Рішення № 125508507, 28.02.2025, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/517/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 лютого 2025 року

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , члена ВГО «Журналісти проти корупції», до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення про визнання незаконними та протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся з позовом, в якому просить:

- визнати незаконними та протиправними дії відповідача щодо надання або оприлюднення недостовірної або неповної інформації на запит №ВСП001/01/12/24-8 від 01.12.2024 року та незаконного вимагання сплати коштів по рахунку №17/17 від 19.12.2024 року;

- зобов`язати відповідача надати повну, точну та достовірну запитувану інформацію, викладену у запиті №ВСП001/01/012/24-8 від 01.12.2024 року, як інформацію, що становить суспільний інтерес, без стягнення плати за друк та копіювання документів.

Ухвалою судді від 03.02.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Посилається на те, що 01.12.2024 року він звернувся до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення із запитом на отримання публічної інформації, в якому просив надати щомісячні копії табелю обліку робочого часу голови Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення ОСОБА_2 за період з 01.01.2024 року по 30.06.2024 року. Однак, не дивлячись на публічний характер запитуваної інформації та дотримання позивачем вимог Законів України «Про доступ до публічної інформації» та «Про інформацію», розпорядник інформації безпідставно та необґрунтовано самоусунувся від належного розгляду запиту та не надав повну, точну та достовірну інформацію. Натомість позивачем отримано лист відповідача за вих.№07/381 від 23.12.2024 року, яким повідомлено, що запитувана інформація складає 12 сторінок та запропоновано сплатити рахунок за виготовлення їх копій; при цьому надано: копії щомісячних табелів обліку робочого часу наступних членів Національної ради - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 на 5 аркушах (за січень-травень 2024 року); копії щомісячних табелів обліку використання робочого часу згаданих членів Національної ради, ідентичних по змісту (розшифровка умовних позначень, коди, які застосовуються у табелях обліку робочого часу) на 5 аркушах (за січень-травень 2024 року); копію рахунку №17/17 від 19.12.2024 року для здійснення оплати фактичних витрат на копіювання або друк документів, що надаються за запитом на інформацію вх.№07/241 від 02.12.2024 у розмірі 9,08 грн. Вказав, що такими незаконними діями відповідача щодо безпідставного надання на запит позивача копій документів, які ним не запитувались, штучно створена ситуація, в якій за рахунок зайво наданих копій утворилась запитувана інформація у кількості 12 аркушів, а не 6, як мало бути. Вважаючи у зв`язку із цим свої конституційні права та гарантії на доступ до публічної інформації порушеними та такими, що потребують захисту, позивач звернувся до суду з даним позовом. Просить позов задовольнити повністю.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що запитувана позивачем інформація не є такою, яка має суспільний інтерес, та не звільняє позивача від обов`язку здійснення оплати фактичних витрат на копіювання/друк документів, що надаються за запитом на інформацію. У зв`язку із цим, зазначила, що відповідач правомірно згідно з листом від 23.12.2024 року вих.№07/381 надав позивачу перші 10 сторінок запитуваних документів (частину інформації) безкоштовно, одночасно з повідомленням про необхідність відшкодування витрат на виготовлення копій решти документів згідно з рахунком. Стосовно форми та кількості наданих позивачу документів вказала, що облік робочого часу членів Національної ради та керівника апарату Національної ради ведеться консолідовано, відповідно до типової форми № П-5 «Табель обліку використання робочого часу» (далі за текстом табель), а тому індивідуального табеля обліку робочого часу голови Національної ради не передбачено. Посилаючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 30.09.2021 року по справі №9901/391/20, зазначила, що розпорядник публічної інформації має обов`язок надати ту публічну інформацію, якою він володіє і яка певним чином задокументована/відображена на матеріальних носіях. Вжиття заходів для того, щоб створити інформацію, якої у володінні розпорядника немає, але щодо якої подано інформаційний запит, не охоплюється поняттям доступу до публічної інформації. Тому розпорядник не може нести тягар відповідальності за ненадання запитувачу інформації, якої нема в його володінні. У зв`язку із цим, вказала, що норми Закону України від 13.01.2011 року №2939-VI «Про доступ до публічної інформації» регулюють відносини щодо допуску до інформації, яка вже існує, і не вимагають у відповідь на запит створювати певну інформацію. Враховуючи викладене, вважає, що позовні вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими. Просить відмовити в задоволенні позову повністю.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

01.12.2024 року позивач звернувся до відповідача із запитом на публічну інформацію, в якому у відповідності до вимог Закону України від 13.01.2011 року №2939-VI «Про доступ до публічної інформації» просив надати щомісячні копії табелю обліку робочого часу голови Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення ОСОБА_2 за період з 01.01.2024 року по 30.06.2024 року.

Листом відповідача від 04.12.2024 року вих.№07/254 повідомлено позивача, що оскільки запит потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, його буде розглянуто у строк до 20 робочих днів відповідно до ст.20 Закону України від 13.01.2011 року №2939-VI «Про доступ до публічної інформації».

