Постанова № 12489569, 25.11.2010, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

24.11.2010 р.           справа №40/223пд

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Волкова Р.В.

суддівКалантай М.В. , Новікової Р.Г.

за участю представників сторін: від позивача:Кулініч О.О. - довір. № 5 від 20.09.2010р., від відповідача:Цибенко В.В. - довір. № 57/2010 від 13.09.2010р., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги 1) приватного підприємства "ВТБ Лізинг Україна", м. Київ 2) товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Азовпромтранс", м. Маріуполь Донецької області на рішення

господарського суду Донецької області

від11.10.2010 року

по справі№40/223пд (Підченко Ю.О.)

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Азовпромтранс", м. Маріуполь Донецької області

доприватного підприємства "ВТБ Лізинг Україна", м. Київ

провизнання частково недійсними договорів лізингу В С Т А Н О В И В:

          Рішенням господарського суду Донецької області від 11.10.2010р.по справі 40/223пд частково задоволено позовтовариства з обмеженою відповідальністю „Транспортна компанія „Азовпромтранс” (далі –позивач) до приватного підприємства „ВТБ Лізинг Україна” (далі –відповідач).

Визнано недійсним пункт 8.8. Договору лізингу від 28.11.07р. за № 259-ФЛ в частині: „Лізингоотримувач повідомлен та погоджується з зобов'язанням відшкодувати Лізингодавцю за його вимогою витрати та затрати останнього, пов'язані зі: - зміною курсу долара по відношенню до курсу на день укладання договору визначеного коефіцентом корекції (К), який розраховується по формулі: К= курс2/курс1, де курс1 –курс встановлений НБУ на дату підписання договору, а курс2 –курс встановлений НБУ на дату, коли фактично здійснюється лізинговий платіж. ”, далі по тексту договору.

Визнано недійсним пункт 8.8. Договору лізингу від 28.11.07р. за № 260-ФЛ в частині: „Лізингоотримувач повідомлен та погоджується з зобов'язанням відшкодувати Лізингодавцю за його вимогою витрати та затрати останнього, пов'язані зі: - зміною курсу долара по відношенню до курсу на день укладання договору визначеного коефіцентом корекції (К), який розраховується по формулі: К= курс2/курс1, де курс1 –курс встановлений НБУ на дату підписання договору, а курс2 –курс встановлений НБУ на дату, коли фактично здійснюється лізинговий платіж. ”, далі по тексту договору.

Визнано недійсним пункт 8.8. Договору лізингу від 28.11.07р. за № 261-ФЛ в частині: „Лізингоотримувач повідомлен та погоджується з зобов'язанням відшкодувати Лізингодавцю за його вимогою витрати та затрати останнього, пов'язані зі: - зміною курсу долара по відношенню до курсу на день укладання договору визначеного коефіцентом корекції (К), який розраховується по формулі: К= курс2/курс1, де курс1 –курс встановлений НБУ на дату підписання договору, а курс2 –курс встановлений НБУ на дату, коли фактично здійснюється лізинговий платіж. ”, далі по тексту договору.

Визнано недійсним пункт 8.8. Договору лізингу від 28.11.07р. за № 262-ФЛ в частині: „Лізингоотримувач повідомлен та погоджується з зобов'язанням відшкодувати Лізингодавцю за його вимогою витрати та затрати останнього, пов'язані зі: - зміною курсу долара по відношенню до курсу на день укладання договору визначеного коефіцентом корекції (К), який розраховується по формулі: К= курс2/курс1, де курс1 –курс встановлений НБУ на дату підписання договору, а курс2 –курс встановлений НБУ на дату, коли фактично здійснюється лізинговий платіж. ”, далі по тексту договору.

Визнано недійсним пункт 8.8. Договору лізингу від 28.11.07р. за № 263-ФЛ в частині: „Лізингоотримувач повідомлен та погоджується з зобов'язанням відшкодувати Лізингодавцю за його вимогою витрати та затрати останнього, пов'язані зі: - зміною курсу долара по відношенню до курсу на день укладання договору визначеного коефіцентом корекції (К), який розраховується по формулі: К= курс2/курс1, де курс1 –курс встановлений НБУ на дату підписання договору, а курс2 –курс встановлений НБУ на дату, коли фактично здійснюється лізинговий платіж. ”, далі по тексту договору.

