Рішення № 125571944, 25.02.2025, Київський районний суд м. Одеси

______________________

Справа № 947/6298/24

Провадження № 2/947/221/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.02.2025 року Київський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Огренич І.В.

за участю секретаря Коростій М.В.

представника ОСОБА_1 - адвоката Михайлюка М.О.,

ТОВ «Укрдебт Плюс» адвоката Землякова О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м.Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдебт Плюс» (04073, м. Київ, пр-т Степана Бандери, 28-А), треті особи: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ) про захист прав споживача, визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просив визнати недійсним Договір про надання споживчого кредиту №11133922000 від 02.04.2007р., укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 та Іпотечний договір від 02.04.2007р., укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 щодо квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_2 . При цьому позивач посилається на те, що працівниками АКІБ «УкрСиббанк» при укладенні договору про надання кредиту №11133922000 в іноземній валюті з позивачем було грубо порушено Закон України «Про захист прав споживачів» та введено в оману останнього, що створюють дуже несприятливі умови для позичальника. Перед укладанням договору про надання кредиту №11133922000 від 02.04.2007р. ОСОБА_1 працівниками банку АКІБ «УкрСиббанк» в м. Одеса не було надано розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки Договору про надання кредиту №11133922000, тим самим ОСОБА_1 було введено в оману та порушено істотні умови надання споживчих кредитів.

Крім того, зміст та умови Кредитного договору були розроблені безпосередньо відповідальними працівниками банку, а тому, позивач був позбавлений фактичної можливості вносити зміни до змісту кредитного договору, і при його укладенні мав можливість погодитись лише на ті умови, які були запропоновані йому банком щодо істотних умов договору та відсоткової ставки, в порушення вимог закону Банком перед укладенням та при укладенні кредитного договору та додаткових угод не було надано позичальникові інформації про сукупність вартості кредиту (в процентному значенні і грошовому виразі), про реальну процентну ставку, абсолютне значення подорожчання кредиту, така інформація не зазначена і в кредитному договорі, Банком перед укладенням та при укладенні кредитного договору не було надано позичальникові графік платежів, не було визначено форму кредитування та не надано інформації про наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов`язаннями споживача, в тому числі Банком перед укладенням та при укладенні кредитного договору не було надано позичальникові ОСОБА_1 інформації щодо вартості усіх сукупних послуг та фінансових зобов`язань позичальника (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту, Банк не надав позивачу повну та об`єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, чим ввів позичальника в оману, щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатив би позичальник банку, надання банком такої інформації могло вплинути на рішення споживача ОСОБА_1 про необхідність придбання послуги з надання кредиту, банк порушив вимоги законодавства та приписи Національного Банку України щодо надання позичальнику об`єктивної, повної та достовірної інформації про умови кредиту під час укладення договору про надання споживчого кредиту та додаткових угод, банк в умовах кредитного договору, приховав фактичне значення реальної процентної ставки та фактичне значення подорожчання кредиту, які суттєво відрізняються від тієї реальної процентної ставки за кредитом та, того розміру подорожчання кредиту, які були обумовлені та узгоджені між сторонами кредитного договору в його умовах.

Також, як підставу позову, позивач вказував, що АКІБ «УкрСиббанк» при укладенні кредитного договору не попередив його про те, що валютні ризики під час виконання зобов`язань за цим договором несе споживач. У самому договорі чи додатку до нього відсутні будь-які відомості щодо визначення валютного курсу, строків і комісій пов`язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов`язання (конвертація з гривні у дол. США). Також, кошти були надані ОСОБА_1 у гривневому еквіваленті, а не в дол. США.

Представник позивача адвокат Михайлюк М.О. у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача адвокат Земляков О.А. у судовому засіданні просив у задоволенні позову відмовити з підстав викладених у відзиві на позов, також просив застосувати строки позовної давності.

3-тіособи:ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до судового засідання не з`явились, сповіщались.

Вислухавши сторони, вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що 02 квітня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 як Позичальником було укладено Договір про надання споживчого кредиту №11133922000 (при застосуванні ануїтетної схеми погашення) (надалі Кредитний договір).

За умовами вказаного Кредитного договору (п. 1.1.), Банк зобов`язався надати Позичальнику однією сумою, а Позичальник зобов`язується прийняти, належним чином використовувати і повернути Банку кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 75 000 (сімдесят п`ять тисяч) доларів США та сплатити проценти, комісії в порядку і на умовах, визначених цим Договором. Вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 378 750 (триста сімдесят вісім тисяч сімсот п`ятдесят) гривень 00 коп. за курсом Національного банку України (далі - НБУ) на день укладання цього Договору.

Також, сторонами було погоджено строк кредитування:

- надання кредиту (грошових коштів) здійснюється у наступний термін: 252 місяця.

- Позичальник у будь-якому випадку зобов`язаний повернути Банку кредит у повному обсязі в термін, не пізніше „02 квітня 2028 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди Сторін.

