Рішення № 12526730, 09.11.2010, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"09" листопада 2010 р.Справа № 12/91-1625 Господарський суд Тернопільської області

у складі

Розглянув справу

за позовом ОСОБА_1, АДРЕСА_1

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_2, АДРЕСА_4

до відповідача 1. ОСОБА_3, АДРЕСА_2

відповідача 2. Спільного товариства з обмеженою відповідальністю "Ф-Матіс", вул. Автобазівська, 6, м. Полтава, 36001

За участю представників від:

позивача: ОСОБА_4 представник (довіреність №1688 від 07.07.2010р.);

відповідача 1 : ОСОБА_3 (паспорт НОМЕР_3 виданий 29.09.2002р.);

відповідача 2 : Карпенко О.І. представник (довіреність №56 від 14.10.2010р.);

третьої особи: не з'явився.

В судових засіданнях учасникам судового процесу роз'яснено права і обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22, 81-1 ГПК України.

За відсутності клопотання сторін технічна фіксація судового процесу не здійснювалася.

Суть справи:

ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_2, звернувся в господарський суд Тернопільської області із позовом до ОСОБА_3 (відповідач 1) та спільного товариства з обмеженою відповідальністю "Ф-Матіс" (відповідач 2) про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 16.07.2008р. в частині відчуження частки ОСОБА_2 в розмірі 50% в статутному фонді ТОВ "Надія-2" на користь ТОВ "Ф-Матіс" та переведення на позивача прав та обов'язків ТОВ "Ф-Матіс" за договорами від 16.07.2008р. та 03.11.2008р. в частині відчуження частки колишнього учасника ТОВ "Надія-2" ОСОБА_3

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що 10.07.2008р., на підставі укладеного між ним та учасником ТОВ "Надія-2" ОСОБА_2 договору дарування корпоративних прав, позивач став власником частки в статутному капіталі ТзОВ "Надія-2" в розмірі 50% і набув права та обов'язки учасника даного товариства, проте відповідач 1 ОСОБА_3 на підставі довіреності від імені ОСОБА_2 16.07.2008р. уклала з СпТзОВ "Ф-Матіс" договір купівлі-продажу належної ОСОБА_2 частки в статутному фонді ТОВ "Надія-2", а 03.11.2008р. в даний договір були внесені зміни, відповідач 1 не мала права укладення спірних договорів, оскільки станом на день їх укладення ОСОБА_2 не був учасником ТОВ "Надія-2". ОСОБА_2 того, ОСОБА_3 на підставі договору від 16.07.2008р., всупереч вимогам ч. 2 ст. 147 ЦК України, не запропонувавши учаснику ТОВ "Надія-2" ОСОБА_1, відчужила належну їй частку в статутному фонді даного товариства в розмірі 50% на користь відповідача 2 ТОВ "Ф-Матіс", що не було учасником ТОВ "Надія-2".

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_2 в заявах (вх№17958 15.10.2010р., вх№18752 09.11.2010р.) підтвердив безоплатне дарування на підставі договору від 10 липня 2008 року ОСОБА_1 належної йому частки у статутному фонді ТОВ "Надія-2", та зауважив, що попередньо мав намір разом із ОСОБА_3 продати їхні частки ТОВ "Ф-Матіс", тому і надав їй довіреність, проте сумнівався чи дійсно будуть оплачені запропоновані кошти. Зазначив, що ОСОБА_3 не повідомила його про укладення договору між нею та ТОВ "Ф-Матіс" щодо продажу її частки та частки третьої особи у статутному фонді ТОВ "Надія-2", жодних коштів за це не оплачено, про дані обставини ОСОБА_2 дізнався лише у вересні цього року, відтак підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив справу розглядати без його участі.

Відповідач 1 в судовому засіданні та відзиві на позов від 22.10.2010р. (який долучено в судовому засіданні 26.10.2010р.) зазначила, що про те, що ОСОБА_2 подарував свою частку в статутному фонді товариства з обмеженою відповідальністю "Надія -2" ОСОБА_6 їй стало відомо на початку вересня 2010р., коли ОСОБА_1 звернувся до неї (ОСОБА_3) з усною заявою про вступ до товариства та переоформлення власності (частки) на підставі договору дарування, на що відповідач 1 повідомила останньому про те, що вона на підставі наданої ОСОБА_2 довіреності уклала договір купівлі-продажу часток з СТОВ "Ф-МАТІС", проте зазначила, що на сьогоднішній день відповідач 2 жодних розрахунків за передані частки не провів. Водночас в судовому засіданні відповідач 1 зазначила, що перебувала на посаді директора товариства "Надія-2" в серпні-листопаді 2008 року, власноручно подала заяви учасників (ОСОБА_3 та ОСОБА_2, яка складена та подана останньою в інтересах ОСОБА_2 на підставі довіреності) про вихід їх зі складу товариства саме 03.11.2008р. загальним зборам товариства, які були позачерговими, на яких була присутня лише ОСОБА_3 і яка також діяла на підставі довіреності від імені ОСОБА_2, проте зазначила, що останній не був повідомлений про скликання та проведення даних позачергових зборів та не ознайомлювався з порядком денним цих зборів відповідно до вимог чинного законодавства.

