Ухвала суду № 12492272, 08.11.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" листопада 2010 р. м. КиївК-23840/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Ланченко Л.В., Нечитайла О.М., Пилипчук Н.Г., Степашка О.І,

секретар Євтушевський В.М.,

за участю:

представника позивача Шевченко О.О.,

представника відповідача-2 Пруднік С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 листопада 2009 року

та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2010 року

та касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Оболонь-4»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2010 року

у справі № 14/35

за позовом Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлопобуткомплект М»,

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Оболонь-4»

про стягнення коштів, отриманих за нікчемним правочином, -

В С Т А Н О В И Л А :

ДПІ у Подільському районі м. Києва (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до ТОВ «Житлопобуткомплект М»(далі відповідач-1), ТОВ «Оболонь-4»(далі відповідач-2) про застосування наслідків нікчемного правочину, а саме: стягнення з ТОВ «Житлопобуткомплект М»на користь ТОВ «Оболонь-4»868020,00 грн., стягнення з ТОВ «Оболонь-4»на користь держави суму вартості товару у розмірі 868020,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 листопада 2009 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2010 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 листопада 2009 року змінено в частині встановлення судом підстав та мотивів, з яких суд виходив, відмовляючи у задоволенні позову. В решті постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 листопада 2009 року залишено без змін.

В касаційній скарзі ДПІ у Подільському районі м. Києва, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 листопада 2009 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2010 року і постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

В касаційній скарзі ТОВ «Оболонь-4», посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить змінити постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2010 року в частині встановлення судом підстав та мотивів, з яких суд виходив, відмовляючи у задоволенні позову, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 листопада 2009 року залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши доводи касаційних скарг щодо дотримання правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційних скарг, дійшла висновку, що касаційна скарга ТОВ «Оболонь-4»підлягає задоволенню, а касаційна скарга ДПІ у Подільському районі м. Києва задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що позивачем не було надано доказів укладення господарських зобовязань з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та наявності умислу хоча б у однієї із сторін господарського зобовязання. При цьому, суд відзначив, що позивач звернувся до суду з позовом про застосування наслідків нікчемності правочину, передбачених статтею 208 Господарського кодексу України, після спливу річного строку, встановленого статтею 250 Господарського кодексу України для застосування таких санкцій.

Суд апеляційної, змінюючи рішення суду першої інстанції в частині встановлення судом підстав та мотивів, з яких суд виходив, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що правочин, укладений між відповідачами, містить ознаки нікчемності у розумінні статті 207 Господарського кодексу України та статті 228 Цивільного кодексу України. Разом з цим, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що позивач звернувся до суду з позовом після спливу річного строку, встановленого статтею 250 Господарського кодексу України для застосування конфіскаційних санкцій.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

В ході проведення ДПІ у Подільському районі м. Києва невиїзної документальної перевірки ТОВ «Оболонь-4»з питання правильності обчислення та своєчасності сплати до бюджету податків при проведенні взаєморозрахунків з ТОВ «Житлопобуткомплект М»за період з 01 травня 2007 року по 01 серпня 2007 року було встановлено, що протягом травня липня 2007 року відповідачі на підставі договору № 01-1 на поставку товару від 04 квітня 2007 року та додаткової угоди № 1 від 11 травня 2007 року до цього договору здійснювали фінансово-господарські операції з приводу купівлі-продажу цукру-піску, на підставі яких між підприємствами виникли господарські зобовязання на загальну суму 868020,00 грн., в яких ТОВ «Житлопобуткомплект М»виступало постачальником, а ТОВ «Оболонь-4»- покупцем. Факт існування господарських зобовязань та проведення відповідних розрахунків між відповідачами підтверджується документами бухгалтерського та податкового обліку, а саме: податковими накладними № 18 від 04 червня 2007 року на суму 217260,00 грн., № 32 від 04 липня 2007 року на суму 433840,00 грн., № 33 від 06 липня 2007 року на суму 216920,00 грн., видатковими накладними № 0-00000018 від 04 червня 2007 року на суму 217260,00 грн., № 0-00000032 від 04 липня 2007 року на суму 433840,00 грн., № 0-00000033 від 06 липня 2007 року на суму 216920,00 грн.

