Ухвала суду № 12490846, 01.11.2010, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-11123/09/8/0170

01.11.10 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіОмельченка В. А.,

суддів Іщенко Г.М. , Лядової Т.Р. секретар судового засіданняСаматова М.А.

за участю сторін:

представник позивача - Малого підприємства "Кримдизельсервіс"- не зявився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив,

представник відповідача - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим- не зявився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив.

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Сімферополі АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Кушнова А.О. ) від 25.01.10 року по справі № 2а-11123/09/8/0170

за позовом Малого підприємства "Кримдизельсервіс" (вул. Шполянської, 13, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95034)

доДержавної податкової інспекції у м.Сімферополі АР Крим (вул. М.Залки, 1/9, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95053)

про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 25.01.2010р. по справі № 2а-11123/09/8/0170 позовні вимоги Малого підприємства «Кримдизельсервіс»до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0011812301/0 від 16.09.2009р., винесеного ДПІ у м. Сімферополі відносно Малого підприємства «Кримдизельсервіс», задоволено в повному обсязі. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим №0011812301/0 від 16.09.2009р. відносно Малого підприємства «Кримдизельсервіс». Постановлено також стягнути з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. витрат по сплаті судового збору.

Постанова суду мотивована тим, що спірне податкове повідомлення-рішення за застосування позивачем при розрахунку збору за розміщення відпрацьованих люмінесцентних ламп за 1 півріччя 2008р. в розділі «Розміщення відходів»коефіцієнтів «3»(в адміністративних межах населених пунктів або на відстані менше 3 км від них) та «1»(спеціально створені місця складування (полігони), що забезпечують захист атмосферного повітря та водних обєктів від забруднення), в той час як, на думку відповідача, необхідно було застосовувати відповідно до таблиці 2.4 коефіцієнт «3»в адміністративних межах населених пунктів або на відстані не менше 3 км від них, та коефіцієнт «3»відповідно до таблиці 2.5 «Звалища, які не забезпечують повного виключення забруднення атмосферного повітря або водних обєктів», не відповідає фактичним обставинам справи і не ґрунтується на вимогах податкового законодавства України.

Як було встановлено судом першої інстанції, при проведенні попередньої виїзної планової перевірки позивача за період з 01.04.2007р. по 31.03.2008р., в тому числі з питання правильності обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, за тимчасове зберігання відпрацьованих люмінесцентних ламп, ДПІ в м. Сімферополі АР Крим, перевіривши місце їх зберігання, донарахувала позивачу вказаний збір із застосуванням коефіцієнту «1», а не коефіцієнту «3»(таблиця на стор. 25 акту перевірки № 6111/23-7/16322987 від 18.08.2008р.) При проведенні ж спірної перевірки відповідачем взагалі місце зберігання ламп не досліджувалось.

Суд також дійшов висновку про те, що відповідачем по справі, всупереч ч. 2 ст. 71 КАС України, не було доведено факту перебування відходів позивача (14-ти люмінесцентних ламп), до моменту їх передачі спеціалізованому підприємству, на звалищах, які не забезпечують повного виключення забруднення атмосферного повітря або водних обєктів.

Крім того, проаналізувавши наведене у Законі України «Про відходи»поняття «зберігання відходів»та вимоги до здійснення такої діяльності, суд дійшов висновку про те, що позивач до числа відповідних спеціалізованих підприємств не відноситься, оскільки не здійснює ані утилізацію, ані будь-які інші операції з відходами, а тому не повинен мати дозвіл на тимчасове зберігання відходів до моменту їх передачі спеціалізованому підприємству.

З вказаною постановою не погодився відповідач по справі Державна податкова інспекція в м. Сімферополі АР Крим та звернувся до Севастопольського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати постанову Окружного адміністративного суду АР Крим по даній справі та в адміністративному позові МП «Кримдизельсервіс»відмовити.

Апелянт вважає, що вищевказана постанова винесена з порушенням норм матеріального права.