Стягнуто з приватного підприємства „ВТБ Лізинг Україна”, 01601, м. Київ, вул. Гоголівська, 22/24, р/р 26001301008886 в ВАТ „ВТБ Банк” м. Київ, МФО 321767, ід.код 34356910, на користь:

-товариства з обмеженою відповідальністю „Транспортна компанія „Азовпромтранс”, 87535, Донецька область, м. Маріуполь, пл. Машинобудівників, 1, р/р 26002013000522 в філії „Київська регіональна дирекція” ВАТ „ВТБ Банк”, МФО 380195, ід.код 32397410, державне мито сплачене за вимогу немайнового характеру в сумі 85 грн., видавши наказ.

Відмовлено в задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю „Транспортна компанія „Азовпромтранс” щодо стягнення з приватного підприємства „ВТБ Лізинг Україна” безпідставно утриманих грошових коштів в сумі 18471131 грн. 39 коп.

Витрати по сплаті державного мита в сумі 25500 грн. та забезпечення судового процесу в сумі 236 грн. віднесено на товариство з обмеженою відповідальністю „Транспортна компанія „Азовпромтранс”.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, сторони по справі звернулись до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами.

Відповідач в апеляційній скарзі ставить питання про скасування судового рішення та відмову в позові в повному обсязі. В обгрунтування своїх вимог скаржник посилається на неповне з’ясування всіх обставин по справі, невідповідність висновків суду фактичним обставинам по справі та відповідність спірних умов договору вимогам діючого законодавства.

Позивач в апеляційній скарзі просить частково скасувати судове рішення в частині відмови у стягненні грошової суми. Свої вимоги обгрунтовує тим, що за результатами розгляду справи суд дійшов висновку про визнання частково недійсними п.8.8 договорів фінансового лізингу стосовно відшкодування курсової різниці, то грошові кошти в розмірі 18471131, 39 грн. отримані відповідачем безпідставно.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу позивача вимоги скаржника не визнав та просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України здійснювалась фіксація судового процесу за допомогою технічних засобів.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, суд встановив.

28.11.2007р. між товариством з обмеженою відповідальністю „Транспортна компанія „Азовпромтранс”, (далі- Лізингоодержувач) та приватним підприємством „ВТБ Лізинг Україна” (далі- Лізингодавець) укладені договори лізингу №№ 259-ФЛ, 260-ФЛ, 261-ФЛ, 262-ФЛ, 263-ФЛ.

За змістом розділів 2 договорів відповідно до вимоги Лізингоодержувача Лізингодавець зобов’язується придбати у власність на умовах, передбачених контрактом, майно згідно додатку №1, який є невід’ємною частиною дійсного договору, і надати Лізингоодержувачу це майно за плату в якості предмету лізингу на умовах договору, в тимчасове володіння та користування.

Пунктами 3.1. договорів встановлено, що майно передається Лізингоодержувачу в лізинг на строк 100 місяців. Відлік строку лізингу для майна здійснюється з дати підписання акта передачі майна у лізинг.

Відповідно до п.п.8.1. договорів лізингові платежі по договору повинні здійснюватися Лізингоодержувачем в строки та в сумах, зазначених у Графіку лізингових платежів –Додаток №2 до дійсного договору. Платежі здійснюються шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок, вказаний в реквізитах Лізингодавця.

Згідно п 8.2. договорів всі платежі по договору зафіксовані в національній валюті України –гривні.

За змістом п.8.3. договорів базою розрахунку лізингових платежів є сума затрат Лізингодавця (враховуючи податки), пов’язаних з отриманням майна.

Між тим, п. 8.8., 8.9 спірних договорів визначено, що Лізингоодержувач повідомлений та згоден відшкодувати Лізингодавцю за його першою вимогою видатки та витрати останнього, пов’язані зі зміною курсу долара по відношенню до курсу на день укладення договору визначеного коефіцієнтом коригування (К), розрахованим за формулою: К = курс2/курс1, де курс1 –курс встановлений Національним банком України на дату підписання договору, а курс2 –курс встановлений Національним банком України на дату фактичного здійснення лізингового платежу.

