Рішення № 124789637, 30.01.2025, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/23601/24

Провадження № 2/161/256/25

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2025 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі: головуючого судді Рудської С.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про припинення зобов`язань за кредитним договором та договором застави, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

23.12.2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаною позовною заявою на обгрунтування якої зазначив, що 11.07.2007 року між ним та АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого у даних правовідносинах є АТ «Сенс Банк», було укладено Договір кредиту № 070/137-САФ03.16-2 (далі кредитний договір), за умовами якого він отримав у кредит грошові кошти в сумі 14400 дол. США, для оплати придбаного автомобіля NISSAN Note, 2007 р.в. (далі транспортний засіб). В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 11.07.2007 року між ним та АКБ «Укрсоцбанк» був укладений Договір застави майна № 070/125-ЗАФ03.16-2 (далі договір застави), за умовами якого він, в рахунок забезпечення виконання основного зобов`язання, передав в заставу транспортний засіб, вартість якого становила 101960 грн. 16.07.2007 року державним реєстратором ДП «Інформаційний центр» МЮУ на підставі вказаного договору застави, в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна було зареєстроване приватне обтяження: застава рухомого майна за № 5305557, згідно останніх змін термін дії обтяження до 20.06.2029 року, обтяжувач АТ «Сенс Банк». Своїм зобов`язання він не виконував у належний спосіб, а тому рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 11.09.2013 року у справі № 744/13 з нього на користь ПАТ «Укрсоцбанк» стягнуто заборгованість по кредитному договору в сумі 87044,76 грн. Крім того, рішенням Апеляційного суду Волинської області від 19.10.2017 року у справі № 161/9819/17 з нього на користь ПАТ «Укрсоцбанк» стягнуто заборгованість по відсотках по кредитному договору в розмірі 2726,89 дол. США. Вказані рішення стали предметом здійснення виконавчих проваджень № 41922535 та № 56507736 відповідно, які були завершені повним виконанням покладених на нього зобов`язань. Відтак, на даний час у нього відсутні будь-які зобов`язання перед АТ «Сенс Банк». Враховуючи наведене, просить суд: визнати припиненими його зобов`язання перед АТ «Сенс Банк» за кредитним договором, у зв`язку із належним виконанням основного зобов`язання; визнати припиненими зобов`язання за договором застави; зобов`язати АТ «Сенс Банк» зняти заборону відчуження (приватне обтяження, заставу рухомого майна) на транспортний засіб; стягнути з відповідача на свою користь сплачений судовий збір у сумі 1211,20 грн. та понесені витрати на професійну правову (правничу) допомогу в розмірі 25000 грн.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24.12.2024 року вищевказану позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, її розгляд визначено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та за наявними у справі матеріалами (а.с. 52).

31.12.2024 року від відповідача АТ «Сенс Банк» до суду надійшов відзив на вищевказану позовну заяву, в якому відповідач зазначає, що дострокове присудження до виконання основного зобов`язання в натурі не тягне його припинення з дня набрання законної сили рішення суду і не виключає стягнення процентів, пені і збитків та інших штрафних санкцій, передбачених угодою, до дня фактичного задоволення (повного розрахунку). Звернення до суду з вимогою про дострокове повернення всіх сум за кредитним договором, у зв`язку з порушенням умов договору згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, не означає односторонньої відмови від договору, а є наслідком невиконання чи неналежного виконання боржником своїх договірних зобов`язань. Крім того, перерахунок грошових коштів на виконання зобов`язань за кредитним договором на рахунок кредитора відбувся в національній валюті попри те, що невиконані зобов`язання відбулися в іноземні, а тому таке виконання не може вважатися належним. У свою чергу, з огляду на складність справи та зміст позовної заяви, винагорода у розмірі, зазначеному у орієнтовних розрахунках судових витрат є завищеною, надуманою, недоведеною жодними доказами, та такою, що не відповідає складності справи та викликає сумнів. Враховуючи наведене, у задоволенні позову просить відмовити (а.с. 56-61).

Відповідь на відзив на позовну заяву, клопотання про продовження строку подання відповіді від позивача та його представника на адресу суду станом на дату ухвалення даного судового рішення не надходили, строк подання.

