Рішення № 125474314, 27.02.2025, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2025 року Справа№200/8739/24

Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича розглянувши адміністративну справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику сторін) за позовом

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до Державної служби України з безпеки на транспорті (вул. Фізкультури, 9, Київ, 03150),

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії

УСТАНОВИВ:

Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , через свого представника адвоката Олійникова Станіслава Ігоревича, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому просив суд: визнати протиправною та скасувати постанову Державної служби України з безпеки на транспорті від 24.09.2024 № 128889 про застосування до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17 000 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив наступне.

12.12.2024 року, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 дізнався про відкриття 10.12.2024 року стосовно нього виконавчого провадження під НОМЕР_9 про стягнення адміністративно-господарського штрафу у сумі 17 000,00 грн.

Підставою для нарахування даного штрафу є постанова виконуючого обов`язки начальника відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби безпеки на транспорті Радіона Кіштулинця від 24 вересня 2024 №128889 про стягнення з позивача адміністративно- господарського штрафу у сумі 17 000 грн.

Зазначену Постанову позивач не отримував, будь-яких відомостей про неї до відкриття виконавчого провадження не мав.

Підставою для прийняття оскаржуваної постанови є складення 15.08.2024 року працівниками Державної служби безпеки на транспорті Акту проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №18105843.

Актом встановлено, що під час перевірки транспортного засобу Mersedes Benz Atego 818 номерний знак НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2 , що належить ФОП ОСОБА_1 , водій ОСОБА_2 , встановлено порушення ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", а саме - у водія відсутня індивідуальна контрольна книжка водія та копія графіка змінності водіїв (ТЗ не обладнаний тахографом).

Водієм під час перевірки надані пояснення, що транспортний засіб пересувається в зоні воєнних та бойових дій.

Позивач зазначає, що не є власником автомобіля, що підтверджується копією Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.

Вважає, що застосування до нього штрафу порушує законодавство України та його права.

Просив суд задовольнити його позовні вимоги.

24 грудня 2024 року ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Дослідивши матеріали адміністративного позову суд установив, що у позовній заяві представник позивача заявив клопотання про зупинення виконання постанови Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу від 24.09.2024 №128889 до розгляду даної справи судом.

Також представником позивача було заявлено окреме клопотання про зупинення виконання постанови Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу від 24.09.2024 №128889 до розгляду справи судом, в обґрунтування якого останній зазначив, що про існування даної постанови позивач дізнався 12.12.2024 року від державного виконавця після отримання постанови про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_9, державним виконавцем в межах виконавчого провадження НОМЕР_9 вживаються дії щодо виконання оскаржуваної постанови, які є завчасними та перешкоджають нормальній господарській діяльності позивача.

Ухвалою від 24 грудня 2024 року суд відмовив у задоволенні клопотання представника позивача про зупинення виконання постанови Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу від 24.09.2024 №128889 до розгляду справи судом.

Від відповідача до суду 06 січня 2025 року надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якої відповідач позов не визнав, просив у задоволенні позову відмовити.

Так, відповідач зазначив, що на підставі щотижневого графіку проведення рейдових перевірок Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях та направлення на перевірку № НР 003145 від 09.08.2024, 15.08.2024 співробітниками Відділу проводилась рейдова перевірка вул. Свободи, 41, м. Слов`янськ, Донецька області та був зупинений транспортний засіб марки MERCEDES-BENZ, державний номерний знак НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_2 .

В ході перевірки зазначеного транспортного засобу було встановлено, що він на праві приватної власності належить позивачу та використовується позивачем у своїй господарській діяльності.

На момент проведення перевірки було встановлено: відсутність протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу.

Позивач був належним чином повідомлений про час і місце розгляду його справи.

За результатами розгляду акту № АР 105843 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 15.08.2024 винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 128889 від 24.09.2024 за порушення статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» застосовано адміністративно-господарський штраф в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 17000,00 грн.

Копія постанови № 128889 від 24.09.2024 направлено 26.09.2024 позивачу, разом із супровідним листом від 25.09.2024 № 83877/40/24-24, яке згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення та 14.10.2024 було повернуто, у зв`язку із закінченням встановленого терміну зберігання.

Звернув увагу суду на той факт, що транспортний засіб марки MERCEDES-BENZ, державний номерний знак НОМЕР_3 , обладнаний цифровим тахографом, проте під час проведення перевірки був відсутній протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу.

На доводи позивача, що він не є власником траспортного засобу, то відповідач зазначає, що у вказаному випадку здійснювалось надання позивачем послуг з перевезення вантажу, що підпадає під визначення «автомобільний перевізник» у розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт», що, своєю чергою, спростовує наведені останнім доводи у позовній заяві.

Наявність режиму воєнного стану майже 3 роки не може слугувати підставою для звільнення суб`єктів господарювання від виконання обов`язків, що знайшло підтвердження у постановах Верховного Суду від 19.09.2024 у справі №200/7080/23 та від 06.06.2024 у справі № 440/5921/23.

