Рішення № 125373612, 24.02.2025, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

24 лютого 2025 року справа № 520/458/25

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Григоров Д.В.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕГІОНАЛЬНИЙ ЦЕНТР АКВАКУЛЬТУРА" (вул. Велика Панасівська, буд. 205,м. Харків,61040, код ЄДРПОУ:35973236) до Волинської митниці (вул. Призалізнична, буд. 13,с. Римачі, Любомльський район, Волинська область,44350, код ЄДРПОУ:43958385) про визнання протиправним та скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

До Харківського окружного адміністративного суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "РЕГІОНАЛЬНИЙ ЦЕНТР АКВАКУЛЬТУРА" з адміністративним позовом, в якому просило, з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 31.01.2025р. :

- визнати протиправними та скасувати рішення про коригування митної вартості № №UA205030/2024/000082/2 від 29.10.2024; №UA205030/2024/000092/2 від 29.11.2024; №UA205030/2024/000101/2 від 09.12.2024; №UA205030/2024/000084/2 від 11.11.2024, прийняті Волинською митницею;

- стягнути з Волинської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіональний центр «Аквакультура» (Код ЄДРПОУ: 35973236) витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 40 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскаржувані рішення про коригування митної вартості товарів, прийняті Волинською митницею, є протиправними, необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки відповідач під час їхнього прийняття не довів наявність застережень, передбачених частинами 1, 2 статті 58 Митного кодексу України, щодо неможливості визначення митної вартості за основним методом, а також не виконав обов`язку доведення того, що митна вартість, визначена ним за резервним методом, ґрунтується на раніше визначених митним органом митних вартостях, як це передбачено частиною 2 статті 64 Митного кодексу України.

Ухвалою суду 03.02.2025р. відкрито спрощене провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи та запропоновано відповідачеві надати відзив на позов.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, згідно якого позовні вимоги не визнав та просив в їх задоволенні відмовити. Також зазначив, що при формуванні рішення №UA205030/2024/000084/2 у системі митного органу відбувся технічний збій, внаслідок якого рішенню про коригування митної вартості був присвоєний неправильний номер №UA205000/2024/000084/2, яке було направлено декларанту.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.

Як убачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Регіональний центр Аквакультура» (покупець) та Fish Market S.R.O (продавець) було укладено контракт № ORS-65/17 від 05.06.2017 року (далі Контракт), за умовами якого продавець продає продукцію, що іменується «Товар», а покупець зобов`язується сплачувати «Товар» згідно з умовами даного Контракту.

Пунктом 2. Контракту передбачено, що найменування, асортимент та кількість Товару, що поставляється, на кожну поставку будуть вказуватися в інвойсах, які є невід`ємною частиною цього Контракту. Згідно інвойса № 24016 від 07.10.2024 поставлявся товар на умовах FCA Klaipeda.

Для митного оформлення придбаної партії товару за Контрактом № ORS-65/17 від 05.06.2017 позивач подав до Волинської митниці митну декларацію № 24UA205030012984U6 від 29.10.2024.

Разом з митною декларацією були подані: контракт, інвойс, платіжні доручення, автотранспортна накладна, договір перевезення, довідка про транспортні витрати, рахунок на оплату транспортних послуг, експортна митна декларація. Митна вартість була визначена за першим методом (ціною контракту).

Митний орган не визнав заявлену декларантом митну вартість у зв`язку з тим, що, як вважав митний орган, використані декларантом відомості не підтверджені в повній мірі документально, а також в зв`язку з тим, що документи, подані декларантом, містять розбіжності, не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, у зв`язку з чим направив позивачеві запит на надання додаткових документів.

Таким чином, 29.10.2024р. відповідач відмовив ТОВ «РЦ Аквакультура» у митному оформленні товару та видав картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA205030/2024/000295 та, відповідно, ухвалив рішення про коригування митної вартості товару №UA205030/2024/000082/2 від 29.10.2024р.

Митним органом при коригуванні митної вартості товарів було застосовано другорядний (резервний) метод визначення митної вартості. Товар було випущено в обіг за митною декларацією № 24UA205030013034U1 від 29.10.2024р.

Позивачем сплачено різницю між сумами платежів, нарахованих згідно з митною вартістю, визначеною позивачем, та митною вартістю, визначеною митним органом, у сумі 1 244 643, 09 грн. Крім того, згідно інвойса № 24017 від 07.10.2024 за контрактом № ORS-65/17 від 05.06.2017 поставлявся товар на умовах FCA Klaipeda.

Крім того, для митного оформлення партії товару за Контрактом № ORS-65/17 від 05.06.2017р. позивач подав до Волинської митниці митну декларацію № 24UA205030014502U0 від 29.11.2024р. Разом з митною декларацією були подані: контракт, інвойс, платіжні доручення, автотранспортна накладна, договір перевезення, довідка про транспортні витрати, рахунок на оплату транспортних послуг, експортна митна декларація. Митна вартість була визначена за першим методом (ціною контракту).

Митний орган не визнав заявлену декларантом митну вартість у зв`язку з тим, що, як він вважав, використані декларантом відомості не підтверджені в повній мірі документально, а також в зв`язку з тим, що документи, подані декларантом, містять розбіжності, не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, у зв`язку з чим направив позивачеві запит на надання додаткових документів.

29.11.2024р. митний орган відмовив ТОВ «РЦ Аквакультура» у митному оформленні товару, про що було видано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA205030/2024/000323 та, відповідно, ухвалено рішення про коригування митної вартості товару №UA205030/2024/000092/2 від 29.11.2024р.

Митним органом при коригуванні митної вартості товарів було застосовано другорядний (резервний) метод визначення митної вартості. Товар було випущено в обіг за митною декларацією №24UA205030014535U0 від 29.11.2024р.

Позивачем сплачено різницю між сумами платежів, нарахованих згідно з митною вартістю, визначеною позивачем, та митною вартістю, визначеною митним органом, у сумі 86 664,00 грн.

Крім того, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Регіональний центр Аквакультура» (Покупець) та Iceberg Seafood A/S (продавець) було укладено контракт № 10/05-21 від 05.10.2021 р., за умовами якого продавець продає продукцію, що іменується «Товар», а покупець зобов`язується сплачувати «Товар» згідно з умовами даного контракту. Згідно інвойса № FA71775 від 02.12.2024р. за контрактом № 10/05-21 від 05.10.2021 р. поставлявся товар на умовах EXW Aarhus.

