Рішення № 12526366, 24.11.2010, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.11.10                                                                                           Справа№ 23/106

За позовом: Приватного підприємства “Мієр”, м. Львів

До відповідача: Закритого акціонерного товариства «Галичина», м. Радехів, Львівська область

Про стягнення 57 523,37 грн.

Суддя Кітаєва С.Б.

Секретар Хороз І.Б.

Представники :

від позивача: Щукіна О.Ф. -представник (довіреність від 01.09.2010р.)

від відповідача: Кінаш Т.П.-представник (довіреність № 01/02-02 від 01.02.10р.)

Права та обов”язки , передбачені ст.ст.20,22 Господарського процесуального кодексу України позивачу та відповідачу роз”яснювались. Заяви про відвід судді не поступали.

Суть спору: Позов заявлено Приватного підприємства “Мієр”, м. Львів до Закритого акціонерного товариства «Галичина», м. Львів про стягнення 57523,37 грн. заборгованості: 47495,94 грн.- основного боргу, 8074,32 грн.- штрафу, 992,41 грн.-інфляційних нарахувань та відшкодування судових витрат по справі.

Ухвалою суду від 09.08.2010 р.(суддя Бортник О.Ю.) прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 02.09.2010 р.

З підстав наведених в ухвалах від 02.09.10р. та 14.09.10р. розгляд справи відкладався.

Розпорядженням голови господарського суду Львівської області суду від 04.10.2010 року, у зв»язку з закінченням повноважень судді Бортник О.Ю., справу № 23/106 передано для розгляду судді Кітаєвій С.Б.

В судове засідання 26.10.10р. сторони явку повноважних представників забезпечили, однак вимоги ухвал по справі виконали частково. За таких обставин, з метою недопущення порушення змагальності і рівності сторін перед законом та судом, створення сторонам необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи, а також для правильного вирішення спору, суд вважав за необхідне відкласти розгляд справи.

В судовому засіданні 24.11.10р. оголошувалась перерва до 24.11.10р.

Заявою про уточнення позовних вимог від 18.11.2010 року, яка поступила до суду 19.11.10 р., позивач уточнив суму основного боргу, яку просить стягнути –44909,52 грн, розрахував інфляційні втрати по кожній видатковій накладній з моменту поставки і по 17.11.2010 р, відтак фактично збільшив заявлену вимогу про стягнення інфляційних втрат – до 1650,21 грн. (46559,73 грн. загальна сума боргу з урахуванням індексу інфляції –44909,52 грн. основного боргу), заявив вимогу про стягнення 3 % річних в сумі 1010,59 грн., а відтак, у прохальній частині зазначеної заяви просить прийняти рішення , яким стягнути з ЗАТ «Галичина»на користь ПП «Мієр»борг на загальну суму 47570,32 грн, що складається з суми основного боргу із врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також –три відсотки річних від простроченої суми за користування чужими коштами. Судові витрати по сплаті державного мита в сумі 566,70 грн. та витрат з інформаційно-технічного забезпечення в сумі 394,00 грн. покласти на відповідача.

Заява подана з покликанням на ч.4 ст.22 ГПК України .

При вирішенні питання про прийняття зазначеної заяви до розгляду, суд виходив з положень ст.22 ГПК України та реального дослідження змісту поданої заяви та співвідношення такого змісту із заявленими вимогами у позовній заяві.

Судом встановлено, що всупереч вимогам ст.22 ГПК України позивачем у даній заяві заявлено додаткову вимогу ( про стягнення 3 % річних), яка первинно не була заявлена у позовній заяві. Тому, «уточнення позовних вимог»не може бути пов»язано з пред»явленням додаткових позовних вимог, про які не йшлось у позовній заяві. Під зміною розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог додатково до викладених у позовній заяві –така дія кваліфікується як зміна предмета позову. Окрім того, позивачем збільшено розмір позовної вимоги про стягнення інфляційних, однак не подано доказів скерування відповідачу примірника Заяви від 18.11.2010 року, чим порушено процесуальне право відповідача, поскільки не надано можливості останньому ознайомитись із поданим розрахунком інфляційних , перевірити його дані та висловити свою позицію по цій вимозі. Відповідно ж до ч.4 ст.22 ГПК України, на яку покликається позивач у заяві, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач вправі змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Виходячи із наведеного, суд не вбачає правових підстав для прийняття зазначеної заяви до розгляду ( заява долучається до матеріалів справи).

19.11.10р. від відповідача в канцелярію суду за вих. № 19/11-07 від 19.11.10р. поступив конкретизований розрахунок інфляційних нарахувань. Згідно якого визнає 760,24 грн. інфляційних нарахувань.