Враховуючи, що сторони реалізували своє процесуальне право щодо подання письмових документів по суті спору, суд вважає за можливе вирішити справу за наявними у справі доказами.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що 11.07.2007 року між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено Договір кредиту № 070/137-САФ03.16-2, за умовами якого кредитор надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 14400 дол. США, зі сплатою 12,55 відсотків річних за перший рік, із щорічним переглядом розміру процентів за користування кредитом. Кінцевий термін повернення основної заборгованості до 10.07.2014 року, на умовах визначених цим Договором. Кредит надавався позичальнику для оплати придбаного автомобіля NISSAN Note, кузов № НОМЕР_1 , 2007 р.в., згідно з договором купівлі-продажу автомобіля № 27085 від 02.07.2007 року, укладеним між ТзОВ «Галавтосвіт» та ОСОБА_1 (а.с. 17-20).

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 11.07.2007 року між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 був укладений Договір застави майна № 070/125-ЗАФ03.16-2, за умовами якого заставодавець в рахунок забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором передав в заставу заставодержателю вищевказаний транспортний засбі. Вартість предмету застави за згодою сторін становила 101960 грн. (а.с. 21-23).

Судом також встановлено та сторонами не заперечується, що на даний час правонаступником АКБ «Укрсоцбанк» у правовідносинах, які виникли на підставі Договору кредиту № 070/137-САФ03.16-2 від 11.07.2007 року та Договору застави № 070/125-ЗАФ03.16-2 від 11.07.2007 року є відповідач АТ «Сенс Банк» (а.с. 13-16).

16.07.2007 року державним реєстратором ДП «Інформаційний центр» МЮУ Боровковою Л.В. на підставі договору застави, в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна було зареєстроване приватне обтяження застава рухомого майна (транспортного засобу) за № 5305557, термін дії обтяження (із останніми змінами) до 20.06.2029 року, обтяжувач (із останніми змінами): АТ «Сенс Банк» (а.с. 25-26).

Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 11.09.2013 року у справі № 744/13 позов з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» було стягнуто заборгованість за Договором кредиту № 070/137-САФ03.16-2 від 11.07.2007 року в сумі 87044,76 грн. та третейський збір у сумі 1270,45 грн. (а.с. 27-28).

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 25.12.2013 року у справі № 755/30988/13-ц було постановлено видати виконавчий лист на виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків в особі третейського судді Ярошовця В.М. від 11.09.2013 року по справі № 744/13 (а.с. 29-32).

На виконання вищевказаного судового рішення, 17.01.2014 року Дніпровським районним судом м. Києва було видано виконавчий лист, який пред`явлений стягувачем на примусове виконання до Першого ВДВС Луцького МУЮ (а.с. 30).

08.02.2014 року Першим ВДВС Луцького МУЮ, на підставі виконавчого листа, виданого у справі № 755/30988/12, винесено Постанову про відкриття виконавчого провадження № 41922535 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість в розмірі 88315,21 грн. (а.с. 34).

20.04.2017 року Першого ВДВС м. Луцьк ГТУЮ у Волинській області, на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження», винесено Постанову про закінчення виконавчого провадження № 41922535, у зв`язку із повною сплатою боргу ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» (а.с. 35).

Крім того, рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22.08.2017 року у справі № 161/9819/17 з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» стягнуто заборгованість за кредитним договором № 070/137-САФ03.16-2 від 11.07.2007 року в розмірі 7968,23 дол. США та судові витрати у справі (а.с. 36-37).

Рішенням Апеляційного суду Волинської області від 19.10.2017 року, вищевказане рішення суду першої інстанції було скасовано і ухвалено нове, яким із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» стягнуто заборгованість по відсотках за користування кредитом за кредитним договором № 070/137-САФ03.16-2 від 11.07.2007 року в розмірі 2726,89 дол. США та судові витрати по справі (а.с. 38-41).

31.05.2018 року Приватним виконавцем виконавчого округу Волинської області Пирогою С.С., на підставі виконавчого листа, виданого на примусове виконання судового рішення по справі № 161/9819/17 виданий Луцьким міськрайонним судом Волинської області 20.03.2018 року, винесено Постанову про відкриття виконавчого провадження № 56507736 (а.с. 42).