Звертаючись за судовим захистом, товариство з обмеженою відповідальністю „Транспортна компанія „Азовпромтранс” просить стягнути грошові кошти в сумі 18471131 грн. 39 коп., які безпідставно утримуються відповідачем та визнати частково недійсними пункти 8.8, 8.9 договорів фінансового лізингу, укладених між товариством з обмеженою відповідальністю „Транспортна компанія „Азовпромтранс” та приватним підприємством „ВТБ Лізинг Україна” №259-ФЛ від 28.11.2007р., №260-ФЛ від 28.11.2007р., №261-ФЛ від 28.11.2007р., №262-ФЛ від 28.11.2007р., №263-ФЛ від 28.11.2007р., в частині: „Лізингоотримувач повідомлений та погоджується з зобов’язанням відшкодувати Лізингодавцю за його вимогою витрати та видатки останнього, пов’язані зі: - зміною курсу долара по відношенню до курсу на день укладання договору визначеного коефіцієнтом корекції (К), який розраховується за формулою: К= курс2/курс1, де курс1 –курс встановлений НБУ на дату підписання договору, а курс2 –курс встановлений НБУ на дату, коли фактично здійснюється лізинговий платіж. ”

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, Підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

          За змістом ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав є, зокрема, визнання правочину недійсним .

За ствердженням позивача, підставою для визнання спірних пунктів договорів частково недійсним за законом єте, що умови вказаних пунктів договорів лізингу суперечать діючому законодавству, оскільки містять платіж, який не включений у вичерпний перелік ч.2 ст.16 Закону України „Про фінансовий лізинг”, а відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст угоди не може суперечити актам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 806 ЦК України за договором Лізингу одна сторона (Лізингодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (Лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить Лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із Лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане Лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених Лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених п. 2 ст. 806 Цивільного кодексу України та законом. До відносин, пов’язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Відповідно до п. 2 ст. 292 Господарського кодексу України, залежно від особливостей здійснення лізингових операцій, розрізняють фінансовий лізинг та оперативний. За формою здійснення лізинг він може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо.

За ч. 1 ст. 292 Господарського кодексу України, лізинг –це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (Лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (Лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить Лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням Лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати Лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Статтею 1 Закону України „Про фінансовий лізинг” визначено, що фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового Лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених Лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування Лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно статті 6 Закону договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є:

-предмет лізингу;

-строк, на який Лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу);

-розмір лізингових платежів;

-інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 2 статті 16 Закону України „Про фінансовий лізинг” встановлено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати:

а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;

б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

в) компенсацію відсотків за кредитом;

г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов’язані з виконанням договору лізингу.

Як зазначалось раніше, позивач просить визнати частково недійсними пункти 8.8 вищезазначених договорів фінансового лізингу.

Відповідно до ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст угоди не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним принципам суспільства;

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності угоди є недотримання в момент здійснення угоди стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою –третьою, п’ятою та шостою статті 203 ЦК України;

Якщо недійсність угоди прямо не встановлена законом, проте одна зі сторін або інша заінтересована особа оспорює її дійсність за підставами, встановленими законом, така угода може бути визнана судом недійсною ( ч.3 ст. 215 Цивільного кодексу України)

За вимогами ст.217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини угоди не тягне недійсності інших її частин та угоди в цілому, якщо можливо припустити, що угода була би здійснена і без включення в неї недійсної частини;

Так, дійсно п „г” ч.2 ст.16 Закону України „Про фінансовий лізинг” передбачено, що лізингові платежі можуть містити інші витрати лізингодавця, які безпосередньо пов’язані з виконанням договору лізингу.

При цьому, ст. 99 Конституції України від 28.06.1996р. встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

Відповідно до статті 35 Закону України „Про Національний банк України” від 20.05.99р. гривня (банкноти та монети), як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, приймається всіма фізичними та юридичними особами без обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунок, вклади, акредитиви для переказів. Частиною 2 статті 198 ГК України встановлено, що грошові обов’язки учасників господарських правовідносин повинні бути виражені та підлягають оплаті в гривнях. Грошові зобов’язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, коли суб’єкти господарювання мають право здійснювати розрахунки між собою в іноземній валюті згідно законодавству.

Суттєвою умовою господарського договору відповідно до п.2 ст.189 Господарського кодексу України є ціна. Вона визначається в договорі в гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися також і в іноземній валюті за згодою сторін.

Так, ст. 524 ЦК України передбачено, що зобов’язання повинно бути виражено в грошовій одиниці України –гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.

