Рішення № 12554315, 22.11.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 48/56722.11.10 за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до1) Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

2) Підприємства з іноземними інвестиціями в формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Автобрат»

простягнення 19249,55 грн.

Суддя Бойко Р.В.

Представники сторін:

від позивача:ОСОБА_1.

від відповідача 1:не зявився

від відповідача 2:не зявився ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі ФОП ОСОБА_1.) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (надалі ФОП ОСОБА_1.) та Підприємства з іноземними інвестиціями в формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Автобрат»(надалі ПзІІ ТОВ «Автобрат») про стягнення 19249,55 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем було надано відповідачу 1 послуги з перевезення вантажу, а відповідач 1 належним чином своє грошове зобовязання по оплаті наданих послуг не виконав, в звязку з чим за ним виникла заборгованість у розмірі 17574,00грн. Крім того позивач просить стягнути з відповідача 1 пеню у розмірі 1424,22 грн. та 3% річних у розмірі 251,33 грн. Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 2 заборгованість у розмірі 100,00 грн. за невиконання ФОП ОСОБА_1. умов договору перевезення та договору поруки.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 11.10.2010 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 01.11.2010 р.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 01.11.2010 р. у звязку із неявкою представників відповідачів, розгляд справи відкладено до 22.11.2010 р.

В судове засідання 22.11.2010 р. представник позивача зявився, вимоги ухвал суду виконав, позовні вимоги підтримав повністю.

Представник відповідача 1, що належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, в судове засідання 22.11.2010 р. не зявився, вимог ухвал суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив.

Представник відповідача 2, що належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, в судове засідання 22.11.2010 р. не зявився, надіславши на адресу суду відзив на позовну заяву відповідно до тексту якого останній визнав наявність зобовязання по сплаті ним на користь позивача грошових коштів у розмірі 100,00 грн. за договором поруки №69 від 26.05.2010 р., але у звязку із скрутним фінансовим становищем не має можливості сплатити вказані кошти. Крім того, відповідачем 2 було подано клопотання в якому останній просить розглядати справу без участі уповноваженого представника за наявними в матеріалах справи доказами.

Місцезнаходження відповідача 1 за адресою: 33016, Рівненська область, м. Рівне, вул. Волинської дивізії, 23 кв. 69 на яку було відправлено ухвалу суду від 01.11.2010 р. підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №7589035 від 18.11.2010 р.

Ухвала суду від 01.11.2010 р. за вказаною адресою відповідачем 1 була отримана 08.11.2010р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №11810326.

Також, судом було додатково відправлено ухвалу суду від 01.11.2010 р. на адресу відповідача 1 (33000, м. Рівне, вул. Фабрична, 2-А), що вказана в позовній заяві.

Ухвала суду від 01.11.2010 р. за вказаною адресою відповідачем 1 була отримана 08.11.2010р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №11810334.

Згідно із абз. 2 п. 3.6 роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997р. № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач 1 повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач 1 був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судових засіданнях складались протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

17.02.2010 р. між ФОП ОСОБА_1. (перевізник) та ФОП ОСОБА_1. (екпедитор) укладено договір-заявку №02/01-04 (надалі «Договір») відповідно до п. 1 якого предметом заявки є здійснення перевізником автомобільного перевезення вантажу за вказівкою експедитора.

Відповідно до умов Договору перевізник повинен був здійснити перевезення вантажу по маршруту Monvalle (Італія) м. Новоград-Волинський (Україна) (місце завантаження: «Corti», 21020, Monvalle (VA)-VIA Volta 4; місце розвантаження: Житомирська область, м. Новоград-Волинський).

Згідно п. 4.1 Договору вартість транспортних послуг становить 16000,00 грн.

Із матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору, позивачем було надано послуги по перевезенню вантажу, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) №026618/А.

Послуги з перевезення було виконано позивачем в повному обсязі та без будь-яких зауважень з боку одержувача, про що свідчить підпис та печатка останнього на міжнародній товарно-транспортній накладній.

Однак, під час здійснення перевезення у звязку із несвоєчасним оформленням повідомлення мав місце понаднормативний простій.

Як вбачається із штемпелів у міжнародній товарно-транспортній накладній (CMR) №026618/А автомобіль для проходження кордону України прибув на митний термінал Чопська митниця 21.02.2010 р., а був оформлений та продовжив рух лише 25.02.2010 р. Таким чином понаднормативний простій становить чотири дні.

Згідно ч. 1 ст. 11 Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів відправник зобов'язаний до передачі вантажу приєднати до накладної або надати в розпорядження транспортувальника необхідні документи та надати всі необхідні відомості для виконання митних та інших формальностей.

Проте, в порушення наведеної норми відправником при завантаженні автомобіля не було надано перевізнику експортну декларацію, яку останній оформляв самостійно на фірмі ERRE SRL» та за оформлення якої перевізником було понесено витрати у розмірі 53,00 Євро, що підтверджується квитанцією про сплату від 19.02.2010 р.

Обовязок по компенсації таких витрат погоджено сторонами в п. 4.1 Договору-заявки.

