Постанова № 12527065, 24.11.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.11.2010                                                                                           № 46/376

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Лосєва А.М.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача - Білинова А.В. – дов. №01/123-617 від 24.11.2010р.;

від відповідача: Лигін В.В. – дов. №198 від 18.06.2010р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ВАТ "Страхова компанія "Нова"

на рішення Господарського суду м.Києва від 13.09.2010

у справі № 46/376 ( .....)

за позовом                               ТОВ "Страхова компанія "Альфа-Гарант"

до                                                   ВАТ "Страхова компанія "Нова"

про                                                   стягнення 1377,47 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія „Альфа-Гарант” (далі – позивач) звернулося до суду з позовом про стягнення з Відкритого акціонерного товариства „Страхова компанія „Нова” (далі – відповідач) в порядку регресу страхового відшкодування у сумі 1 377,47 грн., сплаченого за заподіяні страхувальнику позивача збитки, цивільно-правова відповідальність якого застрахована відповідачем.

Відповідач відзиву на позов не надав, явку повноважних представників у судове засідання не забезпечив, у зв’язку з чим Господарський суд міста Києва розглядав справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.09.2010р. у справі №46/376 позов було задоволено повністю, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 1377,47 грн. страхового відшкодування, 102,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2010р. у справі №46/376 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального та процесуального права, а саме ст. 9 Закону України „Про страхування”, ст. ст. 12, 22, 29 Закону України „Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, ст. 7 Закону України „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність”, що призвело до неправильного вирішення справи. При цьому, відповідач наголошував на тому, що згідно зі ст. 9 Закону України „Про страхування” франшизою є частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування. Однак суд не зменшив заявлену позивачем до стягнення суму страхового відшкодування на суму безумовної франшизи, яка за полісом страхування становить 510,00 грн.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.11.2010р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 24.11.2010р.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2010р. було змінено склад суду та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Лосєва А.М., суддів Іваненко Ю.Г., Суліма В.В.

В судовому засіданні 24.11.2010р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, Рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2010р. у справі №46/376 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Представник позивача у судовому засіданні 24.11.2010р. заперечував проти апеляційної скарги, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити оскаржуване Рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що прийняте з повним та всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

18.05.2008р. по вул. Велика Кільцева в місті Києві сталася дорожньо-транспортна пригода (далі – ДТП) за участю автомобіля Нісан (державний номер АА4933НЕ) під керуванням Бондарини Т.І. та автомобіля ВАЗ 2104 (державний номер 19296КТ) під керуванням Дворіна М.І. (довідка УДАІ про ДТП – том справи – 1, аркуші справи – 13-14).

Згідно з постановою Солом’янського районного суду м. Києва №3-13846/08 від 13.06.2008р. громадянина Дворіна М.І. визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КпАП України (порушення п.13.1 Правил дорожнього руху), та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 68,00 грн. (том справи – 1, аркуш справи – 15).

Внаслідок ДТП було завдано пошкоджень автомобілю Нісан (державний номер АА4933НЕ), застрахованому позивачем на підставі договору добровільного страхування наземного транспортного засобу, що є предметом застави від 17.04.2008р. №06-UZ/01-043-00489 (том справи – 1, аркуші справи – 6-9).

Відповідно до калькуляції від 17.06.2008р. внаслідок ДТП транспортному засобу було завдано матеріального збитку на суму 1542,00 грн. (том справи – 1, аркуші справи – 16-18).

21.05.2008р. страхувальник позивача (громадянин Бондарина Т.І.) звернувся до позивача із заявою про виплату страхового відшкодування (том справи – 1, аркуші справи – 10-11).

Відповідно до умов договору страхування від 17.04.2008р. №06-UZ/01-043-00489, страхового акту №СТ/08/2237 від 05.11.2008р. та розрахунку страхового відшкодування (том справи – 1, аркуші справи - 25-26) розмір страхового відшкодування склав 1377,47 грн.

Згідно з платіжним дорученням №3826 від 05.11.2008р. позивач здійснив виплату страхового відшкодування Бондарині Т.І. у сумі 1377,47 грн. (том справи – 1, аркуш справи – 27-29).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що до нього в порядку регресу перейшло право на отримання компенсації шкоди, завданої внаслідок ДТП, яка мала місце 18.05.2008р., у зв’язку з чим він звернувся до винуватця ДТП громадянина Дворіна М.І., який, в свою чергу, повідомив позивача про те, що його цивільно-правова відповідальність застрахована відповідачем за полісом №ВС/0115976 від 26.02.2008р. (том справи – 1, аркуш справи – 33).

З урахуванням викладеного, позивач вважає, що саме відповідач повинен виплатити йому компенсацію шкоди, завданої внаслідок ДТП, у розмірі 1377,47 грн.

Однак, відповідач вказану суму на користь позивача не сплатив, у зв’язку з чим позивач, посилаючись на ст. 27 Закону України „Про страхування” та ст. 993 Цивільного кодексу України, звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача страхового відшкодування в порядку регресу у сумі 1377,47 грн.

Місцевий господарський суд позов задовольнив повністю, визнавши позовні вимоги обґрунтованими та підтвердженими належними доказами.

Апеляційний господарський суд частково погоджується з висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.

В ст. 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

В ст. 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов’язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, хімічних радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, заподіяну іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлено законом.