01.04.2019 року Приватним виконавцем виконавчого округу Волинської області Пирогою С.С,, на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження», винесено Постанову про закінчення виконавчого провадження № 56507736 у зв`язку із повною сплатою боргу ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» (а.с. 43).

Як встановлено судом, на дату ухвалення даного судового рішення спірне обтяження продовжує існувати, ані первісний стягувач, ані його правонаступники не зверталися до державного реєстратора із заявою про припинення обтяження і вилучення про це запису з Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Вищевказані обставини стали підставою для звернення до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, які виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 509, ст. 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності (ч. 1 ст. 546 ЦК України).

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про заставу» від 02.10.1992 року № 2654-XII (далі Закон № 2654-XII) застава це спосіб забезпечення зобов`язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов`язання або в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

За рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави (ст. 19 Закону № 2654-XII).

Застава є акцесорним видом забезпечення виконання зобов`язання, а тому поділяє долю права вимоги, яку вона забезпечує.

Акцесорність означає односторонню залежність забезпечувального зобов`язання від основного зобов`язання та характеризується відсутністю взаємозалежності, а також взаємної акцесорності.

З огляду на правову природу забезпечувального зобов`язання саме це зобов`язання має наслідувати юридичну долю основного зобов`язання. В разі припинення основного зобов`язання припиняється і забезпечувальне зобов`язання, зокрема в разі виконання боржником основного зобов`язання в повному обсязі.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

За правилами ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Так само забезпечувальне зобов`язання припиняється виконанням основного зобов`язання. Інші підстави припинення застави мають бути врегульовані спеціальним законом або певним договором.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 593 ЦК України однією з підстав припинення права застави є припинення зобов`язання, забезпеченого заставою.

Згідно із ст. 28 Закону про заставу застава припиняється з припиненням забезпеченого заставою зобов`язання.

Порядок внесення до Державного реєстру обтяжень рухомого майна відомостей про виникнення, зміну та припинення обтяжень регламентується ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18.11.2003 року № 1255-IV (далі Закон № 1255-IV), Порядком ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2004 року № 830 (далі Порядок № 830) та Інструкцією про порядок ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна та заповнення заяв, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 29.07.2004 року № 73/5.

Відповідно до ч. 5 ст. 43 Закону № 1255-IV відомості про припинення обтяження реєструються держателем або реєстратором Державного реєстру на підставі рішення суду або заяви обтяжувача, в якій зазначаються реєстраційний номер запису, найменування боржника, ідентифікаційний код боржника в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України чи індивідуальний ідентифікаційний номер боржника в Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків та інших обов`язкових платежів та інформація про припинення обтяження. Записи щодо обтяжень, які втратили свою чинність, підлягають вилученню з Державного реєстру через шість місяців після реєстрації відомостей про припинення обтяження.

Згідно з ч. 3 ст. 44 Закону № 1255-IV після припинення обтяження обтяжувач самостійно або на письмову вимогу боржника чи особи, права якої порушено внаслідок наявності запису про обтяження, протягом п`яти днів зобов`язаний подати держателю або реєстратору Державного реєстру заяву про припинення обтяження і подальше вилучення відповідного запису з Державного реєстру. У разі невиконання цього обов`язку обтяжувач несе відповідальність за відшкодування завданих збитків.

Пунктами 24, 25 Порядку № 830 визначено, що відомості про припинення обтяження реєструються на підставі судового рішення або заяви обтяжувача чи уповноваженої ним особи.

Обтяжувач чи уповноважена ним особа має право в будь-який час подати заяву про припинення обтяження і виключення запису з Реєстру чи про продовження строку дії реєстрації (крім випадку, коли строк дії публічного обтяження обмежено законом) не більш як на п`ять років.

На підставі судового рішення або заяви щодо припинення обтяження виключенню підлягає запис стосовно всього рухомого майна, що є предметом обтяження. У разі коли на підставі судового рішення припинено обтяження на індивідуально визначене рухоме майно, відомості про яке містяться в записі про обтяження рухомого майна, що містить відомості про декілька об`єктів рухомого майна, припинення обтяження здійснюється реєстратором шляхом внесення змін до відповідного запису в Реєстрі, а саме виключення відомостей із запису про відповідне індивідуальне визначене рухоме майно, щодо якого припинено обтяження.