Для митного оформлення придбаної партії товару за контрактом № 10/05-21 від 05.10.2021р. позивач подав до Волинської митниці митну декларацію № 24UA205030015087U9 від 09.12.2024р.

Разом з митною декларацією були подані: контракт, інвойс, платіжні доручення, автотранспортна накладна, договір перевезення, довідка про транспортні витрати, рахунок на оплату транспортних послуг, експортна митна декларація. Митна вартість була визначена за першим методом (ціною контракту).

Митний орган не визнав заявлену декларантом митну вартість у зв`язку з тим, що використані декларантом відомості не підтверджені в повній мірі документально, а також в зв`язку з тим, що документи, подані декларантом, містять розбіжності, не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, у зв`язку з чим направив позивачеві запит на надання додаткових документів.

09.12.2024р. митний орган відмовив ТОВ «РЦ Аквакультура» у митному оформленні товару та видав картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA205030/2024/000343, а також ухвалив рішення про коригування митної вартості товару №UA205030/2024/000101/2 від 09.12.2024р.

Митним органом при коригуванні митної вартості товарів було застосовано другорядний метод визначення митної вартості - за ціною договору щодо ідентичних товарів згідно зі статтею 59 України. Товар було випущено в обіг за митною декларацією №24UA205030015147U8 від 09.12.2024р.

Позивачем сплачено різницю між сумами платежів, нарахованих згідно з митною вартістю, визначеною позивачем, та митною вартістю, визначеною митним органом, у сумі 99 267,86 грн.

Крім того, згідно інвойса № FA71712 від 07.11.2024 за контрактом № 10/05-21 від 05.10.2021 року поставлявся товар на умовах EXW Aarhus.

Для митного оформлення придбаної партії товару за Контрактом № 10/05-21 від 05.10.2021р. позивач подав до Волинської митниці митну декларацію № 24UA205030013581U3 від 11.11.2024р. Разом з митною декларацією були подані: контракт, інвойс, платіжні доручення, автотранспортна накладна, договір перевезення, довідка про транспортні витрати, рахунок на оплату транспортних послуг, експортна митна декларація. Митна вартість була визначена за першим методом (ціною контракту).

Митний орган не визнав заявлену декларантом митну вартість у зв`язку з тим, що використані декларантом відомості не підтверджені в повній мірі документально, а також в зв`язку з тим, що документи, подані декларантом, містять розбіжності, не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, у зв`язку з чим направив позивачеві запит на надання додаткових документів.

11.11.2024р. митний орган відмовив ТОВ «РЦ Аквакультура» у митному оформленні товару та видав картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA205030/2024/000305, а також ухвалив рішення про коригування митної вартості товару №UA205030/2024/000084/2 від 11.11.2024р.

Митним органом при коригуванні митної вартості товарів було застосовано другорядний метод визначення митної вартості - за ціною договору щодо ідентичних товарів згідно зі статтею 59 України. Товар було випущено в обіг за митною декларацією №24UA205030013603U2 від 11.11.2024р.

Позивачем сплачено різницю між сумами платежів, нарахованих згідно з митною вартістю, визначеною позивачем, та митною вартістю, визначеною митним органом, у сумі 102 946,20 грн.

Не погоджуючись з оскаржуваними рішеннями про коригування митної вартості товарів, позивач звернувся до суду з позовом у цій справі.

По суті спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч.1 ст. 246 Митного кодексу України, метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Відповідно до ч. 1 ст. 248 Митного кодексу України, митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи (ч. 1ст. 257 Митного кодексу України).

Статтею 264 Митного кодексу України встановлено, що відмова органу доходів і зборів у прийнятті митної декларації повинна бути вмотивованою, а про причини відмови має бути письмово повідомлено декларанта; орган доходів і зборів відмовляє у прийнятті митної декларації виключно з таких підстав: митна декларація не містить усіх відомостей або подана без документів, передбачених статтею 335 цього Кодексу; електронна митна декларація не містить встановлених законодавством обов`язкових реквізитів; митну декларацію подано з порушенням інших вимог, встановлених цим Кодексом; у разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою органу доходів і зборів заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Згідно із ч. 3 ст. 318 Митного кодексу України, митний контроль передбачає виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Статями 49, 50 Митного кодексу України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.

Відповідно до ч. 2 ст. 53 МК України, документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі- продажу);

4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Згідно з ч.3 ст.53 Митного кодексу України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:

1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);

3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);

4) виписку з бухгалтерської документації;

5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;

6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

7) копію митної декларації країни відправлення;

8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Частинами 4, 5 статті 58 Митного кодексу України встановлено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Відповідно до ч. 10 ст. 58 МКУ при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті: 1)витрати, понесені покупцем: а) комісійні та брокерська винагорода, за винятком комісійних за закупівлю, що є платою покупця своєму агентові за надання послуг, пов`язаних із представництвом його інтересів за кордоном для закупівлі оцінюваних товарів; б) вартість ящиків тари (контейнерів), в яку упаковано товар, або іншої упаковки, що для митних цілей вважаються єдиним цілим з відповідними товарами; в) вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням; 2) належним чином розподілена вартість нижчезазначених товарів та послуг, якщо вони поставляються прямо чи опосередковано покупцем безоплатно або за зниженими цінами для використання у зв`язку з виробництвом та продажем на експорт в Україну оцінюваних товарів, якщо така вартість не включена до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті: а) сировини, матеріалів, деталей, напівфабрикатів, комплектувальних виробів тощо, які увійшли до складу оцінюваних товарів; б) інструментів, штампів, шаблонів та аналогічних предметів, використаних у процесі виробництва оцінюваних товарів; в) матеріалів, витрачених у процесі виробництва оцінюваних товарів (мастильні матеріали, паливо тощо); г) інженерних та дослідно-конструкторських робіт, дизайну, художнього оформлення, ескізів та креслень, виконаних за межами України і безпосередньо необхідних для виробництва оцінюваних товарів; 3) роялті та інші ліцензійні платежі, що стосуються оцінюваних товарів та які покупець повинен сплачувати прямо чи опосередковано як умову продажу оцінюваних товарів, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті. Зазначені платежі можуть включати платежі, які стосуються прав на літературні та художні твори, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки та інші об`єкти права інтелектуальної власності. Витрати на право відтворення (тиражування) оцінюваних товарів в Україні не повинні додаватися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари. Порядок включення до ціни розрахунку роялті та ліцензійних платежів визначається Кабінетом Міністрів України; 4) відповідна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу товарів, що оцінюються, їх використання або розпорядження ними на митній території України, яка прямо чи опосередковано йде на користь продавця; 5) витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; 6) витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов`язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; 7) витрати на страхування цих товарів.

Заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом. Декларант зобов`язаний: заявляти митну вартість, визначену ним самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації (ч.ч. 1, 2 ст. 52 Митного кодексу України).

Відповідно до ст. 57 Митного кодексу України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів, згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу, за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Згідно із ч. 4 ст. 53 Митного кодексу України, у разі якщо орган доходів і зборів має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; 3) розрахунок ціни (калькуляцію).

Положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 53 Митного кодексу України передбачено вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Згідно із ч.ч. 1-3 ст. 54 Митного кодексу України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 6, 7 ст. 54 Митного кодексу України, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості. У разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Згідно з ч. 1 ст. 55 Митного кодексу України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

У разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях (ч. ч. 3, 4 ст. 64 Митного кодексу України).

З аналізу вказаних норм законодавства вбачається, що при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості митний орган зобов`язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у ст. 58 Митного Кодексу України.

Єдиними підставами, які надають контролюючому органу право відійти від встановлених обмежень, які пов`язані із перевіркою основного переліку документів, що підтверджують митну вартість товарів, та витребувати від декларанта додаткові документи, є лише наявність передбачених законодавцем обставин, а саме, у випадку якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, адже такі вади не дозволяють митному органу законно здійснити визначений законом мінімум митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи для розмитнення задекларованого товару.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 10 червня 2020 року у справі №1.380.2019.004752, від 13 липня 2021 року у справі № 200/6521/20-а, яку відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України суд враховує при виборі та застосуванні норм права до спірних правовідносин.

Сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Митний орган зобов`язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

В постанові від 05.05.2022 у справі № 2040/6019/18 Верховний Суд також дійшов висновку, що митний орган має право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів.

Отже, витребування додаткових документів можливе у разі наявності обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості.

Слід зазначити, що наявність таких обставин має бути обґрунтована та підтверджена відповідними доказами. Встановивши відсутність достатніх відомостей, митний орган має зазначити, які саме складові митної вартості товару є непідтвердженими, з яких причин із поданих декларантом документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Суд звертає увагу, що надання декларантом додаткових документів повинно забезпечувати можливість визначення митним органом митної вартості товарів. Адже з положень пункту 2 частини 6 статті 54, частини 2 статті 256 Митного кодексу України слідує, що виконання вимог митного органу щодо надання додаткових документів виключає можливість відмови у митному оформленні товарів.

Разом з цим, митним органом мають аналізуватись лише ті документи та відомості в них, що дійсно мають вплив на формування митної вартості товарів.

Правомірність такого підходу неодноразово оцінювалася судами, зокрема, Верховний Суд у постанові від 13.10.2021р. у справі № 804/15600/15 наголосив, що витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Суд звертає увагу, що перед прийняттям оскаржуваних рішень, після отримання МД, поданих позивачем до митного органу, останнім направлено декларанту повідомлення щодо надання пояснень у зв`язку з недостатністю документів для визначення складових митної вартості товарів та додаткових документів.

Позивачем не надано додаткових документів зв`язку з неконкретизацією у запиті обґрунтованих сумнівів у заявленій митній вартості чи розбіжностей у поданих документах, незазначенням конкретних документів, які такі сумніви чи розбіжності можуть усунути, про що повідомлено митний орган відповідними заявами, наявними в матеріалах справи.

В контексті наведеного суд звертає увагу, що надання позивачем додаткових документів повинно забезпечувати можливість визначення останнім митної вартості товарів. Адже з положень пункту 2 частини 6 статті 54, частини 2 статті 256 Митного кодексу України слідує, що виконання вимог органу доходів і зборів щодо надання додаткових документів виключає можливість відмови у митному оформленні товарів.

Суд також звертає увагу, що митним органом мають аналізуватись лише ті документи та відомості в них, що дійсно мають вплив на формування митної вартості товарів.

Зазначення відповідачем одночасно усіх додаткових документів, що передбачені частиною 3 статті 53 Митного кодексу України, не можна вважати належним обґрунтуванням коригування митної вартості товарів та подальшої відмови у митному оформленні товарів.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.04.2018р. у справі №820/2014/17, в якій Верховний Суд також вказав, що формальне виконання процедури консультацій, надлишкове узагальнення причини невизнання задекларованої позивачем митної вартості свідчать про відсутність практичної реалізації в діяльності відповідача принципу належного урядування і принципів адміністративної практики, рекомендованих Резолюцією Комітету Міністрів Європи 77 (31) від 28.09.1977 Про захист особи відносно актів адміністративних органів.

Стосовно оскаржуваного рішення № UA205030/2024/000082/2 від 29.10.2024р. слід зазначити, що, як установлено судовим розглядом, підставою для його прийняття стали висновки митного органу про те, що: 1) відправник товару згідно митної декларації країни експорту не відповідає відправнику товару згідно товарно-транспортної накладної; 2) згідно довідки про транспортні витрати завантаження та розвантаження в сумі фрахта, однак у ДМВ додаткові витрати по транспортуванню не вказано та не надано калькуляцію транспортних витрат; 3) згідно пункту 5 контракту від 05.06.2017 № ORS-65/17 товар відвантажується по цінам, вказаним у інвойсі, затвердженому сторонами, однак, затвердження з боку отримувача на інвойсі відсутнє.

Надаючи оцінку вказаним підставам, суд зазначає наступне.

Стосовно розбіжності в графі «Відправник» в експортній декларації суд зазначає, що товар, заявлений до митного оформлення за МД № 24UA205030012984U6 від 29.10.2024р., митна вартість якого була скоригована згідно рішення № UA205030/2024/000082/2 поставлявся за контрактом ORS-65/17 від 05.06.2017р. та інвойсом № 24016 від 07.10.2024р.

До митного оформлення даної партії товару декларантом було подано експортна митна декларація № 24LTLUB00007C253B5 від 27.10.2024 р. В графі першій експортної митної декларації № 24LTLUB00007C253B5 від 27.10.2024 р. зазначено UAB KLAIPЕDOS SALDYTUVU TERMINALAS Silutes Klaipeda Lithuania.