Спільне товариство з обмеженою відповідальністю "Ф-Матіс" (відповідач 2), заперечуючи проти позову звернувся до суду із зустрічною позовною заявою від 15.10.2010р. про визнання недійсним договору дарування частки в статутному фонді ТОВ "Наді-2" код ЄДРПОУ 31130702 в розмірі 50%, укладеного 10 липня 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1. В обґрунтування зустрічного позову позивач (відповідач 2 по первісному позову) посилається на те, що дізнався про існування договору дарування частки вперше зі змісту первісного позову та додатку до цього позову, п. 2 договору дарування суперечить ч. 1 ст. 772 ЦК України, а також приписам ЗУ "Про господарські товариства", ЗУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", оскільки для прийняття у дар частки у статутному капіталі товариства необхідно вчинити низку діянь, передбачених законодавством, а саме: ОСОБА_2 повинен був повідомити товариство про свій вихід з нього, а ОСОБА_1 про свій вступ у товариство, після чого загальними зборами мали бути внесені зміни до установчих документів, чого здійснено не було, що свідчить про те, що ОСОБА_1 дар не прийняв, учасником товариства не став, що свідчить про те, що сторони уклали договір дарування без наміру настання правових наслідків, тому дана угода є фіктивною, а отже договір недійсним з моменту його вчинення відповідно до приписів ст. 236 ЦК України; також, посилаючись на ч. 1 ст. 203, ч.1-2 ст. 147 ЦК України, ст.. 53 ЗУ "Про господарські товариства", п. 9.1., 9.4. Статуту ТзОВ "Надія-2" в редакції 2001р., зазначив, що п.п. 9.1., 9.4. Статуту "ТОВ "Надія-2" (в редакції дійсній станом на 10.07.2008р.) передбачали, що учасник товариства може за згодою решти учасників уступити свою частку (її частину) одному або кільком учасникам цього товариства, або третій особі, що оформляється відповідним протоколом, проте ОСОБА_2 не мав згоди іншого учасника - ОСОБА_3 на відчуження його частки. Також, зазначає, що договір дарування є документом про передання права засновника (учасника) іншій особі і відповідно до ч. 3 ст. 29 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" в редакції чинній станом на 10.07.2008р. має бути нотаріально посвідченим і згідно ст. 216 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Ухвалою суду від 15.10.2010р. у СТзОВ "Ф-Матіс" витребовувались докази перерахування коштів на банківський рахунок Продавця-1 за спірним договором купівлі-продажу відповідно до п.6. на виконання вимоги суду відповідачем 2 надано платіжне доручення №175 від 23.06.2009р. про перерахування 1,00грн. в якості вартості частки, при цьому повноважний представник в судовому засіданні 26.10.2010р., який зазначив, що дана сума була перерахована ОСОБА_3 відповідно до п. 16 договору купівлі-продажу.

Позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) у відзиві на зустрічний позов та його повноважний представник в судовому засіданні проти даного позову заперечив, посилаючись на те, що законодавством не передбачено, що для прийняття в дар частки в статутному капіталі товариства обдарований зобов'язаний повідомляти товариство про набуття ним в дар такої частки, як і не встановлено, що дарувальник зобов'язаний сповіщати товариство про відчуження належної йому частки, тому вважає, що доводи позивача про невідповідність договору дарування від 10.07.08р. вимогам ч. 1 ст. 722 ЦК України є надуманими, а також зазначає, що так само не передбачено обов'язку фізичних осіб повідомляти товариство про відчуження частки в статутному капіталі та набуття її у власність. ОСОБА_2 того, зауважив, що позивач невірно розуміє положення норм матеріального права та статуту TOB "Надія-2", оскільки у ст. 147 ЦК України та ст. 53 Закону України "Про господарські товариства" обумовлюються положення про необхідність одержання згоди решта учасників для відступлення частки учасником в статутному фонді; при цьому, відступлення частки слід відрізняти від її дарування, так як при відступленні учасником товариства своєї частки необхідне рішення вищого органу управління товариства, оскільки товариство повинне провести з відповідним учасником розрахунок, за яким необхідно виплатити учаснику, який відступає свою частку в статутному капіталі товариства, відповідну частину майна товариства, пропорційно частці учасника в статутному капіталі, що відступається, а при даруванні частки до обдарованого переходить весь спектр прав та обов'язків попереднього учасника і товариство не зобов'язано проводити будь-які розрахунки з учасником, що відчужив свою частку. При цьому, для дарування учасником своєї частки на користь третьої особи не потребує погодження зі сторони будь-яких осіб, ОСОБА_2 випадків, коли статутом товариства передбачено інше. Разом з тим, статутом ТОВ "Надія-2" не заборонено відчужувати учасником належну йому частку в статутному капіталі на користь третіх осіб. Також, зазначає, що ст. 209 ЦК України встановлено застереження щодо нотаріальної форми договору лише у випадках, передбачених законом, в свою чергу, ст. 29 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" не встановлює вимоги до форми договору дарування частки в статутному фонді товариства, вона лише передбачає, що для проведення державної реєстрації змін у складі учасників товариства має бути додано, між іншим, нотаріально посвідчений документ про передання права учасника іншій особі, а таким документом може бути, наприклад, нотаріально посвідчена заява ОСОБА_2, якою би він підтверджував, що на підставі договору дарування від 10.07.08р. він передав у дар належну йому частку в статутному капіталі TOB "Надія-2".