Сторони забезпечили в судове засідання явку повноважних представників. До матеріалів справи в ході розгляду справи долучено окрім копій видаткових накладних, копії податкових накладних ( до кожної із видаткових накладних, перелічених у позовній заяві, копії рахунків-фактур на які іде посилання у видаткових накладних, як на підставу замовлення, докази часткової оплати товару, отриманого по спірних накладних)..

Заслухавши представників сторін, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, розглянувши заявлені позивачем вимоги, суд дійшов висновку про часткове задоволення заявлених позовних вимог. При цьому суд виходив із наступного.

Приватне підприємство «Мієр»звернулось з позовом про стягнення з відповідача, ЗАТ «Галичина»: заборгованості за відгружену продукцію згідно накладних в сумі 47495,94 грн., штрафу згідно п.5.2 договору №07/07-08 від 07.07.08 р –в сумі 8074,32 грн., нарахованих інфляційних в сумі 992,41 грн., просить відшкодувати судові витрати : державне мито в сумі 566,70 грн. та 394,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. При цьому, ціну позову позивач визначив у сумі 57523,37 грн., включивши в ціну позову і судові витрати . Однак, відповідно до п.1 ч.1, ч.2,3 ст.55 ГПК України ціна позову визначається у позовах про стягнення грошей –стягуваною сумою або сумою, оспорюванню за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення проводиться у безспірному (безакцептному) порядку.

В ціну позову включаються також вказані у позовній заяві суми неустойки (штрафу, пені), а якщо такі не вказані ,- суми їх визначені суддею.

Ціну позову вказує позивач. У випадках неправильного зазначення ціни позову вона визначається суддею. Виходячи із вимог, заявлених позивачем у прохальній частині позовної заяви , яка поступила до суду 06.08.10 р, положень ст.55 ГПК України, ціна позову вказана позивачем невірно, а відтак визначається суддею в сумі 56562,67 грн ( 47495,94 грн+8074,32 грн+992,41 грн).

В обгрунтування позовних вимог позивач покликається на укладений між ним та відповідачем 07 липня 2008 року договір поставки №07/07-08 та стверджує що на виконання умов зазначеного договору ним було поставлено відповідачу продукцію на загальну суму 47 495,94 грн по наступних видаткових накладних :

13 січня 2010 року згідно видаткової накладної за № РН-0000004 відповідачу було відвантажено товар на суму 9 273,30 грн., 15 січня 2010р. згідно видаткової накладної № РН-0000007 на суму 6012,00 грн., 29 січня 2010 року згідно видаткової накладної № РН-0000022 на суму 4328,64 грн., 19 лютого 2010 року згідно видаткової накладної № РН-0000059 на суму 6 825,00 грн., 23 лютого 2010 року згідно видаткової накладної № РН-0000063 на суму 4599,00 грн., 24 лютого 2010 року згідно видаткової накладної № РН-0000066 на суму 4200,00 грн., 09 березня 2010 року згідно видаткової накладної № РН-0000089 на суму 5490,00 грн., 10 березня 2010 року згідно видаткової накладної № РН-0000093 на суму 4512,00 грн. 15 березня 2010 року згідно видаткової накладної № РН-0000093 на суму 2256,00 грн.

Стверджує, що відповідач, в порушення умов п.3.1 договору протермінував оплату отриманої продукції. Позивач стверджує, що ним була направлена відповідачу претензія про необхідність сплати боргу за вихідним номером 42 від 15.07.2009 р , про отримання якої свідчить підпис п.Ванів М.Я. від 15.07.2009 р . Однак відповіді на претензію від відповідача позивач не отримав, розрахунок за відвантажену продукцію відповідач не провів.

Відповідно до п.5.2 договору позивачем нараховано штраф в сумі 8074,32 грн, вимога про стягнення якого заявлена у позові, а відповідно до ст.625 ЦК України –інфляційні втрати на суму 992,41 грн. за період з 13.01 по 22.07.10 р ( по кожній із видаткових накладних), вимога про стягнення яких теж заявлена у позовній заяві.

Відповідач, ЗАТ «Галичина», наявність боргу перед ПП «Мієр»в сумі 47 495,94 грн. заперечує, визнає заборгованість в сумі 44909,52 грн.(згідно Акту звірки від 31.08.10р.)