Станом на момент виставлення рахунку 53,00 Євро по курсу Національного банку України становить 574,00 грн., що не перевищує гривневий еквівалент 53,00 Євро по курсу, встановленому на момент винесення рішення у справі.

26.03.2010 р. позивачем було виставлено та надіслано на адресу ФОП ОСОБА_1. рахунок-фактуру №94 від 02.03.2010 р. на загальну суму 17574,00 грн. для здійснення оплати наданих експедиційних послуг. Вказаний рахунок отримано відповідачем 01.04.2010 р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №0416484.

Проте ФОП ОСОБА_1. свого грошового зобовязання належним чином не виконав.

Спір у справі виник у звязку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачами грошового зобовязання по оплаті наданих послуг по перевезенню, у звязку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 17574,00 грн.

Договір є договором транспортного експедирування, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 32 Господарського кодексу України та Глави 65 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст. 316 Господарського кодексу України, статті 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати чи організувати виконання визначених договором послуг, зв'язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів від 19.05.1956 р. договір перевезення встановлюється накладною, а статтею 9 вказаної Конвенції передбачено, що накладна, оскільки не доказано зворотного, являється доказом умов договору і підтвердженням прийняття вантажу транспортером.

Матеріалами справи (міжнародна товарно-транспортна накладна, договір-заявка) підтверджується надання послуг по перевезенню вантажу відповідачу на загальну суму 16 000,00 грн. та погоджених згідно п. 4.1 Договору витрат у розмірі 574,00 грн.

Відповідно до ст. 931 Цивільного кодексу України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедиторові розумну плату.

Згідно з пунктом 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 4.1 Договору встановлено, що оплата за виконані послуги здійснюється протягом пяти банківських днів з моменту отримання оригіналів документів.

Отже, сторонами погоджено момент виникнення у ФОП ОСОБА_1. грошового зобовязання по оплаті наданих послуг з перевезення момент отримання відповідних документів.

Згідно повідомлення про вручення поштового відправлення №03940341 рахунок-фактура №94 від 02.03.2010 р. отриманий відповідачем 18.03.2010 р., а оригінал міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) №026618/А 01.04.2010 р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №0416484.

З урахуванням дати отримання рахунку-фактури та враховуючи приписи п. 4.1 Договору, грошове зобовязання по оплаті відповідачем наданих послуг по перевезенню вантажу мало бути виконане протягом пяти банківських днів, тобто 08.04.2010 р. (включно).

Відповідач свого грошового зобовязання у встановлений Договором строк не виконав у звязку із чим позивач 25.05.2010 р. звернувся до відповідача 1 з претензією №25/1 з вимогою сплатити існуючу заборгованість у розмірі 17574,00 грн., що включає основну заборгованість по Договору у розмірі 16000,00 грн., штраф за понаднормовий простій у розмірі 1000,00 грн. та 574,00 грн. за оформлення експортної декларації.

Проте відповідач відповіді на претензію не надав, існуючої заборгованості не погасив.

Таким чином, судом встановлено існування заборгованості відповідача у розмірі 16574,00грн., а зобовязання по оплаті наданих послуг на момент винесення рішення у справі настало.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобовязання по сплаті на користь позивача 16574,00 грн. на підставі Договору за надані послуги по перевезенню вантажу. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано.

ФОП ОСОБА_1. обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

За таких обставин, позовні вимоги ФОП ОСОБА_1. про стягнення з ФОП ОСОБА_1. заборгованості у розмірі 16574,00 грн., що включає основну заборгованість по Договору у розмірі 16000,00 грн. та 574,00грн. за оформлення експортної декларації є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

26.05.2010 р. між ФОП ОСОБА_1. (кредитор) та ТОВ «Автобрат» (поручитель) укладено договір поруки №69 на підставі якого позивач просить стягнути з ТОВ «Автобрат»грошові кошти у розмірі 100,00 грн.

Згідно ч. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до п. 1.1 Договору поручитель зобовязується частково відповідати перед кредитором за неналежне виконання ФОП ОСОБА_1. зобовязань за договором-заявкою №02/01-04 від 17.02.2010 р., укладеного між ФОП ОСОБА_1. та ФОП ОСОБА_1.

Пунктом 2.1 Договору поруки передбачено, що поручитель відповідає перед кредитором лише за часткове виконання боржником зобовязань за договором-заявкою №02/01-04 від 17.02.2010 р. укладеного між кредитором та боржником, а саме: поручитель відповідає за виконання боржником зобовязань перед кредитором на суму 100,00 грн. В частині, що пропорційна сумі, передбаченій цими договорами, поручитель несе солідарну відповідальність перед кредитором за відшкодування заподіяних невиконанням або неналежним виконанням відповідного зобовязання збитків, а також за сплату неустойки та відсотків (п. 2.2 Договору).

Згідно п. 2.3 Договору в разі невиконання боржником встановлених договором-заявкою №02/01-04 від 17.02.2010 р. зобовязань, в обумовлений угодою строк, поручитель, як солідарний боржник в частині передбаченій п. 2.1 даного договору, зобовязаний виконати в цій частині таке зобовязання на користь кредитора, протягом пяти днів з моменту заявлення кредитором відповідної вимоги.