Відповідач 2 (позивач по зустрічному позову) 09.11.2010р. надав суду відзив на первісний позов, в якому даний позов вважає безпідставним, а вимоги якого такими, що не ґрунтуються на приписах норм чинного цивільного законодавства України, посилаючись на доводи, викладені в зустрічному позову, та ОСОБА_2 цього зазначаючи наступне: при продажі частки, яка належала ОСОБА_2 від його імені діяла ОСОБА_3 на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 26.06.2008 року, зі змісту якої вбачається, що довіреність видана на підставі усного безоплатного договору доручення, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, отже, на правовідносини з цього приводу на ОСОБА_2 та ОСОБА_3 поширюється дія норм чинного Цивільного кодексу України, якими регулюється договір доручення (глава 68, ст.ст. 1000-1010) та представництво (глава 17). Відповідно до ч. 1 ст. 1000 ЦК України правочин, вчинений повіреним створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя. Аналогічна за змістом норма закріплена у ст. 239 ЦК України, якою визначені правові наслідки вчинення правочину представником. На час укладення обох вказаних договорів довіреність була чинною, тобто представництво не було припинене з будь-яких підстав. Разом з тим, відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»визначено правові наслідки не внесення до Єдиного державного реєстру відомостей, які підлягають такому внесенню, а саме: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, ОСОБА_2 випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості; в даному випадку СпТОВ «Ф-МАТІС»не знало і не могло знати про зміну складу учасників товариства, оскільки відомості про зміну складу учасників підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, в якому на час укладання обох договорів містилися відомості про учасників TOB «Надія-2»в особах ОСОБА_3 і ОСОБА_2, то ОСОБА_1 у даному спорі з СпТОВ «Ф-МАТІС»не вправі використовувати статус учасника TOB «Надія-2». ОСОБА_2 того, ОСОБА_2 на час укладення договорів, які в частині оспорює ОСОБА_1, не вибув зі складу учасників TOB «Надія»і не втратив право на частку у ньому та право на участь у ньому, а ОСОБА_1 не набув право на частку і на участь у вказаному товаристві, оскільки договір дарування від 10 липня 2008 року в частині п.2, в якому міститься домовленість сторін про момент набуття права власності на частку з моменту підписання договору суперечить ч.І ст. 722 ЦК та суті відносин між сторонами, а також приписам норм Законів України «Про господарські товариства»та «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців». ОСОБА_2 того, СпТОВ «Ф-МАТІС»захищене законом від віндикації, тобто від витребування у них майнових прав як у добросовісних набувачів, оскільки на майнові права поширюється правовий режим майна відповідно до вимог ст.ст. 190, 388 ЦК України. Водночас, з приводу другої позовної вимоги позивача, зазначив, що у ОСОБА_1 право вимоги про переведення на нього прав покупця за договорами не виникає, оскільки це право надано співвласникам у праві спільної часткової власності, а ОСОБА_1 не набув ні права власності на частку у статутному фонді товариства, ні права участі у ньому, а також не має права використовувати відомості про себе як учасника товариства, оскільки вони не внесені в Єдиний державний реєстр; обов'язковою умовою згідно з вимогами ст. 362 ЦК України є одночасне внесення позивачем на депозитний рахунок суду грошової суми, яку за договором повинен сплатити покупець, така сума обумовлена п.5 договору купівлі-продажу частки у статутному фонді TOB «Надія-2»від 16.07.2008 р. та змінами до нього від 03.11.2008 року і становить 2038690,00гривень, що є еквівалентом 352714,63 доларам США згідно офіційного курсу НБУ на день підписання договору про внесення змін, ОСОБА_1 таку суму на депозитний рахунок суду не вніс; до таких вимог застосовується позовна давність в один рік; відповідно до ч.І ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, посилання ОСОБА_1 на те, що йому як позивачу стало відомо про оспорювані ним договори у вересні 2010 року не обґрунтоване посиланням на будь-які обставини, які перешкоджали йому довідатися про ці договори раніше та при яких обставинах він довідався, ОСОБА_2 того, як неодноразово зазначалося вище, чинним законодавством України визначено обов'язок вносити зміни до Єдиного державного реєстру про внесення змін до статуту та складу учасників товариства. Відповідно до ч.З ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, тому СпТОВ «Ф-МАТІС»заявляє суду про застосування до позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та СпТОВ «Ф-МАТІС»про переведення на ОСОБА_1 прав та обов'язків СпТОВ «Ф-МАТІС»за договорами від 16.07.2008 року та від 03.11.2008 року в частині відчуження частки бувшого учасника TOB «Надія-2»ОСОБА_3

