Ухвала суду № 125374423, 19.02.2025, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

19 лютого 2025 року ЧернігівСправа № 620/3541/19

Чернігівський окружний адміністративний суд колегією суддів у складі:

головуючого судді Соломко І.І.,

суддів Лукашової О.Б., Ткаченко О.Є.,

за участю секретаря Лавровської В.І.,

заявника ОСОБА_1 ,

представника відповідача Косової О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за виключними обставинами у справі № 620/3541/19 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Громадська організація ''Союз юристів України'' про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

У С Т А Н О В И В:

У провадженні Чернігівського окружного адміністративного суду перебуває справа № 620/3541/19.

04.11.2024 заявник подав клопотання про перегляд судового рішення у справі № 620/3541/19 за виключними обставинами на підставі пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України.

18.11.2024 ухвалою суду розгляд заяви призначено колегією суддів під головуванням судді Соломко І.І., суддів Непочатих В.О., Ткаченко О.Є. за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

19.02.2025 розпорядженням № 7 змінено члена колегії Непочатих В.О. у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю.

19.02.2025 протоколом повторного автоматизовано розподілу судової справи між суддями визначено нового члена колегії Лукашову О.Б.

02.12.2024 заявником подано клопотання про зупинення провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 236 КАС України, посилаючись на те, що враховуючи можливість довільного тлумачення вказаної норми, правової невизначеності правової позиції Верховного Суду з питання, що стосується умов, від яких залежить розгляд заяви та адміністративної справи в цілому, як наслідок вимог, забезпечення прав, гарантованих статтями 6 та 14 Конвенції, адже саме вказаною нормою врегульовано порядок здійснення перегляду, а також той факт, що позивач у даній адміністративній справі є суб`єктом права на конституційну скаргу (є її автором), а Конституційним Судом України у справі № 3-186/2023(350/23) вже відкрито впровадження та здійснено перехід у закриту частину для ухвалення рішення, застосування пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України «якщо рішення суду ще не виконано» має бути вчинено після надання йому належної оцінки рішенням Конституційного Суду України.

Представник відповідача виклав свою позиції щодо поданого заявником клопотання про зупинення провадження у справі та просив відмовити у його задоволенні, з огляду на те, що Рішення № 9-р(І)/2024 не змінює правового регулювання спірних правовідносин у справі № 620/3541/19, не має ретроспективної дії, та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення, та не може застосовуватись до правовідносин, які виникли до прийняття такого рішення. Вказане свідчить, що прийняття Рішення № 9-р(І)/2024 не змінює правового регулювання спірних правовідносин, оскільки на момент їх виникнення та до 02.10.2024 (дати ухвалення Рішення № 9-р(І)/2024) вказані норми були чинними та підлягали застосуванню. Разом з тим, необґрунтованими є посилання ОСОБА_1 на правові висновки Верховного Суду, викладені у справах № 545/1151/16-ц, 158/2439/22, № 205/6223/22 з огляду на те, що ОСОБА_1 звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII (п. 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ), а не відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України. Крім того, підлягають врахуванню правові висновки Верховного Суду щодо застосування конкретних норм права. Під час вирішення спірних правовідносин пріоритетними є норми спеціальних законів, а загальні норми законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка міститься в постанові від 31.01.2018 (справа № 820/1119/16), норми Закону України «Про прокуратуру» є пріоритетними перед нормами Кодексу законів про працю України і трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального закону не врегульовано спірних правовідносин або коли про застосування приписів трудового законодавства прямо йдеться у спеціальному законі. Згідно з частиною п`ятою статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин 1, 2, 3 статей 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус. Відтак, можна стверджувати про нерелевантність наведених скаржником правових позицій Верховного Суду. За таких обставин, підстав для задоволення клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі № 620/3541/19 на підставі пункту 3 частини першої статті 236 КАС України до прийняття рішення Конституційним Судом України у справі № 3-186/2023 (350/23), немає.

В судовому засіданні заявник підтримав клопотання про зупинення провадження у справі від 02.12.2024.

Представник відповідача заперечив проти задоволення клопотання.

Третя особа в судове засідання не з`явилась про дату, час та місце розгляду справи повідомлена.

Щодо зупинення провадження в адміністративній справі з підстав неможливості розгляду справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження.

За правилом пункту 3 частини першоїстатті 236 КАС Українисуд зупиняє провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

За приписами частин першої, другоїстатті 152 Конституції Українизакони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідаютьКонституції Україниабо якщо порушена встановленаКонституцією Українипроцедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першійстатті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права.

Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього (абзаци другий, третій пункту 2 мотивувальної частиниРішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99).

При цьому положення частини першоїстатті 58 Конституції Українипро те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи) (пункт 1 резолютивної частиниРішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99).

Отже, за чинного правового регулювання закони, інші правові акти або їх окремі положення втрачають чинність у визначений Конституційним Судом України день, але не раніше дня ухвалення ним рішення.

Виключенням із цього правила може бути надання нормі права ретроактивної дії у випадках пом`якшення або скасування юридичної відповідальності фізичної особи (стаття 58 Конституції України;Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп/99).

