Рішення № 124945575, 05.02.2025, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 лютого 2025 р. № 520/29701/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитра Волошина, розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 204650024030 від 09.09.2024 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити та виплачувати з 18 листопада 2022 року ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 згідно з п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII, з урахуванням висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 ОСОБА_1 зарахувати до пільгового стажу за Списком № 1 період роботи з 03.10.1994 по 31.12.1994, з 01.01.1995 по 26.07.2001;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 ОСОБА_1 зарахувати до загального страхового стажу періоди роботи з 17.01.1994 по 13.05.1994, з 17.05.1994 по 26.07.2001;

- допустити до негайного виконання рішення суду в частині виплати заборгованості з виплати пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 ОСОБА_1 у межах суми стягнення за один місяць;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області подати звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду по даній справі протягом 20 днів з дня набрання рішенням законної сили.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято протиправне рішення №204650024030 від 09.09.2024 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 ОСОБА_1 . Також, за доводами позивача, відповідачем протиправно не зараховано до її пільгового стажу за Списком № 1 періоди роботи з 03.10.1994 по 31.12.1994, з 01.01.1995 по 26.07.2001, та до її страхового стажу періоди роботи з 17.01.1994 по 13.05.1994, з 17.05.1994 по 26.07.2001. Позивач вважає свої права порушеними, тому звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою судді від 11.11.2024 відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України, та запропоновано відповідачу надати відзив на позов. Запропоновано позивачу подати до суду відповідь на відзив, а відповідачу - заперечення протягом п`яти календарних днів з моменту отримання відповідних документів. Витребувано в Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області копію заяви від 02.09.2024 про призначення пенсії за віком разом з усіма доданими до неї матеріалами, які були враховані при прийнятті оскаржуваного рішення; інформацію щодо періодів, які були враховані у стаж.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана відповідачу до електронного кабінету через систему "Електронний суд", що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Відповідач подав до суду відзив на адміністративний позов, у якому виклав свої заперечення проти позовних вимог. Зазначив, що позивач звернулася з заявою від 02.09.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV. Пенсійна справа опрацьовувалась за принципом екстериторіальності, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 № 25-1 «Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.03.2021 №339/35961 спеціалістом Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області. За результатами розгляду заяви від 02.09.2024 ОСОБА_1 згідно наданої інформації про застраховану особу прийнято рішення 09.09.2024 №204650024030 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно пункту 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV у зв`язку з відсутністю необхідного пільгового стажу за Списком № 1 та у зв`язку з недосягненням пенсійного віку. Згідно наданих документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу страховий стаж на дату звернення становить 22 роки 02 місяці 28 днів, пільговий стаж за Списком № 1 не підтверджено в установленому порядку. Також, відповідач зазначив про відсутність підстав для зарахування до пільгового стажу позивача за Списком № 1 періоду роботи з 03.10.1994 по 31.12.1994 та з 01.01.1995 по 26.07.2001 та до загального страхового стажу позивача періоди роботи з 17.01.1994 по 13.05.1994 та з 17.05.1994 по 26.07.2001. Просить відмовити в задоволенні позову.

Також, відповідач подав до суду витребувані судом документи.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Оскільки в період з 30.01.2024 по 12.01.2025 включно та з 14.01.2025 по 21.01.2025 включно суддя перебував у щорічній відпустці, розгляд справи здійснюється з урахуванням днів відпустки.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, судом встановлено наступне.

Позивач 02.09.2024 звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1.

У результаті розгляду заяви позивача за екстериторіальним принципом Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення від 09.09.2024 № 204650024030, яким позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 розділу XIV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у зв`язку з відсутністю необхідного пільгового стажу та у зв`язку з недосягненням пенсійного віку.