Представник позивача за первісним позовом в судовому засіданні 09.11.2010р. проти доводів, викладених у відзиві на позов відповідача 2 і озвучених його представником в судовому засіданні 09.11.2010р. заперечив, посилаючи на доводи, викладені у відзиві на зустрічний позов, а також зазначаючи, що норми ст. 388 ЦК України не поширюються на майнові права, оскільки такі не можливо викрасти, загубити, і дані права, які є предметом розгляду даного спору не вибули з володіння власника, або особи, якій він передав майно у володіння (в даному випадку попередній власник ОСОБА_2 надав довіреність ОСОБА_3 на розпорядження його майновими правами) не з їхньої волі іншим шляхом; що стосується застосування позовної давності до позовної вимоги ОСОБА_1 про переведення на нього прав та обовязків покупця, то зазначив, що як пояснила в судовому засіданні відповідач ОСОБА_3, вона не повідомляла ОСОБА_2 про відчуження своєї частки в статутному фонді ТОВ “Надія-2” на користь ТОВ “Ф-Матіс”, тобто про укладення спірних договорів, у звязку з чим ОСОБА_2 не знав і не міг знати про відповідні обставини та повідомити про них ОСОБА_1, на користь якого вже була відчужена частка ОСОБА_2 в статутному фонді ТОВ “Ф-Матіс”; в свою чергу, ОСОБА_1 не звертався до ТОВ “Надія-2” чи ОСОБА_3 до вересня 2010 року з вимогою про внесення змін до статуту ТОВ “Надія-2” з метою визначення його в установчих документах як учасника ТОВ “Надія-2”, а у вересні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_3 з обумовленою вище вимогою, однак йому стало відомо про укладення ОСОБА_3 спірних договорів, за якими частка ОСОБА_3 та частка ОСОБА_2 була відчужена на користь ТОВ “Ф-Матіс”, таким чином, ОСОБА_1 стало відомо про наявність спірних договорів лише у вересні 2010 року, отже, строк позовної давності для вимог про переведення прав покупця для ОСОБА_1 почав перебігати з вересня 2010 року, коли йому стало відомо про наявність відповідних договорів.

Відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, господарським судом встановлено наступне:

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про господарські товариства", товариство з обмеженою відповідальністю створюється і діє на підставі установчого договору і статуту.

Статут товариства з обмеженою відповідальністю "Надія-2" затверджений зборами засновників (протокол№1 від 15.01.2001р.), зареєстрований Тернопільською районною державною адміністрацією 06.02.2001. В статут вносилися зміни 03.05.2001р., 11.11.2008р.

Згідно з п. 1.2 статуту (в редакції до 11.11.2008р.- далі статут товариства) учасниками товариства були ОСОБА_3 та ОСОБА_2, кожен з яких володів 50 % статутного капіталу товариства, про що свідчать протокол №1-Ф загальних зборів учасників товариства від 04.11.2008р. та протокол зборів учасників від 03.11.2008р., визнається учасниками судового процесу.

16 липня 2008 року між ОСОБА_3, (Продавець 1), ОСОБА_2 в інтересах якого на підставі довіреності від 26.06.2008р., посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Салій Г.Я (р№2226), діяла ОСОБА_3, (Продавець 2), та спільним товариством з обмеженою відповідальністю "Ф-Матіс", (Покупець), укладено договір купівлі-продажу частки у статутному фонді товариства з обмеженою відповідальністю, відповідно до умов якого Продавці продають на умовах, визначених цим Договором, а Покупець купує частку в статутному фонді Товариства з обмеженою відповідальністю "Надія-2", яка складає 100 % статутного капіталу ТзОВ "Надія-2" і є сформованою повністю."

Даний договір купівлі-продажу 16.08.2008р. посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Іванців М.Я. (р.№398).

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, 10 липня 2008 року ОСОБА_2 (третя особа) і ОСОБА_1 (позивач по первісному позову) уклали договір дарування, на підставі якого ОСОБА_2 передав у власність ОСОБА_6, а останній прийняв частку в статутному фонді ТОВ "Надія-2", яка складає 50%.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, серед яких у ч. 1 передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а п. 5 встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Стаття 234 ЦК України передбачає, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

ОСОБА_1 звернувся з позовом в господарський суд Тернопільської області до ОСОБА_3 (відповідач 1) та спільного товариства з обмеженою відповідальністю "Ф-Матіс" (відповідач 2) про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 16.07.2008р. в частині відчуження частки ОСОБА_2 в розмірі 50% в статутному фонді ТОВ "Надія-2" на користь ТОВ "Ф-Матіс" та переведення на нього прав та обов'язків ТОВ "Ф-Матіс" за договорами від 16.07.2008р. та 03.11.2008р. в частині відчуження частки колишнього учасника ТОВ "Надія-2" ОСОБА_3

