Рішення № 125605954, 04.03.2025, Локачинський районний суд Волинської області

Справа № 931/543/24

Провадження № 2/931/19/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2025 року селище Локачі

Локачинський районний суд Волинської області

у складі: головуючого - судді Кідиби Т.О.,

за участю: секретаря судового засідання - Гупалик А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в :

29.07.2024 року позивач звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 з позовом про стягнення заборгованості.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 16.03.2021 року між АТ "Перший український міжнародний банк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 2001838613901, відповідно до якого банком видано відповідачу кредитну карту з лімітом 20000 грн, який згодом було збільшено до 35000 грн.

Внаслідок невиконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором станом на 04.06.2024 року виникла заборгованість у розмірі 61429,47 грн, з них: 34952,92 грн - заборгованість за тілом кредиту, 26476,55 грн - заборгованість за відсотками. Зазначену суму заборгованості позивач просить стягнути на свою користь з відповідача разом із судовим збором - 2422,40 грн.

Ухвалою судді Локачинського районного суду Волинської області від 30.07.2024 року відкрито провадження у даній справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, у позовній заяві просив розгляд справи проводити без його участі, позовні вимоги підтримує.

Відповідач 21.11.2024 року подала заяву, згідно з якою не заперечує проти позову, але просить зменшити суму стягнення з врахуванням погашення нею кредиту, про що надала відповідні квитанції.

04.03.2025 року відповідач подала заяву про розгляд справи за її відсутності та долучення доказів часткової сплати нею кредиту.

Враховуючи вимоги ч. 1 ст. 223 ЦПК України, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін.

Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши та оцінивши представлені у справі докази в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовані нормами Цивільного кодексу України та умовами укладеного між сторонами договору.

Судом встановлено, що 16.03.2021 року між АТ "Перший український міжнародний банк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 2001838613901, відповідно до пунктів 3, 4 якого банком видано відповідачу кредитну карту з лімітом 20000 грн, проценти - 47,88 відсотків річних (а.с. 10, 11). Договір укладений в письмовій формі та підписаний сторонами.

Кредитний ліміт ОСОБА_1 було збільшено до 35000 грн, що підтверджується довідкою по договору № 2001838613901 (а.с. 30 на звороті).

Отримання ОСОБА_1 кредитних коштів сторонами не заперечується.

Як убачається з розрахунку заборгованості АТ "Перший український міжнародний банк", заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 2001838613901 станом на 04.06.2024 року становить 61429,47 грн, з них: 34952,92 грн - заборгованість за тілом кредиту, 26476,55 грн - заборгованість за відсотками (а.с. 31-32).

Надаючи оцінку фактичним обставинам справи, суд виходить з таких норм права.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно із ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 року у справі № 355/385/17 зазначено, що в статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Таким чином, обов`язок щодо повернення коштів за кредитним договором має абсолютний характер і його невиконання можливо виключно у визначених законом випадках.

Отже, зважаючи на встановлену статтею 204 ЦК України і не спростовану при вирішенні цієї справи презумпцію правомірності укладених кредитних договорів такі договори у розумінні статей 11, 509 ЦК України є належною підставою для виникнення та існування обумовлених ними прав і обов`язків сторін.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76ЦПК України доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, що розглядається, кредитний договір № 2001838613901 від 16.03.2021 року укладено сторонами в письмовому вигляді, що сторонами не заперечується.

При цьому, відповідно частини першої статті 1051ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Відповідач не заперечує факту отримання грошових коштів за спірним кредитним договором. При цьому зазначає про невірний розрахунок її заборгованості через часткову сплату нею грошових коштів.

Аналізуючи наданий позивачем розрахунок заборгованості (по відсотках) за кредитним договором № 2001838613901 від 16.03.2021 року, суд зазначає, що він розрахований вірно в межах строку кредитування, погодженого сторонами.

Разом з тим, з наданих відповідачкою доказів, а саме: виписки по особовому рахунку ОСОБА_1 за період з 16.03.2021 року по 26.02.2025 року, наданої АТ "ПУМБ", вбачається, що нею було частково внесено кошти на погашення кредиту: 08.10.2024 року - в сумі 3000 грн та 05.11.2024 року в сумі 2000 грн (а.с.78).

Статтею 19 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що у першу чергу сплачуються прострочена до повернення сума кредиту та прострочені проценти за користування кредитом.

Суд зауважує, що у статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.

Таким чином, у випадку зарахування коштів в рахунок погашення заборгованості кредитодавець повинен керуватись нормами закону, який регулює подібні правовідносини, в даному випадку ст.19 Закону України «Про споживче кредитування».

Отже, враховуючи, що при погашенні заборгованості у першу чергу сплачується прострочена до повернення сума кредиту, суд вважає, що сплачені відповідачкою 5000 грн необхідно зарахувати на сплату саме тіла кредиту, а відтак правильним розміром заборгованості ОСОБА_1 перед АТ "Перший український міжнародний банк" за договором № 2001838613901 від 16.03.2021 року є сума 56429,47 грн, що складається з: 29952,92 (34952,92-5000) - тіло кредиту, 26476,55 (нараховані відсотки), і саме ця сума підлягає стягненню з ОСОБА_1 .

Суд відхиляє доводи відповідача про сплату нею 2000 грн відповідно до долучених квитанцій АТ "Приватбанк" № 0.0.3986221978.1 від 05.11.2024 року на суму 1000 грн та № 0.0.3936846625.1 від 11.10.2024 року, позаяк вони не містять даних, що ці суми вносились саме на погашення боргу за договором № 2001838613901 від 16.03.2021 року, також вони відсутні у виписці АТ "Перший український міжнародний банк" щодо погашення боргу за цим договором.

Частиною першою статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Однак, враховуючи, що ОСОБА_1 було частково сплачено суму боргу після подачі позовної заяви та відкриття провадження у справі (в зв`язку з чим було частково задоволено позовні вимоги), суд вважає, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 2422,40 гривень судового збору, сплаченого ним при подачі позовної заяви.

Керуючись ст. ст. 12, 76, 77, 81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 11, 204, 207, 509, 526, 626, 628, 634, 638, 1048, 1049, 1054 ЦК України, суд

у х в а л и в:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 на користь акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" (адреса: м. Київ, вул. Андріївська, 4, код ЄДРПОУ 14282829) заборгованість кредитним договором № 2001838613901 від 16.03.2021 року в сумі 56429(п`ятдесят шість тисяч чотириста двадцять дев`ять) грн 47 коп., з них: 29952,92грн - заборгованість за тілом кредиту, 26476,55грн - заборгованість за відсотками, а також 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. витрат по сплаті судового збору.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Волинського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30 - денний строк з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Суддя Локачинського районного суду Т.О. Кідиба