У рішенні зазначено, що вік позивача на момент звернення до територіальних органів Пенсійного фонду - 48 років. Необхідний вік - 50 років. Необхідний страховий стаж становить 20 років. Необхідний пільговий стаж - 7 років 6 місяців. Страховий стаж позивача становить 22 роки 02 місяці 28 днів. Пільговий стаж позивача - відсутній. За доданими документами до пільгового стажу за Списком №1 не зараховано період роботи з 03.10.1994 по 31.12.1994, з 01.01.1995 по 26.07.2001 та до загального страхового стажу періоди роботи з 17.01.1994 по 13.05.1994, з 17.05.1994 по 26.07.2001, набутого в республіці Узбекистан, оскільки Україна з 19.06.2023 припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Зі змісту позовної заяви судом встановлено, що, на думку позивача, вона має право на призначення та виплату їй пенсії на пільгових умовах за Списком № 1 згідно з п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII, з урахуванням висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, а також зі зменшенням пенсійного віку.

Так, позивач, не погодившись з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 09.09.2024 № 204650024030, звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

На підставі статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Так, правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України Про пенсійне забезпечення № 1788-ХІІ від 05.11.1991 (далі по тексту - Закон №1788-ХІІ) та Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування № 1058-IV від 09.07.2003 (далі по тексту - Закон №1058-IV).

Згідно із пунктом "а" ст.13 Закону №1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення № 213-VIII (далі по тексту - Закон №213-VIII ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 (36-2003-п) виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам.

Відповідно до ст.12 Закону №1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

У подальшому, Законом № 213-VIII, який набув чинності 01.04.2015, збільшено раніше передбачений пунктом "а" ст.13 Закону №1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам, з 45 років до 50 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу.

Так, відповідно до пункту "а" ст. 13 Закону № 1788-ХІІ (у редакції Закону № 213-VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників (36-2003-п), затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

За відсутності стажу роботи, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності стажу з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 24 років у чоловіків і не менше 19 років у жінок.

Працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого загального стажу роботи пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (1058-15 ): чоловікам - на 1 рік за кожний повний рік такої роботи; жінкам - на 1 рік 4 місяці за кожний повний рік такої роботи. Зазначене зменшення пенсійного віку жінкам застосовується також у період збільшення віку виходу на пенсію по 31 грудня 2021 року.

03.10.2017 Верховною Радою України прийнято Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII від 03.10.2017 (далі по тексту - Закон №2148-VIII), яким Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV від 09.07.2003 доповнено розділом XIV-І «Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян».

Згідно з частиною першою статті 114 Закону №1058-IV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.114 Закону №1058-ІV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

За відсутності стажу роботи, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 24 років 6 місяців у чоловіків і не менше 19 років 6 місяців у жінок.

Працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожний повний рік такої роботи; жінкам - на 1 рік 4 місяці за кожний повний рік такої роботи.

Вказана норма застосовується з 01.10.2017.

Відтак, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №1 почали регламентуватись одночасно двома Законами, а саме: пунктом «а» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції Закону України від 02.03.2015 № 213-VIII) та п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII.

Суд зазначає, що такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 № 1-р/2020 «У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII».

Пунктом 1 резолютивної частини рішення від 23.01.2020 № 1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII.

За змістом пункту 2 резолютивної частини рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці жінкам.

Отже, застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.

Такий спосіб захисту та відновлення прав осіб, що зазнали їх порушення у зв`язку з ухваленням Закону № 213-VIII, визначив Конституційний Суд у Рішенні № 1-р/2020.

Відповідно до статті 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Таким чином, з дати набрання чинності вказаним рішенням Конституційного Суду України (23.01.2020) в Україні існують два Закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №1, а саме: пункт «а» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII) та п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.

Водночас, суд звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Відтак, суд вважає, що у спірних відносинах застосуванню підлягають саме норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ у редакції до Закону України від 02.03.2015 № 213-VIII з урахуванням Рішення від 23.01.2020 № 1-р/2020, а не Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України.

Наведене вище також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 12.09.2022 року у справі №620/2852/20.

Слід зазначити, що таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію у їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Отже, право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, за Списком № 1 на підставі Закону №1788-ХІІ (з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020) мають жінки після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

При цьому, працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються чоловікам із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік 4 місяці за кожний повний рік такої роботи - жінкам.