Водночас, Спільне товариство з обмеженою відповідальністю "Ф-Матіс" звернулося з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування частки в статутному фонді ТОВ "Наді-2" код ЄДРПОУ 31130702 в розмірі 50%, укладеного 10 липня 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, покладаючи в основу своїх вимог те, зокрема, що сторони уклали договір дарування без наміру настання правових наслідків, тому дана угода є фіктивною відповідно до приписів ст. 234ЦК України, а отже договір недійсним з моменту його вчинення відповідно до приписів на ч. 1,5 ст. 203, 215, 236 ЦК України.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що первісні позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав:

Відповідно до п. "д" ч. 1 ст. 10 Закону України "Про господарські товариства", далі Закон, (в редакції, чинній на липень 2008р.) учасники товариства мають право здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом.

Статтями 316, 317, 319 Цивільного кодексу України встановлено, що право розпорядження власністю належить виключно власнику та має здійснюватися у передбачений законом спосіб. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

В п.4 ч.1 ст.116 Цивільного кодексу України визначено, що учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, здійснити, зокрема, відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства.

Статтею 53 Закону в редакції з 24.04.2007р. передбачено, що учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права. Купівля здійснюється за ціною та на інших умовах, на яких частка (її частина) пропонувалася для продажу третім особам. Якщо учасники товариства не скористаються своїм переважним правом протягом місяця з дня повідомлення про намір учасника продати частку (її частину) або протягом іншого строку, встановленого статутом товариства чи домовленістю між його учасниками, частка (її частина) учасника може бути відчужена третій особі.

Частиною 1 статті 147 ЦК України передбачено, що учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства.

При цьому за змістом названої норми, учасник, що здійснює відчуження, має право вибирати учасника, на користь якого здійснюється відчуження, на свій розсуд. У разі продажу частки в статутному капіталі, що належить учасникові, інші учасники користуються переважним правом купівлі пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом не встановлено іншого порядку реалізації переважного права. Але, учасник, що продає частку, не позбавляється права вибирати із учасників будь-якого, який бажає придбати частку, що продається, та продати її йому відповідно до ч.1 ст.147 ЦК України.

Згідно п.9.1. 9.2., 9.4. статуту товариства учасник товариства може за згодою решти учасників уступити свою частку (її частину) одному чи кільком учасникам цього ж товариства або третій особі. Учасники товариства користуються переважним правом придбання частки (її частини) учасника, який її уступив, пропорційно їх часткам у статутному фонді товариства. Уступка частки (її частини) у статутному фонді за згодою більшості учасників, виражене в письмовій формі, оформляється протоколом.

Так, аналіз зазначених правових норм та положень статуту дає підстави для висновку про те, що на відчуження учасником частки у статутному (складеному) капіталі товариства шляхом її дарування не вимагається згода інших учасників чи прийняття відповідного рішення зборами учасників товариства, вказане право учасника на відчуження частки у статутному капіталі товариства залежить тільки від його волевиявлення і необмежено будь-якими умовами.

Як вбачається з матеріалів справи, 10 липня 2008 року ОСОБА_2 (третя особа) і ОСОБА_1 (позивач по первісному позову) уклали договір дарування, на підставі якого ОСОБА_2 передав у власність ОСОБА_1, а останній прийняв частку в статутному фонді ТОВ "Надія-2", яка складає 50%.

Виходячи із приписів ст.ст. 202, 207, 717, 718, 719 ЦК, України суд констатує, що між сторонами в передбаченій законом формі укладено правочин про безоплатну передачу учасником частки у статутному капіталі товариства третій особі, оскільки в ньому міститься воля останнього, виражена в передачі майнових прав та обовязків, який є договором дарування.

Статтею 627. Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому суд враховує, що спеціальне законодавство, яке регламентує спірні правовідносини, не встановлює жодних обмежень для учасника товариства, який має намір подарувати належну йому частку іншій особі.

Відповідно до ст.209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

В силу статті 657 ЦК України, у письмовій формі укладається і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна.

Тобто, необхідність вчинення правочину в нотаріальній формі, як правило, передбачена для майна, що має значну цінність. Наведе також підтверджується пунктом 27 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, який містить вичерпний перелік правочинів, які підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню, до яких належать: договори про відчуження житлового будинку, іншої нерухомості; договори про заставу нерухомого майна, транспортних засобів, космічних об'єктів; договори про відчуження земельних ділянок; договори купівлі-продажу майна державних підприємств тощо.

Отже, можливість укладання договору дарування часток товариства передбачена ст.147 ЦК України та ст.53 Закону, а норми чинного на момент їх укладення законодавства України не вимагали посвідчувати такі договори нотаріально.