05.06.2010 р. позивач звернувся до ТОВ «Автобрат»з вимогою №70 відповідно до змісту якої останній просив ТОВ «Автобрат»в пятиденний строк виконати своє зобовязання та сплатити заборгованість у розмірі 100,00 грн.

10.06.2010 р. ТОВ «Автобрат»листом №23/02 визнав наявність у нього грошового зобовязання за Договором поруки та повідомив, що у звязку із скрутним фінансовим становищем не має можливості його виконати. Крім того, ТОВ «Автобрат»повідомило позивача про згоду у будь-якому разі виконати обовязок солідарного боржника за умови сплати відповідної суми боржником ФОП ОСОБА_1.

Частиною 1 ст. 554 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Відповідно до ч. 1 ст. 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Оскільки матеріалами справи підтверджується неналежне невиконання ФОП ОСОБА_1. свого грошового зобовязання та вимогу позивача, до поручителя, то вимоги в частині стягнення з ТОВ «Автобрат»грошових коштів у розмірі 100,00 грн. є обґрунтованими та задовольняються судом. При цьому грошові кошти у розмірі 100,00 грн. підлягають стягненню з ТОВ «Автобрат»та ФОП ОСОБА_1. солідарно.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 1 пеню у розмірі 1424,22 грн., 3% річних у розмірі 251,33 грн. за прострочення виконання грошового зобовязання у період з 10.04.2010 р. по 30.09.2010 р. та штраф за понаднормовий простій у розмірі 1000,00 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Згідно ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пунктом 5.1 Договору сторони встановили нормативний простій автомобіля (у тому числі під завантаженням/вивантаженням, замитненням/розмитненням) складає 48+48 годин, не включаючи вихідні і святкові дні.

Відповідно до п. 5.2 Договору понаднормативний простій автомобіля сплачується експедитором з розрахунку 500,00 грн. поза територією України за кожний повний день простою (250,00 грн. на території України, а також включаючи погранперехід).

Судом встановлено, що понаднормовий простій становить чотири дні, а саме, як підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) №026618/А з 21.02.2010 р. по 25.02.2010 р.

Оскільки матеріалами справи підтверджується порушення відповідачем 1 умов Договору та не надано доказів на спростування позовних вимог, то стягнення з відповідача 1 штрафу у розмірі 1000,00 грн. є обґрунтованим.

Щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 1424,22 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Згідно із положень ст.ст. 546, 548, 549 Цивільного кодексу України виконання зобовязання забезпечується неустойкою (різновидом якої є пеня), якщо це встановлено договором або законом.

Позивач, як підставу стягнення пені посилається на п. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, проте змістом вказаних пунктів не встановлено розмір пені та не передбачено її нарахування, а лише визначено правову природу штрафу та пені. Положеннями Договору-заявки також не передбачено відповідальність відповідача 1 у вигляді пені за порушення виконання грошового зобовязання.

З огляду на наведене у суду відсутні підстави для стягнення з відповідача пені у розмірі 1424,22 грн. за прострочення виконання грошового зобовязання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд здійснює перерахунок 3% річних виходячи із того, що заборгованість відповідача 1 становить 16574,00 грн., а не 17574,00 грн., оскільки 1000,00 грн. є штрафом. Застосування положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України до несвоєчасної сплати штрафних санкцій не відповідає правовій природі вказаної норми.

За перерахунком суду розмір 3% річних за прострочення виконання грошового зобовязання за Договором у визначений позивачем період складає 237,03 грн. В іншій частині 14,30 грн. 3% річних нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з ТОВ «Автобрат»та ФОП ОСОБА_1. на користь ФОП ОСОБА_1. солідарно грошових коштів у розмірі 100,00 грн. та стягнення з ФОП ОСОБА_1. на користь ФОП ОСОБА_1. заборгованості у розмірі 16474,00 грн., штрафу у розмірі 1000,00 грн. та 3% річних у розмірі 237,03грн.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Стягнути солідарно з Підприємства з іноземними інвестиціями в формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Автобрат»(01001, м. Київ, вул. Софійська, 3-Б; ідентифікаційний код 30856125) та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2; ідентифікаційний код НОМЕР_2) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) грошові кошти у розмірі 100 (сто) грн. 00коп., державне мито у розмірі 1 (одна) грн. 00 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 1 (одна) грн. 23коп. Видати накази.

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2; ідентифікаційний код НОМЕР_2) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) борг за надані транспортні послуги у розмірі 15 900 (п'ятнадцять тисяч девятсот) грн. 00 коп., кошти за оформлення експертної декларації у розмірі 574 (пятсот сімдесят чотири) грн. 00коп., штраф у розмірі 1000 (одна тисяча)грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 237 (двісті тридцять сім) грн. 03 коп., державне мито у розмірі 177 (сто сімдесят сім) грн. 11 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 217 (двісті сімнадцять) грн. 14коп. Видати наказ.

4. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Р.В. Бойко

Повний текст рішення підписано 26.11.2010 р.