Листом відповідача від 23.12.2024 року №07/381 повідомлено позивача, що запитувана інформація складає 12 сторінок. З посиланням на приписи ст.ст.21, 22 Закону України від 13.01.2011 року №2939-VI «Про доступ до публічної інформації» вказано, що запитувані документи надаються після підтвердження повної оплати рахунка за здійснення оплати фактичних витрат на копіювання (рахунок додається). Запитувані документи не надаються у разі повної або часткової відмови запитувача від оплати рахунка. Крім того, надано 10 перших сторінок запитуваних документів.

Позивач вважає, що згадані дії розпорядника інформації щодо надання не запитуваної інформації та вимагання сплати коштів за її друк та копіювання є незаконними, а тому звернувся до суду з цим позовом.

Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.

Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.

Згідно з ч.1 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.34 Конституції України, кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Зазначеній нормі кореспондує положення ч.1 ст.5 Закону України «Про інформацію» №2657-XII, згідно якої кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, визначено Законом України від 13.01.2011 року №2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (далі Закон №2939-VI).

Згідно з ч.1 ст.1 цього Закону, публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.3 Закону №2939-VI, право на доступ до публічної інформації гарантується, серед іншого, обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.

Одним зі шляхів забезпечення доступу до інформації є її надання за запитами на інформацію (п.2 ч.1 ст.5 Закону №2939-VI).

Згідно з п.1 ч.1 ст.13 цього Закону, розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

Статтею 14 Закону №2939-VI встановлено обов`язки розпорядника інформації, серед яких: обов`язок оприлюднювати інформацію про свою діяльність та прийняті рішення та надавати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації.

Положеннями ст.19 Закону №2939-VI визначено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.

Відповідно до ст.21 Закону №2939-VI, інформація на запит надається безкоштовно. У разі якщо задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок, запитувач зобов`язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк. Розмір фактичних витрат визначається відповідним розпорядником на копіювання та друк в межах граничних норм, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо розпорядник інформації не встановив розміру плати за копіювання або друк, інформація надається безкоштовно. При наданні особі інформації про себе та інформації, що становить суспільний інтерес, плата за копіювання та друк не стягується.

Частиною 1 ст.22 Закону №2939-VI визначено випадки, у яких розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації (ч.2 ст.22 Закону №2939-VI).

Згідно ч.ч1 та 2 ст.23 Закону №2939-VI, рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

Аналіз змісту положень ч.2 ст.21 Закону №2939-VI дає підстави для висновку, що у разі якщо задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок, запитувач зобов`язаний оплатити витрати, пов`язані з копіюванням документів понад встановлений обсяг. Тобто копії десяти сторінок документу надаються безкоштовно.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.01.2020 року у справі №818/40/17.

Спір у цій справі виник у зв`язку із реалізацією права ОСОБА_1 , члена ВГО «Журналісти проти корупції», на отримання публічної інформації у порядку Закону №2939-VI.

Виходячи із змісту запиту позивача на інформацію від 01.12.2024 року, а також змісту листа-відповіді відповідача від 23.12.2024 року за вих.07/381, які описані судом вище, слідує висновок, що відповідач у справі фактично не відмовляв позивачу в отриманні запитуваної ним публічної інформації, розпорядником якої є відповідач, а лише обумовив можливість її отримання фактом оплати витрат на копіювання або друк документів, що надаються за запитом про інформацію. Поряд з тим, 10 перших сторінок у відповідь на запит про надання публічної інформації надано безкоштовно.

До всього, суд враховує і те, що відповідач, як-то передбачено вимогами ч.3 ст.21 Закону №2939-VI, встановив розмір плати за копіювання або друк, що знайшло своє відображення у затвердженому рішенням Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення від 08.08.2024 року №2492 Порядку відшкодування фактичних витрат на копіювання або друк документів, що надаються за запитами на інформацію, розпорядником якої є Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення.

Стосовно посилань позивача на те, що він просив надати щомісячні копії табелю обліку робочого часу лише голови Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення ОСОБА_11 за період з 01.01.2024 року по 30.06.2024 року, а не всіх її членів, суд зазначає наступне.

Так, п.2 розділу «І. Загальні положення» Правил внутрішнього службового розпорядку для працівників Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, затверджених протоколом №1 від 02.04.2021 року загальних зборів працівників апарату Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (далі Правила), визначено, що дія Правил поширюється на членів Національної рада України з питань телебачення і радіомовлення в частині, зокрема: порядку ведення табелю обліку робочого часу.

Відповідно до п.7 розділу «V. Робочий час і відпочинок» Правил, табелювання виходу на роботу працівників Національної ради ведуть керівники структурних підрозділів. Табель обліку робочого часу, підписаний керівником структурного підрозділу до 12 та 22 числа поточного місяця передається до управління фінансової та бухгалтерської служби для нарахування заробітної плати. Табель обліку робочого часу членів Національної ради ведеться службовою особою управління персоналом. Необхідні уточнення на кінець місяця вноситься до коригуючого табеля.