Безпідставним є посилання СпТзОВ "Ф-Матіс" на ч.3 ст.29 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", яка, на його думку, вимагає, що угоди про перехід частки учасника у статутному капіталі товариства або про передання права засновника (учасника) іншій особі, які мають надаватися до державної реєстрації змін до установчих документів, підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню.

Названа норма визначає, що у разі внесення змін до установчих документів, додатково подаються нотаріально завірена копія заяви фізичної особи про вихід зі складу засновників (учасників), або нотаріально завірена копія документа про перехід частки учасника у статутному капіталі товариства. Тобто, у статті 29 названого Закону мова йде про нотаріальне посвідчення копій вказаних документів, а не угоди безпосередньо.

Разом з тим, твердження СпТзОВ "Ф-Матіс" про те, що дарувальник (учасник товариства) зобов'язаний сповіщати товариство про відчуження належної йому частки, так само як і твердження про те, що для прийняття в дар частки в статутному капіталі товариства обдарований зобов'язаний повідомляти товариство про набуття ним в дар такої частки, не ґрунтуються на нормах чинного законодавства України.

Відповідно до ч.1 ст. 167 Господарського кодексу України корпоративні права це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Частка в статутному фонді товариства з обмеженою відповідальністю є майновим правом учасника господарського товариства, тому при відчуженні (передачі) такої частки її власником іншій особі відбувається зміна учасників господарського товариства.

Таким чином, особа, яка придбала частку в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, здійснює права і виконує обовязки учасника товариства з моменту набуття права власності на частку в статутному капіталі. Зазначена правова позиція підтверджується Постановою Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 р. № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів (абз.3 п. 31).

За таких обставин, право власності на частку в статутному капіталі у обдарованого ОСОБА_6 виникло з моменту вчинення сторонами договору дарування 10.07.2008р. і відповідно по відношенню до товариства останній став його новим учасником.

Договір дарування на момент розгляду справи є діючим.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, які вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Виходячи зі змісту ч. 3 ст. 244 Цивільного кодексу України, довіреністю визнається письмове уповноваження, яке видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність є одностороннім юридичним актом, в якому визначаються повноваження представника. Це документ, що підтверджує право представника на вчинення певних дій за рахунок і від імені особи, яку представляє, з третіми особами.

Беручи до уваги, що ОСОБА_1 набув право власності на частку ОСОБА_2 в статутному капіталі з моменту вчинення сторонами договору дарування 10.07.2008р., довіреність останнього від 26.06.2008р., посвідчена приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Салій Г.Я (р№2226), видана ОСОБА_3 для представництва його інтересів як учасника ТзОВ "Надія-2", в тому числі в частині надання права розпорядження від його імені належною йому часткою в статутному капіталі товариства (підписувати заяви та/чи правочини про продаж та інше відступлення належної йому частки), є такою, що припинила свою дію з 10.07.2008р., у звязку із переходом права власності на спірну частку третій особі (ОСОБА_1).

Відповідно до ст.. 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.

Відповідно до ЦК України: підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215); зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203).

З огляду на вищевикладене суд доходить висновку, що договір купівлі-продажу частки у статутному фонді товариства з обмеженою відповідальністю, укладений 16.07.2008р. між ОСОБА_3, ОСОБА_2 в інтересах якого на підставі довіреності від 26.06.2008р., посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Салій Г.Я (р№2226), діяла ОСОБА_3, та спільним товариством з обмеженою відповідальністю "Ф-Матіс", в частині відчуження частки ОСОБА_2 в розмірі 50% в статутному фонді ТОВ "Надія-2" на користь ТОВ "Ф-Матіс" має бути визнаний недійсним як такий, що суперечить цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, та не відповідає вимогам закону відповідно до ч. 2 ст. 203 і ст. 215 ЦК України, оскільки ОСОБА_2 станом на день його укладення не був власником частки, яка відчужувалась по даному договору купівлі-продажу, і відповідно спірний договір підписаний з боку продавця 2 (ОСОБА_2) особою без необхідного обсягу цивільної дієздатності на момент його укладення.

Щодо зустрічних позовних вимог про визнання недійсним договору дарування від 10.07.2008 року, укладеного між ОСОБА_2 і ОСОБА_1, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Керуючись частиною 1 статтею 21 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу.

Право на звернення до господарського суду фізичної особи, яка не має статусу суб'єкта підприємницької діяльності, можливо у процедурі банкрутства також у спорах, що виникають із корпоративних відносин.

Як зазначається в інформаційно-методичному листі Верховного Суду України від 6 лютого 2007 р. N 1-5/218, розширено юрисдикцію господарських судів шляхом віднесення до їх підвідомчості справ, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновниками, акціонерами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарського товариства, що пов'язані із створенням, діяльністю управлінням та припиненням діяльності цього товариства, ОСОБА_2 трудових спорів.