09 січня 2025 від позивача до суду надійшла відповідь на позов, де представник позивача зазначив, що відповідачем по справі взагалі не надано оцінки тому факту, що оскаржувану постанову складено в зоні надзвичайної ситуації, де запроваджено особливий режим.

Звернув увагу суду на те, що предметом перевезення були будівельні матеріали (шифер, брус, дошка, цвяхи), тобто матеріали необхідні для лагодження зруйнованих вибухами покрівель.

Пунктом 1.4 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженим наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 №340 прямо передбачено, що положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються, зокрема, під час стихійного лиха, аварій та інших надзвичайних ситуацій.

Також було відмічено, що постанову про притягнення до адміністративно-господарського штрафу прийнято без його участі та за відсутності повідомлення про місце та дату розгляду справи.

Відповідач не заперечує того факту, що повідомлення про розгляд адміністративної справи та постанова про притягнення до відповідальності не вручались позивачу.

Відповідачем надано перелік рекомендованих листів Укрпошта, згідно до якого, поштові відправлення спрямовані ФОП ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) повернулися не врученими.

Позивач звертає увагу на той факт, що згідно трекінгу поштових відправлень №0600957835110, №0600966652672 обидва вказані листи повернулися відправнику не врученими. Причиною повернення зазначено - "невдала спроба вручення". При цьому відповідачем на підтвердження направлення відправлення №0600957835110 надано список рекомендованих повідомлень направлених Державною службою безпеки на транспорті 24.09.2024 року (додаток до відзиву).

У вказаному списку направлень під №38 знаходиться ФОП ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ), а також міститься номер телефону НОМЕР_4 , який не належить позивачу. Слід зауважити, що матеріали адміністративної справи взагалі не містять такого номеру телефону.

Оскільки рекомендовані відправлення містили завідомо невірні відомості про телефон отримувача, невручення таких поштових відправлень було цілком прогнозованим.

Розгляд адміністративної справи відбувся за відсутності суб`єкта господарювання (або уповноваженої ним особи), повідомленого належним чином про час та місце такого розгляду, що є також підставою для задоволення позовних вимог.

09 січня 2025 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій він категорично не погодився із доводами відповідача, навів свої контрдоводи.

Крім того, надав до суду клопотання про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (вул. Фізкультури, 9, Київ, 03150, ЄДРПОУ 39816845) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_5 ) судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн.

Суд при розгляді справи звернув увагу, що сторонами, як позивачем у позові, так і відповідачем у відзиві на позов в обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень на позов, зазначені взаємовиключні обставини.

Так, позивач зазначає «Згідно до Акту №18105843 15.08.2024 о 9.45 під час перевірки транспортного засобу Mersedes Benz Atego 818 номерний знак НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2 , водій ОСОБА_2 , що належить ФОП ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) встановлено порушення ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", а саме - у водія відсутня індивідуальна контрольна книжка водія та копія графіка змінності водіїв (ТЗ не обладнаний тахографом).»

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач неодноразово зазначає, щодо транспортного засобу, який не обладнаний тахографом.

Відповідач звертає увагу суду на той факт, що «Під час перевірки Позивач не заперечив обладнання транспортного засобу MERCEDES-BENZ, державний номерний знак НОМЕР_3 , тахографом. Факт цього не заперечується і за текстом позову. Тому констатуємо, що транспортний засіб марки MERCEDES-BENZ, державний номерний знак НОМЕР_3 , обладнаний цифровим тахографом, проте під час проведення перевірки був відсутній протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу».

З метою офійного з`ясування обставин справи суд ухвалою від 14 лютого 2025 року витребував у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та Державної служби України з безпеки на транспорті письмові пояснення з відповідними та належними доказами щодо обладнання (необладнання) транспортного засобу марки MERCEDES-BENZ, державний номерний знак НОМЕР_3 тахографом на час встановлення порушення.

На виконання вищезазначеної ухвали 17 лютого 2025 року від представника позивача на адресу суду надійшли додаткові пояснення.

Представник позивача зазначив, що позивач не володіє інформацією та доказами щодо обладнання (чи не обладнання) транспортного засобу MERCEDES-BENZ, державний номерний знак НОМЕР_3 , тахографом.

Як вже зазначалось, власником вказаного транспортного засобу є інша особа, позивач не має можливостей для перевірки відомостей про його обладнання. Позивач не був присутнім ані під час складення акту проведення перевірки, ані під час винесення оскаржуваної постанови.

Всі відомості позивача про даний транспортний засіб отримано з неякісної копії акту перевірки, отриманої з матеріалами виконавчого провадження. З неї позивач зробив висновок про те, що підставою притягнення його до відповідальності є порушення ст. 48 ЗУ "Про автомобільний транспорт" пов`язане з вимогою про обладнання перевізником транспортного засобу тахографом - відсутність індивідуальної контрольної книжки водія та копії графіка змінності водіїв (ТЗ не обладнаний тахографом).