Згідно ст. 27 Закону України “Про страхування” до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Таким чином, до страховика, який виплатив страхове відшкодування, переходить право вимоги, яке страхувальник має до особи, яка відповідальна за завдані збитки.

Право вимоги страховик отримує тільки в разі, якщо він виплатив страхове відшкодування, тобто вимога до винної особи по суті буде мати регресний характер. Таку вимогу страховик може пред'явити до особи, відповідальної за завдані збитки. Тобто така особа (фізична або юридична) повинна бути саме суб'єктом відповідальності. Це означає, що така особа за своїм правовим статусом повинна мати можливість нести відповідальність за завдані нею збитки, окрім того, мають бути в наявності необхідні умови притягнення такої особи до відповідальності (протиправна поведінка, шкода, причинний зв'язок, вина (крім випадків, коли відповідальність настає незалежно від вини)).

Як було встановлено судом, страховий випадок (ДТП) стався з вини громадянина Дворіна М.І., цивільно-правова відповідальність якого застрахована відповідачем за страховим полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ВС/0115976.

Розмір виплаченого позивачем страхового відшкодування становить 1377,47 грн.

Місцевий господарський суд в своєму рішенні зазначив про те, що до позивача у порядку регресу перейшло право на отримання від відповідача компенсації шкоди, завданої внаслідок ДТП, яка мала місце 18.05.2008р. і розмір відшкодування становить 1377,47 грн.

Однак, судом першої інстанції не були прийняті до уваги положення Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, яким врегульовані відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Саме цей Закон є спеціальним у сфері страхування цивільно-правової відповідальності, яка здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників шляхом здійснення такого відшкодування страховиком при настанні страхового випадку.

В ст. 9 Закону України „Про страхування” передбачено, що франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Згідно з п.12.1 ст. 12 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Як вбачається з матеріалів справи, сума франшизи за полісом №ВС/0115976 від 26.02.2008р. обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів становить 510,00 грн. Тобто, сума страхового відшкодування, про стягнення якого позивачем заявлено позов у даній справі, підлягала зменшенню на суму франшизи у розмірі 510,00 грн. і з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 867,47 грн.

Наведені обставини не були з’ясовані судом першої інстанції під час розгляду справи.

Відносно посилання відповідача на те, що єдиним документом, що визначає розмір завданих збитків є Звіт про оцінку колісного транспортного засобу, у зв’язку з чим калькуляція завданих збитків, розрахована ФОП Карпинським С.П., не може братись до уваги, апеляційний господарський суд вважає за необхідне зазначити, що законодавство у сфері страхування не містить чітких вимог про те, що розмір завданих збитків може визначатись виключно на підставі звіту про оцінку колісного транспортного засобу. Окрім того, заперечуючи проти визначення розміру збитків, відповідач не надав суду жодних доказів на підтвердження звернення до позивача з приводу надання документів, на підставі яких ним здійснювався розрахунок страхового відшкодування. Також, у відповідності до ст. 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування, переходить право вимоги у межах фактичних витрат, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

У відповідності до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Інших додаткових пояснень або доказів, окрім тих, які наявні в матеріалах справи, суду надано не було.

Таким чином, доводи апеляційної скарги відповідача частково підтвердились під час розгляду даної справи, що свідчить про неповне з’ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, а також невірне застосування норм матеріального і процесуального права.

В ст. 104 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на вищенаведені обставини справи в їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а Рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2010р. у справі №46/376 має бути змінено в частині стягнення з відповідача 510,00 грн. франшизи, яка входить в суму страхового відшкодування, заявленого позивачем до стягнення.

Зважаючи на часткове задоволення як позовної заяви, так і апеляційної скарги, відповідно до положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання позовної заяви (державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу) та апеляційної скарги (державне мито) покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог, а саме: на позивача 157,25 грн. (з них: 37,76 грн. - державне мито за подання позову, 87,37 грн. – витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 32,12 грн. – державне мито за подання апеляційної скарги), на відповідача (з них: 64,24 грн. – державне мито за подання позову, 148,63 грн. – витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 18,88 грн. – державне мито за подання апеляційної скарги).

Керуючись ст. ст. 33, 43, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Страхова компанія „Нова” задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2010р. у справі №46/376 змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

„Позов задовольнити частково.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Страхова компанія „Нова” (02660, м. Київ, вул. М.Раскової, 11, ідентифікаційний код 31241449) на користь Товариства з додатковою відповідальністю „Страхова компанія „Альфа-Гарант” (01133, м. Київ, бул. Л.Українки, 26, ідентифікаційний код 32382598) 867,47 грн. (вісімсот шістдесят сім гривень 47 копійок) страхового відшкодування, 64,24 грн. (шістдесят чотири гривні 24 копійки) державного мита, 148,63 грн. (сто сорок вісім гривень 63 копійки) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити”.

3. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю „Страхова компанія „Альфа-Гарант” (01133, м. Київ, бул. Л.Українки, 26, ідентифікаційний код 32382598) на користь Відкритого акціонерного товариства „Страхова компанія „Нова” (02660, м. Київ, вул. М.Раскової, 11, ідентифікаційний код 31241449) 32,12 грн. (тридцять дві гривні 12 копійок) державного мита за подання апеляційної скарги.

4. Матеріали справи №46/376 повернути до Господарського суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

01.12.10 (відправлено)