Рішення № 12525253, 04.11.2010, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" листопада 2010 р. Справа № 7/166-10

Господарський суд Київської області у складі судді Антонової В.М., розглянувши справу

за позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю «Крокус К», м. Київ,

до                    Приватного підприємства Фірми «ВІРІЛІС», м. Біла Церква, Київська область,

про                    стягнення 69252,01грн.

за участю представників сторін:

від позивача:Перевозник П.М. –представник за довіреністю №12 від 20.09.2010року;

від відповідача: не з’явився.

секретар судового засідання: Яцук Е.В.

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Крокус К»(далі –позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою б/н від 20.09.2010року (вх. №4409 від 28.09.2010року) до Приватного підприємства Фірми «ВІРІЛІС»(далі –відповідач) про стягнення 69252,01грн.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на порушення відповідачем зобов’язань за договором купівлі-продажу №9 від 01.01.2008року, зокрема, щодо проведення оплати за поставлений товар, в результаті чого просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 27863,50грн., пеню у розмірі 31460,01грн., 3% річних –1736,29грн. та інфляційні втрати в розмірі 8192,21грн.

Ухвалою господарського суду Київської області від 28.09.2010року було порушено провадження у справі №7/166-10 та призначено її розгляд на 14.10.2010року.

Одночасно з позовною заявою, позивач звернувся до суду з заявою б/н від 20.09.2010року про забезпечення позову, в задоволенні якої ухвалою господарського суду Київської області від 28.09.2010року було відмовлено у зв’язку з недоведеністю обставин, на які посилався заявник.

У судовому засіданні 14.10.2010року представник позивача у справі подав заяву б/н від 14.10.2010року, якою (згідно доповнення до заяви) уточнив позовні вимоги, і просив суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 27863,50грн., пеню у розмірі 4136,91грн., 3% річних –1804,99грн. та інфляційні втрати в розмірі 9237,82грн., а всього 43043,22грн. Подана позивачем заява за своєю правовою природою є заявою про зменшення позовних вимог, яка прийнята судом до розгляду.

У зв’язку з неявкою у судове засідання 14.10.2010року представників відповідача, розгляд справи було відкладено на 04.11.2010року.

У судовому засіданні 04.11.2010року представник позивача підтримав позовні вимоги, вважає їх обґрунтованими і правомірними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог.

Представники відповідача в судове засідання 04.11.2010року не з’явились, відповідач про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення, про причини неявки відповідач суд не повідомив, вимог ухвал суду не виконав, відзиву на позовну заяву не надав.

На підставі ст. 75 ГПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відзиву на позовну заяву та без участі відповідача за наявними в ній матеріалами, так як його нез’явлення не перешкоджає вирішенню спору.

У судовому засіданні 04.11.2010року господарським судом на підставі ст. 85 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення і доводи представника позивача, дослідивши та оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд встановив:

01.01.2008року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Крокус К»(продавець за договором, позивач у справі) та Приватним підприємством Фірма «ВІРІЛІС»(покупець за договором, відповідач у справі) було укладено договір купівлі-продажу №9 (далі –договір), згідно п. 1.1. якого продавець зобов’язався передати у власність покупця нафтопродукти, а покупець прийняти і оплатити товар на умовах та в строки обумовлені цим договором та додатковими угодами до цього договору.

Як визначено п. 2.1. договору, передача (постачання) покупцю партії товару здійснюється зі складу продавця на умовах –самовивіз, автомобільним транспортом (бензовозами) покупця. За узгодженням сторін поставка товару може здійснюватися транспортом продавця з покладанням на покупця витрат на транспортування.

Відвантаження товару здійснюється продавцем лише при наявності у покупця оригіналу належним чином оформленої довіреності на отримання товару. (п. 2.2. договору).

Пунктом 3.1. договору сторонами погоджено, що ціна, кількість та асортимент кожної конкретної партії товару та порядок розрахунків заздалегідь узгоджується сторонами та відображається в рахунку-фактурі та у видатково-прибутковій накладній на поставку партії товару.

Згідно п.п. 3.2.-3.3. договору оплата вартості кожної конкретної партії товару переданого по цьому договору, здійснюється передплатою на р/р продавця згідно рахунка-фактури. Оплата здійснюється у розмірі повної вартості поставленої партії товару шляхом безготівкового переказу на поточний рахунок продавця, вказаного у реквізитах продавця в цьому договорі. Підставою для оплати є цей договір та рахунок-фактура виставлена продавцем.

У відповідності до п. 7.1. договору, він набирає чинності з дня підписання його сторонами і діє до 31.12.2008року, а в частині взаєморозрахунків, до повного виконання сторонами своїх зобов’язань за цим договором.