Між тим, спірні пункти договорів лізингу від 28.11.07р. за №№ 259-ФЛ, 260-ФЛ, 261-ФЛ, 262-ФЛ, 263-ФЛ укладених між приватним підприємством „ВТБ Лізинг Україна” та товариством з обмеженою відповідальністю „Транспортна компанія „Азовпромтранс” зазначено, що всі платежі по договорам зафіксовані в національній валюті України –гривні, та вказана розрахункова вартість майна в гривні.

Таким чином, зміна курсу долара до гривні на витратах лізингодавця, які безпосередньо пов’язані з виконанням договору лізингу, не відображено, оскільки договір укладено в гривні та не передбачено доларового еквіваленту.

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що вищезазначені пункти договорів лізингу від 28.11.2007р. за №№ 259-ФЛ, 260-ФЛ, 261-ФЛ, 262-ФЛ, 263-ФЛ укладених між приватним підприємством „ВТБ Лізинг Україна” та товариством з обмеженою відповідальністю „Транспортна компанія „Азовпромтранс”, які встановлюють зобов’язання лізингоотримувача відшкодувати лізингодавцю по першій вимозі витрати та видатки останнього, пов’язані зі зміною курсу долару до гривні на день здійснення лізингового платежу відносно курсу долара до гривні на день укладення договору лізингу є такими, що суперечать ч.2 ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг”, оскільки такі витрати та видатки лізингодавця безпосередньо не пов’язані з виконанням договорів лізингу. Зазначене є підставою для визнання їх в цій частині недійсними.

Позивач просить також стягнути грошові кошти в сумі 18471131 грн. 39 коп., які позивач перерахував відповідачу у якості відшкодування витрат останнього, пов’язаних зі зміною курсу долара по відношенню до курсу на день укладення договору та безпідставно утримуються відповідачем з посиланням на ст. 1212 Цивільного кодексу України.

За змістом ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно чи грошові кошти або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно чи грошові кошти.

Відповідно до ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України положення цієї статті застосовуються до вимог про:

-повернення виконаного за недійсним правочином (угодою);

-витребування майна власником із чужого незаконного володіння (віндикація);

-повернення виконаного однією зі сторін у зобов’язанні;

-відшкодування шкоди особою, яка незаконно придбала майно або зберігала його у себе за рахунок іншої особи.

Цивільний кодекс України припускає можливість двох видів зобов’язань з безпідставного збагачення: перший вид –зобов’язання, що виникли внаслідок безпідставного придбання (майно набувача збільшується, майно потерпілого зменшується); другий вид - зобов’язання, що виникли внаслідок безпідставного збереження (збереження майна з боку набувача і зменшення або не збільшення майна з боку потерпілого).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов’язок доказування Господарським процесуальним кодексом України покладено на сторони.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови в позові в цій частині, враховуючи те, що строк дії договорів не закінчився, правовідносини між позивачем та відповідачем тривають до повного виконання зобов’язань сторонами, а сума грошових коштів, пов’язана зі змінами курсу національної валюти до валюти США за період від дня виникнення у покупця зобов’язання сплати і до дня пред’явлення претензії, являє собою збитки і не може бути стягнута в межах даного позовного провадження.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає рішення місцевого господарського суду по суті законне та обгрунтоване, а вимоги скаржників такими, що не підлягають задоволенню з вищевикладених підстав.

Між тим, суд першої інстанції під час розгляду справи та винесення судового рішення припустився технічної помилки зазначивши п.8.8 замість 8.9 в договорах 262-ФЛ, 263-ФЛ. від 28.11.2007р. Фактично в суді першої інстанції стосовно зазначених договорів 262-ФЛ, 263-ФЛ. від 28.11.2007р. заявлялись та розглядались вимоги викладені в пунктах 8.9, це вбачається зі змісту позовної заяви письмових пояснень сторін під час розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанції, саме пункти 8.9 цитує місцевий господарський суд в своєму рішенні, помилково зазначаючи їх як пункти 8.8. Ця технічна помилка не вплинула на розгляд справи по суті в суді першої інстанції та не може розглядатися як підстава для скасування фактично правильного судового рішення в суді апеляційної інстанції.

