Рішення № 12488802, 22.11.2010, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.11.10                                                                                 Справа № 17/284

За позовом Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго», м. Луганськ

до Луганського обласного об‘єднання (асоціація) по агропромисловому будівництву «Луганськоблагробуд», м. Луганськ

про стягнення 47 159 грн. 00 коп.

Суддя Фонова О.С.

Представники:

від позивача: Калашнікова Г.Л. - юрисконсульт, довіреність № 116-д від 15.12.2009;

від відповідача: Радіонова Ю.А., довіреність № 20-1/10-191 від 06.10.2010.

Суть спору: позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 38424,18 грн., інфляційних нарахувань у сумі 3212,26 грн., 3% річних у сумі 1594,87 грн. та пені у сумі 3927,69 грн. за договором на постачання теплової енергії №423 від 08.07.2002.

Відповідач поясненнями на позовну заяву від 25.10.2010 №0-1/10-201 проти боргу заперечує та зазначає, що заборгованість склалась у зв’язку з перерахунком вартості послуг з теплопостачання на підставі рішення виконавчого комітету Луганської міської ради від 24.02.2009 №51, яке набрало чинності для відповідача з 01.01.2009. Однак, даний акт не може розповсюджуватись на минуле, тому вимоги позивача є безпідставними.

Проте, у судовому засіданні представник позивача зазначив, що відповідачем 19.11.2010 було сплачено борг у сумі 38424,18 грн., на підтвердження чого надав суду виписку по рахунку від 22.11.2010.

Крім того, відповідач заявою від 22.11.2010 просить застосувати спеціальну позовну давність до вимог про стягнення пені.

Дослідивши обставини справи, витребувані судом та надані сторонами докази на підтвердження своїх доводів, заслухавши пояснення представників сторін, що прибули у судове засідання, суд

в с т а н о в и в:

          Відповідно до укладеного між сторонами по справі договору на постачання теплової енергії № 423 від 08.07.2002 позивач здійснював постачання теплової енергії відповідачу для опалювання об’єктів площею 3520,2 м2.

З аналізу пунктів 3.2.9 та 6.3 Договору, вбачається, що оплата за спожиті послуги здійснюється в десятиденний строк з дня отримання рахунку, але не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним.

24.02.2009 виконавчим комітетом Луганської міської ради від №51 було внесено зміни до рішення від 24.06.2008 № 188 «Про встановлення (затвердження) та погодження тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води та пари», згідно яких затверджено нові тарифи для всіх груп споживачів. Зокрема, для третьої групи споживачів, до якої відноситься відповідач, встановлено плату за одиницю приєднаного теплового навантаження в сумі 2,64 грн. за 100 ккал/годин в місяць, плату за теплову енергію при наявності приладів обліку –414,11 грн. за 1 Гкал.

Крім того, в пункті 5.2 вказаного рішення встановлено, що воно в частині встановлення тарифів для третьої групи споживачів, а саме, для інших споживачів, крім зазначених в пункті 5.1 рішення, набирає чинності з 1.01.2009.

У зв’язку з зазначеним, позивачем було здійснено перерахунок плати за надані послуги за період з січня по березень 2009 року та 04.04.2009 позивачем відповідачу було вручено рахунок № 243 за березень 2009 року, згідно якого слід було сплатити 67716,31 грн.

Відповідач здійснив оплату 15000,00 грн. 18.05.2009 та 14292,13 грн. 25.05.2009, в наслідок чого сума заборгованості відповідача за заявлений період склала 38424,18 грн., за стягненням якої позивач звернувся до суду.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні нарахування у сумі 3212,26 грн. за період травня 2009 року по липень 2010 року, 3% річних у сумі 1594,87 грн. за період з 15.04.2009 по 01.09.2010 та пеню у сумі 3927,69 грн. за період з 01.09.2009 по 01.03.2010.

Встановивши фактичні обставини справи, оцінивши доводи сторін та надані ними докази суд дійшов висновку про наступне.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання не допускається, зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов, що передбачені договором, вимогами Цивільного кодексу України, тощо.

Приписами статті 530 згаданого кодексу, зокрема, встановлено, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Судом встановлено факт невиконання відповідачем вчасно грошового зобов’язання за договором №423 від 08.07.2002 про надання послуг з централізованого теплопостачання в сумі 38424,18 грн.

