Рішення № 125527594, 24.10.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2024 рокуСправа №160/23301/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Турової О.М.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (відповідач-2) про визнання протиправними дій, скасування рішення і зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

27.08.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (відповідач-2), в якій позивач просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, які виразилися у протиправному виключенні із трудового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 04.11.1993р. по 02.02.1995р. та відмови у призначенні пенсії за віком;

- скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про відмову в призначенні пенсії за віком від 17.05.2024р. №045750026671;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області врахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період з 04.11.1993р. по 02.02.1995р.;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком з моменту звернення за призначенням пенсії, тобто з 13 травня 2024 року.

В обґрунтування позовної заяви зазначається, що 13.05.2024 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003р. №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), проте рішенням Головного Управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 17.05.2024р. №045750026671 позивачеві протиправно відмовлено у призначенні такої пенсії з посиланням на відсутність у ОСОБА_1 необхідного страхового стажу, передбаченого ст.26 Закону №1058-IV (30 років), при цьому вказаним рішенням також відмовлено у зарахуванні періоду роботи позивача з 04.11.1993р. по 02.02.1995р. до її загального страхового стажу, з посиланням на те, що запис про звільнення з роботи у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 26.07.1983 не засвідчено підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою, що не відповідає вимогам пункту 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 №58, однак, позивач вказує, що вона не повинна нести відповідальність за правильність заповнення трудової книжки, бо така відповідальність згідно з чинним законодавством покладена на відповідальних посадових осіб роботодавця, натомість працівник не наділений повноваженнями щодо здійснення контролю за веденням обліку та заповнення трудових книжок. На позивача не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці, а наявність буд-яких неточностей не може бути підставою для виключення спірних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських та інших документів на підприємстві, та, у свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист. Позивач наголошує, що оскаржувана відмова порушує її законне право на отримання належної пенсії за віком, оскільки до її трудової книжки внесені записи, які підтверджують зайнятість в спірний період роботи на займаній посаді, при цьому трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника, що підтверджує стаж роботи, відтак, вказані записи є належними та допустимими доказами підтвердження її трудового стажу. Відтак, загальний страховий стаж позивача становить понад 30 років, що є достатнім для призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону №1058-IV. Враховуючи вищезазначене, позивач не погоджується з оскаржуваним рішенням та вважає відмову у призначені йому пенсії за віком протиправною і незаконною, у зв`язку із чим просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.08.2024 року прийнято до розгляду вищевказану позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито провадження в адміністративній справі №160/23301/24 за цією позовною заявою, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).

07.10.2024 року до суду надійшов відзив ГУ ПФУ в Рівненській області на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач-2 пред`явлений позов не визнав та заперечує проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що оскаржуваним рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 17.05.2024р. №045750026671 ОСОБА_1 обґрунтовано та на законних підставах відмовлено у призначенні пенсії за віком за її заявою від 13.05.2024р. у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу - 30 років, оскільки на день подання заяви про призначення пенсії вік позивача становить - 60 років, водночас, страховий стаж за наданими до заяви про призначення пенсії документами та даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку станом на 13.05.2024р. становить - 28 років 09 місяців 06 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». При цьому за доданими документами позивачу до страхового стажу не зараховано період роботи з 04.11.1993 по 02.02.1995 згідно записів №№ 10-11 трудової книжки серії НОМЕР_1 від 26.07.1983, оскільки запис про звільнення з роботи не засвідчено підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою, що не відповідає вимогам пункту 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 № 58. Відтак, Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

24.10.2024 року до суду надійшов відзив ГУ ПФУ в Дніпропетровській області на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач-1 пред`явлений позов також не визнав та заперечує проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що заява ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 13.05.2024р. за принципом екстериторіальності була розподілена на розгляд Головному управлінню Пенсійного фонду України в Рівненській області, яким за наслідками розгляду цієї заяви прийняте рішення від 17.05.2024р. №045750026671, якими позивачеві відмовлено у призначенні пенсії за віком, відтак, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області спірного рішення не приймало, отже, не є належним відповідачем у цій справі. При цьому оскаржуваним рішеннями позивачеві правомірно та на законних підставах відмовлено у призначенні пенсії за віком через відсутність у нього необхідного страхового стажу, передбаченого ст.26 Закону №1058-IV (30 років). Так, на день подання позивачем заяви про призначення пенсії страховий стаж ОСОБА_1 за наданими до заяви про призначення пенсії документами та даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку станом на 13.05.2024р. становить - 28 років 09 місяців 06 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». При цьому за доданими документами позивачу до страхового стажу обґрунтовано не зараховано період роботи з 04.11.1993 по 02.02.1995 згідно записів №№ 10-11 трудової книжки серії НОМЕР_1 від 26.07.1983, оскільки запис про звільнення з роботи не засвідчено підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою, що не відповідає вимогам пункту 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 № 58. Відтак, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 13.05.2024р. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ч.1 ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву позивача.