Поставка цукру підтверджується залізничними накладними (арк. справи 70-73) та актом приймання сировини за кількістю.

Здійснення розрахунків між відповідачами підтверджується виписками банку (арк. справи 79-84).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на статті 207 та 208 Господарського кодексу України. При цьому позивач вказує на те, що, укладаючи господарські зобовязання, сторони мали на меті не сплачувати податки, що суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки податкові накладні, виписані ТОВ «Житлопобуткомплект М», згідно висновку експерта Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві від 16 вересня 2008 року № 504 підписані не засновником ТОВ «Житлопобуткомплект ОСОБА_3, а іншою особою, а згідно вироку Деснянського районного суду міста Києва від 05 листопада 2008 року у кримінальній справі № 1-900/2008р. ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України.

Разом з цим, матеріали справи містять акт ДПІ у Подільському районі м. Києва від 04 червня 2008 року № 80/23-704/31993154 «Про результати виїзної планової перевірки ТОВ «Оболонь-4»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2007 року по 31 грудня 2007 року»в пункті 2.13 «Інформація про перевірки інших субєктів господарювання з питань правових відносин з платником податків на підтвердження задекларованих ним показників, проведені за період, що перевірявся»якого встановлено, що в ході перевірки отримано 31 травня 2005 року вх. № 10722/10 від ТОВ «Житлопобуткомплект М»матеріали, що підтверджують сплату податків при здійсненні господарських взаємовідносин з ТОВ «Оболонь-4»за період з 01 січня 2007 року по 31 грудня 2007 року. Порушень не встановлено.

З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців вкачається, що станом на 08 вересня 2009 року ТОВ «Житлопобуткомплект М»знаходилося в у вказаному реєстрі, статус юридичної особи підтверджено, а згідно витягу з офіційного веб-сайту Державної податкової адміністрації України станом на 02 вересня 2009 року ТОВ «Житлопобуткомплект М»перебувало на податковому обліку.

Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобовязання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін у разі виконання зобовязання обома сторонами в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобовязанням, а в разі виконання зобовязання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (частина 1 статті 208 Господарського кодексу України).

Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частиною 1 статті 203, частиною 2 статті 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. У разі задоволення позову висновок суду про нікчемність правочину має міститись у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, у вироці Деснянського районного суду міста Києва від 05 листопада 2008 року у кримінальній справі № 1-900/2008р. вказано, що ОСОБА_3, не маючи на меті займатися фінансово-господарською діяльністю, підписав статут ТОВ «Житлопобуткомплект М»та протокол зборів засновників ТОВ «Житлопобуткомплект М»№ 1 від 14 вересня 2006 року і призначив себе директором товариства, за що отримав від невстановленої особи грошову винагороду у розмірі 150,00 грн. Згідно довідки про проведений аналіз щодо порушення вимог податкового законодавства ТОВ «Житлопобуткомплект М»за період з 01 квітня 2007 року по 31 вересня 2007 року № 3959/23-7/34343833 від 06 серпня 2008 року ТОВ «Житлопобуткомплект М»безпідставно включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по операціям з ТОВ «Нові технології».

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позивачем відповідно до вимог частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено, що сторони, укладаючи господарські зобовязання, мали умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, такою, як несплату податків.

При цьому, суд касаційної інстанції також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач звернувся до суду з позовом про застосування наслідків нікчемності правочину, передбачених статтею 208 Господарського кодексу України, після спливу річного строку, встановленого статтею 250 Господарського кодексу України для застосування таких санкцій, що є підставою для відмови у позові в цій частині.

З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції неправомірно змінив рішення суду першої інстанції в частині встановлення судом підстав та мотивів, з яких суд виходів, відмовляючи у задоволенні позову.

Відповідно до частини 1 статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва підлягає залишенню без задоволення, касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Оболонь-4»підлягає задоволенню, а постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2010 року підлягає скасуванню із залишенням в силі постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 листопада 2009 року.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія

У Х В А Л И Л А :

Касаційну Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Оболонь-4»задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2010 року скасувати, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 листопада 2009 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ Л.В. Ланченко

______ О.М. Нечитайло

______ Н.Г. Пилипчук

______ О.І. Степашко