Рішення № 125189427, 17.02.2025, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.02.2025Справа № 910/6715/23 (910/15883/24)За позовом ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Кові Груп" (03022, м. Київ, вул. Васильківська,27, корп.1, офіс,21, ідентифікаційний номер 42122002) арбітражної керуючої Огейчук Тетяни Василівни

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хозхімсервіс" (08132, Київська обл., Бучанський район, м. Вишневе, вул. Святошинська,26, офіс 5/1, ідентифікаційний номер 24157485)

про стягнення 53 597,58грн

в межах справи №910/6715/23

За заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Український шлях" (01042, м. Київ, вул. Чигоріна, 49, оф. 10, ідентифікаційний номер 41874219)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кові Груп" (03150, м. Київ, вул. В. Антоновича, 51, оф. 1405, ідентифікаційний номер 42122002)

про відкриття провадження у справі про банкрутство

Суддя Мандичев Д.В.

Представники учасників: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

В провадженні Господарського суду міста Києва знаходиться справа №910/6715/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Кові Груп".

До Господарського суду м. Києва надійшла позовна заява ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Кові Груп" арбітражного керуючого Огейчук Т.В. до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хозхімсервіс" про стягнення 53 597,58грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

Ухвала про відкриття провадження у справі доставлена до електронного кабінету позивача 26.12.2024 о 20:44, що підтверджується повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи від 27.12.2024.

Також, ухвала про відкриття провадження у справі доставлена до електронного кабінету відповідача 26.12.2024 о 20:44, що підтверджується повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи від 27.12.2024.

13.01.2025 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Хозхімсервіс" надійшов відзив на позовну заяву.

20.01.2025 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Кові Груп" надійшла відповідь на відзив.

20.01.2025 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Хозхімсервіс" надійшли заперечення на відповідь на відзив.

11.02.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Кові Груп" надійшли письмові пояснення.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

18.09.2018 між позивачем, як перевізником, та відповідачем, як замовником, укладено Договір з перевезення № 18-09-18/2, згідно з пунктом 1.1 якого Замовник зобов`язується надавати для перевезення вантажі, а Перевізник приймати їх за обсягом та за номенклатурою згідно ТТН та доставляти їх до пункту призначення.

Відповідно до пункту 2.1 договору договірна вартість транспортних послуг визначається згідно специфікацій та доповнень. У разі, якщо між Сторонами не буде підписано специфікацію чи інше доповнення до даною договору, то вартість транспортних послуг визначається виходячи з актів виконаних робіт.

У пункті 5.1 договору передбачено, що оплата послуг Перевізника здійснюється Замовником у національній валюті України на умовах 100 % передплати планованого об`єму перевезень, залишковий розрахунок на протязі 5- ти банківських днів з моменту отримання і підписання акту виконаних робіт у вигляді факсимільної або електронної копії шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Перевізника. Факсимільна або електрона копія акту виконаних робіт, підписана і повернена Замовником, є доказом прийняття робіт і має юридичну силу до моменту отримання оригінального документа. У разі, якщо Замовник не підписує акт виконаних робіт, то з урахуванням положень п.4.2.9. послуги вважаються наданими з дати, вказаної Перевізником в акті виконаних робіт.

Датою оплати наданих послуг вважається дата зарахування грошових коштів в сумі платежу на поточний рахунок Перевізника (пункт 5.3 договору).

Із матеріалів справи слідує, що відповідач повну та своєчасну оплату наданих позивачем послуг за договором від 18.09.2018 № 18-09-18/2 не здійснив, у зв`язку з чим за відповідачем утворилась заборгованість у сумі 30 222,91 грн., з якої: за актом приймання-передачі послуг від 14.12.2018 на суму 19 255,87 грн. (із загальної суми акту 67 185,00 грн.) та за актом приймання-передачі послуг від 14.12.2018 на суму 10 967,04 грн.

Дані акти приймання-передачі послуг підписані та скріплені печатками обох сторін, зауваження щодо наданих послуг відсутні.

19.02.2024 позивач звернувся до відповідача з претензією від 19.02.2024 № 05 про погашення простроченої заборгованості за договором з перевезення від 18.09.2018 № 18-09-18/2, проте відповіді або грошових коштів не отримав.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наступне.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

За перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата (частина 1 статті 916 ЦК України).

Статтею 306 Господарського кодексу України передбачено, що перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб`єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.

Відповідно до статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно з частиною 1 статті 50 Закону України "Про автомобільний транспорт" договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо).

У статті 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як установлено судом, відповідач частково сплатив за надані позивачем послуги перевезення вантажу за актом приймання-передачі послуг від 14.12.2018 на суму 19 255,87 грн. (із загальної суми акту 67 185,00 грн.) та за актом приймання-передачі послуг від 14.12.2018 на суму 10 967,04 грн.

На підтвердження відповідних обставин позивачем долучено до матеріалів справи копії виписок з банківського рахунку за період 26.12.2018 до 14.06.2019, відповідно до яких останній платіж від відповідача надійшов 14.06.2019 у розмірі 25 000,00 грн.