Щодо цього позивачем було надано пояснення, що товар, який поставлявся за інвойсом № 24016 від 07.10.2024 року, був розміщений на митно-ліцензійному складі (МЛС) в м. Клайпеда, де був перевантажений на автомобільний транспорт і ввезений в Україну. Литовська експортна декларація з кодом MRN № 24LTLUB00007C253B5 від 27.10.2024 є ре-експортною митною декларацією, у графі 2 якої зазначено UAB KLAIPЕDOS SALDYTUVU TERMINALAS Silutes Pl 9 Klaipeda Lithuania - клайпедський холодильний термінал, - оскільки для того, щоб зробити транзит вантажу, потрібно оформити його реекспорт, тому вантажовідправником є склад, де зберігається товар і має статус транзитного вантажу.

Твердження відповідача про те, що вказані обставини суперечать положенням контракту суд визнає непереконливими з огляду на те, що митним органом не доведено, що в експортній митній декларації зазначено саме вантажовідправника, а не складський термінал, як вказано позивачем.

Разом з тим суд зауважує, що експортна митна декларація не входить до переліку документів, подання яких в обов`язковому порядку передбачено ст. 53 МК України. Тому, за відсутності обґрунтування з боку митного органу, що вказана розбіжність спричинила неправильність визначення митної вартості, вказане не може бути обґрунтованим сумнівом у заявленій митній вартості.

Декларація № 24LTLUB00007C253B5 від 27.10.2024 містить усі відомості, необхідні для ідентифікації її до конкретної поставки. Так, у вказаній ЕМД вказані реєстраційні номери автомобілів, якими здійснювалось транспортування (Renault АХ4600IP/АХ4664XO), що відповідає довідці про транспортні витрати № 28 від 28.10.2024, заявці на перевезення № 25/Ж від 25.10.2024 р. рахунку № 205 від 28.10.2024, та іншим документам, поданим до митного оформлення.

З урахуванням наведеного, суд погоджується з доводами позивача, що вказане не є розбіжністю та не є підставою для коригування митної вартості товарів.

Стосовно посилання митного органу на незазначенні у декларації митної вартості додаткових витрат по транспортуванню та не надання до митного оформлення калькуляції транспортних витрат.

Судом встановлено, що до митного оформлення вказаної партії товару декларантом було подано довідка про транспортні витрати № 28 від 28.10.2024 р.

Відповідно до цієї довідки, вартість транспортних витрат по доставці вантажу автомобілем Renault АХ4600IP/АХ4664XO по маршруту м. Клайпеда (Литва) до митного кордону України п.п. Ягодин склали 60000 грн. Також в довідці зазначено, що вантаж застрахований не був, завантаження/розвантаження в сумі фрахта.

У позовній заяві позивачем наведено детальний розрахунок транспортних витрат як складової митної вартості товарів, який зводиться до наступного.

Товар, який поставлявся згідно інвойса № 24016 від 07.10.2024 р. був заявлений до митного оформлення згідно митної декларації № 24UA205030012984U6 від 29.10.2024 р. Згідно графи 12 «Відомості про вартість» цієї МД, митна вартість становить 14 554 762,11 грн.

Наведена митна вартість визначена як вартість всього товару за цією митною декларацією у доларах США згідно у розмірі 350714,80 (графа 22) помножена на офіційний курс гривні на день розрахунку 41,3292, зазначений у графі 23, до яких додані транспортні витрати у розмірі 60 000 грн., підтверджені довідкою про транспортні витрати № 28 від 28.10.2024 року.

350714,8 * 41,3292 + 60000 = 14 554 762,11 грн.

Саме така сума зазначена в графі 12 відмовленої митної декларації №24UA205030012984U6 від 29.10.2024 року. Така ж сума митної вартості зазначена в графі 12 митної декларації №24UA205030013034U1 від 29.10.2024 р., яка була оформлена по факту коригування митної вартості.

Також, сума транспортних витрат у розмірі 60 000 грн., яка включає в себе усі витрати, в тому числі витрати на фрахт, розвантаження та навантаження та інші, зазначена в графі 17 «Заявлені декларантом складові митної вартості нарахування до ціни договору» рішення про коригування митної вартості № UA205030/2024/000082/2 від 29.10.2024р.

Перевіривши наведений розрахунок, суд зазначає, що транспортні витрати декларантом обчислені та задекларовані коректно, сумнівів, розбіжностей чи помилок у цьому розрахунку виявлено не було, тому такий розрахунок приймається судом. Митний орган на наявність помилок чи розбіжностей у розрахунку не вказує.

З огляду на це, суд погоджується, що документально підтверджені транспортні витрати повністю враховані та достовірно відображені у митній вартості за відмовленою митною декларацією № 24UA205030012984U6 від 29.10.2024 р., у зв`язку з чим у митного органу не було фактичних та правових підстав для коригування митної вартості з цієї причини.

Згідно правової позиції Верховного Суду, сформульованої у постанові від 31.05.2019 р. по справі № 804/16553/14, довідка про транспортні витрати є належним та достатнім доказом понесених декларантом витрат на транспортування товару як складової митної вартості, а тому подання будь-яких інших документів на підтвердження відповідних витрат не вимагається.

Стосовно затвердження інвойсу з боку отримувача слід зазначити, що відповідно до п. 5 контракту № ORS-65/17 від 05.06.2017 року, продавець зобов`язується поставити товар за цінами, вказаними в інвойсі, затвердженому сторонами.

Товар, який був заявлений до митного оформлення за відмовленою МД №24UA205030012984U6 від 29.10.2024р. (оформленою МД №24UA205030013034U1), поставлявся згідно інвойсу № 24016 від 07.10.2024р.

Вказаний інвойс містить підписи та печатки продавця Fish Market s.r.o., зазначення посадової особи, яка підписала документи.

Ані положення митного законодавства, ані звичаї ділового звороту не вимагають підписання інвойсів з боку покупця, оскільки про наявність у останнього волевиявлення, спрямованого на отримання товару свідчать сплата отримувачем вартості товару, фактичне прийняття та розмитнення товару, інші дії, спрямовані на виконання договору поставки.

Інвойс (рахунок фактура) є товарним документом, який складається та підписується Продавцем для відправки товару. Покупець отримує інвойс разом з товаром. З огляду на це, твердження про необхідність підписання інвойсів з боку отримувача товару не є обгрунтованим.