Первинно, у відзиві за вих.. № 09/09-01 від 09.09.2010р. відповідач зазначає, що поскільки позов заявлений з підстав неналежного виконання відповідачем договору поставки продукції № 07/07-08 від 07.07.2008року, а позивач не надав ЗАТ «Галичина»жодного додатку, який повинен додаватись до позовної заяви для відповідача (всупереч вимогам ст.. 56 ГПК України), в тому числі і копію Договору поставки продукції № 07/07-08 від 07.07.2008року, то відповідач вважає, що між сторонами існували бездоговірні відносини. Стверджує, що враховуючи що договір сторонами не був укладений , а відтак – не був визначений строк, протягом якого повинно бути виконане зобов»язання, слід у даних відносинах виходити з правил ч. ст 530 ЦК України, у відповідності до яких кредитор –позивач вправі був вимагати виконання зобов»язання у будь-який час, а божник повинен виконати такий обов»язок у семиденний строк від дня пред»явлення вимоги. Надіслання вимоги про виконання грошового зобов»язання можна вважати способом досудового врегулювання спору, оскільки без такої вимоги звернення до суду у без договірних відносинах не допускається. У своєму відзиві, відповідач заперечує факт отримання претензії. В частині стягнення штрафу в сумі 8074,32 грн. відповідач просить відмовити.

Представником позивача в ході розгляду справи надано, а судом оглянуто оригінальний примірник зазначеного договору, який підписаний обома сторонами та завірений їх печатками., однак дослідивши умови зазначеного договору суд дійшов висновку про правомірність доводів представника відповідача про те, що поставка товару по вказаних вище видаткових накладних мала місце на бездоговірній основі.

У відповідності до ст.509 ЦК України (ст.173 ГК України) зобов»язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов»язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов»язку.

У відповідності до ст.11 ЦК України, цивільні права та обов»язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов»язки.

Статтею 174 ГК України визначено, що господарські зобов»язання виникають, зокрема, безпосередньо з господарського договору, інших угод, передбачених законом, а також з угод не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать, а також внаслідок подій, з якими закон пов»язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Згідно ст.175 ГК України майнові зобов»язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Частиною 1 ст.181 ГК України встановлено, що допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, зокрема, шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договору.

В період січень 2010 р –березень 2010 року ПП «Мієр»відпустив ЗАТ «Галичина» продукцію на загальну суму 47495,94 грн по вказаних вище видаткових накладних. ЗАТ «Галичина»(відповідач у справі) прийняв від позивача на умовах оплати, вказаних у рахунках-фактурах, які зазначені у кожній із видаткових накладних товар по перелічених видаткових накладних.

Позивач зобов»язання виконав на загальну суму 47495,94 грн, що підтверджується: видатковими накладними, довіреностями відповідача, виданими його уповноваженим особам на отримання товару, які підписані керівником та головним бухгалтером відповідача, особою уповноваженою отримати товар та скріплені печатками відповідача, податковими накладними ( які відповідно до положень чинного законодавства є одночасно із розрахунковими документами) та які містять посилання на видаткові накладні, рахунками-фактурами, які зазначені у кожній із видаткових накладних як підстава замовлення і містять вказівку на дату , до якої товар повинен бути оплаченим відповідачем. У рахунках –фактурах, як встановлено судом строк оплати товару встановлено ( по кожній видатковій накладній) до дати поставки товару. Так, наприклад, підставою поставки товару по видатковій накладній від 13.01.2010 року вказано рахунок –фактуру №СФ-0000003 від 13.01.10 р. У рахунку –фактурі строк оплати визначено до 13.01.10 р , аналогічно, як і по інших видаткових накладних ( до дня поставки).

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень представника позивача, не заперечується і представником відповідача, відповідач товар прийняв, претензій не пред»являв, однак оплату за отриманий товар провів частково, сума боргу склала 44909,52 грн. Сторони підтвердили дану суму основного боргу в акті взаємозвірки станом на 31.08.10 р. Відповідач зазначену суму боргу за отриманий товар не заперечує. В матеріалах справи є докази часткової оплати товару відповідачем (виписки з банківського рахунку відповідача станом на певні дати), з яких вбачається, що перераховуючи кошти за отриманий товар відповідач у призначенні платежів покликався на накладні, що є предметом дослідження у даній справі. А як вже встановлено та зазначено вище, кожна із накладних має посилання на рахунок-фактуру у якій встановлено строки оплати, які фактично розцінюються судом, як такі що товар відпускався на умовах передоплати.

З вищенаведеного та матеріалів справи вбачається, що факти видачі довіреностей відповідачем, прийняття товару, підписання видаткових накладних уповноваженою особою відповідача, часткової оплати триманого товару на користь позивача, підписання сторонами акту взаємозвірки станом на 31.08.10 р. свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у період січень-березень 2010 року склалися договірні, господарсько-правові відносини у допустимій чинним законодавством спрощеній формі, згідно з якими позивач передав товар, а відповідач прийняв товар та зобов»язався його оплатити. Сторонами було досягнуто згоди щодо найменування, асортименту, кількості, вартості товару, про що свідчать накладні, підписані позивачем та уповноваженим представником відповідача. Товар передано уповноваженій особі відповідача на підставі довіреностей, підписаних керівником та головним бухгалтером відповідача та скріплених печаткою відповідача. Товар прийнятий відповідачем без застережень та зауважень.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що вищезазначені дії свідчать про виникнення між сторонами спору правовідносин щодо купівлі-продажу товару і такими діями відповідач прийняв на себе зобов»язання оплатити придбаний товар.