За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії від 13.05.2024р. Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області рішенням від 17.05.2024р. №045750026671 відмовило позивачеві у призначенні пенсії відповідно до ч.1 ст.26 Закону №1058-IV з посиланням на відсутність у позивача необхідного страхового стажу, передбаченого ч.1 ст.26 цього Закону - не менше 30 років, в той час, як на день подання заяви про призначення пенсії вік позивача становить - 60 років, страховий стаж за наданими до заяви про призначення пенсії документами та даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку станом на 13.05.2024р. становить - 28 років 09 місяців 06 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1058-IV. Водночас, цим рішенням відмовлено у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду роботи з 04.11.1993 по 02.02.1995, оскільки згідно записів №№ 10-11 трудової книжки серії НОМЕР_1 від 26.07.1983 запис про звільнення з роботи не засвідчено підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою, що не відповідає вимогам пункту 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 № 58.

Незгода позивача з вищевказаним рішенням відповідача-2 про відмову у призначенні йому пенсії за віком відповідно до ч.1 ст.26 Закону №1058-IV, а також щодо не зарахування до його страхового стажу періоду роботи з 04.11.1993 по 02.02.1995, зумовила звернення до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ч.3 ст.23 Загальної Декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України встановлено, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Згідно із преамбулою Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003р. № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV) цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Абзацами 1-2 частини 1 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв`язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).

При цьому ч.1 ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно із статтею 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а в разі відсутності її чи відповідних записів у ній наявність трудового стажу підтверджується в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до чинного законодавства, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Також ст.48 Кодексу законів про працю України встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п`ять днів. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, студентів вищих та учнів професійно-технічних навчальних закладів, які проходять стажування на підприємстві, в установі, організації. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (далі - Порядок №637).

Відповідно до п.1, п.2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Згідно з абз.1 п.3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 18 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Вищевказані норми свідчать про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи іншими документами, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №439/1148/17.

За приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція від 29.07.1993 №58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993р. за №110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

При цьому, як передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993р. №301 Про трудові книжки працівників, заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Пунктом 1.2 Інструкції № 58 від 29.07.1993р. передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.

Відповідно до п. 2.4 Інструкції № 58 від 29.07.1993р. усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Згідно з п.2.6 Інструкції № 58 від 29.07.1993р. у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

За приписами з п.2.6 Інструкції № 58 від 29.07.1993р. якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м.Києва, держархівом м.Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.

Відповідно до п. 4.1 Інструкції № 58 від 29.07.1993р. у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» також передбачено, що заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.

Як встановлено судом, спірним рішенням відповідача-2 відмовлено у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду роботи з 04.11.1993р. по 02.02.1995р. до її загального страхового стажу, з посиланням на те, що запис про звільнення з роботи у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 26.07.1983 не засвідчено підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою, що не відповідає вимогам пункту 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 №58.

Судом досліджено копію трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 26.07.1983 та встановлено, що в цій трудовій книжці наявні записи №№10-11, згідно з якими ОСОБА_1 :

04.11.1993 прийнята в кооператив «Кіровський» швачкою 3 розряду (підстава внесення запису - протокол №25 від 30.10.1993); також вказано, що запис внесено інспектором ВК Найда;

02.02.1995 звільнена за переведенням до ТОВ ВКП «Кіровський» (підстава внесення запису - наказ №14 від 02.02.1995).

При цьому, дійсно, запис про звільнення позивача за переведенням не завірено підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою. Водночас, вказані записи, в тому числі і запис про звільнення за переведенням, завірені печаткою підприємства-роботодавця, ці записи є чіткими та жодних виправлень не мають.

Разом з цим, сам факт роботи ОСОБА_1 в кооператив «Кіровський» швачкою 3 розряду пенсійним органом не ставиться під сумнів, бо в іншій частині записи про прийняття позивача на роботу у цьому підприємстві у такий спірний період роботи є чіткими та без виправлень, завірені відповідною печаткою цього підприємства та уповноваженою посадовою особою - інспектором ВК Найда.

Отже, записи трудової книжки позивача в частині вказаного періоду роботи не містять неправдиві або недостовірні відомості, а тому зазначені відповідачем-2 недоліки, не можуть бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні означеного періоду роботи позивача до страхового стажу.

Також суд зазначає, що згідно з п.1 Порядку №637 за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Тобто, додаткового підтвердження трудовий стаж вимагає у випадку відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Натомість, у випадку наявності трудової книжки або записів у ній пенсійний орган має враховувати наявні у ній записи.

Щодо неточночностей або описок при формулюванні записів трудової книжки пенсійний орган має враховувати наявну інформацію щодо трудового стажу особи у сукупності.