Також позивач звертає увагу на те, що згідно абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону № 2344-III, суб`єктом відповідальності за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - є автомобільний перевізник.

У наданій відповідачем товарно-транспортній накладній від 15.08.2024 №2499, перевізником вказано зовсім іншу особу (не позивача). Таким чином, позивач не може бути суб`єктом відповідальності за порушення вимог ст. 48 ЗУ "Про автомобільний транспорт".

19 лютого 2025 року від відповідача до суду надійшло клопотання про надання копія акту № АР 105843 (вірний номер) проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 15.08.2024, а також надана роздруківка з цифрового тахографу в якій зазначено VIN НОМЕР_6 транспортного засобу, що відповідає VIN транспортного засобу марки MERCEDES-BENZ, державний номерний знак НОМЕР_3 . Звернув увагу суду на те, що зазначені документи вже надавались на адресу суду.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору суті, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_7 ) є фізичною особою підприємцем, що підтверджується відповіддю № 1113092 від 12.02.2025 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань отриманого за запитом суду.

Зареєстроване місцезнаходження позивача: АДРЕСА_3 .

Позивач, за даними отриманого судом витягу, здійснює свою діяльність за такими напрямками: 47.52 Роздрібна торгівля залізними виробами, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами в спеціалізованих магазинах (основний); 46.43 Оптова торгівля побутовими електротоварами й електронною апаратурою побутового призначення для приймання, записування, відтворювання звуку й зображення; 46.49 Оптова торгівля іншими товарами господарського призначення: 46.73 Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно- технічним обладнанням; 46.74 Оптова торгівля залізними виробами, водопровідним і опалювальним устаткованням і приладдям до нього; 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; 47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; 47.54 Роздрібна торгівля побутовими електротоварами в спеціалізованих магазинах; 47.75 Роздрібна торгівля косметичними товарами та туалетними приналежностями в спеціалізованих магазинах; 47.29 Роздрібна торгівля іншими продуктами харчування в спеціалізованих магазинах; 47.24 Роздрібна торгівля хлібобулочними виробами, борошняними та цукровими кондитерськими виробами в спеціалізованих магазинах; 47.59 Роздрібна торгівля меблями, освітлювальним приладдям та іншими товарами для дому в спеціалізованих магазинах; 52.29 Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту.

На підставі щотижневого графіку проведення рейдових перевірок Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях (далі - Відділ) та направлення на перевірку № НР 003145 від 09.08.2024, 15.08.2024 співробітниками Відділу проводилась рейдова перевірка вул. Свободи, 41, м. Слов`янськ, Донецька обл.

Відповідно до пункту 3, 4 Порядку № 422, був зупинений транспортний засіб марки MERCEDES-BENZ, державний номерний знак НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_2 .

У відповідності до Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , дата реєстрації 05.10.2021 року, транспортний засіб марки MERCEDES-BENZ, державний номерний знак НОМЕР_3 належить на праві власності ОСОБА_3 .

На момент проведення перевірки було встановлено порушення - відсутній протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу.

Державними інспекторами було складено акт № АР 105843 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 15.08.2024, зі змістом якого водій ОСОБА_2 , був ознайомлений, підписав його, зазначивши: «Прошу взяти до уваги, що даний транспортний засіб пересувається в межах бойових дій».

У Акті зазначено, що власником транспортного засобу є позивач.

Актом встановлено порушення ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» при перевезенні вантажів ТТН №2499 від 15.08.2024 року, а саме відсутній протокол про перевірку та адаптацію тагохрафа до транспортного засобу.

У відповідності до ТТН №2499 від 15.08.2024 року автомобільним перевізником визначено «Строймарке» (в редакції належним чином засвідченої копії документа), замовником перевезення є магазин Каштан м. Краматорськ, філія, вантажовідправником є ОСОБА_1 (позивач), вантажоотримувачем є магазин Каштан м. Краматорськ, філія, місце вантаження: м. Слов`янськ, вул. Вокзальна, буд. 2, вантаж - будівельні матеріали.

Повідомленням № 76061/40/24-24 від 30.08.2024, направленим Укрпоштою рекомендованим повідомленням № 0600957835110, позивача було викликано для розгляду справи (матеріалів перевірки) на 24.09.2024 з 9.00 до 11.00 години.

Відповідно, до даних трекінгу АТ «Укрпошта» вищевказане повідомлення про розгляд справи було відправлено позивачу 02.09.2024.

Вказане повідомлення відповідачем було направлено на адресу позивача АДРЕСА_2 . Також був зазначений номер телефону НОМЕР_8 .

У відповідності до трекінгу Укрпошти воно було повернуто на адресу відповідача 20.09.2024 року із позначкою «Повернення Відправнику Закінчення встановленого строку зберігання».

За результатами розгляду акту № АР 105843 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 15.08.2024 відповідачем винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 128889 від 24.09.2024 за порушення статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» та застосовано адміністративно-господарський штраф в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 17000,00 грн.