За доводами позивача, викладеними в позовній заяві, вона має не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, тому має право на призначення їй пенсії зі зменшенням пенсійного віку.

Так, в оскаржуваному рішенні пенсійного органу було зазначено, що вік заявниці 48 років, страховий стаж - 22 роки 02 місяці 28 днів, пільговий стаж - відсутній.

Разом з тим, пенсійним органом під час розгляду заяви позивача про призначення пенсії не було зараховано періоди роботи з 03.10.1994 по 31.12.1994, з 01.01.1995 по 26.07.2001 до пільгового стажу позивача та до загального страхового стажу періоди роботи з 17.01.1994 по 13.05.1994, з 17.05.1994 по 26.07.2001, оскільки такий стаж набутий в республіці Узбекистан, а Україна з 19.06.2023 припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, що відображається в оскаржуваному в даній справі рішенні ГУ ПФУ в Донецькій області. (а.с. 54-55).

Саме у зв`язку з незарахуванням періодів роботи позивача з 03.10.1994 по 31.12.1994, з 01.01.1995 по 26.07.2001 до пільгового стажу пенсійним органом було встановлено відсутність пільгового стажу у позивача та, відповідно, не було розглянуто питання про призначення позивачу пенсії зі зниженням пенсійного віку за наявності не менше половини стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці.

Щодо незарахування вищезазначених періодів роботи до страхового та пільгового стажу позивача, суд зазначає наступне.

Так, в оскаржуваному рішенні зазначено, що за доданими документами до пільгового стажу за Списком №1 не зараховано періоди роботи з 03.10.1994 по 31.12.1994, з 01.01.1995 по 26.07.2001 та до загального страхового стажу періоди роботи з 17.01.1994 по 13.05.1994, з 17.05.1994 по 26.07.2001, оскільки такий стаж набутий в республіці Узбекистан, а Україна з 19.06.2023 припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Суд зазначає, що відповідно до п. 1 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з п. 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Із аналізу вказаних вище положень Порядку № 637 слідує, що подання інших документів, окрім трудової книжки, для підтвердження трудового стажу з метою призначення пенсії здійснюється виключно у випадку, якщо в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.

Так, судом встановлено, що трудова книжки позивача НОМЕР_1 містить записи про спірні періоди роботи позивача з 17.01.1994 по 13.05.1994, з 17.05.1994 по 26.07.2001, що не зараховані до страхового стажу позивача, на відповідній посаді та в наведений період часу.

Крім того, суд зазначає, що всі записи за спірні періоди в трудовій книжці позивача не містять закреслень, виконані акуратно та розбірливо, в трудових книжках зазначені номери та дати наказів про прийняття позивача на роботу та звільнення позивача з роботи.

Трудова книжка позивача виправлень чи інших неточностей, які б давали підстави сумніватись у їх достовірності, не містить.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 06 березня 2018 року по справі №754/14898/15-а підставою для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи та досягнення віку, що дає право на пенсію, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Разом з тим, відповідач не зарахував до страхового стажу позивача періоди роботи позивача з 17.01.1994 по 13.05.1994, з 17.05.1994 по 26.07.2001 згідно трудової книжки НОМЕР_1 .

При цьому трудова книжка позивача не містить відомостей щодо пільгового стажу позивача.

На підтвердження пільгового стажу позивач надала довідку, видану ПР «Навоїйський гірничо-металургійний комбінат» №11.04-0111/8846 від 15.11.2021, про стаж роботи за період з 03.10.1994 по 31.12.1994 в якості лаборанта хімічного аналізу Фізхімлабораторії та за період з 01.01.1995 по 26.07.2001 в якості лаборанта хімічного аналізу хімікоаналітичної лабораторії Цеху фізико-хімічної лабораторії.

Однак, відповідач не прийняв зазначену довідку до уваги та не зарахував до пільгового стажу позивача періоди роботи з 03.10.1994 по 31.12.1994 та з 01.01.1995 по 26.07.2001.