Позичальник зобов`язався повертати суму кредиту та сплачувати проценти шляхом сплати ануїтетних платежів у розмірі 845 (вісімсот сорок п`ять) дол. США 00 центів в день сплати ануїтетних платежів. Розмір ануїтетного платежу може змінитися у випадку зміни процентної ставки згідно із п.п.1.3.1., 10.2. цього Договору. Розмір останнього ануїтетного платежу може відрізнятися від розміру ануїтетного платежу встановленого цим пунктом Договору, і буде складатися із суми фактичної заборгованості за кредитом, що залишилася після сплати Позичальником всіх попередніх ануїтетних платежів та процентів за користування кредитом, нарахованих на суму вказаної заборгованості.

Згідно з п. 2.1. Кредитного договору, сторони погодились, що у забезпечення виконання зобов`язань Позичальника за даним Договором Банком приймається: застава нерухомості, а саме трикімнатна квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

02.04.2007 між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» як іпотекодержателем та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 як іпотекодавцями було укладеного іпотечний договір, посвідчений Ситніковою Ю.Д., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу за реєстровим №1238.

За умовами іпотечного договору, Іпотекодавці передають в іпотеку нерухоме майно квартиру, що складається з 3 (трьох) житлових кімнат та підсобних приміщень, а саме: 1-коридор, 3,4,7-житлові, 2-кухня, 5-ванна, 6-туалет, загальною площею 66,2 (шістдесят шість цілих та два десятих) кв.м., житловою площею 38,9 (тридцять вісім цілих та дев`ять десятих) кв.м., та знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що належить Іпотекодавцям на праві приватної власності.

08.12.2011 між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено купівлі-продажу прав вимог за кредитами. За вказаним договором ПАТ «Дельта Банк» набув статус нового кредитора, в тому числі за договором про надання споживчого кредиту №11133922000 від 02 квітня 2007 року з усіма забезпечувальними договорами.

13.05.2020 ПАТ ««Дельта Банк» та ТОВ «Укрдебт Плюс» відповідно до результатів відкритих торгів (аукціону), уклали Договір про відступлення прав вимоги.

За цим Договором в порядку та на умовах, визначених ним, ПАТ «Дельта Банк» відступило ТОВ «Укрдебт Плюс» належні банку права вимоги до позичальників, заставодавців (іпотекодавців) та поручителів, зазначених у додатку до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників, за кредитними договорами, договорами поруки та договорами застави (іпотеки), з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них.

Згідно вказаного договору, ТОВ «Укрдебт Плюс» набуло право вимоги, в тому числі за договором про надання споживчого кредиту №11133922000 від 02 квітня 2007 року з усіма забезпечувальними договорами.

З наданих до суду відповідачем доказів розпорядження від 02.04.2007 та заяви на видачу готівки 14 від 02.04.2007 вбачається, що АКІБ «УкрСиббанк» 02.04.2007 було видано ОСОБА_1 на підставі Договору про надання споживчого кредиту №11133922000 від 02.04.2007 кредитні кошти в сумі 75000 дол. США, еквівалент в гривнях на дату видачі складав 378750 грн.

Заява на видачу готівки 14 від 02.04.2007 підписана отримувачем коштів ОСОБА_1 .

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 цього Кодексу).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із правовою позицією Верховного Суду, сформованою у справі №355/385/17 від 23.01.2019, цивільне право базується на обов`язковості договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: 1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; 2) розірванні договору в судовому порядку; 3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; 4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; 5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

За змістом статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту. Наведене відповідає позиції Верховного Суду у справі №638/2304/17 від 05.09.2019, яка є обов`язковою для застосування.

Згідно із частиною першою статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст.229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення (абзац 2 частини першої статті 229 ЦК України).

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Згідно із частинами 1-2 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» Договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов`язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов`язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Не вважається пропонуванням споживчого кредиту застереження про можливість надання його під час придбання продукції.

Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про:

1) особу та місцезнаходження кредитодавця;

2) кредитні умови, зокрема:

а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений;

б) форми його забезпечення;

в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача;

г) тип відсоткової ставки;

ґ) суму, на яку кредит може бути виданий;

д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо);

е) строк, на який кредит може бути одержаний;

є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги;

ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови;

з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється;

и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію;

і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

У разі ненадання зазначеної інформації суб`єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Відповідно до ч.1 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Зі змісту оскарженого договору, вбачається, що цим договором чітко передбачені його умови, а саме: предмет договору - кредитні кошти у розмірі 75 000,00 дол. США; мета кредиту - придбання квартири у новострої; термін та розмір погашення - не пізніше 02 квітня 2028 року; розмір, порядок нарахування та виплата процентів - передбачено п.1.3. кредитного договору; відповідальність сторін зазначено в розділі 8 кредитного договору.