Копія вищевказаної постанови № 128889 від 24.09.2024 була направлена 26.09.2024 року позивачу, разом із супровідним листом від 25.09.2024 № 83877/40/24-24, яке згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення 14.10.2024 повернуто, у зв`язку із закінченням встановленого терміну зберігання.

Вказане повідомлення відповідачем було направлено на адресу позивача АДРЕСА_2 . Також був зазначений номер телефону НОМЕР_8 .

Як зазначив позивач зазначений номер телефону НОМЕР_8 ним не використовувся та йому не належав.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд застосовує джерела правового регулювання у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, та зважає на наступне.

Спірні правовідносини врегульовано Законом України від 05 квітня 2001 року № 2344-III "Про автомобільний транспорт" (далі - Закон № 2344-III).

Відповідно до частини дванадцятої статті 6 Закону № 2344-III, державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Частини сьомої статті 6 Закону № 2344-III встановлено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, серед інших: державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті.

Приписами частини чотирнадцятої статті 6 Закону № 2344-III визначено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Згідно з частиною сімнадцятою статті 6 Закону № 2344-IIІ, рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини вісімнадцятої статті 6 Закону № 2344-IIІ, у разі проведення позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.

Частиною дев`ятнадцятою статті 6 Закону № 2344-IIІ передбачено, що під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, мають право: використовувати спеціалізовані автомобілі; використовувати спеціальне обладнання, призначене для перевірки дотримання водіями норм режиму праці та відпочинку; супроводжувати транспортний засіб, що має ознаки порушення нормативів вагових або габаритних параметрів, до найближчого місця зважування (на відстань не більше 50 кілометрів) для здійснення габаритно-вагового контролю, а також забороняти подальший рух такого транспортного засобу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України; здійснювати габаритно-ваговий контроль транспортних засобів; використовувати стаціонарні або пересувні пункти габаритно-вагового контролю; використовувати засоби фото- і відеофіксації процесу перевірки, у тому числі в автоматичному режимі; у разі виявлення порушень законодавства щодо габаритно-вагового контролю під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) копіювати, сканувати документи, які пред`являють водії транспортних засобів під час проведення такої перевірки, та використовувати їх як доказ під час розгляду справ про порушення законодавства; здійснювати опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення адміністративного правопорушення, свідками якого вони були або могли бути.

У відповідності із частиною двадцятою статті 6 Закону № 2344-IIІ, автомобільні перевізники, їх уповноважені особи (водії), автомобільні самозайняті перевізники, суб`єкти господарювання, які надають автостанційні послуги, мають право фіксувати процес проведення планової, позапланової або рейдової перевірки (перевірки на дорозі) засобами фото- і відеотехніки, не перешкоджаючи проведенню таких перевірок.

Відповідно до статті 6 Закону № 2344-III, постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 затверджено Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті (далі - Порядок № 1567).

За приписами пункту 14 Порядку № 1567 рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об`єктах, що використовуються суб`єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.

Згідно з пунктом 15 Порядку № 1567, під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється, зокрема, виключно наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.

Відповідно до частини першої статті 48 Закону № 2344-III, автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Частиною другою статті 48 Закону № 2344-III передбачено, що документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Аналіз положень статті 48 Закону № 2344-III дає підстави для висновку, що законодавцем при визначенні документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів не встановлений їх вичерпний перелік, проте зазначено про необхідність наявності інших документів, передбачених законодавством.

У Акті перевірки відсутнє посилання на норму права (Закон, підзаконний нормативний акт тощо), якою передбачено необхідність наявності конкретного іншого нормативного документа.

Міністерством транспорту та зв`язку було розроблено та затверджено Інструкцію з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв`язку від 24.06.2010 № 385 (далі - Інструкція № 385).

За правилами пункту 1.3 Інструкції № 385 її положення поширюються на суб`єктів господарювання, які проводять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі). Водночас за визначенням, наведеним у пункті 1.4 Інструкції № 385 перевізники - це суб`єкти господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільним транспортом.

У постанові від 11.02.2020 у справі № 820/4624/17 Верховний Суд вже зауважував на тому, що положеннями статті 48 Закону № 2344-III визначено необхідність наявності як у перевізника так, і у водія інших документів, передбачених законодавством, зокрема, протоколу про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу, або індивідуальної контрольної книжки водія - у разі не обладнання транспортного засобу тахографом, які передбачені Інструкцією № 385 та Положенням про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 № 340.

Абзацом 3 частини першої статті 60 Закону № 2344-III передбачена відповідальність автомобільних перевізників у вигляді адміністративно-господарських штрафів за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Водночас спірним та головним у цій справи є питання чи є позивач автомобільним перевізником у розумінні положень Закону № 2344-III та, відповідно особою, на яку покладається відповідальність за недотримання вимог статті 48 цього Закону в частині наявності при перевезенні вантажу документів, передбачених Інструкцією № 385 (протоколу про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу).