Суд встановив, що в Національній раді відсутній відомчий розпорядчий акт, яким затверджено Порядок (Правила, Положення) ведення Табелю обліку використання робочого часу та його індивідуальну форму. Про вказане було повідомлено позивача листом відповідача від 10.01.2025 року за вих.№07/18.

Між тим, для обліку робочого часу членів Національної рада України використовується типова форма № П-5 «Табель обліку використання робочого часу», затверджена Наказом Державної служби статистики України від 05.12.2008 року №489 «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці», яка складається з двох аркушів: титульна сторінка табеля обліку використання робочого часу та безпосередньо «Табель обліку робочого часу», що є єдиним документом. Форма №П-5 має рекомендаційний характер, який полягає в тому, що за необхідності вона може бути доповнена іншими показниками, потрібними для обліку робочого часу.

Суд вказує, що типова форма №П-5 складається з двох частин. У першій Табель обліку використання робочого часу (наведені умовні позначення елементів робочого часу з визначеними літерними та цифровими кодами). У другій Табель обліку робочого часу (кожному працівникові відводиться окремий рядок, поділений на дві частини): у одній частині щодня вносять відомості про відпрацьовані години або неявки на роботу; у іншій умовними позначеннями відзначають характеристики відпрацьованих годин (надурочні, нічні, години роботи у вихідні та святкові дні тощо) та причини нез`явлень на роботу види відпусток, тимчасова непрацездатність, прогули, простої, страйки, переведення на неповний робочий день тощо.

Отже, табель обліку робочого часу є невід`ємною частиною затвердженої форми та не може надаватись окремо без титульного аркуша, який містить ідентифікуючі відомості про юридичну особу, звітний період, дату складання табеля та умовні позначення.

З огляду на наведене, слідує висновок, що облік робочого часу членів Національної ради та керівника апарату Національної ради ведеться консолідовано, відповідно до типової форми №П-5 «Табель обліку використання робочого часу», тобто індивідуального табеля обліку робочого часу голови Національної ради не передбачено.

У контексті викладеного суд звертає увагу, що визначальною ознакою публічної інформації є те, що вона по своїй суті є заздалегідь готовим зафіксованим на певному носії продуктом, отриманим або створеним суб`єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов`язків.

Разом з цим, також слід звернути увагу на те, що з урахуванням положень Закону №2939-VI розпорядник інформації повинен володіти інформацією на момент отримання запиту та така інформація повинна знаходитись на певному матеріальному носію, тобто публічна інформація стосується інформації, яка відповідно до вимог діючого законодавства опинилася у розпорядника інформації (зокрема, це може бути інформація, яка створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або інформація, яку вони отримали від інших суб`єктів чи, наприклад, від органу правонаступником якого вони стали).

У даному випадку під володінням розуміється не юридична правомочність, що є складовою права власності (володіння, користування, розпорядження), а характеристика фактичного стану, факт контролю суб`єкта над певною інформацією як нематеріальним об`єктом (інформація зберігається у суб`єкта в зафіксованому на матеріальному носії вигляді або іншим чином доступна йому).

Подібне правозастосування викладено Верховним Судом у постанові від 30.12.2020 року у справі №240/1422/19.

За наведеного правового регулювання та встановлених обставин справи, суд приходить висновку, що у Національній раді не ведеться окремо щомісячно документ «Табель обліку робочого часу голови Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення», як було запитано позивачем. Оскільки зазначену інформацію у тому вигляді, у якому створено запит, Національна рада не отримувала, не створювала під час своєї діяльності та не зобов`язана була створювати, відповідач у відповіді на запит надав табелі обліку робочого часу членів Національної ради та керівника апарату Національної ради за період з 01.01.2024 року по 30.16.2024 року за типовою форму №П-5 «Табель обліку використання робочого часу», затвердженою Наказом Державної служби статистики України від 05.12.2008 року №489, які, серед іншого, містять інформацію щодо табелю обліку робочого часу голови Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення ОСОБА_11 за період з 01.01.2024 року по 30.06.2024 року. Вказаним спростовуються доводи позивача про надання зайвих копій та безпідставного нарахування йому запитуваної інформації в обсязі 12 сторінок.

Тому факт відмови відповідача у наданні позивачу запитуваної ним у запиті на публічну інформацію від 01.12.2024 року не знайшов свого підтвердження під час розгляду справи, що, на думку суму, свідчить про необґрунтованість та безпідставність заявлених позовних вимог.

Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, сторонами у заявах по суті справи не зазначено та судом не встановлено.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

На підставі досліджених доказів та встановлених на їх підставі обставин, суд дійшов висновку, що докази, подані позивачем, переконують у безпідставності позовних вимог. А тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд вважає, що в задоволенні позову ОСОБА_1 , члена ВГО «Журналісти проти корупції», до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення про визнання незаконними та протиправними дій, зобов`язання вчинити дії слід відмовити.

Щодо судового збору, то відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки у задоволенні позову відмовлено, сплачений позивачем судовий збір поверненню не підлягає.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в :

у задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Ланкевич А.З.