Як встановлено господарським судом, на виконання умов договору постачальник (позивач у справі) згідно видаткових накладних №РН-0001337 від 17.09.2008року на суму 20454,00грн. та №РН-0001469 від 10.10.2008року на суму 72863,50грн. передав, а покупець (відповідач у справі), в особі уповноваженого представника Кириченка В.А., прийняв товар (бензин А-76) на загальну суму 93317,50грн. (з ПДВ).(копії видаткових накладних наявні в матеріалах справи, оригінали оглянуті судом у судовому засіданні).

Повноваження Кириченка В.А. на отримання товарно-матеріальних цінностей від позивача підтверджується наявними в матеріалах справи копіями довіреностей серії ЯОХ №238135 від 15.09.2008року та серії ЯОХ №238138 від 01.10.2008року.

Отже, вказані товари, згідно видаткових накладних №РН-0001337 від 17.09.2008року та №РН-0001469 від 10.10.2008року, були отримані відповідачем, що підтверджується підписами уповноважених представників як позивача, так і відповідача на видаткових накладних, підписи яких посвідченні печатками товариств.

Відповідач отримав вищезазначений товар без будь-яких зауважень щодо його якості, кількості, асортименту чи інших умов поставки.

Згідно умов договору, позивачем були виставлені відповідачу рахунки-фактури №СФ-0001370 від 17.09.2008року на суму 20454,00грн. та №СФ-0001501 від 10.10.2008року на суму 72863,50грн.

З матеріалів справи, зокрема, копії банківської виписки з особового рахунку позивача, та копії акту звірки взаєморозрахунків станом на 30.07.2010року вбачається, що відповідачем було частково оплачено вартість отриманих нафтопродуктів, а саме 06.10.2008року у сумі 13454,00грн., 28.10.2008року у сумі 5000,00грн., 04.11.2008року у сумі 27000,00грн. та 13.11.2008року у сумі 20000,00грн., а всього сплачено 65454,00грн.

Однак в порушення умов договору, як зазначалось вище, відповідач за поставлений товар розрахувався частково, у зв’язку з чим Товариство з обмеженою відповідальністю «Крокус К»зверталось до Приватного підприємства Фірми «ВІРІЛІС»з претензією №1607/10-П від 16.07.2010року з вимогою оплатити існуючу заборгованість у розмірі 27863,50грн. Оскільки відповіді на надіслану претензію відповідач не надав, суму боргу не погасив позивач звернувся з позовом до суду.

На момент розгляду справи господарським судом встановлено, що сума боргу відповідача перед позивачем за поставлені нафтопродукти становить 27863,50грн. (93317,50грн. загальна вартість поставленого товару –65454,00грн. сплачені грошові кошти).

Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов’язання, яке виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Матеріали справи свідчать, що між позивачем та відповідачем виникли зобов’язання, які мають ознаки договору поставки.

В силу вимог ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

До обов’язків покупця ч. 1 ст. 692 ЦК України відносить обов’язок оплати товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Оскільки у договорі сторони чітко встановили строк виконання зобов’язання щодо оплати вартості поставленої партії товари (п. 3.2.-3.3. договору), воно підлягає виконанню у визначений договором строк, а саме: оплата вартості кожної конкретної партії товару переданого по цьому договору, здійснюється передплатою на р/р продавця згідно рахунка-фактури. Оплата здійснюється у розмірі повної вартості поставленої партії товару.

Статтею 693 ЦК України визначено, якщо договором встановлений обов’язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до ст. 530 цього кодексу. При цьому, у разі невиконання покупцем обов’язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Вимогами ст. 538 ЦК України передбачено, що виконання свого обов’язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов’язку, є зустрічним виконанням зобов’язання. При зустрічному виконанні зобов’язання сторони повинні виконувати свої обов’язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов’язання або звичаїв ділового обороту.

Якщо зустрічне виконання обов’язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов’язку, друга сторона повинна виконати свій обов’язок (ч. 4 ст. 538 ЦК України).

Отже, враховуючи, що у сторін виникли зустрічні зобов’язання, то відповідно обов’язок відповідача щодо оплати вартості поставленого товару наступає з моменту отримання такого товару та оформлення і підписання видаткових накладних (первинних бухгалтерських документів), а саме: видаткової накладної №РН-0001337 від 17.09.2008року та видаткової накладної №РН-0001469 від 10.10.2008року.

Предметом договору є поставка позивачем нафтопродуктів, за які відповідач повинен здійснити оплату. Саме оплата вартості отриманого товару формує зміст прав і обов’язків відповідача. Документами, які підтверджують поставку товару, тобто виконання позивачем своїх обов’язків є видаткові накладні.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача, а відповідач в установленому порядку не спростував обставини, які повідомлені позивачем, господарський суд дійшов до висновку про правомірність та обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача 27863,50грн. основного боргу.

Відповідно до статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 5.3. договору передбачено, що у випадку затримки покупцем оплати за відвантажений товар, покупець сплачує продавцю пеню в розмірі 0,5% від суми неоплаченого товару за кожний день прострочки.