Разом з тим, пунктом 5 контракту не передбачено, що затвердження сторонами інвойсів має відбуватися виключно шляхом підписання інвойсу сторонами. Сторони затверджують асортимент товару по кожній конкретній поставці на етапі перемовин, наслідком чого є складання Продавцем інвойсу та поставка узгодженої партії товару. Тому сама по собі наявність інвойсу та фактичної поставки товару свідчить про те, що сторони узгодили асортимент товару, та відповідно інвойс, за яким цей товар поставлений.

Посилання відповідача на Рекомендації Європейської економічної комісії ООН № 6 1983 року «Формуляр-зразок уніфікованого рахунку для міжнародної торгівлі» як на підтвердження необхідності підпису отримувача на інвойсі суд не приймає, оскільки вказаний акт не містить положення, відповідно до якого підпис отримувача товару є необхідним реквізитом інвойсу, відсутність якого спричиняє нечинність цього документа. Митним органом не доведено реальних підстав для сумніву в автентичності інвойса, тому доводи митного органу в цій частині суд визнає необґрунтованими.

Стосовно рішення № UA205030/2024/000092/2 від 29.11.2024р. слід зазначити, що, як установлено судовим розглядом, підставою для прийняття спірного рішення №UA205030/2024/000092/2 від 29.11.2024р. стали висновки митного органу про те, що: 1) відповідно до довідки про транспортні витрати від 26.11.2024 № 26/Л зазначені роботи завантаження/розвантаження товару, однак вартість таких витрат не вказана в графі 21 ДМВ, що свідчить про невключення декларантом таких витрат до заявленої митної вартості; 2) згідно п. 1.4. договору (контракту) про перевезення від 29.01.2022р. № 29 заявка є невід`ємною частиною договору, однак дані документи не подано до митного оформлення. Банківські платіжні документи, що стосуються оплати транспортних послуг не надано; 3) Банківські платіжні документи, що стосуються товару для підтвердження заявленої митної вартості не надано.

Надаючи оцінку вказаним підставам, суд зазначає наступне.

Стосовно посилання митного органу на те, що вартість навантаження/розвантаження товару, не зазначена окремо в декларації митної вартості, суд зазначає що вказана розбіжністю є ідентичною до розбіжності за рішенням № UA205030/2024/000082/2 від 29.10.2024р, якій суд надав вичерпну правову оцінку, тому повторно цей аргумент судом не розглядається.

Щодо неподання до митного оформлення заявки на транспортування та платіжних документів щодо оплати транспортних послуг, суд вказує таке.

За договором № 29 від 29.01.2020 р. між перевізником та замовником була складена заявка на перевезення № 25/л від 25.11.2024 р. В графі 44 митної декларації № 24UA205030014502U0 від 29.11.2024, в якій зазначається перелік документів, поданих до митного оформлення, під кодом 9000 зазначено документ № 25/Л від 25.11.2024 р., що відповідає реквізитам заявки на транспортування.

З огляду на це, неподання до митного оформлення заявки на транспортування № 25/л від 25.11.2024р. спростовується матеріалами справи.

Неподання до митного оформлення платіжних документів суд не вважає достатньою підставою для коригування митної вартості, оскільки відповідні документи не входять до переліку ч. 2 статті 53 МК України, подання яких здійснюється декларантом в обов`язковому порядку.

Разом з тим, суд враховує праву позицію Верховного Суду від 31.05.2019 р. по справі № 804/16553/14, згідно якої для підтвердження транспортних витрат як складової митної вартості достатнім є подання довідки про транспортні витрати, яка була подана позивачем, розбіжностей чи сумнівів у ній виявлено не було.

Стосовно неподання платіжних документів, що стосуються товару, судом встановлено наступне.

Відповідно до п. 4 ч. 2 статті 53 МК України, документом, який підтверджує митну вартість товарів є, якщо рахунок сплачено банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару.

Виходячи з п. 5 контракту № ORS-65/17 від 05.06.2017 р., умови оплати товару визначаються в кожному окремому інвойсі.

Згідно інвойса № 24017 від 07.10.2024 р., умови оплати 180 днів після доставки Товару.

З врахуванням викладеного суд погоджується, що подання платіжних документів вимагається митним законодавством та є фізично можливим лише у разі якщо товар сплачено на момент митного оформлення. В силу прямої вказівки контракту на відтермінування оплати на 180 днів після доставки, у декларанта не могло бути платіжних документів щодо товару, що об`єктивно унеможливило їх подання до митного оформлення.

Стосовно рішення № UA205030/2024/000101/2 від 09.12.2024р. слід зазначити, що, як установлено судовим розглядом, підставою для прийняття спірного рішення № UA205030/2024/000101/2 від 09.12.2024р. стали висновки митного органу про те, що: 1) Декларантом до митного оформлення надано контракт від 05.10.2021 № 10/05-21 з «Iceberg Seafood A/S» і задекларовано, що він укладений з виробником товару. Однак згідно графи 31 виробником товару є «Regina C, GL4502»; 2) до митного оформлення надано довідку про транспортні витрати, рахунок на транспортні витрати, договір на перевезення, договір експедирування та заявку на перевезення. Рахунок на транспортні витрати від 05.12.2024 №245 від ТОВ «Аквапродлогісти», тоді як перевізник відповідно до графи 16 CMR- PE CHURAKOV V.V; 3) Умови поставки EXW передбачають, що на покупця покладені обов`язки з оплати вантажно-розвантажувальних робіт, доставки, страхування. В довідці про транспортні витрати №05 від 05.12.2024 вказана сума транспортних витрат за маршрутом перевезення. Також, вказано, що навантаження /розвантаження входить в суму фрахту, проте в графі 21 ДМВ відсутня інформація про витрати на навантаження /розвантаження. Вказане свідчить про наявність ризиків заявлення до митного оформлення неповних відомостей стосовно складових митної вартості.

Надаючи оцінку вказаним підставам, суд зазначає наступне.

Стосовно посилання митного органу на розбіжність в виробнику товару в митній декларації та контракті судом встановлено, що в доповненні до графи 31 митної декларації №24UA205030015087U9 зазначено наступне: «Виробник: Regina C, GL4502, Торговельна марка - Iceberg Seafood.»

Митний орган вказує, що до митного оформлення надано контракт від 05.10.2021 № 10/05-21 з «Iceberg Seafood A/S» і задекларовано, що він укладений з виробником товару. Однак згідно графи 31 виробником товару є «Regina C, GL4502».