Підставою для незарахування зазначених періодів до страхового стажу позивача та до пільгового стажу позивача є той факт, що такий стаж набутий позивачем у республіці Узбекистан та Україна з 19.06.2023 припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

За доводами відповідача, викладеними в оскаржуваному рішенні, відрахування в органи Пенсійного фонду Республіки Узбекистан здійснювалися за встановленими тарифами, відрахування в Пенсійний фонд України не здійснювалися, що й стало підставою для незарахування спірних періодів до страхового та пільгового стажу позивача.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Як визначено статтею 1 Закону № 1058-ІV страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, яке діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Згідно з статтею 20 Закону №1058-ІV, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків із сум, виражених в іноземній валюті, здійснюється шляхом перерахування зазначених сум у національну валюту України за курсом валют, установленим Національним банком України на день обчислення страхових внесків.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до статті 106 Закону № 1058-ІV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів; ухилення від взяття на облік або несвоєчасне подання заяви про взяття на облік страхувальника як платника страхових внесків.

За змістом вищезазначених норм, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.

Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Внаслідок невиконання страхувальником обов`язку по сплаті внесків позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.

Надаючи оцінку обставинам даної справи, суд ураховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 17 липня 2019 року (справа № 144/669/17) та від 20 березня 2019 року (справа № 688/947/17), згідно якої, несплата страхувальником страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи на такому підприємстві, оскільки працівник не несе відповідальності за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку сплати страхових внесків.

Так, судом встановлено, що спірними у цій справі є періоди роботи позивача на території Республіки Узбекистан та питання зарахування таких періодів до страхового та пільгового стажу позивача.

Суд звертає увагу на ту обставину, що оскільки трудовий стаж набутий позивачем на території Республіки Узбекистан, то при визначенні права на пенсійне забезпечення суд відповідно до ч. 1, 2 ст. 4 Закону від 09.07.2003 за № 1058-IV вправі застосовувати міжнародні договори з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна.

Так, відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Частиною другою статті 4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників мігрантів» від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, російської федерації, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Статтею 7 Угоди від 14 січня 1993 року визначено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (далі - Угода про гарантії) та двосторонніми угодами в цій галузі.

Зазначена Угода була чинною та застосовувалася на території України на момент роботи позивача в спірні періоди.

Так, зі змісту наведеного слід враховувати, що положення відповідних міжнародних договорів розповсюджується також і на питання пов`язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов`язаних із їх перерахунком. Діюче в Україні пенсійне законодавство передбачає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території Республіки Узбекистан або на підприємстві зареєстрованому на території Республіки Узбекистан після 13.03.1992, то цей стаж має враховуватись на території України як власний страховий (трудовий стаж), хоча пенсійні внески можуть сплачуватись і в Республіці Узбекистан. Тобто існує гарантія врахування страхового стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.

Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі №676/6166/16-а, від 16 квітня 2020 року у справі №555/2250/16-а від 17 червня 2020 року у справі №646/1911/17, від 21 лютого 2020 року у справі № 291/99/17 та від 06 липня 2020 року у справі № 345/9/17.

Отже, при прийнятті рішення щодо зарахування чи відмови в зарахуванні страхового стажу певних періодів роботи, орган пенсійного фонду повинен враховувати норми законодавства України, в сукупності з нормами законів тієї країни, на території якої працювала в спірний період роботи особа, яка звернулась за призначенням пенсії або ж перерахунком пенсії. Сама лише несплата страхових внесків, не може бути підставою для відмови в зарахуванні такого стажу.

Окрім того, аналіз наведеного вказує на те, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Так, суд наголошує, що чинними міжнародними угодами визначено взаємне зарахування стажу роботи набутого у країні учасниці угоди відповідно до законодавства країни-роботодавця.

При цьому, будь-яких доказів, які б підтверджували невідрахування страхових внесків до пенсійних органів Республіки Узбекистан в суду немає.

Разом з тим, суд зазначає, що згідно з частиною 3 статті 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 №13-1) затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Порядок №22-1).

Згідно з пунктом 4.2 Порядку №22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію, перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, який призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

У постанові від 21.02.2020 у справі №291/99/17 Верховний Суд зазначив, що перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні заробітної плати при призначенні позивачу пенсії.

