спокутувати вину за вчинений злочин тощо.

Ставлення до праці характеризується постійною свідомою участю у суспільній корисній праці; систематичним виконанням трудових обов`язків, виробничих завдань і дорученої роботи; відсутністю відмов від роботи, невиходів на роботу без поважних причин і порушень трудової дисципліни; відсутністю трудових порушень тощо.

Виходячи з аналізу викладених норм КК України та КВК України суд приходить до висновку, що сумлінна поведінка засудженого під час відбування покарання є одним із важливих критеріїв, що підтверджують виправлення засудженого.

У свою чергу пунктами 1 та 3 розділу I «Загальні положення» Методики встановлено, що ця Методика визначає єдині підходи до визначення ступеня виправлення засуджених, щодо яких може бути застосовано заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або заміну невідбутої частини покарання більш м`яким (далі - заміна покарання) відповідно до статей 81, 82 Кримінального кодексу України, та в інших випадках, передбачених кримінально-виконавчим законодавством, для визначення ступеня виправлення засудженого. Основною метою висновку є забезпечення суду інформацією, що є необхідною для визначення можливості заміни покарання або можливості застосування до засудженого умовно-дострокового звільнення.

За вказаних обставин у висновку щодо ступеня виправлення засудженого відповідно до вимог статті 82 КК України та статті 6 КВК України правомірно зазначається інформація за весь час відбування покарання засудженим, що дає змогу суду прослідкувати чи відбулись у поведінці засудженого за час відбування покарання позитивні зміни та чи була створена у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки, свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства; повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України № 2 від 26.04.2002 «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м`яким», заміна невідбутої частини покарання більш м`яким можлива лише після повного та всебічного вивчення даних про особу засудженого. При цьому, головною умовою прийняття рішення є доведеність:

а) при умовно-достроковому звільненні від відбування покарання - того, що засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення (частина 2 статті 81 КК України);

б) при заміні невідбутої частини покарання більш м`яким - того, що засуджений став на шлях виправлення (частина третя статті 82 КК України);

в) при умовно-достроковому звільненні від відбування покарання особи, яка була засуджена до позбавлення волі за злочин, вчинений у віці до 18 років, - того, що вона сумлінною поведінкою, ставленням до праці та навчання довела своє виправлення (частина 2 статті 107 КК України).

Пунктом 13 вказаної постанови пленуму Верховного Суду України визначено, що матеріали про умовно-дострокове звільнення, які подають органи, що відають виконанням покарання, мають відповідати вимогам, передбаченим статті 110 Виправно-трудового кодексу України. Коли ці вимоги не виконано (характеристика не відображає процесу виправлення засудженого або стосується не всього періоду відбування ним покарання, немає даних про попередні судимості та відшкодування матеріальних збитків, не подано витяг із рішення спостережної комісії або служби у справах неповнолітніх тощо) і заповнити ці прогалини в судовому засіданні неможливо, суддя на стадії підготовки справи до розгляду повертає матеріали для відповідного оформлення, а коли недоліки виявлено в судовому засіданні, - ухвалює відповідну постанову, в якій зазначає підстави для повернення матеріалів.

З урахуванням викладеного суд висновує, що заміна покарання на більш м`яке покарання може бути застосована, якщо засуджений став на шлях виправлення та ставленням до праці довів виправлення. Основною метою складання висновку щодо ступеня виправлення засудженого є забезпечення суду інформацією, що є необхідною для визначення можливості заміни покарання або можливості застосування до засудженого умовно-дострокового звільнення. В тому числі інформацією «ставлення до режиму відбування покарання» де зазначається інформація, чи вчиняв засуджений порушення установленого порядку відбування покарання за оцінюваний період (окремо вказується наявність незнятих або непогашених стягнень). Адже свідченням того, що засуджений став на шлях виправлення, є позитивні зміни, що відбуваються в його особистості, підтверджені його сумлінною поведінкою. А висновок про становлення особи на шлях виправлення повинен бути зроблений на підставі всебічного врахування даних про поведінку засудженого за весь період перебування в установі виконання покарання.

Суд зауважує, що позивачем не було наведено конкретних фактів повторного притягнення ОСОБА_1 до кримінальної або до іншої юридичної відповідальності на підставі приписів оскаржуваної Методики, а такі його твердження є помилковими.

Також, суд вважає помилковими твердження позивача щодо дискримінаційних положень Методики в частині виставлення оцінки по підпункту 5 «ставлення до особистого (сімейного) життя» пункту 4 розділу II «Критерії оцінки виправлення засудженого», а саме: необхідність зазначення відомостей щодо сімейного життя, з огляду на наступне.

У пункті 4 розділу II «Критерії оцінки виправлення засудженого» Методики підпункту 5 «ставлення до особистого (сімейного) життя» розкриваються особливості стосунків засудженого з рідними та близькими (родиною), їх наявність та вплив на засудженого: наявність/відсутність соціальних зв`язків з рідними та близькими (родиною) на даному етапі життя; стосунки з особою, з якою зареєстрований шлюб або з якою перебуває у цивільному шлюбі, виконання або невиконання батьківських обов`язків та ін. Зазначається коло осіб, які відвідують засудженого (тривалі та короткострокові побачення), з ким проводить телефонні розмови та від яких осіб засуджений отримує посилки/передачі.