Абзацом 1 частини першої статті 60 Закону № 2344-IIІ визначено, що суб`єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт - є автомобільний перевізник.

В розумінні вимог статті 1 Закону № 2344-III автомобільний перевізник це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Згідно з розділом 1 Правил № 363 перевізник це фізична або юридична особа - суб`єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами.

Товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.

Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

Верховний Суд, аналізуючи у постанові від 19.10.2023 у справі № 640/27759/21 законодавства, що врегульовують спірні правовідносини зазначив, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити із того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов`язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов`язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.

Верховний Суд зауважив, що основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.

У постанові від 22.02.2023 у справі № 240/22448/20 Верховний Суд, вирішуючи питання щодо визначення належного суб`єкта, відповідального за порушення законодавства про автомобільний транспорт зауважував на тому, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена статтею 60 Закону № 2344-III, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж. При цьому, автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися) або зі слів водія.

Аналогічні висновки за схожих обставин справи викладені Верховним Судом у постанові від 12.10.2023 у справі № 280/3520/22.

Тобто, положення статті 60 Закону № 2344-III не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт (постанова Верховного Суду від 07.12.2023 у справі № 620/18215/21).

При цьому, на основі самих лише реєстраційних документів на транспортний засіб не можна визначити суб`єкта, який має нести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт. Ці вихідні дані орган контролю отримує на місці перевірки, тоді як постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу виноситься за результатами розгляду справи в територіальному органі Укртрансбезпеки і саме під час її розгляду і має бути встановлений суб`єкт (особа порушника), який в розумінні частини першої статті 60 Закону № 2344-ІІІ має нести відповідальність за порушення вимог цього Закону.

У постанові від 23.08.2023 у справі № 600/1407/22-а за схожих обставин справи Верховний Суд зауважив на тому, що автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону № 2344-III). Не без того, що надання послуги з перевезення вантажів може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої частиною першої статті 60 Закону № 2344-III.

Відповідно до абзацу 1 пункту 11.1. Глави 11 Правил № 363 основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

У свою чергу, розділом 1 указаних Правил визначено, що товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

Відповідно до абзацу 2 пункту 11.1. Глави 11 Правил № 363, товарно-транспортну накладну суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Так, інформацію про перевізника та/або експедитора має бути зазначено в товарно-транспортній накладній.

Проте загальними нормами правил № 363 визначено, що товарно-транспортна накладна - документ на вантаж, а не документ, який визначає автомобільного перевізника.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 2344-III автомобільний перевізник - це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення - перевезення вантажів вантажними автомобілями; водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.

Згідно з частиною першою статті 34 Закону № 2344-III, автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимог статті 21 цього Закону; забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут; забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров`я водіїв; організувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання домедичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства; забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту; забезпечувати безпеку дорожнього руху; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.

Частинами першою, другою статті 48 Закону № 2344-III передбачено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Згідно з частиною другою статті 49 Закону № 2344-III, водій транспортного засобу зобов`язаний, зокрема, мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону № 2344-III, автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.

Тобто, законодавець пов`язує наявність статусу автомобільного перевізника, що здійснює перевезення вантажів саме із наявністю договору про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.

Законними підставами використання транспортного засобу є використання транспортних засобів, які належать перевізнику на праві власності або згідно права користування, яке опосередковується укладенням відповідних договорів.

Отже, для підтвердження наявності статусу "автомобільного перевізника, що здійснює перевезення вантажу" у розумінні частини першої статті 33 Закону № 2344-III необхідно встановити дві ознаки: 1) наявність договору про перевезення вантажу транспортним засобом; 2) використання транспортного засобу на законних підставах.

Одночасне встановлення двох із наведених умов є підставою стверджувати, що відповідний суб`єкт є автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажу у розумінні частини першої статті 33 Закону № 2344-III.

Частинами першою, другою статті 50 Закону № 2344-III передбачено, що договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо). Істотними умовами договору є: найменування та місцезнаходження сторін; найменування та кількість вантажу, його пакування; умови та термін перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення; інші умови, узгоджені сторонами.

Положення статті 50 Закону № 2344-III кореспондуються із положеннями статті 909 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), відповідно до якої за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Згідно з пунктом 3.1 глави 3 Правил № 363 договори про перевезення вантажів автомобільним транспортом укладаються між фізичними та юридичними особами, які здійснюють автомобільні перевезення вантажів на комерційній основі (надалі - Перевізники), та вантажовідправниками або вантажоодержувачами (надалі - Замовники).