Вказана позиція також підтримана Верховним Судом у постановах від 12.04.2021 у справі № 219/4550/17, від 03.06.2021 у справі №127/8001/17.

Отже, за встановлених обставин справи судом встановлено, що належними та допустимими доказами, а саме трудовою книжкою позивача та довідкою ПР «Навоїйський гірничо-металургійний комбінат» №11.04-0111/8846 від 15.11.2021, наданими позивачем, підтверджуються спірні періоди роботи позивача.

Разом з тим, відповідач не зарахував спірні періоди роботи до страхового та пільгового стажу позивача через невідрахування страхових внесків до Пенсійного фонду України, наслідком чого стало прийняття оскаржуваного в даній справі рішення.

При цьому, зміст оскаржуваного рішення та матеріали справи не містять відомостей щодо того, що ГУ ПФУ в Донецькій області у відповідності до положень частини 3 статті 44 Закону №1058-IV, пункту 4.2 Порядку №22-1 вчиняло будь-які дії для належної перевірки наявності в позивача права на зарахування спірних періодів роботи до страхового стажу (за наявності записів про такі періоди в трудовій книжці позивача) та до пільгового стажу позивача та відповідних документів для їх підтвердження, зокрема, витребовувало такі відомості, надсилало запити до компетентних органів, підприємств, тощо.

Суд зазначає, що з довідки ПР «Навоїйський гірничо-металургійний комбінат» №11.04-0111/8846 від 15.11.2021 вбачається, що до пільгового стажу позивача мають бути зараховані періоди з 03.10.1994 по 31.12.1994 та з 01.05.1995 по 26.07.2001, за виключенням періодів перебування позивача у відпустці з 15.01.1997 по 24.01.1997 та з 13.10.1997 по 01.12.1997.

Так, відповідачем необґрунтовано та протиправно не зараховано до пільгового стажу за Списком №1 періоди роботи з 03.10.1994 по 31.12.1994, з 01.01.1995 по 26.07.2001 (з відрахуванням періодів перебування позивача у відпустці з 15.01.1997 по 24.01.1997 та з 13.10.1997 по 01.12.1997) та до загального страхового стажу періоди роботи з 17.01.1994 по 13.05.1994, з 17.05.1994 по 26.07.2001.

Отже, спірне рішення відповідача № 204650024030 від 09.09.2024 прийнято без повного з`ясування обставин справи.

За викладених обставин суд приходить до висновку про необхідність скасування протиправного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 204650024030 від 09.09.2024.

Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Також, за вищевикладених висновків суд вважає, що є частково обґрунтованими вимоги позивача про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до пільгового стажу за Списком № 1 періоди його роботи та зарахуванню до пільгового стажу позивача підлягають саме періоди з 03.10.1994 по 31.12.1994, з 01.01.1995 по 14.01.1997, з 25.01.1997 по 12.10.1997 та з 02.12.1997 по 26.07.2001 (згідно довідки ПР «Навоїйський гірничо-металургійний комбінат» №11.04-0111/8846 від 15.11.2021 з відрахуванням днів перебування позивача у відпустці) та до загального страхового стажу періоди роботи з 17.01.1994 по 13.05.1994, з 17.05.1994 по 26.07.2001. В іншій частині позовні вимоги щодо зарахування пільгового стажу не підлягають задоволенню.

Як вже було зазначено судом, право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, за Списком № 1 на підставі Закону №1788-ХІІ (з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020) мають жінки після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. При цьому, працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються чоловікам із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік 4 місяці за кожний повний рік такої роботи - жінкам.

Під час розгляду справи судом встановлено, що позивач має не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, тому має право на призначення їй пенсії зі зменшенням пенсійного віку.

Отже, суд вважає, що з метою ефективного захисту прав позивача слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 згідно з п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII, з урахуванням висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, зі зменшенням пенсійного віку.

Щодо дати, з якої позивачу необхідно призначити пенсію, суд зазначає наступне.