В свою чергу позивач вважав, що Regina C є місцем походження товару, а 4502 номер затвердження, що підтверджується графою 1.21.d ветеринарного сертифікату № DK5628-3937682-2024.

Стосовно викладеного суд доходить висновку, що вказана розбіжність присутня, однак не спричиняє сумніву в заявленій декларантом митній вартості, оскільки не стосується числових значень її складових.

У постанові від 29.07.2020 р. по справі № 420/1709/19 Верховний Суд зазначив, що у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. З наведеного слідує висновок, що не будь-яка розбіжність у документах, поданих до митного оформлення, повинна мати наслідком коригування митної вартості, а тільки ті, які безпосередньо стосуються її числових показників.

З огляду на це, відповідну розбіжність суд не вважає достатньою для коригування митної вартості у спірному випадку.

Стосовно того факту, що рахунок на транспортні витрати від 05.12.2024р. № 245 виставлений ТОВ «Аквапродлогістика», а перевізник відповідно до графи 16 CMR- PE CHURAKOV V.V, суд вказує, що судовим розглядом підтверджено здійснення транспортно-експедиторського обслуговування ТОВ «Аквапродлогістика» на умовах договору № 12/2 від 12.01.2022 р.

Положеннями цього договору передбачено право експедитора залучати третіх осіб на виконання зобов`язання за цим договором.

Відповідно до п. 1.1. договору, експедитор (повірений) від імені та за рахунок замовник (довірителя) забезпечує здійснення перевезення експортно-імпортних і транзитних вантажів автомобільним транспортом, з наданням інших послуг, узгоджених в заявках/доповненнях до даного договору, які є невід`ємною частиною договору.

Згідно п. 3.1.6 договору, експедитор має право підписувати договори та домовленості з транспортними та іншими організаціями для виконання своїх обов`язків по даному договору.

Користуючись цим правом експедитор уклав договір № 29 від 29.01.2020 р. на перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному та міжміському сполученні з перевізником - ФОП ОСОБА_1 .

Таким чином, ТОВ «Аквапродлогістика» є експедитором, а ФОП ОСОБА_1 перевізником.

Аналіз поданої до митного оформлення митної декларації № 24UA205030015087U9 підтверджує, що усі перелічені документи були подані до митного оформлення, що свідчить про те, що митний орган мав усю необхідну та документальну підтверджену інформацію щодо правового статусу ТОВ «Аквапродлогістика» як Експедитора та ФОП ОСОБА_1 як Перевізника, що спростовує наявність розбіжності в цій частині.

Щодо посилання митного органу на непідтвердженість транспортних витрат суд констатує, що відповідні доводи повністю повторюють аналогічні доводи за рішенням № UA205030/2024/000082/2 від 29.10.2024р, які судом проаналізовано та надано вичерпну правову оцінку, тому повторно ці доводи не розглядаються.

Стосовно рішення № UA205030/2024/000084/2 від 11.11.2024р. слід зазначити, що, як установлено судовим розглядом, підставою для прийняття спірного рішення № UA205030/2024/000084/2 від 11.11.2024 стали висновки митного органу про те, що: 1) декларантом до митного оформлення надано контракт від 05.10.2021 № 10/05-21 з «Iceberg Seafood A/S» і задекларовано, що він укладений з виробником товару. Однак згідно графи 31 виробником товару є «Regina C, GL4502»; 2) до митного оформлення надано довідку про транспортні витрати, рахунок на транспортні витрати, договір на перевезення, договір експедирування та заявку на перевезення . Рахунок на транспортні витрати від 08.11.2024 №216 від ТОВ«Аквапродлогістика», тоді як перевізник відповідно до графи 16 CMR- PE CHURAKOV V.V.; 3) Умови поставки EXW передбачають, що на покупця покладені обов`язки з оплати вантажно-розвантажувальних робіт, доставки, страхування. В довідці про транспортні витрати №8 від 08.11.2024 вказана сума транспортних витрат за маршрутом перевезення. Також, вказано, що навантаження /розвантаження входить в суму фрахту, проте в графі 21 ДМВ відсутня інформація про витрати на навантаження /розвантаження. Вказане свідчить про наявність ризиків заявлення до митного оформлення неповних відомостей стосовно складових митної вартості.

Надаючи оцінку вказаним підставам, суд зазначає що вказані вище доводи повторюють обставини, покладені в основу рішення № UA205030/2024/000101/2 від 09.12.2024, які проаналізовані та оцінені судом, тому по повторно ці доводи не розглядаються.

Твердження відповідача стосовно того, що у наданих до митного оформлення документах (контракті, інвойсі, пакувальному листі тощо) відсутні числові дані щодо складових митної вартості товару, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару, суд визнає непереконливими та такими, що не спростовують доводів позовної заяви, оскільки зводяться до повторення тексту оскаржуваних рішення та не спростовують того факту, що витрати на транспортування та інші супутні витрати розраховані вірно, що підтверджується документами митного оформлення.

Отже, висновки митного органу, що стали підставою для прийняття оскаржуваних рішень, є необґрунтованими та не беруться судом до уваги, оскільки їх не можна віднести до таких, що можуть слугувати підставою для відмови у визначенні митної вартості товарів за ціною договору (контракту), адже вказані обставини не впливають на формування митної вартості товару, не вказують на наявність розбіжностей, які мають вплив на правильність визначення митної вартості.

З огляду на це, суд погоджується з твердженням позивача про те, що митний орган не мав установлених законом підстав для коригування митної вартості, оскільки усі складові митної вартості обчислені та задекларовані в повному обсязі, а документи, подані на їх підтвердження містять вичерпні відомості щодо митної вартості та не містять розбіжностей.

Суд зазначає, що надані позивачем документи не викликають сумнівів щодо числових значень складових митної вартості, та не свідчать про те, що у документах декларанта є розбіжності, які не дозволяють встановити вартість товару за основним методом. Припущення відповідача про подання декларантом невідповідних документів чи наявності в них розбіжностей не є достатніми для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товарів, заявленої декларантом.

За висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 826/7411/15, однієї лише вказівки на наявність розбіжностей та недоліків у поданих документах, без роз`яснення, в чому такі розбіжності полягають, який їхній вплив на митну вартість оцінюваного товару і чому без їх усунення заявлена митна вартість не може бути визнана, недостатньо для висновку про неможливість застосування основного методу визначення митної вартості. Ненаведення митницею в рішенні про коригування митної вартості товарів обставин, про які зазначено вище, свідчить про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний, методу визначення митної вартості оцінюваного товару.

