Рішення № 12526754, 17.11.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" листопада 2010 р. Справа № 59/269-10

вх. № 7872/4-59

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - Кот Т.В., за довіреністю № 514 від 23.04.2010р.;

відповідача - не з"явився

розглянувши справу за позовом Державного підприємства "Харківський завод шампанських вин", м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Винексим", м. Москва

про стягнення 5896600,00 руб.

ВСТАНОВИВ:

02.09.2010р. позивач ДП “Харківський завод шампанських вин”звернувся до господарського суду Харківської області із позовом до відповідача ТОВ “Винексим” про стягнення 5.896.600,00 руб. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на ст.ст. 526, 530, 532 ЦК України, ст. 712 ГК України. Стверджує, що відповідачем порушені строки оплати поставленої йому позивачем на підставі контракту від 11.12.2008р. №80-К продукції, у зв’язку з чим утворилась заборгованість в названій вище сумі.

Пунктом 15.1. статті 15 контракту від 11.12.2008р. №80-К сторони обумовили, що якщо вони не дійдуть згоди протягом 10 днів, то всі спори сторін розглядаються компетентним судом сторони договору, на території якої виконано або повинно бути виконано повністю або частково зобов’язання за договором. Право, яке застосовується при розгляді справи - це право сторони договору, на території якої виконано або повинно бути виконано повністю або частково зобов’язання.

З урахуванням наведеного положення контракту та у відповідності до ст. 124 ГПК України, п. "в" ч.1 ст. 4 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992р., п."б" ч.2 ст.20 Конвенції про правову допомогу та правові відносини в цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993р., ратифікованих Україною та Російською Федерацією, п.1 ч.1 ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право", ст. 532 Цивільного кодексу України даний спір визначається підвідомчим господарським судам України та підсудним господарському суду Харківської області.

Представник позивача в судових засіданнях, в яких він брав участь позовні вимоги підтримує в повному обсязі, наполягає на задоволенні позову. 15.11.2010р. через канцелярію суду в порядку ст. 22 ГПК України представник позивача надав заяву (вх.24708) про залучення до матеріалів справи акту звірки розрахунків з відповідачем, виписок про рух коштів на банківському рахунку, а також довідки про зарахування державного мита.

Відповідач правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомив, відзиву на позов та витребуваних судом документів не надав. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення про вручення відповідного поштового відправлення.

Ухвалами від 02.09.2010р. та 08.11.2010р. сторони були попереджені про розгляд справи за наявними в ній матеріалами у разі неявки представників сторін у судове засідання та ненадання витребуваних судом документів. Враховуючи це, враховуючи також достатність часу, наданого позивачеві та відповідачеві для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів (копія ухвали суду від 02.09.2010р. одержана відповідачем 21.10.2010р.), приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами у відповідності до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, вислухавши уповноваженого представника позивача, судом встановлено наступне.

11 грудня 2008 року між Державним підприємством "Харківський завод шампанських вин" (позивач по справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВИНЭКСИМ" (відповідач по справі) був укладений контракт № 80-К, у відповідності до п. 1.1. предметом якого є постачання алкогольної продукції. Згідно умов договору на позивача покладений обов’язок постачати продукцію, а на відповідача сплатити за неї на умовах передбачених договором.

У відповідності до п. 5.2.1. відповідач зобов’язаний сплатити вартість продукції згідно до умов ст. 2 договору. Зокрема пунктом 2.2. контракту передбачено, що оплата здійснюється протягом 5 робочих днів з моменту поставки відповідлної партії товару. Згідно п.1.1. та п.4.1. поставка товару здійснюється на умовах ЕСА (Україна, 61017, м. Харків, вул. Лозовська, 20).

З матеріалів справи та пояснень сторін вбачається, що позивачем на виконання умов договору № 80-К від 11.12.2008р. була здійснена відвантаження товару 02.03.2010р., 03.03.2010р. та 10.03.2010р. Цей факт підтверджується відповідними вантажними митними деклараціями, копії яких містяться у справі (т.І а.с. 44-93).

Проте, зазначені партії товару в повному обсязі відповідачем сплачені не були, в зв’язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем, розмір якої за підрахунками позивача становить 5.896.600,00 руб.

Вищевикладене, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку. Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.

Згідно ч.1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

          Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами. Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

          Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.          

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського суду України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов’язку в натурі (присудження до виконання обов’язку в натурі).

З урахуванням наведених правових норм та у відповідності до встановлених судом на підставі матеріалів справи обставин суд приходить до висновку про те, що в даному разі між сторонами виникли господарські правовідносини в силу яких відповідач зобов’язаний сплатити позивачеві вартість поставленого товару, строк виконання цього обов’язку настав, проте він виконаний не в повному обсязі.

Так з матеріалів справи, зокрема з акту звірки взаємних розрахунків за період з 01.09.2010р. по 30.09.2010р. а також з виписок про рух коштів на поточному рахунку позивача вбачається, що частина суми (500.000,00 руб) з загальної суми заборгованості за поставлений товар 5.896.600,00 руб. була оплачена до подачі позову, частина (2.050.000,00 руб.) після подачі позову, але до винесення рішення у справі і частина (3.346.600,00 руб.) залишається не погашеною.

Всупереч вимог ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень) відповідач доказів на спростування викладених обставин не надав. У зв’язку з цим суд приходить до висновку про наявність у справі достатніх правових підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є законними і обґрунтованими і підлягають частковому задоволенню в сумі 3.346.600,00 руб.

В сумі заборгованості погашеної відповідачем до звернення позивачем із позовом до суду суд в задоволенні позову відмовляє, оскільки в даному разі право позивача не порушено, і тому в цій частині підстав для його судового захисту немає.

Враховуючи врегулювання спору в частині суми заборгованості у розмірі 2.050.000,00 руб. після порушення провадження у справі суд припиняє провадження в цій частині у зв’язку з відсутністю предмета спору відповідно п.1.1. ст.80 Господарського процесуального кодексу України.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам і вимога в частині яких провадження припинено у зв’язку з погашенням боргу після звернення до суду (53.966,00 руб. державного мита та 215,99 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу), решта витрат пропорційна сумі вимог в задоволені яких відмовлено - на позивача.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 173, 193, 198 Господарського кодексу України, статтями 11, 16, 509, 525, 526, 598, 599, 612, 629, 712 Цивільного кодексу України, статтями 1, 4-3, 12, 22, 32, 33, 43, 46, 49, 75, п. 1-1 ст. 80, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИНЭКСИМ" (127055, Росія, м. Москва, Інституцький провулок, 2/1, ІПН 7722247112, код ОКПО 56709161, р/р 40702810800000002668 в КБ «Русский Банк Развития» (ЗАТ), м. Москва) на користь Державного підприємства "Харківський завод шампанських вин" (61017, Україна, м. Харків, вул. Лозівська, 20, код 30590422, р/р 2600030228916 в ПАТ "Реал Банк", м. Харків) 3.346.600,00 російських рублів заборгованості за контрактом №80-К від 11.12.2008р.; 53.966,00 російських рублів державного мита та 215,99 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення 2.050.000,00 російських рублів провадження у справі припинити.

В решті позовних вимог в сумі 500.000,00 російських рублів відмовити в задоволенні позову.

Суддя

Повний текст рішення підписано 19.11.2010р.

Справа № 59/269-10