Істотною умовою Кредитного договору, тобто умовою, щодо якої Сторони повинні дійти згоди є річна процентна ставка, встановлена в договорі, яка являється ціною, що сплачує позичальник за користування кредитними коштами.

Згідно з п. 1.3.1. кредитного договору, за використання кредитних коштів у межах установленого строку кредитування процентна ставка встановлюється в розмірі 12,5% (дванадцять цілих п`ять десятих) відсотків річних. По закінченню 30 (тридцяти) календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту та кожного наступного місяця кредитування, процентна ставка підлягає перегляду відповідно до умов п.10.2. даного Договору.

У випадку, якщо Банк не повідомив Позичальника про зміну розміру процентної ставки на наступний місяць строку кредитування в порядку, передбаченому п.10.2. даного Договору, застосовується розмір процентної ставки, діючий за цим Договором в попередньому періоді.

Як убачається із п.9.1. кредитного договору банк підтвердив: що у нього є всі необхідні ліцензії і дозволи НБУ, необхідні для видачі та обслуговування кредиту за даним договором; підписанням цього договору позичальник підтвердив: що він володіє всіма необхідними документами, що необхідні для оформлення даного Договору; що відсутні будь-які перешкоди для виконання Договору на день його підписання; що надані Позичальником у Банк документи для розгляду питання про кредитування та інші документи, пов`язані з обслуговуванням кредиту, не містять будь-яких недостовірних відомостей, складені та/або отримані в порядку, передбаченому чинним законодавством України; що Позичальник повністю розуміє всі умови цього Договору, свої права та обов`язки за цим Договором і погоджується з ними; що він не обмежений в дієздатності та укладання цього Договору не потребує узгодження з третіми особами.

За змістом п.10.13 Кредитного договору сторони домовились вважати, що уклавши цей Договір, Позичальник своїм підписом засвідчує факт та згоду з умовами цього договору, підтверджує свої права та обов`язки за цим Договором і погоджується з ними, підтверджує свою здатність виконувати умови цього Договору, та що всі умови даного Договору йому цілком зрозумілі і Позичальник вважає їх справедливими по відношенню до нього, а також що перед укладанням цього Договору отримав від банку інформаційний лист згідно вимог законодавства України, зокрема, Закону України «Про захист прав споживачів».

Таким чином, підписанням договору позичальник підтвердив, що ознайомлений у письмовій формі з умовами надання кредиту, та додатками до нього, а також з іншою інформацією, надання якої вимагає чинне законодавство України.

Отже, позичальник був ознайомлений із умовами кредитування, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності і волевиявлення учасників договору було вільним. Докази, які б спростовували дані обставини позивачем не надані.

При цьому під час укладення кредитного договору та додатків до нього, жодних заперечень щодо його умов позичальник не заявляв, будь-яких претензій щодо не проведення з ним переддоговірної роботи та незгоди з окремими пунктами цього договору та додатків до нього, або щодо нерозуміння ним окремих їх частин не зазначав та в подальшому виконував його, отже схвалив умови договору.

Позичальник був згоден із умовами кредитного договору та частково виконував їх, не здійснював дій щодо відмови від договору, отже знав про свої обов`язки і погоджувався із ними.

Отже, позивачем не доведено, що умови укладеного між ним, як позичальником, та Банком договору та додатків до нього є несправедливими. Позичальник не довів і наявність у діях Банка нечесної підприємницької діяльності. Оскільки позичальник особисто обрав контрагента, а також валюту свого кредитування, форму і умови кредитування, тобто зробив свій вибір свідомо, а тому повинен був усвідомлювати всі можливі у зв`язку з цим фінансові ризики.

Крім того, доводи позову в основному зводяться до недотримання працівниками банку Постанови Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Однак, оскаржуваний кредитний договір укладений 02.04.2007, а Постанова НБУ № 168 була прийнята 10.05.2007 року. Тобто, на час укладення спірного договору сторони не могли керуватися умовами Постанови НБУ № 168, оскільки така постанова не існувала на час укладення договору.

Крім того, будь-яких обґрунтованих доводів щодо визнання недійсним Іпотечного договору від 02.04.2007р., укладеного між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 щодо квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_2 позовна заява не містить.

Позивачем не доведено, що оскаржуваними договорами порушені його права.

Відсутність, недоведеність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. (ст.4 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, лише порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Як неодноразово звертав увагу Верховний Суд, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

У постанові ВП ВС від 02.02.2021 № 925/642/19 зроблені такі висновки: порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Враховуючи, що позивач не довів порушення будь-яких його прав та інтересів з боку зазначеного в позові відповідача, суд відхиляє позовні вимоги позивача як необґрунтованими і не доведені.

При таких обставинах та проаналізувавши і оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. 2, 12,13, 76-83, 141, 263-265, 273, 354-355 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдебт Плюс», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про захист прав споживача, визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку, шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Повний текстрішення складенота підписано28.02.2025.

Суддя І. В. Огренич