На підставі п.5.3. договору та враховуючи вимоги Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»позивачем нараховано до сплати пеню в розмірі 4136,91грн., згідно заяви про уточнення суми позовних вимог від 14.10.2010року за період прострочки з 17.09.2008року по 17.03.2009року.

Беручи до уваги вимоги ЦК України та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», здійснивши власний розрахунок пені (за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:Еліт 8.0.1.») від суми несвоєчасно виконаного зобов’язання за визначений позивачем строк прострочення, господарський суд дійшов до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в розмірі 4127,37грн. В іншій частині позовної вимоги, а саме в стягненні 9,54грн. пені (4136,91грн. - 4127,37грн.), суд відмовляє.

Позивачем, згідно ст. 625 ЦК України, заявлено позовну вимогу про стягнення з відповідача 9237,82грн. інфляційних втрат та 3% річних у сумі 1804,99грн., відповідно до розрахунку наданого позивачем до заяви про уточнення суми позовних вимог від 14.10.2010року.

Стаття 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором.

Оскільки інфляційні втрати пов’язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних –платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то господарський суд дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум інфляційних нарахувань та 3% річних на суму боргу, господарський суд зазначає, що до стягнення з відповідача підлягає 9160,51грн. інфляційних нарахувань та 1803,97грн. 3% річних (розрахунок суми інфляційних нарахувань та 3% річних здійснено за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:ЕЛІТ 8.0.1.»), а тому вважає, подані позивачем розрахунки невірними.

З урахуванням вищенаведеного, господарський суд встановив, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 9160,51грн. інфляційних втрат та 1803,97грн. 3% річних. В іншій частині позову, а саме в стягненні 77,31грн. (9237,82грн. - 9160,51грн.) інфляційних втрат та 1,02грн. (1804,99грн. - 1803,97грн.) 3% річних суд відмовляє.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд Київської області дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню частково, у сумі 42955,35грн., з яких 27863,50грн. основний борг, 4127,37грн. пеня, 9160,51грн. інфляційні втрати та 1803,97грн. 3% річних. В іншій частині позову, а саме в стягненні 9,54грн. пені, 77,31грн. інфляційних втрат, та 1,02грн. 3% річних суд відмовляє.

Відповідно до абз. 2. п. 4.2. Роз’яснення Вищого господарського суду України від 04.03.1998року №02-5/78 «Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України»якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

Згідно абз. 4 п. 9 вищезазначеного Роз’яснення Вищого господарського суду України розподіл між сторонами сум, що підлягають сплаті за проведення експертизи (аудиту), послуги перекладача, а також інших судових витрат проводиться за правилами розподілу державного мита.

Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на сторін, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Одночасно, господарський суд зазначає, що згідно п. а) ч. 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»№ 7-93 від 21.01.1993року державне мито із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів, сплачується у розмірі 1 % від ціни позову, але не менше 6 неоподаткованих мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Розмір державного мита за подання позовної заяви у справі № 7/166-10 становить 692,52грн., в той час позивачем при подачі позову до суду платіжним дорученням №1811 від 13.09.2010року було сплачено державне мито у розмірі 700,00грн., тобто позивач сплатив державне мито у більшому розмірі (на 7,48грн.), ніж передбачено чинним законодавством.

Згідно зі ст. 47 ГПК України державне мито підлягає поверненню у випадках і в порядку, встановлених законодавством.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» сплачене державне мито підлягає поверненню повністю або частково у випадку внесення мита у більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.

За таких обставин, надмірно сплачене державне мито підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 47,49, ст. ст. 82-85 ГПК України, господарський суд,-

вирішив:

1.          Позов задовольнити повністю.

2.          Стягнути з Приватного підприємства Фірми «ВІРІЛІС»(09100, Київська область, м. Біла Церква, вул. Гайова, буд. 4, код ЄДРПОУ 30537070) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Крокус К»(02192, м. Київ, вул. Пожарського, буд. 6, код ЄДРПОУ 33345248) 27 863 (двадцять сім тисяч вісімсот шістдесят три)грн. 50коп. основного боргу, 4 127 (чотири тисячі сто двадцять сім)грн. 37коп. пені, 9 160 (дев’ять тисяч сто шістдесят одну)грн. 51коп. інфляційних втрат та 1 803 (одну тисячу вісімсот три)грн. 97 коп. 3% річних та судові витрати: 429 (чотириста двадцять дев’ять)грн. 55 коп. державного мита та 146 (сто сорок шість)грн. 39 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          3.          В іншій частині позову відмовити.

          4.          Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Крокус К»(02192, м. Київ, вул. Пожарського, буд. 6, код ЄДРПОУ 33345248) з Державного бюджету України 7 (сім) грн. 48 коп. надмірно сплаченого державного мита, про що видати довідку.

          5.          Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.

Суддя                                                   Антонова В.М.

Рішення підписане 10.11.2010року