Як пояснив апелянт, проведеною перевіркою позивача було встановлено, що підприємством у розрахунках збору за забруднення навколишнього природного середовища, наданих ДПІ в м. Сімферополі за 1 півріччя 2008р., в розділі «Розміщення відходів»при розрахунках збору за розміщення відпрацьованих люмінесцентних ламп застосовані коефіцієнти «1», «3», а згідно Інструкції про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища необхідно застосовувати коригуючий коефіцієнт, що враховує розташування місця розміщення відходів, тобто відповідно до таблиці 2.4 коефіцієнт «3»в адміністративних межах населених пунктів або на відстані не менше 3 км від них, та коефіцієнт «3»таблиця 2.5 «Звалища, які не забезпечують повного виключення забруднення атмосферного повітря або водних обєктів».

Апелянт вважає безпідставними висновки суду першої інстанції про те, що відповідач взагалі не досліджував місце зберігання ламп і при цьому зазначив, що відповідачем здійснювалась документальна перевірка, при проведенні якої використані документи розташування складу, який знаходиться в межах м. Сімферополя та позивачем на перевірку не були надані дозвільні документи відповідних органів, на підставі яких МП «Кримдизельсервіс»мав зробити висновок про свій склад, що він є спеціально відведеним місцем. Апелянт також вважає, що ДПІ в м. Сімферополі також не є відповідним органом, який при дослідженні місця для тимчасового розміщення відходів має право зробити висновок, що таке місце є спеціально відведеним для тимчасового розміщення відходів відповідно до вимог Закону України «Про відходи»

Крім того, на думку апелянта, якщо позивач не відноситься до числа спеціалізованих підприємств, то він повинен позбавлятися відходів протягом кварталу, в якому такі відходи виникли, адже жодною нормою діючого законодавства не встановлено права субєкта підприємницької діяльності не спеціалізованого підприємства визначати себе самостійно підприємством, яке має право зберігати відходи та визначати самостійно місце для зберігання таких відходів як таке, в якому таке зберігання небезпечно.

Щодо висновків про забруднення або не забруднення навколишнього середовища, то такі висновки, як вважає апелянт, має право робити тільки відповідний орган - такий, як Мінекобезпеки України, а не позивач.

У звязку з цим апелянт вважає, що ДПІ в м. Сімферополі правомірно винесено податкове повідомлення-рішення № 0011812301/0 від 16.09.2009р. на суму податкового зобовязання зі збору за забруднення навколишнього природного середовища у розмірі 2916,90 грн., у т.ч. 1944,60 грн. сума основного платежу та 972,30 грн. сума штрафних санкцій.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2010 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м.Сімферополі АР Крим .

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2010 року справа призначена до апеляційного розгляду на 01.11.2010 о 15:10 год.

Позивач та відповідач явку уповноважених представників в судове засідання, призначене на 01.11.2010 року, не забезпечили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно про причини неявки суд не повідомили.

Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.

При викладених обставинах, враховуючи те, що позивач та відповідач викликались в судове засідання, але в суд не зявились, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представників позивача та відповідача.

При розгляді справи в порядку ст. 195 КАС України, судова колегія встановила наступне.

26.08-10.09.2009р. Державною податковою інспекцією у м. Сімферополі АР Крим проведена планова виїзна перевірка Малого підприємства «Кримдизельсервіс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008р. по 30.06.2009р., за результатами якої складено акт перевірки № 8760/23-7/16322987 від 11.09.2009р.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 6.4 Інструкції про порядок обчислення і сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, введеної постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1999р. № 303, затвердженої спільним наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища і ядерної безпеки України, ДПА України від 19.07.1999р. № 162/379, в результаті чого занижено податкове зобовязання по збору за забруднення навколишнього природного середовища за період з 01.04.2008р. по 30.06.2009р. на загальну суму 1944,60грн., в тому числі за 2 квартал 2008р. 1944,60грн.