Що стосується посилань відповідача в апеляційній скарзі на неправомірне застосування експертного висновку Інституту економіко-правових досліджень Національної академії наук України, то вони є такими, що спростовуються матеріалами справи та не тягнуть за собою скасування судового рішення. Так до матеріалів долучено експертний висновок Інституту економіко-правових досліджень Національної академії наук України, який оцінено судом першої інстанції разом з іншими доказами за правилами, встановленими статтею 43 ГПК України. Таким чином, рішення суду не є тим, основним доказом, на якому базується судове рішення.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 101-105 Господарського процесуального Кодексу України, судова колегія, -

П О С Т А Н О В И Л А :

          Апеляційну скаргу приватного підприємства "ВТБ Лізинг Україна", м. Київ на рішення господарського суду Донецької області від 11.10.2010р. по справі № 40/223пд - залишити без задоволення.

          Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Азовпромтранс", м. Маріуполь на рішення господарського суду Донецької області від 11.10.2010р. по справі № 40/223пд - залишити без задоволення.

          Рішення господарського суду Донецької області від 11.10.2010р. по справі № 40/223пд в частині задоволених позовних вимог, враховуючи припущену технічну помилку, викласти в наступній редакції:

- Визнати недійсним пункт 8.8. Договору лізингу від 28.11.07р. за № 259-ФЛ в частині: „Лізингоотримувач повідомлен та погоджується з зобов'язанням відшкодувати Лізингодавцю за його вимогою витрати та затрати останнього, пов'язані зі: - зміною курсу долара по відношенню до курсу на день укладання договору визначеного коефіцентом корекції (К), який розраховується по формулі: К= курс2/курс1, де курс1 –курс встановлений НБУ на дату підписання договору, а курс2 –курс встановлений НБУ на дату, коли фактично здійснюється лізинговий платіж. ”, далі по тексту договору.

- Визнати недійсним пункт 8.8. Договору лізингу від 28.11.07р. за № 260-ФЛ в частині: „Лізингоотримувач повідомлен та погоджується з зобов'язанням відшкодувати Лізингодавцю за його вимогою витрати та затрати останнього, пов'язані зі: - зміною курсу долара по відношенню до курсу на день укладання договору визначеного коефіцентом корекції (К), який розраховується по формулі: К= курс2/курс1, де курс1 –курс встановлений НБУ на дату підписання договору, а курс2 –курс встановлений НБУ на дату, коли фактично здійснюється лізинговий платіж. ”, далі по тексту договору.

- Визнати недійсним пункт 8.8. Договору лізингу від 28.11.07р. за № 261-ФЛ в частині: „Лізингоотримувач повідомлен та погоджується з зобов'язанням відшкодувати Лізингодавцю за його вимогою витрати та затрати останнього, пов'язані зі: - зміною курсу долара по відношенню до курсу на день укладання договору визначеного коефіцентом корекції (К), який розраховується по формулі: К= курс2/курс1, де курс1 –курс встановлений НБУ на дату підписання договору, а курс2 –курс встановлений НБУ на дату, коли фактично здійснюється лізинговий платіж. ”, далі по тексту договору.

- Визнати недійсним пункт 8.9. Договору лізингу від 28.11.07р. за № 262-ФЛ в частині: „Лізингоотримувач повідомлен та погоджується з зобов'язанням відшкодувати Лізингодавцю за його вимогою витрати та затрати останнього, пов'язані зі: - зміною курсу долара по відношенню до курсу на день укладання договору визначеного коефіцентом корекції (К), який розраховується по формулі: К= курс2/курс1, де курс1 –курс встановлений НБУ на дату підписання договору, а курс2 –курс встановлений НБУ на дату, коли фактично здійснюється лізинговий платіж. ”, далі по тексту договору.

          - Визнати недійсним пункт 8.9. Договору лізингу від 28.11.07р. за № 263-ФЛ в частині: „Лізингоотримувач повідомлен та погоджується з зобов'язанням відшкодувати Лізингодавцю за його вимогою витрати та затрати останнього, пов'язані зі: - зміною курсу долара по відношенню до курсу на день укладання договору визначеного коефіцентом корекції (К), який розраховується по формулі: К= курс2/курс1, де курс1 –курс встановлений НБУ на дату підписання договору, а курс2 –курс встановлений НБУ на дату, коли фактично здійснюється лізинговий платіж. ”, далі по тексту договору.

          В інший частині рішення господарського суду Донецької області від 11.10.2010р. по справі № 40/223пд - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд.

Результати розгляду апеляційної скарги оголошені в судовому засіданні.

Головуючий          Р.В. Волков

Судді:          М.В. Калантай

                                                                                           Р.Г. Новікова