Зокрема, для неврахування або вимоги надати додаткові підтверджуючі документи щодо певного запису пенсійний орган, на думку суду, має мати підстави для того, щоб виключити очевидну описку або неточність у записі.

Так, з наданої трудової книжки позивача слідує, що записи щодо спірного періоду роботи, зроблені у чіткій послідовності та відповідності дати, номеру запису з посиланням на відповідний протокол та наказ, на підставі якого внесено відповідний запис, записи у трудовій книжці виконані належними посадовими особами та скріплені печатками, тобто здійснені відповідно до Інструкції.

Водночас, не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальною обставиною є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах у певний період, а не правильність оформлення трудової книжки.

Відповідний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15-а (адміністративне провадження №К/9901/11030/18).

Враховуючи наведене, виявлений відповідачем-2 недолік оформлення трудової книжки позивача, не може вважатися достатньою підставою неврахування відомостей при обчисленні стажу роботи, оскільки внесення записів до відомостей про особу до трудової книжки не здійснювалось позивачем.

Поряд з цим, суд повторно наголошує, що обов`язок належного оформлення документів покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб.

Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист. Та обставина, що уповноважена особа підприємства (установи), де працював позивач, не засвідчив запис в трудовій книжці позивача своїм підписом чи печаткою або здійснив запис не у точній відповідності з формуванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону, не робить такі записи неправдивими.

Верховним Судом у постанові від 24.05.2018р. у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

Аналізуючи вищевказані норми законодавства України, суд зазначає, що працівник не може відповідати за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення.

Також суд вказує, що на особу не може перекладатись обов`язок доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Посилання на неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29.03.2019 року у справі №548/2056/16-а, від 21.02.2018 року у справі № 687/975/17.

Враховуючи наведене, суд вважає, що виявлені недоліки оформлення трудової книжки позивача не можуть вважатися достатньою підставою для відмови останньому у зарахуванні спірного періоду роботи до його загального страхового стажу на підставі трудової книжки, оскільки вина позивача в тому, що трудова книжка заповнена роботодавцем із порушенням встановленого порядку, відсутня.

Пенсійним органом не надано доказів того, що позивач не працював або його періоди роботи не відповідають дійсності, чи записи у трудовій книжці позивача стосовно стажу роботи зроблені неправильно, неточно або з іншими вадами, які заважають їх зарахуванню до стажу роботи, або взагалі відсутні, а тому суд вважає за можливе вважати їх як належною інформацією, яка утримує в собі доказову складову на підтвердження права позивача на пенсійне забезпечення.

Відтак, суд вважає необґрунтованими та безпідставними доводи пенсійного органу щодо неврахування періоду роботи позивача з 04.11.1993р. по 02.02.1995р. до її загального страхового стажу, з підстав того, що запис про звільнення у трудовій книжці заповнений з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок.

Враховуючи вищенаведене у сукупності, суд доходить висновку, що відповідач-2, приймаючи оскаржуване рішення від 17.05.2024р. №045750026671 щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до ч.1 ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», не виконав свого обов`язку щодо всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів та дійшов помилкового висновку про загальну кількість страхового стажу позивача.

Таким чином, зважаючи на те, що спірне рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 17.05.2024р. №045750026671 про відмову у призначенні позивачеві пенсії за віком відповідно до ч.1 ст.26 Закону №1058-IV через відсутність необхідного страхового стажу було прийнято відповідачем-2 із розрахунку страхового стажу позивача: 28 років 09 місяців 06 днів, при необхідних 30 років, разом з цим, судом встановлено факт протиправного незарахування пенсійним органом періоду роботи позивача з 04.11.1993р. по 02.02.1995р. до її загального страхового стажу, що, в свою чергу, свідчить про помилковість викладених в оскаржуваному рішенні від 17.05.2024р. №045750026671 висновків пенсійного органу щодо кількості страхового стажу позивача та, як наслідок, про відсутність у позивача необхідного страхового стажу, передбаченого ч.1 ст.26 Закону №1058-IV, суд доходить висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 17.05.2024р. №045750026671 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до ч.1 ст.26 Закону №1058-IV та, відповідно, про задоволення позовних вимог в цій частині.

При цьому суд зазначає, що права позивача у розглядуваному випадку порушено саме вищевказаним протиправним рішенням відповідача-2, яким було відмовлено і у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу позивача, і у призначенні позивачеві пенсії, а не діями відповідачів в цій частині, тож належним способом захисту порушеного права позивача є саме визнання протиправним та скасування цього рішення.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи, що період роботи позивача з 04.11.1993р. по 02.02.1995р. протиправно не зараховано до загального страхового стажу ОСОБА_1 , суд, з метою ефективного відновлення порушеного права позивача, доходить висновку про наявність підстав для зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до загального страхового стажу позивача період її роботи з 04.11.1993р. по 02.02.1995р.