За висновком ДПІ у м. Сімферополі, перевіркою відображених у рядку 4 податкового розрахунку по збору за забруднення навколишнього природного середовища «Нараховано збору за розміщення відходів усього»встановлено, що фактичні обсяги розміщених відходів вказані вірно, але позивачем у розрахунках збору за забруднення навколишнього природного середовища, наданих до ДПІ у м. Сімферополі, за 1 півріччя 2008 року у розділі «розміщення відходів»при розрахунках збору за розміщення відпрацьованих люмінесцентних ламп, були застосовані коефіцієнти «1»і «3», замість коефіцієнтів «3»і «3», які встановлюються залежно від місця (зони) розміщення відходів у навколишньому природному середовищі, у відповідності з таблицями № 2.4 і № 2.5 Додатку № 2 до Порядку встановлення нормативів по збору за забруднення навколишнього природного середовища, введеного Постановою Кабінету Міністрів України від 18.10.2006р. № 1423.

Крім того, в акті перевірки вказано, що дозволи та ліміти на утворення та розміщення відходів до перевірки не надані.

Вказані висновки акту перевірки були покладені в основу податкового повідомлення-рішення ДПІ у м. Сімферополі АР Крим № 0011812301/0 від 16.09.2009р., яким позивачу визначено податкове зобовязання зі збору за забруднення навколишнього природного середовища в розмірі 2916,90грн., в тому числі 1944,60грн. основного платежу та 972,30грн. штрафних санкцій.

Судова колегія вважає, що апеляційна скарга ДПІ в м. Сімферополі АР Крим є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Ч. 2 ст. 17 КАС України визначена юрисдикція адміністративних судів щодо розгляду адміністративних спорів, до якої віднесені: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України визначено поняття суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Враховуючи субєктний склад та зміст виниклих між сторонами правовідносин, судова колегія вважає, що спір за цією справою підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та способом, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій відповідача, суд керувався критеріями, закріпленими у ч. 3 ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного субєкта.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судова колегія, перевіряючи та оцінюючи, в порядку ч. 3 ст. 2 КАС України, правомірність рішення відповідача, встановила наступне.

П. 2.1 Інструкції про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України та ДПА України від 19.07.1999р. № 162/379 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 09.08.1999р. за №544/3837 (надалі Інструкція), визначає, що платниками збору є суб'єкти господарювання, незалежно від форм власності, включаючи їх об'єднання, філії, відділення та інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої територіальної громади; бюджетні, громадські та інші підприємства, установи і організації; постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи в Україні; громадяни, які здійснюють на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище та розміщення відходів.

Закон України «Про відходи» № 187/98-ВР від 05.03.1998р. визначає, що відходи це речовини, матеріали та предмети, які створюються в процесі людської діяльності та не мають подальшого використання за місцем створення або виявлення та від яких їх власник повинен позбавитися шляхом утилізації або знищення.

Збір відходів це діяльність, повязана з вилученням, накопиченням та розміщенням відходів у спеціально відведених місцях або обєктах.

Зберігання відходів це тимчасове розміщення відходів у спеціально відведених місцях або обєктах (місця знищення відходів, полігони тощо), на використання яких необхідно мати дозвіл спеціально уповноважених органів на утилізацію відходів або здійснення інших операцій з відходами.

Розміщення відходів збереження та поховання відходів у спеціально відведених для цього місцях або обєктах.

Відповідно до п. 2 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1999р. № 303, та п. 1.4 Інструкції, збір за забруднення навколишнього природного середовища справляється, зокрема, за розміщення відходів.

В свою чергу, відповідно до п. 3.1 ст. 3 Інструкції про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища обєктом обчислення збору для стаціонарних джерел забруднення є обсяги відходів, що розміщуються у спеціально відведених для цього місцях чи на обєктах.

У Листі ДПА України за вих. № 6208/5/15-0215 від 28.05.2008р. зазначено, що якщо субєкт господарювання своєчасно не передав відходи іншим спеціалізованим підприємствам (комунальним підприємствам) у встановлені договором терміни, тобто субєкт господарювання впродовж відповідного часу здійснював розміщення відходів на власних обєктах, з власної вини та/або з вини комунального підприємства, який всупереч договору станом на кінець звітного кварталу не вилучив відходи шляхом їх вивезення, то такий субєкт господарювання має сплатити збір за забруднення навколишнього природного середовища за фактичні обсяги відходів, що дійсно розміщувалися на його власних обєктах протягом відповідного часу.

