Рішення № 125202714, 17.02.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2025 року справа №320/32313/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області (далі також - ГУ ДПС у Київській області, відповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 28.12.2018 № 0242642-5506-1016 та від 14.05.2019 № 0144229-5506-1016, винесені Головним управлінням Державної податкової служби в Київській області;

- визнати протиправною та скасувати податкову вимогу форми «Ф» №182534-55 від 02.08.2019, винесену Головним управлінням Державної податкової служби в Київській області.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.11.2023 відкрито провадження у справі, яке вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про протиправність прийняття відповідачем оскаржуваних рішень з огляду на відсутність для цього правових підстав.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач, у наданому суду відзиві, наголошує, що оскаржувані рішення прийняті відповідно до вимог чинного законодавства, посилаючись на обставини, викладені у наданому відзиві.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.06.2023 адвокат позивача звернувся до ГУ ДПС у Київській області із адвокатським запитом щодо наявності у позивача будь-якої заборгованості зі сплати податків до місцевого або державного бюджетів України та, якщо така наявна, щодо направлення відповідних повідомлень.

На вказаний запит 28.06.2023 відповідачем надано відповідь № 35576/6/10-36-13-09, згідно з якою позивачу, як власниці житлового будинку (домоволодіння) загальною площею 3078,20 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за період 2017-2018 років.

Відповідні податкові зобов`язання нараховані ГУ ДПС у Київській області шляхом винесення податкових повідомлень-рішень:

- від 28.12.2018 № 0242642-5506-1016 про нарахування ОСОБА_2 податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2017 рік у розмірі 49 625,60 грн;

- від 14.05.2019 № 0144229-5506-1016, про нарахування ОСОБА_2 податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2018 рік у розмірі 47 920,28 грн.

Також повідомлено, що 02.08.2019 відповідачем складено податкову вимогу форми «Ф» №182534-55 від 02.08.2019 на суму 49631,09 грн.

Не погоджуючись з такими рішеннями відповідача, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки - це місцевий податок у складі податку на майно, що сплачується платниками податку за об`єкти житлової та/ або нежитлової нерухомості і зараховується до місцевого бюджету (статті 10, 266 Податкового кодексу України).

Відповідно до підпункту 14.1.129 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) об`єкти житлової нерухомості - будівлі, зареєстровані згідно із законодавством як об`єкти житлової нерухомості, дачні та садові будинки.

Будівлі, зареєстровані згідно із законодавством як об`єкти житлової нерухомості, а також їх складові частини, які є самостійними об`єктами нерухомого майна, зокрема, включають:

а) житловий будинок - будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання. Житлові будинки поділяються на житлові будинки садибного типу та житлові будинки квартирного типу різної поверховості. Житловий будинок садибного типу - житловий будинок, розташований на окремій земельній ділянці, який складається із житлових та допоміжних (нежитлових) приміщень (передпокій, кухня, коридор, веранда, вбиральня, комора, приміщення для автономної системи опалення, пральня тощо);

в) квартира - ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання.

Перелік платників податку, об`єкт оподаткування, база оподаткування, пільги із сплати податку, ставка податку, податковий період, порядок обчислення суми податку, порядок обчислення сум податку в разі зміни власника об`єкта оподаткування податком, порядок сплати податку, строки сплати податку регулюються статтею 266 ПК України.

Відповідно до вимог статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості у такому порядку: а) за наявності у власності платника податку одного об`єкта житлової нерухомості, в тому числі його частки, податок обчислюється, виходячи з бази оподаткування, зменшеної відповідно до підпунктів "а" або "б" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку.

Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Контролюючі органи за місцем проживання (реєстрації) платників податку в десятиденний строк інформують відповідні контролюючі органи за місцезнаходженням об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості про надіслані (вручені) платнику податку податкові повідомлення- рішення про сплату податку у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Згідно з пунктом 42.2 статті 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Пунктом 57.3 статті 57 ПК України передбачено, що у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

Податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) за кожним окремим податком, збором та/або разом із штрафними санкціями, передбаченими цим Кодексом, а також за кожною штрафною (фінансовою) санкцією за порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на такий контролюючий орган, та/або пенею за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності (пункт 58.2 статті 58 ПК України).

Відповідно до пункту 58.3 статті 58 ПК України податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) платнику податків, якщо його передано посадовій особі такого платника податків під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення.