Щодо підстав зобов`язання саме Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати спірний період роботи до загального страхового стажу позивача, суд зазначає таке.

Порядок приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005р. №22-1, зареєстрованою в Мінюсті України 27 грудня 2005 р. за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1).

Відповідно до абз.13 п.4.2 Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Згідно з абз.1-3 п.4.3 Порядку №22-1 створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Пунктом 4.7 Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.

Відповідно до абз.1 п.4.10 Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

З аналізу наведених норм слідує, що рішення про призначення пенсії або про відмову у її призначенні приймається пенсійним органом, що призначає пенсію, який визначений за принципом екстериторіальності, а в подальшому, у разі прийняття таким органом рішення про призначення пенсії, це рішення разом з електронною пенсійною справою засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Так, Головним управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не приймалось рішення по суті заяви позивача про призначення пенсії за віком, відтак відповідальним за опрацювання заяви позивача та прийняття відповідного рішення є, в даному випадку, визначений у встановленому порядку територіальний орган Пенсійного фонду - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області і саме його рішення оскаржується в судовому порядку, відтак, саме на останнього має бути покладено й обов`язок відновлення порушених прав позивача.

Зважаючи на те, що у даному випадку органом, що призначає пенсію, який визначений за принципом екстериторіальності за заявою позивача було саме Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області, то саме на нього, як на належного відповідача, і слід покласти обов`язок щодо зарахування спірного періоду роботи позивача до його загального страхового стажу, водночас, відповідач-1, за наведених обставин, не є належним у цій справі щодо позовних вимог про визнання протиправними дій щодо виключення із трудового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 04.11.1993р. по 02.02.1995р. та відмови у призначенні пенсії за віком, а також в частині позовних вимог про зобов`язання зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період з 04.11.1993р. по 02.02.1995р. та призначити позивачеві пенсію за віком з моменту звернення за призначенням пенсії, тобто з 13 травня 2024 року, тож, у задоволенні цієї частини позовних вимог до відповідача-1 слід відмовити.

Також суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог в частині щодо зобов`язання відповідача-1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком з моменту звернення за призначенням пенсії, тобто з 13 травня 2024 року, позаяк такі позовні вимоги є передчасними і право позивача щодо нарахування і виплати пенсії за віком ще порушене не було, бо здійснення відповідачем-1 такого нарахування і виплати відповідно до вищенаведених приписів абз.1 п.4.10 Порядку №22-1 може здійснюватися лише після призначення пенсії та передачі електронної пенсійної справи позивача засобами програмного забезпечення до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області для здійснення нарахування і виплати пенсії, водночас, задоволення позовних вимог на майбутнє суперечить приписам ст.5 КАС України, згідно з якими судовому захисту підлягає саме порушене право особи.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання пенсійного органу призначити позивачеві пенсію за віком, суд також враховує наступне.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Окрім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково, вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що задоволення зазначеної позовної вимоги буде втручанням в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень та прийняттям рішення замість нього, що не входить до компетенції суду.

Відповідно до ч.4 ст.245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Таким чином, належним способом захисту прав позивача у цій справі є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 13.05.2024 року та прийняти обґрунтоване рішення, з урахуванням висновків суду.

Враховуючи викладене у сукупності, на підставі оцінки наданих доказів, системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Як свідчать матеріали справи, при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1211,20грн, тому, зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, стягненню на користь позивача з відповідача-2 за рахунок його бюджетних асигнувань підлягають судові витрати зі сплати судового збору пропорційно частині задоволених позовних вимог у розмірі 605,60грн.

Керуючись ст. ст. 241-246, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094), Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (код ЄДРПОУ 21084076, місцезнаходження: вул. Борисенка Олександра, буд.7, м. Рівне, 33028) про визнання протиправними дій, скасування рішення і зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 17.05.2024р. №045750026671 про відмову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) у призначенні пенсії за віком відповідно до ч.1 ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на підставі заяви про призначення пенсії від 13.05.2024 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (код ЄДРПОУ 21084076, місцезнаходження: вул. Борисенка Олександра, буд.7, м. Рівне, 33028) зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до загального страхового стажу період її роботи з 04.11.1993р. по 02.02.1995р.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (код ЄДРПОУ 21084076, місцезнаходження: вул. Борисенка Олександра, буд.7, м. Рівне, 33028) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) про призначення пенсії за віком від 13.05.2024 року та прийняти обґрунтоване рішення, з урахуванням висновків суду.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (код ЄДРПОУ 21084076, місцезнаходження: вул. Борисенка Олександра, буд.7, м. Рівне, 33028) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору пропорційно до частини задоволених позовних вимог у розмірі 605,60грн. (шістсот п`ять гривень 60 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.М. Турова