В силу п. 6.4 вказаної Інструкції суми збору, який справляється за розміщення відходів, обчислюються платниками самостійно щокварталу наростаючим підсумком з початку звітного року на підставі затверджених лімітів, виходячи з фактичних обсягів розміщення відходів, нормативів збору та коригуючих коефіцієнтів, наведених у таблицях 2.4, 2.5 додатка 2 до Порядку № 303. У таблиці 2.4 додатка 2 до Порядку № 303 визначені коригуючі коефіцієнти залежно від місця (зони) розміщення відходів у навколишньому природному середовищі: 3 якщо відходи розміщені в адміністративних межах населених пунктів або на відстані менше 3км від них, 1 якщо відходи розміщені за межами населених пунктів (на відстані більше 3 км від їх меж). У таблиці 2.5 додатка 2 до Порядку № 303 визначені коригуючі коефіцієнти залежно від місця розміщення відходів: 1 якщо відходи розміщені у спеціально створених місцях складування (полігони), що забезпечують захист атмосферного повітря та водних обєктів від забруднення, 3 якщо відходи розміщені на звалищах, які не забезпечують повного виключення забруднення атмосферного повітря або водних обєктів.

Як свідчать матеріали справи, відповідно до Наказу МП «Кримдизельсервіс»№ 54 від 11.12.2007р. завідуючому складом ОСОБА_2 було наказано відвести спеціальне місце для зберігання потенційно небезпечних забруднювачів природного середовища (ртутні та люмінесцентні лампи, в тому числі відпрацьовані, кислота та електроліт у скляній тарі тощо), що виключає випадкове їх пошкодження або механічний вплив на них.

Накладною-вимогою на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів № МП-0000123 від 30.04.2008р. підтверджується переміщення девяти відпрацьованих люмінесцентних ламп до центрального складу.

Крім того, накладною-вимогою на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів № МП-0000124 від 30.04.2008р. підтверджується переміщення пяти відпрацьованих люмінесцентних ламп до центрального складу.

Отже, всього на центральному складі позивача, знаходження якого в оренді позивача підтверджується договором оренди № 18/2007-А від 31.10.2007р., до моменту передачі спеціалізованому підприємству Приватному підприємству «АІС І КО», перебувало 14-ть відпрацьованих люмінесцентних ламп.

Актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № 359/469 від 31.03.2009р. підтверджується передача 21 відпрацьованої люмінесцентної лампи позивачем спеціалізованому підприємству Приватному підприємству «АІС І КО»на демеркуризацію.

Як було правильно встановлено судом першої інстанції, спірне податкове повідомлення-рішення винесено внаслідок того, що позивач у розрахунках збору за 1 півріччя 2008р. в розділі «Розміщення відходів»при розрахунку збору за розміщення відпрацьованих люмінесцентних ламп застосував коефіцієнти «3»(в адміністративних межах населених пунктів або на відстані менше 3 км від них) та «1»(спеціально створені місця складування (полігони), що забезпечують захист атмосферного повітря та водних обєктів від забруднення), в той час як, на думку відповідача, необхідно було застосовувати корегуючий коефіцієнт, що враховує розташування місця розміщення відходів, відповідно до таблиці 2.4 коефіцієнт «3» в адміністративних межах населених пунктів або на відстані не менше 3 км від них, та коефіцієнт «3»таблиця 2.5 «Звалища, які не забезпечують повного виключення забруднення атмосферного повітря або водних обєктів».

Дослідивши висновки ДПІ в м. Сімферополі за результатами проведення попередньої виїзної планової перевірки позивача за період з 01.04.2007р. по 31.03.2008р. (акт перевірки № 6111/23-7/16322987 від 18.08.2008р.), яка при перевірці питання правильності обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища за тимчасове зберігання відпрацьованих люмінесцентних ламп донарахувала позивачу вказаний збір із застосуванням коефіцієнту «1», перевіривши місце їх зберігання, а не коефіцієнту «3»(таблиця на стор. 25 акту перевірки № 6111/23-7/16322987 від 18.08.2008р.), судова колегія не вбачає підстав вважати доведеним факт зберігання позивачем протягом перевіреного періоду з 01.04.2008р. по 30.06.2009р. відходів на звалищах, які не забезпечують повного виключення забруднення атмосферного повітря або водних обєктів, адже, як слідує зі спірного акту перевірки № 8760/23-7/16322987 від 11.09.2009р., відповідач при її проведенні місце зберігання ламп не досліджував.