У силу статті 242 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на приписи зазначеної норми процесуального закону, обґрунтованим визнається судове рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними і допустимими доказами.

Це означає, що судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку про таке.

Під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи слід розуміти те, що обставини, які розглядаються у такій іншій справі, не можуть бути встановлені адміністративним судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, певної черговості розгляду вимог тощо.

Суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду (речення друге пункту 3 частини першої статті 236 чинногоКАС України).

Зупинення провадження в адміністративній справі з підстав неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, є доцільним у випадках, коли предметом розгляду органу конституційної юрисдикції є норми закону чи іншого акту, якими врегульовано питання щодо пом`якшення звільнення від юридичної відповідальності фізичної особи.

В інших випадках визнання неконституційним закону чи іншого акту не матиме впливу на правове регулювання відносин, що виникли (відбулися) до ухвалення рішення Конституційним Судом України.

Вирішуючи питання щодо зупинення провадження в адміністративній справі підстав неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, суд повинен належним чином проаналізувати імовірні наслідки ухвалення Конституційним Судом України рішення за результатом розгляду справи, їх взаємозв`язок із спірними правовідносинами, що є предметом розгляду в адміністративній справі, підставами позову, та відобразити відповідні висновки у своїй ухвалі.

Так, пунктом 1 частини п`ятої статті 361 КАС України встановлено підстави для перегляду справи за виключними обставинами, зокрема встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

Водночас конструкція пункту 3 частини першої статті 236 КАС передбачає, що визначена підстава зупинення провадження пов`язана з неможливістю розгляду цієї справи до вирішення справи, що розглядається, зокрема, в порядку конституційного провадження, що стосується спірних правовідносин, предметом розгляду в адміністративній справі, підставами позову, а не процесуальних підстав розгляду заяв за виключеними обставинами.

Водночас суд звертає увагу на те, що пункт 3 частини першої статті 236 КАС України містить застереження про те, що суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

З огляду на таке,зупинення провадження в адміністративній справі, на підставі пункту 3 частини першої статті 236 КАС України до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі, має бути за наявності конкретних обставин, що унеможливлюють прийняття судом відповідного рішення з оцінкою вже наявних доказів і обставини справи.При цьому посилання на існування іншої справи, загальні висновки та припущення про те, що обставини, які будуть установлені, можуть бути суттєвими під час розгляду справи, провадження в якій зупиняється, не є достатніми та належними умовами для зупинення провадженні у справі.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність необхідних та достатніх умов для зупинення провадження у справі, які передбачені пунктом 3 частини першої статті 236 КАС України.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити щодо тривалого розгляду справи.

Згідно з пунктом 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованоїЗаконом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції»(надалі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленимзаконом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

За правиламистатті 6 КАС Українитастатті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»норми Конвенції та практика Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ, Суд) є джерелами права для судів України.

ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав - учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами впродовж розумного строку. Практика ЄСПЛ із цього питання є різноманітною й залежною від багатьох критеріїв, серед яких складність справи, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду та ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо (§ 124 рішення у справі «Kudla v. Poland», § 30 рішення у справі «Vernillo v. France», § 43 рішення у справі «Frydlender v. France» , § 43 рішення у справі «Wierciszewska v. Poland», § 23 рішення в справі «Capuano v. Italy» та ін.).

Не вдаючись до детального аналізу практики ЄСПЛ із питання, що розглядається, суд нагадує про відображений у § 45 Рішення у справі Frydlender v. France (заява № 30979/96) висновок Суду, згідно з яким «Договірні держави повинні організувати свої правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати кожному право на остаточне рішення протягом розумного строку при визначенні його цивільних прав та обов`язків (див. Caillot v. France, № 36932/97, § 27, 4 червня 1999 року). Далі Суд знову зазначає, що працівник, який вважає, що роботодавець неправомірно відсторонив чи звільнив його, має важливий особистий інтерес до забезпечення швидкого судового розгляду питання законності цього заходу, оскільки трудові спори за своєю природою вимагають оперативного вирішення, враховуючи значимість цього питання для зацікавленої особи, яка через звільнення втрачає засоби для існування (див. рішення Obermeier v. Austria від 28 червня 1990 року, § 72, та рішення Caleffi v. Italy від 24 травня 1991 року, § 17)».

Отже, тривале зволікання судом з розглядом трудових спорів, різновидом яких є спори щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, ставить під загрозу дотримання з боку України пункту 1 статті 6 Конвенції.

Згадане конституційне провадження, як уже зазначено вище, розглядається з 07.11.2023. Станом на момент розгляду даної заяви залишається нерозглянутою, що додатково викликає сумнів у доцільності подальшого зупинення провадження у цій справі на підставі пункту 3 частини першої статті 236 КАС України.

Таким чином, у задоволенні клопотання ОСОБА_1 від 02.12.2024 про зупинення провадження у справі №620/3541/19 слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 236, 241-243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі від 02.12.2024 відмовити.

Ухвала суду набирає законної негайно з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали виготовлено - 24.02.2025.

Головуючий суддя І.І. Соломко

Судді О.Б.Лукашова

О.Є. Ткаченко