Відповідно до пунктів 3.2, 3.3, 3.4 глави 3 Правил № 363 договір про перевезення вантажів може укладатися Перевізником з посередницьким підприємством, яке користується правами та несе обов`язки і відповідальність, що передбачені для вантажовідправників і вантажоодержувачів. Ініціативу про встановлення договірних стосунків для перевезення вантажів автомобільним транспортом може виявити як Перевізник, так і вантажовідправник (вантажоодержувач) - майбутній Замовник. Після того, як Перевізник і Замовник узгодили умови перевезень і розрахунки, стверджений підписом Перевізника проект Договору з необхідними до нього додатками в двох екземплярах Перевізник зобов`язаний направити Замовнику не пізніше ніж через три дні після його узгодження.

Пунктом 3.5 глави 3 Правил № 363 передбачено, що у Договорі встановлюються: термін його дії, обсяги перевезень, умови перевезень (режим роботи по видачі та прийманню вантажу, забезпечення схоронності вантажу, виконання вантажно-розвантажувальних робіт і таке інше), вартість перевезень і порядок розрахунків, порядок визначення раціональних маршрутів, обов`язки сторін, відповідальність тощо.

Згідно з пунктом 10.1 глави 10 Правил № 363 перевізники приймають вантажі для перевезення на підставі укладених Договорів із Замовниками згідно з заявками (додаток 1) або за разовими договорами (додаток 2).

Відповідно до пункту 3 Порядку внесення відомостей про належного користувача транспортного засобу до Єдиного державного реєстру транспортних засобів (далі - Реєстр), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.11.2018 № 1197 (далі - Порядок № 1197) підставами для внесення до Реєстру відомостей про належного користувача є: 1) визначення належного користувача безпосередньо власником транспортного засобу у зв`язку з передачею фізичній особі транспортного засобу в користування; 2) визначення керівником юридичної особи, яка є власником транспортного засобу або отримала в установлений законодавством спосіб право користуватися ним, свого працівника належним користувачем; 3) оформлення на фізичну особу нотаріально посвідченої довіреності на право користування транспортним засобом; 4) користування фізичною особою транспортним засобом на підставі договору оренди (найму, позички); 5) користування фізичною або юридичною особою транспортним засобом на підставі договору фінансового або оперативного лізингу; 6) оформлення на фізичну особу, щодо якої вносяться відомості як про належного користувача, тимчасового реєстраційного талона.

Згідно з пунктом 21 Порядку № 1197 внесення до Реєстру відомостей про належного користувача, якого визначив безпосередньо власник транспортного засобу, здійснюється у сервісному центрі МВС у присутності власника транспортного засобу (його представника за довіреністю) та належного користувача.

Відповідно до даних товаро-транспортної накладної перевізником визначений суб`єкт «Строймарке».

Ніяких інших даних щодо його ідентифікації не визначено, як-то код ЄДРПОУ, місцезнаходження (юридична адреса), організаційно-правова форма тощо.

Позивач визначений тільки вантажовідправником.

Інших даних, які б підтверджували, що позивач є власником транспортного засобу, належним користувачем транспортного засобу, який перевозить свій вантаж, що підтверджується первинними документами, сторонами суду не надано.

Крім того, у Акті перевірки відсутня будь-яка інформація щодо наявності (відсутності) договору про перевезення вантажу транспортним засобом, де одною із сторін є позивач.

Відсутні також інші данні щодо використання позивачем транспортного засобу на законних підставах, як то довіреність, нотаріально посвідчений договір оренди транспортного засобу, інший правочин або інший документ, визначений законодавстовм України та який може бути застосований до цього виду правовідносин.

У відзиві на позов відповідач зазначив, що «В ході перевірки зазначеного транспортного засобу було встановлено, що він на праві приватної власності належить Позивачу та використовується Позивачем у своїй господарській діяльності».

Однак, належних та допустимих доказів цього відповідачем суду не надано, а наведене твердження спростовується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, у відповідності до якого власником є інша фізична особа.

При цьому, у матеріалах перевірки, наданих відповідачем до відзиву на позов, а саме копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу взагалі відсутня сторінка свідоцтва, де зазначений власник транспортного засобу та дата останньої реєстрації транспортного засобу.

З огляду на викладене суд зазначає, що доказів того, що позивач є автомобільним перевізником, у саме цих спірних правовідносинах, за результатами якого складено Акт та спірну Постанову, до суду сторонами не на надано.

Враховуючи наведене, суд доходить до висновку, що позивач в даному випадку не є перевізником в розумінні Закону № 2344-ІІІ, оскільки зазначене не підтверджується належними та допустимими доказами, а отже, не може нести визначену цим Законом відповідальність.

Пунктами 25, 26, 27 Порядку № 1567 передбачено, що справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб`єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб`єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення. Справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб`єкта господарювання. Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб`єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням. У разі неявки уповноваженої особи суб`єкта господарювання справа про порушення розглядається без її участі.

З аналізу викладеного норм убачається, що Порядком № 1567 установлено обов`язок органу державного контролю повідомити суб`єкта господарювання про час і місце розгляду справи про порушення транспортного законодавства. Водночас неявка суб`єкта господарювання на розгляд такої справи не є перешкодою для її розгляду та прийняття відповідного рішення.