Доводи апелянта про те, що ДПІ в м. Сімферополі АР Крим здійснювалась документальна перевірка, при проведенні якої використані документи розташування складу, який знаходиться в межах м. Сімферополя, не підтверджують факту зберігання позивачем відходів на звалищах, які не забезпечують повного виключення забруднення атмосферного повітря або водних обєктів, що є підставою для застосування коефіцієнту «3», а не «1».

В той же час, відповідно до п. 1.7 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 327 від 10.08.2005р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.08.2005р. за № 925/11205, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

В свою чергу, п. 2.3.2 Порядку встановлено, що за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно, в тому числі, зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення.

У разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів. При цьому до акта перевірки додаються пояснення посадових осіб або інших працівників суб'єкта господарювання (у межах їх компетенції), що перевіряється, щодо відсутності первинних та інших документів.

Відповідно до п.2.3.4 Порядку не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання (наприклад, "приховування об'єкта оподаткування", "розкрадання", "привласнення", "описка" тощо).

Ч. 2 ст. 19 Конституції України зобовязує органи державної влади, органи місцевого самоврядування та їх посадових осіб діяти тільки з підстав, в межах повноважень і способом, передбаченими Конституцією і законами України.

Що стосується доводів апелянта про неврахування судом першої інстанції факту ненадання позивачем до перевірки дозволів та лімітів на утворення та розміщення відходів, то судова колегія також погоджується з висновками суду першої інстанції, який встановив, що оскільки відповідно до Закону України «Про відходи»зберігання відходів це тимчасове розміщення відходів у спеціально відведених місцях або обєктах (місця знищення відходів, полігони тощо), на використання яких необхідно мати дозвіл спеціально уповноважених органів на утилізацію відходів або здійснення інших операцій з відходами, то це є діяльність спеціалізованих підприємств, які здійснюють утилізацію відходів або інші операції з відходами, які і зобовязані мати такий дозвіл спеціально уповноважених органів.

Проте, як свідчать матеріали справи, позивач до числа таких спеціалізованих підприємств не відноситься, оскільки не здійснює ані утилізацію, ані будь-які інші операції з відходами, а здійснював їх утримання до моменту передачі відповідному спеціалізованому підприємству на підставі укладеного договору.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч вимогам даної норми, відповідачем правомірності винесення спірного податкового повідомлення-рішення не доведено.

За таких обставин, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про неправомірність визначення ДПІ в м. Сімферополі податкового зобовязання зі збору за забруднення навколишнього природного середовища в розмірі 2916,90грн., в тому числі 1944,60грн. основного платежу та 972,30грн. штрафних санкцій.

Разом з тим, як свідчать матеріали справи, позивач просив суд визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0011812301/0 від 16.09.2009р., винесене ДПІ у м. Сімферополі відносно Малого підприємства «Кримдизельсервіс».

Однак враховуючи, що відповідно до п.1 ч.2 ст.162 КАС у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, та приймаючи до уваги те, що відповідно до ч.2 ст. 11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просить, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги та відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України вийшов за межі позовних вимог, визнавши його протиправним та скасувавши.

В силу ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За таких обставин справи, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а отже, підстави для його скасування та ухвалення нового рішення відсутні.

Керуючись статтями 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст..200, п.1 ч.1 ст.205, ст..ст. 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 25.01.2010р. по справі № 2а-11123/09/8/0170 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною пятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 08 листопада 2010 р.

Головуючий суддяпідписВ.А.Омельченко

Судді підпис Г.М. Іщенко підпис Т.Р.Лядова З оригіналом згідно

Головуючий суддя В.А.Омельченко