На думку ОСОБА_1 , виставлення оцінок за вищевказаний критерій підлягає скасуванню з огляду на те, що збереження сім`ї, як і її створення залежить від фізіологічних відносин між подружжям. Можливість фізичного контакту у засуджених його категорії виникла відповідно до Закону України від 06.09.2016 № 1488-8 «Про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України щодо гуманізації та умов виконання покарань». Тобто, у випадку позивача лише на 17 рік після арешту та протиправного засудження. Також, на його думку в нього, відсутня можливість спілкуватись зі своїми рідними та близькими через окупацію території України на якій проживають його рідні та близькі.

Суд звертає увагу, що положення оскаржуваної позивачем Методики мають не персоніфікований характер, розраховані на неодноразове застосування щодо необмеженого кола осіб, що у свою чергу виключає можливість розроблення положень Методики під окремо взятого засудженого. Методика визначає єдині підходи до визначення ступеня виправлення засуджених, щодо яких може бути застосовано заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк.

Суд знову звертає увагу, що Критерії визначенні у розділі ІІ Методики є лише одною з складових висновку, який містить шість розділів: I «Загальна інформація», II «Критерії оцінки виправлення засудженого», III «Оцінка ризику вчинення повторного кримінального правопорушення», IV «Стан реалізації індивідуальної програми соціально-виховної роботи», V «Характеристика під час відбування покарання», VI «Психологічна характеристика засудженого».

Максимально можливий підсумковий бал по оскаржуваній позивачем Методиці складає 103, що дає можливість засудженому до довічного позбавлення волі набрати необхідний прохідний бал у сумі 65 та отримати можливість бути представленим до заміни покарання на підставі статей 81, 82 Кримінального кодексу України.

Суд погоджується із доводами Міністерства юстиції про те, що виключення такого критерію, як «ставлення до особистого (сімейного) життя» може призвести до дискримінації прав інших засуджених, які мають стабільні та доброзичливі зв`язки з рідними, близькими (родиною) і можливості набрання ними додаткових балів.

Крім того, суд вважає помилковими твердження позивача щодо дискримінаційних положень Методики в частині виставлення оцінки по підпункту 4 «ставлення до праці» пункту 4 розділу II «Критерії оцінки виправлення засудженого», а саме: необхідність зазначення відомостей щодо працевлаштування, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої та другої статті 118 та статтею 119 КВК України встановлено, що засуджені до позбавлення волі мають право працювати. Праця здійснюється на добровільній основі на підставі договору цивільно-правового характеру та/або трудового договору, який укладається між засудженим та фізичною особою - підприємцем та/або юридичною особою, для яких засуджені здійснюють виконання робіт чи надання послуг.

Так, Міністерством юстиції України надано інформацію щодо кількості працевлаштованих осіб в Україні, засуджених до довічного позбавлення волі.

Загальна кількість працевлаштованих засуджених до довічного позбавлення волі становить 238 осіб, а саме:

- державна установа «Новгород-Сіверська установа виконання покарань (№31)» - 25 осіб;

- державна установа «Бердичівська виправна колонія (№70)» - 17 осіб;

- державна установа «Вільнянська установа виконання покарань (№ 11)» - 9 осіб;

- державна установа «Кам`янська виправна колонія (№ 34)» - 3 особи;

- державна установа «Качанівська виправна колонія (№ 54)» - 11 осіб;

- державна установа «Роменська виправна колонія (№ 56)» - 28 осіб;

- державна установа «Темнівська виправна колонія (№ 100)» - 37 осіб;

- державна установа «Вінницька установа виконання покарань (№1)» - 28 осіб;

- державна установа «Ладижинська виправна колонія (№ 39)» - 6 осіб;

- державна установа «Замкова виправна колонія (№ 58)» - 43 особи;

- державна установа «Коломийська виправна колонія (№ 41)» - 25 осіб;

- державна установа «Городищенська виправна колонія (№ 96)» - 3 особи;

- державна установа «Закарпатська установа виконання покарань (№ 9)» - 3 особи.

Крім того, суд звертає увагу, що підпункт 4 пункту 4 II «Критерії оцінки виправлення засудженого» визначено, що під час оцінки даного критерію також описується ставлення засудженого до праці та досвід працевлаштування як до засудження, так і під час відбування покарання, а також враховуються наявність певних професійних навичок засудженого та його стану здоров`я.

Суд зауважує, що позивачем не було наведено конкретних фактів щодо відмови йому у працевлаштуванні та виявлення ним такого бажання, а отже його твердження щодо дискримінаційних положень Методики у даній частині є також помилковими.

З огляду на зазначене, твердження ОСОБА_1 про порушення оскаржуваними положеннями Методики його прав та законних інтересів не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку Міністерством юстиції у межах наданих повноважень та у спосіб, що передбачений чинним законодавством України було прийнято оскаржувану позивачем Методику.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, вважає, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Інші доводи сторін не спростовують викладеного та не доводять протилежного.

Згідно з частиною 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. В даному випадку позивач в силу норм Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору не звільнений та відомості щодо понесених відповідачем судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Шевченко А.В.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення- 06 березня 2025 р.