Однак, в судовому засіданні 22.11.2010 представник позивача зазначив, що відповідачем 19.11.2010 було сплачено борг у сумі 38424,18 грн., на підтвердження чого надав суду виписку по рахунку від 22.11.2010.

Таким чином, провадження у справі в частині стягнення основного боргу у сумі 38424,18 грн. слід припинити на підставі п. 11 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, у зв‘язку з тим, що відповідачем частково погашена заборгованість після звернення позивача до суду, тобто відсутністю предмету спору.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню у сумі 3927,69 грн. за період з 01.09.2009 по 01.03.2010, однак, вона підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань передбачена сторонами у п. 7.2.3 Договору у вигляді пені у розмірі 0,5 % від суми, що належить до сплати за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Як встановлено у статті 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Згідно статті 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Однак, відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Так, заявлено до стягнення заборгованість за рахунком № 243 від 03.04.2009 за березень 2009 року.

Оскільки, вищевказаний рахунок було вручено відповідачеві 04.04.2010, а згідно пунктів 3.2.9 та 6.3 Договору, оплата за спожиті послуги здійснюється в десятиденний строк з дня отримання рахунку, але не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним, що також зазначено в рахунку № 243 від 03.04.2009, то прострочення виникло з 11.04.2010.

Позивачем пеню нараховано за період прострочення з 01.09.2009 по 01.03.2010 на загальну суму боргу 38424,18 грн., без урахування, що пеня може бути нарахована тільки за шість місяців з дати порушення зобов’язання по оплаті, а саме, з 11.04.2009 по 11.10.2009.

Отже, правомірно заявлений період нарахування пені в межах заявленого позивачем періоду буде з 01.09.2009 по 11.10.2009.

Однак, відповідачем заявлено про застосування спеціальної позовної даності відносно вимоги про стягнення пені.

Статтями 256-257 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини 5 статті 261 ЦК України, за зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За зобов’язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Згідно статті 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Якщо відповідно до чинного законодавства або за договором неустойка (штраф, пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов’язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо.

Як встановлено частинами 2-3 статі 264 ЦК України, позовна давність переривається у разі пред’явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Оскільки позивачем заявлена пеня за правомірно нарахований період з 11.04.2009 по 11.10.2009, а позовну заяву подано 16.09.2010, згідно відмітки на позовній заяві, тобто мало місце переривання позовної давності, то пропуск позовної давності по вимозі про стягнення пені відбувся за період з 11.04.2009 по 15.09.2009.

Згідно частин 3-4 статті 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, з огляду на заяву відповідача про застосування позовної давності до вимог позивача про стягнення пені, такою, що підлягає задоволенню є пеня за період з 16.09.2009 по 11.10.2009 у сумі 561,10 грн. В решті стягнення пені у сумі 366,59 грн. слід відмовити у зв’язку зі спливом позовної давності.

Також позивачем заявлено до стягнення інфляційні нарахування у сумі 3212,26 грн. за період травня 2009 року по липень 2010 року, 3% річних у сумі 1594,87 грн. за період з 15.04.2009 по 01.09.2010.

Відповідно до пункту 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин, вимоги позивача у частині стягнення інфляційних нарахувань у сумі 3212,26 грн. та 3 % річних у сумі 1594,87 грн. є нормативно обґрунтованими, вірно нарахованими та підлягають задоволенню.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги підлягають задоволенню частково, з віднесенням судових витрат на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до статті 49 ГПК України. В частині припинення провадження судові витрати покладаються на відповідача, оскільки погашення боргу відбулось вже після звернення позивача з позовом до суду.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, п. 11 ч.1 ст. 80, 82, 84, 85 ГПК України, суд

в и р і ш и в:

1.          Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Луганського обласного об‘єднання (асоціації) по агропромисловому будівництву «Луганськоблагробуд», м. Луганськ, вул. Луначарського, буд. 122а, ідентифікаційний код 03088053, на користь Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго», м. Луганськ, вул. Куракіна, буд. 23-а, ідентифікаційний код 24047779, пеню в сумі 561,10 грн., інфляційні нарахування у сумі 3212,26 грн., 3 % річних у сумі 1594,87 грн., витрати по сплаті державного мита у сумі 437,92 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 219,15 грн., видати наказ.

3. В частині стягнення основного боргу у сумі 38424,18 грн. провадження у справі припинити.

4. В решті позовних вимог відмовити.

У судовому засіданні оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.

Повне рішення складено: 29.11.2010.

Суддя                                                                       О.С. Фонова