Так, враховуючи вищевикладені норми законодавства щодо права позивача на призначення їй пенсії за Списком № 1 на підставі Закону №1788-ХІІ (з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020) зі зменшенням пенсійного віку, а також беручи до уваги пільговий стаж позивача (періоди з 03.10.1994 по 31.12.1994, з 01.01.1995 по 14.01.1997, з 25.01.1997 по 12.10.1997 та з 02.12.1997 по 26.07.2001), що становить 6 років 7 місяців 16 днів, тобто не менше половини необхідного стажу, позивач має право на призначення їй пенсії після досягнення 47 років (55 років - (1,4 років х 6)).

Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 45 Закону № 1058-IV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Відповідно до абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону № 1058-IV пенсія за віком, що призначається автоматично (без звернення особи), - з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, крім випадків відсутності в системі персоніфікованого обліку відомостей про страховий стаж застрахованої особи, необхідний для призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону. У разі якщо документи про страховий стаж не подані протягом трьох місяців з дня досягнення застрахованою особою пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, вважається, що застрахована особа виявила бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку.

Як встановлено судом з матеріалів справи, позивач досягла пенсійного віку, необхідного для призначення пенсії за Списком № 1 зі зниженням пенсійного віку (47 років) - 17.11.2022. При цьому, позивач звернулася до пенсійного органу з заявою про призначення їй пенсії 02.09.2024.

У позовній заяві позивач заявила вимогу про зобов`язання ГУ ПФУ в Харківській області призначити їй пенсію з 18.11.2022, тобто з наступного дня, що настає за днем досягнення нею пенсійного віку.

З цього приводу суд зазначає, що відповідно до п. 14-6.2. розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058 тимчасово, у період дії воєнного стану в Україні та протягом трьох місяців після його припинення або скасування, для осіб, які проживають/проживали на території, на якій ведуться (велися) бойові дії, та/або на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, у разі якщо звернення за призначенням пенсії відбулося в період дії воєнного стану в Україні та протягом трьох місяців після його припинення або скасування, за умови що передбачений частиною першою статті 45 цього Закону строк звернення за призначенням відповідної пенсії не сплив станом на 24 лютого 2022 року, пенсія призначається: за віком - з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку.

Судом встановлено, що згідно Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22 грудня 2022 року № 309, Харківська міська територіальна громада відноситься до території, на яких ведуться (велися) бойові дії (з 15.09.2022 - територія можливих бойових дій).

Отже, з урахуванням положень п. 14-6.2. Закону № 1058 доводи позивача про необхідність призначення їй пенсії саме з 18.11.2022 є обґрунтованими.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, на підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Відносно вимоги позивача звернути рішення суду до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць, суд зазначає, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Таким чином, негайне виконання застосовується виключно у разі стягнення грошових сум з відповідача та в межах сум платежу лише за один місяць.

Оскільки належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача щодо призначення пенсії за віком, а не стягнення грошових сум, негайне виконання не застосовується.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Враховуючи, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов`язком суду, а також приписи статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України щодо обов`язковості судових рішень та відсутності об`єктивних обставин щодо невиконання судового рішення з боку відповідача, суд не вбачає підстав для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (пл. Соборна, буд. 3, м. Слов`янськ, Краматорський р-н, Донецька обл., 84121, ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 09.09.2024 № 204650024030 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 згідно з п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII, з урахуванням висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до пільгового стажу за Списком № 1 періоди роботи з 03.10.1994 по 31.12.1994, з 01.01.1995 по 14.01.1997, з 25.01.1997 по 12.10.1997 та з 02.12.1997 по 26.07.2001 (згідно довідки ПР «Навоїйський гірничо-металургійний комбінат» №11.04-0111/8846 від 15.11.21 з відрахуванням днів перебування позивача у відпустці) та до загального страхового стажу періоди роботи з 17.01.1994 по 13.05.1994, з 17.05.1994 по 26.07.2001.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 згідно з п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII, з урахуванням висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, зі зменшенням пенсійного віку, з 18.11.2022.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області суму сплаченого судового збору в розмірі 968,96 грн (дев`ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяДмитро ВОЛОШИН