Разом з цим, відсутність особи під час розгляду справи про накладення адміністративно-господарського штрафу не позбавляє особу спростовувати вину у суді, та, у зв`язку з цим, не може бути самостійною підставою для скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеної у постановах від 01 березня 2018 року у справі № 820/4810/17 та від 14 грудня 2023 року у справі № 280/1426/20, від 21 грудня 2023 року у справі № 560/11763/22.

Відповідачем не надано суду доказів того, що саме позивач повинен нести відповідальність за порушення ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», оскільки доказів того що позивач є належним суб`єктом, який вчинив (допустив) порушення, відповідачем суду не надано.

Відповідно до ст. 19 Конституції України суд, як орган державної влади, зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.

Згідно ч. 1, 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з вимогами ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи наведене, суд доходить до висновку, що спірну постанову прийнято без урахування усіх обставин, що мають значення для її прийняття, а отже, вона є протиправною та підлягає скасуванню.

При цьому суд звертає увагу на помилковість доводів позивача з посиланням на застосування до спірних правовідносин п. 1.4 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженим наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 № 340, яким визначено, що положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються, зокрема, під час стихійного лиха, аварій та інших надзвичайних ситуацій з огляду на нижче викладене.

Верховний Суд неодноразово у своїх постановах, висновки яких у відповідності до ч. 5 ст. 242 КАС України повинні застосовуються судами, зазначав наступне.

Так, у постанові від 19 вересня 2024 року у справі 200/7080/23 Верховним Судом судом зроблені наступні висновки:

« 71. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин Положення № 340 через дію надзвичайної ситуації воєнного характеру.

72. Однак, Верховний Суд вважає вказаний висновок судів попередніх інстанцій необґрунтованим.

73. Згідно з пунктом 24 частини першої статті 2 Кодексу цивільного захисту України (далі - КЦЗ України) надзвичайна ситуація - обстановка на окремій території чи суб`єкті господарювання на ній або водному об`єкті, яка характеризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення, спричинена катастрофою, аварією, пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження або іншою небезпечною подією, що призвела (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров`ю населення, великої кількості загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій території чи об`єкті, провадження на ній господарської діяльності.

74. Відповідно до статті 1 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон № 389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

75. Згідно з приписами КЦЗ України та Закону № 389-VIII і воєнний стан, і режим надзвичайної ситуації є особливими режимами, що виникли через визначені законом обставини. Такі режими потребують посилення взаємодії органів управління, сил цивільного захисту зі збройними силами та правоохоронними органами за для ліквідації можливих наслідків медико-біологічної надзвичайної ситуації природного характеру державного рівня і забезпечення санітарного й епідемічного благополуччя населення, та за для проведення рятувальних та відновлювальних робіт через військову агресію. Саме за для безпечної ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій законодавцем передбачено певні обмеження дії нормативно-правових актів.

76. Системний аналіз положень пункту 1.4. Положення № 340 свідчить, що дія вказаної норми розповсюджується на перевізників лише у випадках, коли надзвичайна ситуація має безпосередній вплив на здійснення перевезення та унеможливлює або суттєво ускладнює виконання перевізником вимог цього положення.

77. За перевіркою матеріалів справи не вбачається, а судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено обставин, які б унеможливлювали або перешкоджали виконанню ним вимог пункту 6.3 Положення № 340. Натомість суди попередніх інстанцій встановили, що перевезення (евакуація населення з м. Білозерське Донецької області до міста Дніпро) здійснювалось водієм позивача на підставі укладених договорів на перевезення на спеціальному маршруті.

78. Процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт визначає Порядок проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року № 1567 (далі - Порядок № 1567).

79. Відповідно до пункту 2 Порядку № 1567 рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.

80. Верховний Суд наголошує, що Законом № 2344-ІІІ не передбачено винятків у частині дотримання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт щодо обов`язкової наявності у водіїв транспортних засобів на момент проведення рейдових перевірок усіх визначених законодавством документів під час запровадження особливого правового режиму воєнного стану.

81. Враховуючи, що воєнний стан вже триває більше двох років, твердження судів попередніх інстанції щодо можливості невиконання автомобільними перевізниками такий довгий проміжок часу вимог законодавства щодо здійснення перевезень, зокрема, щодо перевезень пасажирів, є безпідставним.

82. Отже, дія Положення № 340 поширюється на спірні правовідносини.

83. Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 06 червня 2024 року у справі №440/5921/23».

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, стягненню на користь позивача підлягає 968,96 грн понесених судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Крім того, 09.01.2025 року від представника позивача разом із відзивом на позовну заяву також було заявлено клопотання про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (вул. Фізкультури, 9, Київ, 03150, ЄДРПОУ 39816845) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_5 ) судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн.

Суд констатує, що надані адвокатом, представником позивача, документи містять недоліки, про які суд зазначає у цьому рішенні.

В обґрунтування клопотання представник позивача надав копію Договору №1/13-12 про надання правничої допомоги від 13 грудня 2024 року, укладеного між позивачем та адвокатом.