Відомості про припинення обтяження на підставі судового рішення можуть бути зареєстровані також за зверненням боржника чи особи, права якої порушено внаслідок наявності запису про обтяження, або самостійно реєстратором у зв`язку з отриманням судового рішення в своєму електронному кабінеті в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами.

Реєстратор вносить до Реєстру відомості про припинення обтяження в день прийняття заяви до розгляду реєстратором, а у разі звернення боржника чи особи, права якої порушено внаслідок наявності запису про обтяження, або надходження судового рішення до електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, протягом п`яти робочих днів з дня відповідного звернення або надходження, але не раніше дня набрання таким рішенням законної сили.

У своєму позові ОСОБА_1 посилається на те, що зобов`язання за кредитним договором припинилося у зв`язку з фактичним виконанням 01.04.2019 року рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, однак зареєстроване на підставі договору застави обтяження заборона відчуження належного йому транспортного засобу не вилучено з Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

У свою чергу, АТ «Сенс Банк» свої заперечення щодо позову мотивує тим, що позивач в не належний спосіб виконав свої зобов`язання за кредитним договором, а також тим, що у кредитор має право на стягнення процентів, пені і збитків та інших штрафних санкцій, передбачених угодою, до дня фактичного задоволення (повного розрахунку).

Однак, суд не погоджується з даними доводами, з огляду на таке.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року в справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04.07.2018 року в справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31.10.2018 року в справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі ст. 1050 ЦК України. Права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Правовий аналіз положень ст. ст. 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року в справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04.06.2019 року в справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

У постановах Верховного Суду від 12.08.2021 року в справі № 757/34955/18 (провадження № 61-5528св21), від 14.07.2021 року в справі № 186/1376/19 (провадження № 61-7428св20), на які посилається заявник, зазначено про те, що визнання припиненими зобов`язань за кредитним договором та іпотеки не припинило правовідносин сторін кредитного договору і не припинило зобов`язання в цілому та не позбавило кредитора права на отримання сум, визначених ст. 625 ЦК України, однак вказані правовідносини та зобов`язання продовжують існувати відповідно до закону, а не договору, а договірні зобов`язання є припиненими; вимоги за ст. 625 ЦК України є заходами цивільно-правової відповідальності за порушення грошового зобов`язання, а не вимогами про відшкодування збитків, іпотекою (як це визначили сторони в укладеному між ними договорі) не забезпечено виконання зобов`язання за вимогами, пред`явленими на підставі ст. 625 ЦК України, а отже, іпотекою не забезпечені вимоги кредитора, нараховані банком за правилами ст. 625 ЦК України.

У постанові Верховного Суду від 17.01.2018 року в справі № 910/27064/15 зазначено, що підставою припинення зобов`язання за кредитним договором є не дата, зазначена в договорі як кінцевий строк сплати коштів, а, наприклад, постанова, винесена відділом державної виконавчої служби, про закінчення виконавчого провадження з виконання наказу у зв`язку з погашенням боргу. Рішення суду, яке набрало законної сили та виконане боржником та яким з боржника стягнуто остаточну заборгованість, не може бути поставлене під сумнів та не підлягає тлумаченню щодо розуміння повноти розміру заборгованості.

Після сплати боржником перед банком боргу у повному обсязі, кредитний договір припиняється у зв`язку з виконанням боржником зобов`язання за кредитним договором, а, отже, і припиняється дія всіх забезпечувальних договорів (висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 року в справі № 711/4556/16-ц (провадження № 14-88цс19), у постановах Верховного Суду від 26.01.2022 року в справі № 127/26402/20 (провадження № 61-12159св21), від 23.07.2024 року в справі № 210/1532/23 (провадження № 61-13380св23).

За відсутності обґрунтованої заборгованості позичальника та вимог кредитора на момент виконання рішення суду про стягнення заборгованості та припинення у зв`язку із цим основного зобов`язання забезпечувальне обтяження припиняється (висновки в постановах Верховного Суду від 16.07.2024 року в справі № 214/1429/16 (провадження № 61-14264св23), від 25.06.2024 року в справі № 646/5878/20 (провадження № 61-1152св23)).