Отже, за відповідачем утворилась заборгованість у сумі 30 222,91 грн., доказів погашення якої матеріали справи не містять.

Щодо зауважень відповідача про те, що доданий до позову примірник договору від 18.09.2018 №18/08/18-2 не містить дійсного підпису уповноваженої особи - директора Кізіменка М.О., суд наголошує наступне.

За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Закріплена у статті 204 ЦК України презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили; у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню (аналогічний правовий висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05.10.2021 у справі № 922/3666/20, від 14.12.2022 у справі № 906/750/21).

Натомість, доказів визнання в судовому порядку договору від 18.09.2018 №18/08/18-2 недійсним матеріали справи не містять.

Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений за договором або законом.

За арифметичним перерахунком суду з відповідача підлягають стягненню нараховані на суму боргу 19 255,87 грн. за період із 15.12.2018 до 15.02.2024 інфляційні втрати в сумі 11 904,77 грн. та 3 % річних у сумі 2 987,89 грн., та нараховані на суму боргу 10 967,04 грн. за період із 15.12.2018 до 15.02.2024 інфляційні втрати в сумі 6 780,28 грн. та 3 % річних у сумі 1 701,73 грн.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до поданої заяви відповідач наголосив на пропуску шестимісячного строку позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості відповідно до частини 5 статті 315 Господарського кодексу України.

Згідно з положеннями статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Відповідно до пункту 6 частини 2 статті 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог у зв`язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу).

У частині 3 статті 925 ЦК України передбачено, що до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів).

Відповідно до частини 5 статті 315 Господарського кодексу України для пред`явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Положення частини третьої статті 925 Цивільного кодексу України та частини п`ятої статті 315 Господарського кодексу України співвідносяться як загальна та спеціальна: за загальним правилом до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів), але для пред`явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Відповідно до статті 168 Статуту автомобільних доріг, позови автотранспортних підприємств і організацій вантажовідправникам, вантажоодержувачам і пасажирам, що випливають з цього Статуту, можуть бути пред`явлені відповідно до встановленої підвідомчості або підсудності в арбітраж або суд протягом 6 місяців. Вказаний шестимісячний строк обчислюється: а) по стягненню штрафу за непред`явлення вантажу, передбаченого погодженим завданням на перевезення або разовим замовленням, - з дня закінчення строку, встановленого Правилами для звірення записів в обліковому документі по виконанню плану і разового замовлення; б) в усіх інших випадках - з дня настання події, що стала підставою для пред`явлення позову.

Відповідно до статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Частинами 3, 4 статті 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У частині 1 статті 259 ЦК України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Відповідно до пункту 7.1 договору у випадку невиконання п. 5.1., Замовник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період нарахування пені, за кожен день прострочення платежу від суми недоплати до моменту здійснення оплати. Сторони домовились, що до вимог про стягнення заборгованості чи пені за даним договором застосовується позовна давність тривалістю 3 (три) роки.

Отже, сторонами на підставі частини 1 статті 259 ЦК України погоджено в пункті 7.1 договору збільшення позовної давності щодо вимог про стягнення, зокрема, заборгованості.

При цьому, згідно з частинами першою, третьою статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Згідно з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №187/789/17, від 08.05.2018 у справі №910/16725/17, від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17, підписання в межах позовної давності боржником і кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір, належить до дій, які свідчать про визнання особою свого боргу, і, як наслідок, про переривання строку позовної давності.

Судом установлено, що вимоги позивача про стягнення заборгованості за надані послуги з перевезення вантажу ґрунтуються на актах надання послуг від 14.12.2018, за якими трирічний строк позовної давності спливав 14.12.2021. При цьому, останній платіж від відповідача надійшов позивачу 14.06.2019, що свідчить про переривання строку позовної давності та його новий трирічний перебіг.

Поряд із цим, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" з 12 березня 2020 року на усій території України встановлено карантин, дія якого тривала до 30.06.2023 року.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину".

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022 №2120-IX, який набрав чинності 17.03.2022, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 19, згідно з чинною редакцією якого: «У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року№ 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року№ 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.».

Таким чином, суд дійшов висновку, що строк позовної давності за пред`явленими позовними вимогами про стягнення основного боргу та нарахованих на нього компенсаційних виплат (інфляційних втрат та 3 % річних) не сплив.

Відповідно до статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хозхімсервіс" (08132, Київська обл., Бучанський район, м. Вишневе, вул. Святошинська,26, офіс 5/1, ідентифікаційний номер 24157485) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кові Груп" (03022, м. Київ, вул. Васильківська,27, корп.1, офіс,21, ідентифікаційний номер 42122002) 30 222 (тридцять тисяч двісті двадцять дві) грн. 91 коп. боргу, 18 685 (вісімнадцять тисяч шістсот вісімдесят п`ять) грн. 05 коп. інфляційних втрат, 4 689 (чотири тисячі шістсот вісімдесят дев`ять) грн. 62 коп. 3 % річних, 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп. судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 17.02.2025

Суддя Д.В. Мандичев