Як встановлено судом при розгляді даної справи сторонами у договорі дарування є фізичні особи, а предметом зустрічного позову є визнання недійсним даного договору дарування, аналізуючи суб'єктивний склад та характер правовідносин суд прийшов до висновку, що даний позов є не підвідомчий господарським судам.

За таких обставин, у відповідності до п.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі щодо зустрічних позовних вимог про визнання недійсним договору дарування частки в статутному фонді ТОВ "Наді-2" в розмірі 50%, укладеного 10 липня 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - підлягає припиненню, оскільки спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 362 Цивільного кодексу України, у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною до продажу, та інших рівних умовах, ОСОБА_2 випадку продажу з публічних торгів; у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця.

Відповідно до аналогії з нормою частини четвертої ст. 362 Цивільного кодексу України будь-який учасник товариства має право пред'явити позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Така позиція викладена у п. 31 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.08 № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів".

Зі змісту ст. 147, ЦК України, ст. 53 Закону вбачається, що переважне право учасника товариства на придбання частки (її частини) виникає лише у разі здійснення продажу іншим учасником за договором купівлі-продажу.

Як встановлено вище, відповідно до положень п. 9.2.,9.4. статуту ТзОВ "Надія-2" учасники товариства користуються переважним правом придбання частки (її частини) учасника, який її уступив, пропорційно їх часткам у статутному фонді товариства. Уступка частки (її частини) у статутному фонді за згодою більшості учасників, виражене в письмовій формі, оформляється протоколом, проте таких рішень, оформлених відповідним протоколом про згоду іншого учасника на продаж частки учасником ОСОБА_3 суду не надано.

А тому, враховуючи, що відчуження частки у статутному капіталі товариства учасником ОСОБА_3 16.07.2008р. здійснено шляхом укладення договору купівлі продажу з СТзОВ "Ф-Матіс", всупереч вимогам ст. 53 Закону без повідомлення про намір продажу її частки ОСОБА_1, як і ОСОБА_2, якого остання вважала учасником товариства на момент укладення договору, переважне право купівлі частки відповідача 1 позивачем, який з 10.07.2008р. є власником частки товариства з обмеженою відповідальністю "Надія-2" і відповідно здійснює права і виконує обовязки учасника товариства, порушено.

ОСОБА_1 як учасник ТзОВ "Надія-2", що має переважне право купівлі частки, запропонованої до продажу іншим учасником ОСОБА_3 має право пред'явити позов про переведення на нього прав покупця такої частки, тому його вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Дослідивши умови спірного договору купівлі-продажу в частині ціни даного договору, беручи до уваги подане відповідачем 2 платіжне доручення №175 від 23.06.2009р. про перерахування 1,00грн. в якості вартості частки та усні пояснення його повноважного представника в судовому засіданні, який зазначив, що дана сума була перерахована ОСОБА_3 відповідно до п. 16 договору купівлі-продажу, суд вважає неузгодженим та спірним питанням щодо визначення грошової суми, яку за спірним договором повинен сплатити покупець, а відтак не вбачає можливості визначити грошову суму, яку позивач мав внести на депозитний рахунок суду.

Як вбачається з протоколу загальних зборів учасників ТзОВ "Надія-2" №1-Ф від 04.11.2008р., які були за твердженнями відповідача 1 позачерговими, і проводились за участю учасника ОСОБА_3, яка також діяла від імені ОСОБА_2 на підставі довіреності, що припинила свою дію з 10.07.2008р. у звязку із переходом права власності ОСОБА_2 на спірну частку третій особі (ОСОБА_1), на них розглядалися питання про вихід зі складу учасників товариства ОСОБА_3 та ОСОБА_2, а також про вхід до складу учасників товариства СТзОВ "Ф-Матіс", при цьому суду не надано жодних доказів повідомлення ОСОБА_2(якого за твердженнями відповідачів вони вважали учасником товариства на той час) про скликання таких зборів учасників з обовязковою вказівкою порядку денного, а відтак ОСОБА_2 не знав і не міг знати про проведення позачергових загальних зборів учасників товариства 04.11.2008р., що в свою чергу призвело до неможливості участі останнього у загальних зборах з метою повідомлення про відчуження частки шляхом її дарування третій особі.

Стаття 257 ЦК передбачає, що загальний строк позовної давності встановлюється у три роки. До вимог Позивача за первісним позовом в частині переведення на нього прав та обов'язків покупця застосовується позовна давність в один рік, згідно з пп. 3) п. 2 ст. 258 ЦК.

Стаття 261 ЦК передбачає, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як слідує з тверджень позивача та відповідача 1, ОСОБА_1 у вересні 2010 року звернувся з усною заявою до ОСОБА_3 про намір внесення змін в статутні документи щодо складу учасників товариства "Надія-2", у звязку з чим дізнався про укладення спірного договору купівлі-продажу, а також порушення його прав.

