Ухвала суду № 12491319, 21.10.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" жовтня 2010 р. м. КиївК-6932/07

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Пилипчук Н.Г.

при секретарі: Шкляр А.В.

за участю представників:

від позивача: Шемяткін О.О.

від відповідача: Літвінов О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ДПА в Київській області на постанову Господарського суду м. Києва від 06.10.2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 20.02.2007 року по справі № 28/433 за позовом ЗАТ «А.Е.С. Київобленерго»до ДПА в Київській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення осіб, які зявились в судове засідання, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Господарського суду м. Києва від 06.10.2006 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.02.2007 року, позовні вимоги ЗАТ «А.Е.С. Київобленерго»до ДПА в Київській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення задоволено частково.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, ДПА в Київській області 19.03.2007 року звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 10.06.2008 року прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі ДПА в Київській області просить скасувати судові рішення в частині задоволення позовних вимог та постановити нове про відмову в задоволенні позову посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема пп.4.1.1 п.4.1 ст.4, п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5, пп.11.3.5 п.11.3 ст.11 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств", пп.17.1.9 п.17.1 ст.17 Закону України від 21.12.2000 року №2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", пп.3.1.1 п.3.1 ст.3, пп.7.2.1 п.7.2, пп.7.3.1, пп.7.3.3 п.7.3, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97- ВР "Про податок на додану вартість" та ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами планової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства ЗАТ «А.Е.С. Київобленерго»за період з 01.07.2002 року по 30.09.2003 року податковим органом встановлені наступні порушення позивачем податкового законодавства, що призвело до заниження податкових зобовязань з податку на додану вартість на 2374613 грн., а саме:

1) невірне визначення оподатковуваного обороту по електроенергії, відпущеній населенню, в результаті чого занижено податкове зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 475415 грн.

2) не проведення коригування податкового кредиту після ліквідації товарно-матеріальних цінностей, що призвело до завищення податкового кредиту з ПДВ на суму 685 грн.;

3) заниження податкових зобовязань з податку на додану вартість у розмірі 120 грн. у звязку з віднесенням до валових витрат вартості послуг телефонного звязку по міжміських розмовах, які не по вязані з виробничою діяльністю;

4) завищення податкового кредиту з ПДВ на суму 1 897020 у звязку з неправомірним віднесенням до валових витрат понаднормових витрат електроенергії;

5) неправомірне віднесення до складу податкового кредиту з ПДВ сум, що підтверджуються податковими накладними без усіх передбачених реквізитів, в загальному розмірі 785,77 грн.;

6) неправомірне віднесення до складу податкового кредиту сум, що не підтверджуються податковими накладними.

За результатами проведеної перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення №21/32-1/23243188/5446 від 02.06.2004 року на загальну суму 3811 906 грн. з яких основний платіж складає 2 374613 грн. та штрафні фінансові санкції 1 437293 грн. та за наслідками адміністративного оскарження позивачу донараховано 3429 грн. ПДВ та застосовані штрафні фінансові санкції у сумі 1714,5 грн.

Актом перевірки встановлено, що валові доходи з оплати відпущеної населенню електроенергії позивачем було занижено на 2 377080 грн. на яку донараховане ПДВ. у сумі 475415 грн., чим порушено пп.4.1.1 п.4.1 ст.4 та пп.11.3.5 п.11.3 ст.11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", через заниження валового доходу структурними підрозділами позивача внаслідок включення сум нарахованих компенсацій по пільгах та субсидіях населенню, а не коштів які надійшли з бюджету в рахунок їх погашення та заниження кількісних та вартісних показників відпущеної населенню електроенергії. Акти перевірки структурних підрозділів та акт перевірки, на підставі якої прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення не містить жодних посилань на первинну бухгалтерську документацію позивача, інші документи на підставі яких було встановлено заниження кількісних та вартісних показників відпущеної населенню електроенергії, документи на підставі яких було встановлено розмір відпущеної населенню електроенергію, докази фактичного відпуску енергії.

Відповідно до п.6 Порядку перерахування субвенцій на фінансування пільг і субсидій населенню на оплату електроенергії, природного та скрапленого газу, твердого палива, житлово-комунальних послуг і послуг звязку, затвердженої Кабінетом Міністрів України від24.01.2001 року №52 та п.4.1 ст.4 та п.11.3 ст.11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" суди попередніх інстанцій зазначили, що пільговим категоріям споживачів електроенергію передує поставка електроенергії і включення до складу валового доходу товарів ( робіт і послуг) в разі продажу з оплатою з а рахунок бюджетних коштів по даті оплати за своєю правовою природою є постачальникам, невикористання якого не тягне зменшення валового доходу. Згідно із пп.3.2.7 п.32. ст.3 Закону України "Про податок на додану вартість" та Положення про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.1998 року №848, субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг надаються населенню, тобто безпосередньому споживачу електроенергії. Виникнення заборгованості за спожиту електроенергію виникає саме у споживача - фізичної особи, а не у держави, держава лише відшкодовує витрати споживача на оплату його власних зобовязань. Таким чином, бюджетні кошти, які отримував позивач, є саме відшкодуванням збитків у звязку з наданням пільг населенню по оплаті вартості комунальних послуг, а не продажем товарів.

Колегія суддів вищого адміністративного суду України підтримує позицію судів попередніх інстанцій про те, що дані кошти не можуть бути обєктом оподаткування податком на додану вартість, а відповідно донарахування позивачу зобовязань з податку на додану вартість у сумі 475415 грн. правомірно визнано судами безпідставним та таким що не відповідає вимогам чинного законодавства.