Отже, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.

Суд також не бере до уваги посилання відповідача на те, що під час здійснення митного контролю спрацювали ризики, згенеровані АСАУР щодо можливого заниження митної вартості товару, оскільки спрацювання ризиків є лише рекомендацією посадовій особі органу доходів і зборів більш детально проаналізувати умови зовнішньоекономічної операції, та не може бути безумовною підставою для відмови в оформленні товару за самостійно заявленою декларантом митною вартістю товарів.

Різниця між вартістю товару, задекларованого особою та вартістю схожих товарів, що розмитнювались цією особою чи іншими особами у попередніх періодах, також не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів до показників автоматизованої системи аналізу та управління ризиками.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою в постанові від 19.02.2019р. у справі № 805/2713/16-а.

Крім того, в постанові від 09.02.2022р. у справі № 520/12621/2020 Верховний Суд дійшов висновку, що сам лише факт спрацювання системи управління ризиками не є підставою для проведення коригування заявленої декларантом митної вартості товарів. Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які саме документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника. Водночас, митний орган зобов`язаний довести обґрунтованість цього сумніву, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

В оскаржуваних рішеннях про коригування митної вартості товару митний орган зазначив, що при визначенні (збільшенні) митної вартості товару за основу взято наявну в митниці цінову інформацію, що міститься у ЄАІС Держмитслужби України про товари, митне оформлення яких вже здійснено у максимально наближений до митного оформлення час, чи подібних товарів, що не дає підстав вважати такі рішення обґрунтованими та мотивованим у контексті норм пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України.

Проте суд зазначає, що у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів.

Такої правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 19.06.2018р. у справі №826/6346/16; від 31.01.2018р. у справі №813/7272/13-а; від 02.03.2018р. у справі №804/2997/17, від 26.02.2019р. у справі № 808/454/18.

Отже, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.

Суд також зазначає, що застосування цінової інформації щодо імпортних операцій за фактами митних оформлень за митними деклараціями, митне оформлення яких є максимально наближеним до дати поточного (спірного) митного оформлення, не відповідає вимогам чинного законодавства, що узгоджується з висновками Верховного Суду, сформованими у постанові від 25 червня 2020 року у справі № 820/1982/17.

Інформація про вищу митну вартість ідентичних товарів не є перешкодою для визначення митної вартості товару на підставі укладеного між сторонами договору, оскільки в інформаційній базі митного органу відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також інформація щодо можливих судових рішень з питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення.

Зазначений висновок відповідає сталій практиці Верховного Суду (постанови від 09.10.2018р. у справі №826/24835/15, від 24.01.2019р. у справі №820/636/17, від 21.01.2020р. у справі №812/2336/14, від 13.02.2020р. у справі 810/1175/16, від 26.01.2021р. у справі №826/13892/16).

Крім того, суд звертає увагу, що інформація про митні декларації, на які митний орган посилається при коригуванні митної вартості, не є достатнім доказом ціни, за яку відповідну партію товару було дійсно імпортовано до України, оскільки при здійсненні контролю за коригуванням митної вартості, проведеним митним органом за другорядним методом, митний орган повинен довести, що відповідний товар за певною митною вартістю був дійсно ввезений до України, що митна вартість за відповідною вантажною митною декларацією не була відкоригована; що рішення про коригування не було оскаржено до суду та скасовано судом. Тоді як матеріали справи таких доказів не містять.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, сформованими у постанові від 19 січня 2021 року у справі № 810/4194/15.

Формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватись як заниження митної вартості, не є перешкодою для застосування основного методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за ціною договору.

Такого висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 24.12.2020р. у справі №804/4906/15.

Так, відповідно до статті 59 МК України, у разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями статті 58 цього Кодексу, за основу для її визначення береться вартість операції з ідентичними товарами, що продаються на експорт в Україну з тієї ж країни і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього.

При застосуванні цього методу визначення митної вартості за основу береться прийнята митним органом вартість операції з ідентичними товарами з дотриманням умов, зазначених у цій статті. При цьому під ідентичними розуміються товари, однакові за всіма ознаками з оцінюваними товарами, у тому числі за такими, як: фізичні характеристики; якість та репутація на ринку; країна виробництва; виробник.

Незначні зовнішні відмінності не можуть бути підставою для відмови у розгляді товарів як ідентичних, якщо в цілому такі товари відповідають вимогам частини другої цієї статті. Ціна договору щодо ідентичних товарів береться за основу для визначення митної вартості товарів, якщо ці товари ввезено приблизно в тій же кількості та на тих же комерційних рівнях, що й оцінювані товари. У разі відсутності такого продажу використовується вартість операції з ідентичними товарами, що продавалися в Україну в іншій кількості та/або на інших комерційних рівнях. При цьому їх ціна коригується з урахуванням зазначених розбіжностей незалежно від того, чи веде це до збільшення або зменшення вартості. Інформація, що використовується при здійсненні коригування, повинна бути документально підтверджена. У разі якщо кошти та витрати, зазначені в пунктах 57 частини десятої статті 58 цього Кодексу, включаються у вартість операції, здійснюється коригування для врахування значної різниці в таких коштах і витратах між оцінюваними товарами та відповідними ідентичними товарами, що зумовлено різницею у відстанях і способах транспортування. У разі якщо для цілей застосування цього методу виявляється більш як одна вартість договору щодо ідентичних товарів, для визначення митної вартості оцінюваних товарів використовується найменша така вартість.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України, прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товару має містити, зокрема, наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товару, інших умов, що могли вплинути на ціну товару), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товару, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.

Відповідно до пункту 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012р. за №598, у рішенні про коригування митний орган поряд з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо; також у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні. Зазначається послідовність застосування методів визначення митної вартості та причин, через які не був застосований кожний з методів, що передує методу, обраному митним органом.

Проте, у спірних рішеннях митним органом зазначеної інформації не наведено, що дає підстави для висновку про неправомірність коригування митної вартості придбаних позивачем товарів.

Суд зазначає, що надані позивачем документи підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод їх визначення, тому у контролюючого органу були відсутні підстави для визначення митної вартості ввезеного товару не за ціною договору, а за ціною договору щодо ідентичних товарів відповідно до статті 59 МК України.