Відповідач 2 зазначає, що позивачем пропущено строк позовної давності в частині вимог про переведення на нього прав та обов'язків покупця, оскільки чинним законодавством України визначено обов'язок вносити зміни до Єдиного державного реєстру про внесення змін до статуту та складу учасників товариства, а ОСОБА_1 не було повідомлено товариство про те, що він є власником частки товариства, а також не було внесено відповідних змін до державного реєстру.

В силу вимог ст. 82 Господарського кодексу України та ст. 143 Цивільного кодексу України, статут товариства з обмеженою відповідальністю обовязково повинен містити інформацію про склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю, про розмір частки кожного учасника.

Інформація про зміни до установчих документів юридичної особи підлягає обовязковій державній реєстрації шляхом внесення відповідних змін до записів Єдиного державного реєстру в порядку, встановленому Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців».

Разом із тим, відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України «Про господарські товариства»обовязок повідомити орган, що провів реєстрацію, про зміни, які сталися в установчих документах, для внесення необхідних змін до державного реєстру, покладається на товариство, а не на учасника, як не є обовязком учасника отримувати інформацію про внесення змін в установчі документи і реєстрації таких змін у державному реєстрі, водночас позивач не був стороною за оспорюваним договором, отже і не міг знати про факт його укладання, а тому твердження відповідача 2 щодо пропущення позивачем строку позовної давності в частині вимог про переведення на нього прав та обов'язків покупця товариства судом до уваги не приймаються.

За таких обставин, первісний позов підлягає задоволенню як обґрунтовано заявлений.

Державне мито і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, згідно ст. 49 ГПК України, за первісним позовом покладаються на відповідачів порівну.

Державне мито і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, згідно ст. 49 ГПК України, за зустрічним позовом підлягають поверненню позивачу за зустрічним позовом.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 22, 33, 34, 43, 49, 80 п.1, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд

В И Р І Ш И В :

1. Первісний позов задовольнити.

2. Визнати недійсним договір купівлі-продажу частки у статутному фонді товариства з обмеженою відповідальністю "Надія-2", укладений між ОСОБА_3, АДРЕСА_3, ОСОБА_2, АДРЕСА_4, в інтересах якого на підставі довіреності від 26.06.2008р., посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Салій Г.Я (р№2226), діяла ОСОБА_3, та спільним товариством з обмеженою відповідальністю "Ф-Матіс", вул. Автобазівська, 6, м. Полтава, 16 липня 2008 року в частині відчуження частки ОСОБА_2 в розмірі 50% в статутному фонді ТОВ "Надія-2" на користь СпТОВ "Ф-Матіс", вул. Автобазівська, 6, м. Полтава.

3. Перевести на ОСОБА_1, АДРЕСА_5, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, права та обов'язки СпТОВ "Ф-Матіс", вул. Автобазівська, 6, м. Полтава, ідентифікаційний код 23557419, за договором купівлі-продажу частки у статутному фонді товариства з обмеженою відповідальністю "Надія-2", укладеного між ОСОБА_3, ОСОБА_2 в інтересах якого на підставі довіреності від 26.06.2008р., посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Салій Г.Я (р№2226), діяла ОСОБА_3, та спільним товариством з обмеженою відповідальністю "Ф-Матіс" 16 липня 2008 року та договором про внесення змін до договором купівлі-продажу частки у статутному фонді товариства з обмеженою відповідальністю від 16.07.2008р від 03.11.2008р. в частині відчуження частки колишнього учасника ТОВ "Надія-2" ОСОБА_3, АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_2.

4. Стягнути з ОСОБА_3 АДРЕСА_6, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1, АДРЕСА_5, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 85,00грн. державного мита та 118,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5. Стягнути з Спільного товариства з обмеженою відповідальністю "Ф-Матіс", вул. Автобазівська, 6, м. Полтава, ідентифікаційний код 23557419, на користь ОСОБА_1, АДРЕСА_5, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 85,00грн. державного мита та 118,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

6. Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.

7. Провадження у справі щодо зустрічних позовних вимог про визнання недійсним договору дарування частки в статутному фонді ТОВ "Наді-2" в розмірі 50%, укладеного 10 липня 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - припинити.

8. Повернути спільному товариству з обмеженою відповідальністю "Ф-Матіс", вул. Автобазівська, 6, м. Полтава, ідентифікаційний код 23557419, із державного бюджету України 85,00грн. державного мита та 236 грн. витрат по сплаті на інформаційно технічного забезпечення судового процесу.

9. Видати довідки спільному товариству з обмеженою відповідальністю "Ф-Матіс", вул. Автобазівська, 6, м. Полтава, ідентифікаційний код 23557419, про повернення із державного бюджету України 85,00грн. державного мита сплаченого згідно платіжного доручення №339 від 14.10.2010р. та 236,00грн. витрат по сплаті за інформаційно технічне забезпечення судового процесу, сплачених платіжним дорученням №340 від 14.10.2010р., які знаходяться в матеріалах справи №12/91-1625.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення "15" листопада 2010р. через місцевий господарський суд.

Суддя