Відповідно до ст.ст.525,526 ЦК України зобов”язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов”язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.193 ГК України суб”єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов”язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов”язання, відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов”язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За змістом ч.2 ст.530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов»язку не встановлений або визначений моментом пред»явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов»язок у семиденний строк від дня пред»явлення вимоги, якщо обов»язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Приписи ч.2 цієї статті не встановлюють обов»язкової форми вимоги кредитора про виконання зобов»язання; останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, рахунку-фактури (як у даному випадку), так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, тощо. Тому, виходячи з принципу диспозитивності у господарському праві та процесі (диспозитивність-це можливість суб»єктів самостійно впорядковувати (регулювати) свої відносини, діяти на власний розсуд), суд дійшов висновку, що як рахунки-фактури так і в подальшому саму позовну заяву слід вважати вимогами виконання зобов»язання, і з врахуванням цього підлягає визначенню момент виникнення у відповідача обов»язку належного виконання зобоов»язання.

Про отримання відповідачем зазначених вище вимог щодо виконання зобов»язання до подання позову до суду свідчать рахунки-фактури та видаткові накладні, у яких іде посилання на ці документи.

Відповідно до ст.1 ГПК України до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Водночас за змістом зазначеної статті порушення права чи законного інтересу або спір щодо них повинні існувати на момент звернення до суду. В результаті розгляду справи, на підставі наведеного вище, суд дійшов висновку, що таке порушення існує на момент звернення позивача з позовом до суду.

Згідно ст.599 ЦК України, ст.202 ГК України зобов»язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

Сума боргу 44909,52 грн. обґрунтована, підтверджена наявними у справі матеріалами, визнається відповідачем і підлягає до задоволення.

Згідно із ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов»язання або не виконав його у строк , встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов”язання на вимогу кредитора зобов”язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається із розрахунку інфляційних, наведеного у позовній заяві, він проведений по кожній видатковій накладній від моменту виникнення зобов»язання по оплаті товару і станом на 22.07.10 р ( до подання позову до суду). Розрахований в сумі 992,41 грн та підлягає до задоволення.

Щодо вимоги позивача про стягнення 8074,32 грн, то виходячи із того, що договір поставки в силу п.п.8.1 та 8.2 припинив свою дію до поставки товару по вказаних вище видаткових накладних, поставка товару здійснена на підставі договору, укладено у спрощеній формі, зазначена вимога задоволенню не підлягає. А відтак, суд не вбачає необхідності у наданні правової оцінки неустойки ( в формі штрафу), а тим більше на підставі договору від 07.07.2008 року №07/07-08.

У задоволенні вимоги позивача про стягнення 8074,32 грн. штрафу позивачу слід відмовити, виходячи із наступного.

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов»язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести і підтвердити належними і допустимими доказами ті обставини на яких грунтуються заявлені вимоги чи заперечення на позов.

Позов підлягає частковому задоволенню в сумі 45 901,93 грн. З відповідача на користь позивача підлягає до стягнення : 44 909,52 грн. основного боргу, 992,41 грн.- інфляційних втрат.

Вимоги про стягнення 8074,32 грн. штрафу та решти суми основного боргу –задоволенню не підлягають.

Судові витрати покладаються на відповідача пропорційно, до задоволених згідно вимог.

Стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 337,11 грн. держмита; 215,30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Керуючись ст.ст.1,2,22,32,33,34,36,43,44,49,75, 82,84,85,116 ГПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

1.Позов задоволити частково.

2.Стягнути з Закритого акціонерного товариства «Галичина» ( 80200, м. Радехів, Львівська область, вул. Б.Хмельницького, 120, код ЄДРПОУ 25553579) на користь Приватного підприємства “Мієр”( юридична адреса: м. Львів, вул.. Кн. Романа ,6/5, поштова адреса: 79000, м. Львів, вул. Технічна, 10/6 , код ЄДРПОУ 13823275) 45 901,93 грн. основного боргу з урахуванням індексу інфляції, 459,02 грн. держмита, 191,51 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Наказ видати відповідно до ст.116 ГПК України.

4. В задоволенні решти вимог –відмовити.

В судовому засіданні 24.11.2010р.оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення складено 29.11.10р.

Суддя