В той же час, посилання відповідача на неподання декларантом додаткових документів, як на доказ правомірності оскаржуваних рішень, оцінюються судом критично, адже в даному випадку їх відсутність не впливає на правильність визначення декларантом митної вартості товарів за основним методом, що підтверджується наданими до митного оформлення документами.

Отже, митним органом не доведено наявності обґрунтованого сумніву у правильності визначення позивачем митної вартості товарів за першим методом, оскільки усі необхідні документи на підтвердження заявленої митної вартості товарів надано, що, своєю чергою, свідчить про відсутність підстав для коригування митної вартості імпортованого позивачем товару.

Судом встановлено та не спростовано відповідачем, що позивачем були подані всі наявні документи, які давали змогу митному органу достовірно та обґрунтовано визначити митну вартість товарів. Водночас, сама по собі різниця між вартістю товару, задекларованого особою, та вартістю подібних (аналогічних) товарів, що розмитнювались цією ж чи іншими особами у попередніх періодах, ще не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів.

На підставі досліджених письмових доказів суд дійшов висновку, що використані декларантом відомості підтверджені документально та визначені кількісно; їх достовірність не спростована відомостями від компетентних органів інших країн щодо непідтвердження обставин відчуження позивачу продавцем товару, або що видані позивачу документи є фіктивними, недійсними.

Суд наголошує на тому, що в адміністративних процедурах із митного контролю та митного оформлення митний орган повинен обґрунтувати (довести) законність свого рішення; відповідно рішення митного органу не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.

Відповідно до частини третьої статті 318 МК України, митний контроль має передбачати виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Ця норма також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 за №3018-VI «Про внесення змін до Закону України «Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур», якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Крім того, це узгоджується з проголошеними у статті 8 МК України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товару, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі, заохочення доброчесності та інших.

Згідно з частиною сьомою статті 54 МК України у разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товару, у тому числі невірно визначено митну вартість товару, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

З урахуванням встановлених у справі обставин суд дійшов висновку, що відповідачем безпідставно здійснено визначення митної вартості імпортованого товару не за ціною договору як основним методом, а із застосуванням резервного методу, який застосовано без достатніх на те підстав та з порушенням порядку черговості послідовного використання методів, визначених статтями 59-63 МК України.

Відповідно до статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, перевіривши згідно наведеної норми оскаржувані рішення про коригування митної вартості товарів, суд вважає, що вони підлягають скасуванню, оскільки прийняті не обґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття, без дотримання вимог законодавства.

Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову.

Вирішуючи питання про стягнення судових витрат в частині стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у сумі 40 000,00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до статті 16 КАС України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п`ятої статті 134 КАС України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

При цьому, незважаючи на те, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, такий, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду щодо вирішення питань з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року (справа №815/1479/18), від 15 липня 2020 року (справа №640/10548/19), від 21 січня 2021 року (справа №280/2635/20).

Також, у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 200/9888/19-а Верховний Суд виклав висновок щодо застосування статей 134, 139 КАС України в контексті ролі суду під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд у вказаній постанові зазначив, що відповідно до частини шостої статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до КАС України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду при вирішенні питання розподілу судових витрат, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами, та не може діяти на користь будь-якої із сторін.

Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.

Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат, керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України.

Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі №640/15803/19, від 30 червня 2022 року у справі №640/1175/20, від 11серпня 2022 року у справі №300/2050/19.

Судом встановлено, що ТОВ Регіональний центр Аквакультура та Адвокатським об`єднанням ПАРКУЛАБ І ПАРТНЕРИ (як виконавцем), в особі Паркулаба А.В. укладено договір № 11-197 від 30.12.2024, предметом якого є надання виконавцем правової інформації, консультацій і роз`яснень, підготовка доказів, позовної заяви, процесуальних документів і участь в провадженні в суді першої і другої інстанції у справі за позовом ТОВ РЦ Аквакультура до Волинської митниці про визнання протиправними і скасування рішень про коригування митної вартості товарів №UA205030/2024/000082/2 від 29.10.2024; №UA205030/2024/000092/2 від 29.11.2024; №UA205030/2024/000101/2 від 09.12.2024; №UA205030/2024/000084/2 від 11.11.2024.

Розрахунком суми вартості № 1 за договором № 11-197 від 30.12.2024р. та актом прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) за договором № 11-197 від 30.12.2024р. сторони узгодили надання виконавцем таких послуг: підготовка позовної заяви і участь в провадженні в суді першої інстанції (за необхідності).

Розрахунком суми вартості № 1 також встановлено порядок обчислення гонорару фіксований розмір, у суд першої інстанції 40 000,00 грн.

За змістом платіжної інструкції № 5668 від 06.01.2025р. позивачем сплачено виконавцю 40 000,00 грн.

Разом з тим, враховуючи заперечення представника відповідача про відшкодування витрат на правову допомогу, спираючись на досліджені докази, а також беручи до уваги принцип обґрунтованості та пропорційності розміру витрат на сплату послуг адвоката (правничу допомогу) до предмета спору, суд вважає, що у даному випадку справедливим і співмірним відшкодуванням витрат заявника на професійну правничу допомогу буде сума у розмірі 20 000 грн.

Визначаючи вказану суму, суд виходить із складності справи, враховує, що справа була розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Керуючись ст. ст. 2, 6-10, 13-14, 139, 242-246, 250, 255-262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕГІОНАЛЬНИЙ ЦЕНТР АКВАКУЛЬТУРА" до Волинської митниці про визнання протиправними та скасування рішень про коригування митної вартості товарів - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати рішення Волинської митниці про коригування митної вартості:

№UA205030/2024/000082/2 від 29.10.2024р; №UA205030/2024/000092/2 від 29.11.2024р.; №UA205030/2024/000101/2 від 09.12.2024р.; №UA205030/2024/000084/2 від 11.11.2024р.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕГІОНАЛЬНИЙ ЦЕНТР АКВАКУЛЬТУРА" (код ЄДРПОУ: 35973236) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 18 402 (вісімнадцять тисяч чотириста дві) грн. 26 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Волинської митниці (код ЄДРПОУ: 43958385).

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕГІОНАЛЬНИЙ ЦЕНТР АКВАКУЛЬТУРА" (код ЄДРПОУ: 35973236) витрати на правничу допомогу у розмірі 20 000 (двадцять тисяч) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Волинської митниці (код ЄДРПОУ: 43958385).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана До Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Д.В. Григоров