В акті перевірки від 28.05.2004 року зазначено, що структурним підрозділом позивача було ліквідовано товарно-матеріальні цінності на загальну суму 3425,03 грн., але не проведено коригування валових витрат, чим порушено п.5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Колегія суддів вищого адміністративного суду України підтримує позицію судів попередніх інстанцій про те, що неможливість подальшого використання матеріалів, придбання яких було повязано з господарською діяльністю позивача, не тягне за собою коригування валових витрат того періоду, у якому такі матеріали були придбані. Тому висновки податкового органу щодо завищення позивачем валових витрат на загальну суму 3425,03 грн. та зменшення у звязку з цим позивачу податкового кредиту з ПДВ на суму 685 грн. судами попередніх інстанцій визнано такими, що не відповідають чинному законодавству.

Актом перевірки від 28.05.2004 року встановлено, що за результатами перевірки структурного підрозділу позивачем в порушення норм пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" до податкового кредиту віднесено суми по податкових накладних, в яких не вказані всі реквізити, а саме порядковий номер накладної, всього на суму 785,77 грн. Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що недотримання позивачем пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону № 168/97- ВР в частині незазначення порядкових номерів в податкових накладних, не є підставою для висновку про неправомірність віднесення понесених позивачем витрат податкового кредиту та не свідчить про обґрунтованість рішення податкового органу, оскільки згідно абзацом 2 пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 даного Закону підставою для відповідальності платника податку є не підтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку податковими накладними.

Актом перевірки від 28.05.2004 року також було встановлено завищення валових витрат позивачем, яке полягало у включені до складу валових витрат 9 485109 грн. (ПДВ у розмірі 1 897020 грн.) - електроенергії, яка на думку податкового органу не була використана у господарській діяльності позивача. Зокрема перевіркою встановлено, що за перевіряємий період ЗАТ «А.Е.С. Київобленерго»було включено до валового доходу суми понаднормових витрат, що виникли в процесі передачі електроенергії споживачам. Розмір понаднормових витрат склав 9 485109 грн.

Суди попередніх інстанцій з посиланням на п.1.32 ст.1, пп.5.2.1 п.5.2, п.5.3, п.5.11 ст.5 Закону № 334/94-ВР дійшли висновку про правомірне віднесення до складу валових витрат витрати, повязані з втратою електроенергії понад законодавчо встановлені нормативи, оскільки вказані витрати понесені позивачем при здійсненні діяльності направленої на отримання доходу в грошовій (матеріальній) або нематеріальній формах, а відтак податковим органом не було підстав зменшувати за цим епізодом позивачу податковий кредит на суму 1898020 грн.

Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може повністю погодитись з даними висновками судів попередніх інстанцій з урахуванням наступного.

За змістом п.5.1. Закону №334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Отже, зазначений пункт 5.1. повинен тлумачитись у системному звязку з пунктом 1.32. цього Закону, який визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації господарської діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Пункт 5.2. Закону № 334/94-ВР містить конкретизацію ознак окремих груп витрат, що відносяться до валових витрат, а пункт 5.3. перелік витрат, які до складу валових не належать незалежно від того, чи повязані вони із господарською діяльністю платника податків.

Таким чином, зі змісту викладених положень законодавства випливає, що до складу валових витрат відносяться ті витрати, які здійснені платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, та не зазначені в переліку пункту 5.3. статті 5 Закону №334/94-ВР. Крім того, вимоги законодавства щодо формування витрат не містять винятків для цих підприємств, основна господарська діяльність яких полягає у роздрібному продажу електричної енергії, придбаної оптом.

До складу валових витрат належать лише витрати, які прямо передбачені Законом, та які використовувалися для забезпечення господарської діяльності підприємства. Ці вимоги є також обов'язковими для підприємств, метою діяльності яких є роздрібний продаж електричної енергії, придбаної оптом. Визначальною ознакою віднесення понаднормативних втрат електроенергії до складу валових витрат вважається її безпосереднє використання у господарській діяльності, а саме: у підготовці, організації та веденні виробництва, продажу продукції (робіт, послуг) та охороні праці.

За таких обставин не можна погодитись з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вони зроблені без повного і всебічного зясування дійсних обставин справи та належної перевірки доводів та заперечень сторін.

Незважаючи на правильність висновків судових інстанцій стосовно частини позовних вимог, відсутність розмежування сум податкових зобовязань, нарахованих за завищення податкового кредиту з ПДВ на суму 1 897020 у звязку з неправомірним віднесенням до валових витрат понаднормових витрат електроенергії, унеможливлює часткове скасування оскаржуваних судових рішень та прийняття Вищим адміністративним судом України нового рішення по суті спору.

Касаційна ж інстанція відповідно до частини першої ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За таких обставин оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій в частині задоволення позову підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції в цій частині.

Таким чином, суди обох інстанцій дали передчасну юридичну оцінку встановленим фактичним обставинам справи, а тому ухвалені ними судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.

Відповідно до п. 2 ст. 227 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, ухвала та постанова у справі підлягають скасуванню в частині задоволення позовних вимог з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно зясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, обєктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст.210, 211, 220, 221, 223, 224, 227, 231 та ч.5 ст.254 КАС України, колегія

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу ДПА в Київській області задовольнити частково.

Постанову Господарського суду м. Києва від 06.10.2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 20.02.2007 року по справі № 28/433 скасувати в частині задоволення позовних вимог, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути переглянута Верховним Судом України виключно з підстав і в порядку передбаченому ст.ст. 235-238, 240 КАС України.

Головуючий:_____Т.М. Шипуліна

Судді:_____Л.І. Бившева

_____М.І. Костенко

_____Н.Є. Маринчак

_____Н.Г. Пилипчук

З оригіналом згідно

Відповідальний секретар