У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

Пунктом 59.1 статті 59 ПК України встановлено, що у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків.

Отже, з наведеного вбачається, що платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, може бути виключно власник такого майна і саме власнику уповноважений податковий орган повинен надіслати відповідне податкове повідомлення-рішення щодо сплати зобов`язань з вказаного виду податку, винести податкову вимогу у разі не сплати узгодженого податкового зобов`язання за таким рішенням.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, 10.11.2014 житловий будинок (домоволодіння) загальною площею 3078,20 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 позивачем відчужений на підставі відповідних договорів дарування (договору дарування 2/3 часток у праві власності на житловий будинок та договору дарування 1/3 частки у праві власності на житловий будинок).

Вказані договори нотаріально посвідчені та зареєстровані в реєстрі за № 5225 та № 5216.

Тобто, з листопада 2014 року позивач не є власницею вказаного житлового будинку (домоволодіння) та, відповідно, не є платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, щодо такого майна в розумінні статті 266 ПК України.

Вказані обставини за час розгляду справи відповідачем заперечені не були.

З огляду на вказане, суд вважає безпідставним та неправомірним нарахування позивачу за період 2017-2018 роки зобов`язань зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, щодо зазначеного вище житлового будинку (домоволодіння) податковими повідомленнями-рішеннями від 28.12.2018 № 0242642-5506-1016 та від 14.05.2019 № 0144229- 5506-1016.

За таких обставин, протиправною також є податкова вимога форми «Ф» №182534-55 від 02.08.2019 на суму 49 631,09 грн, що винесена відповідачем з огляду на несплату позивачем вказаних вище податкових зобов`язань.

Крім того, суд звертає увагу на те, що вказані податкові повідомлення-рішення від 28.12.2018 №0242642-5506-1016 та від 14.05.2019 №0144229-5506-1016 не направлялись на адресу місця реєстрації позивача, що також була її податковою адресою в період з 2008 року по 04.12.2019, а саме: АДРЕСА_1 .

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 1999 року по 2008 рік позивач була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 (нова назва вулиці - Загорівська. Перейменовано на підставі рішення Київської міської ради від 09.02.2023 №5954/5995).

З 04.12.2019 адресу місця реєстрації позивача, що також була її податковою адресою є: АДРЕСА_4 .

Водночас, податкові повідомлення-рішення від 28.12.2018 №0242642-5506-1016 та від 14.05.2019 № 0144229-5506-1016 та податкова вимога форми «Ф» №182534-55 від 02.08.2019 були надіслані відповідачем на іншу адресу, а саме: АДРЕСА_3 .

Вказані обставини, крім іншого, підтверджуються постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.11.2023 по справі № 320/2670/23.

Отже, ГУ ДПС у Київській області не лише було безпідставно та протиправно нараховано позивачу зобов`язання з податку, щодо якого вона не є платником, зокрема відносно зазначеного вище домоволодіння, а ще й не повідомлено її про нарахування відповідних сум, чим позбавлено можливості своєчасно реалізувати надане їй право на оскарження відповідних податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги.

Вказане, крім іншого, свідчить також про безпідставність доводів відповідача щодо необхідності залишення без розгляду позовної заяви з огляду на пропуск позивачем строків звернення до суду з даним позовом.

Беручи до уваги зазначене суд вважає, що відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) не було доведено правомірності прийнятих ним оскаржуваних рішень.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

З огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд зазначає, що решта доводів та тверджень учасників справи, у контексті наведених правових вимог, не впливають на висновки суду за наслідком розгляду даної справи.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідком здійснення аналізу оскаржуваних рішень на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи зазначене, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 950, 92 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -

в и р і ш и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 ; АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної податкової служби у Київській області (03151, місто Київ, вулиця Святослава Хороброго, будинок 5а; код ЄДРПОУ ВП 44096797) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 28.12.2018 №0242642-5506-1016 та від 14.05.2019 № 0144229-5506-1016, винесені Головним управлінням Державної податкової служби в Київській області.

Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу форми «Ф» №182534-55 від 02.08.2019, винесену Головним управлінням Державної податкової служби в Київській області.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Київській області на користь ОСОБА_1 понесені останньою судові витрати у розмірі 1 950, 92 грн (одна тисяча дев`ятсот п`ятдесят гривень дев`яносто дві копійки).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Я.В. Горобцова

Горобцова Я.В.