У відповідності до п. 1.1 Договору Адвокат бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу Клієнту в Донецькому окружному адміністративному суді у справі про скасування постанови Державної служби безпеки на транспорті від 24.09.2024 серія АА №128889.

Пунктом 4.1 цього Договору сторони передбачили, що позивач зобов`язується оплатити адвокату гонорар, розмір якої визначається сторонами у Додатковій угоді до Договору.

Сторони уклали Додаткову угоду №2 до Договору, де у п.2.3 зазначили наступне: «Сторони погодили, що розмір гонорару Адвоката за представництво інтересів Клієнта у в Слов`янському міськрайонному суді Донецької області у справі про скасування постанови Державної служби безпеки на транспорті від 24.09.2024 серія АА №128889 становить 3000,00 (три тисячі) грн. Оплата гонорару Адвоката здійснюється протягом п`яти днів після підписання Договору».

Тобто мова йде про надання послуг у спорі, який віднесений до предметної підсудності Донецького окружного адміністративного суду і справа з цим предметом спору знаходиться у провадженні цього суду, а не у місцевого загального суду, як адміністративного суду.

Перевіривши дані Єдиного реєстру судових рішень (у режимі повного доступу) суд зазначає, що у реєстрі відсутні будь-які дані щодо наявності зареєстрованих проваджень, які перебувають у провадженні Слов`янського міськрайонного суду Донецької області, де позивачем виступає ОСОБА_1 у справі про скасування постанови Державної служби безпеки на транспорті від 24.09.2024 серія АА №128889.

Така справа перебуває у провадженні Донецького окружного адміністративного суду.

Крім того, Додатковою угодою передбачена сплата гонорара у фіксованій сумі протягом п`яти днів після підписання Договору.

Однак, доказів оплати гонорару у сумі 3000 грн адвокату позивачем до суду не надано.

Відповідно до частини першої статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до ч.ч. 1-7 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Позивачем та його представником вимоги норми щодо того, що учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги не виконані.

Детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги до суду не надані.

Як слідує із матеріалів справи, копію заяви про стягнення судових витрат на правничу допомогу представником позивача, направлено на адресу відповідача, що підтверджується Квитанцією № 2415554 про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету Користувача ЄСІТС( Дата, час доставки: 08.01.2025 21:10).

Однак, відповідачем клопотань, заперечень та інших документів, щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами станом на 27 лютого 2025 року від відповідача до суду не надходило.

Не зважаючи на вищевказані недоліки та не реалізацією сторонами своїх прав та обов`язків у адміністративному процесі суд зазначає наступне.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, установлених законом.

Пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 5 грудня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) визначено, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VІ, представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076- VI).

У пункті 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. [….] Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Відповідно до статті 30 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Тобто, гонорар може обчислюватись у фіксованій сумі, так і обчислюватись погодинно.

Позивачем та представником позивача співмірність відшкодування витрат на правничу допомогу за предметом зазначеного спору, з огляду на недоліки визначені у цьому рішенні не доведена.

Як і відповідачем не було надано будь-яких заперечень з приводу відшкодування витрат на правничу допомогу.

Як зазначила Велика Палата у Постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24):

143. У постановах від 19 лютого 2022 року № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

144. Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.

145. Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

148. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи».

При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

У постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року у справі № 757/29103/20-ц (провадження № 61-11792св21) зазначено, що в разі підтвердження обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, обґрунтованості їх вартості витрати за такі послуги підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України). Визначальним у цьому випадку є факт надання адвокатом правової допомоги у зв`язку з розглядом конкретної справи.

Докази надання послуг на правничу допомогу знаходяться у підсистемі "Електронний суд" як то, позовна заява підписана адвокатом, відповідь на відзив, додаткові письмові пояснення на виконання ухвали суду також підписані адвокатом.

Врахувавши конкретні обставини цієї справи, суд дійшов переконання, що зазначені представником позивача витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критерію розумності їхнього розміру з огляду на наявності великої кількості та типовості таких справ у судах України та вказані недоліки, які були виявлені судом під час розгляду цієї справи, тому суд вважає, що обґрунтованим буде відшкодування витрат на правничу допомогу на користь позивача з суб`єкта владних повноважень, у розмірі 1000 гривень.

Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті, про визнання протиправною та скасувати постанову Державної служби України з безпеки на транспорті від 24.09.2024 № 128889 про застосування до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17 000 грн - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову від 24.09.2024 № 128889 Державної служби України з безпеки на транспорті, постановлену в.о. начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях про застосування до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17 000 грн.

Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (код ЄДРПОУ 39816845) судовий збір в розмірі 968,96 грн (дев`ятсот шістдесят вісім гривень) 96 коп.

Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (код ЄДРПОУ 39816845) витрати на правничу допомогу у сумі 1000 (тисяча) гривень.

Повний текст рішення складено та підписано 27 лютого 2025 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.М. Кониченко