У даній справі позичальник виконав свої зобов`язання за договором кредиту на купівлю автотранспортного засобу від 11.07 2007 року шляхом повного виконання судового рішення про стягнення з нього всієї суми заборгованості за цим договором. На момент такого виконання (станом на 01.04.2019 року дата закриття виконавчого провадження) кредитор не пред`явив до ОСОБА_1 вимог за ст. 625 ЦПК України. Банк не заявив фінансових та майнових претензій до позичальника й на момент звернення позивача до суду з даним позовом, що свідчить про припинення зобов`язань за кредитним договором у зв`язку з його повним і належним виконанням позичальником.

Запис про державну реєстрацію обтяження предмета застави за належного виконання у повному обсязі забезпеченого заставою основного зобов`язання за кредитним договором є перешкодою в реалізації власником права розпорядження відповідним майном.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20.11.2024 року в справі № 635/9452/21, провадження № 61-7710св23.

Враховуючи вищенаведене та вимоги п. 1 ч. 1 ст. 593 ЦК України, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Сенс Банк» про припинення зобов`язань за кредитним договором та договором застави, зобов`язання вчинити дії в повному обсязі.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» (остаточне рішення від 17.06.2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних не спростованих презумпцій щодо фактів.

У пункті 26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та п. 23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України № 2» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Судом встановлено, що 01.09.2024 року між ОСОБА_2 та адвокатом Ліпкевичем І.В. було укладено Договір про надання правової допомоги, за умовами якого останній взяв на себе зобов`язання щодо надання позивачу правничої допомоги в межах даного судового провадження (а.с. 44-45).

Як вбачається з акту приймання-передачі наданих послуг від 20.12.2024 року за Договором про надання правової допомоги від 01.09.2024 року, адвокат Ліпкевич І.В. надав своєму клієнту правничі послуги загальною вартістю 25000 грн. з яких: опрацювання та збір письмових доказів та матеріалів (часові затрати: 8 год.), підготовка та подача до суду позовної заяви (часові затрати: 9 год.), майбутній супровід справи в суді (часові затрати: 8 год.). Загальні часові затрати на правничу допомогу склали (а.с. 46).

Факт сплати ОСОБА_2 своєму представнику вартості отриманих правничих послуг у розмірі 25000 грн. підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера № 1ко від 20.12.2024 року (а.с. 48).

З урахуванням складності справи, обсягу і складності виконаної адвокатом роботи та значимості таких дій при розгляді справи, суд вважає, що зазначені позивачем витрати на професійну правничу допомогу є частково обґрунтованими.

Зокрема, суд погоджується із доводами сторони відповідача, які викладені у відзиві на позовну заяву, щодо неспіврозмірності складності даної справи із виконаними адвокатом робіт (наданих послуг), витраченим на їх виконання часом, обсягом наданих послуг та ціною позову.

При визначенні суми відшкодування судових витрат суд виходить з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та складності), розумності їхнього розміру та конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції.

Зокрема, у рішеннях у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006 року (пункт 80), у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009 року (пункти 34-36), у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 року, у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015 року (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд враховує, що розгляд даної справи здійснювався в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (безпосередньої участі в судовому засіданні) сторін, а тому підстави для стягнення витрат, які стосуються супроводу справи в суді (участь в засідання, складення процесуальних документів) відсутні. В ході розгляду справи єдиним поданим представником Гомонова С.В. процесуальним документом є позовна заява.

У свою чергу, суд вважає завищеними представником позивача години, необхідні для опрацювання та збір письмових доказів та матеріалів, а також підготовки та подачі до суду позовної заяви.

Також суд враховує, що стороною позивача до позову не долучено будь-яких адвокатських запитів, які б підтверджували факт зібрання долучених до справі доказів безпосередньо адвокатом.

На переконання суду розумний та обгрунтований розмір витрат на правничу допомогу, який підлягає стягненню із АТ «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 за наслідками розгляду даного спору, складає 8000 грн.

Згідно ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Із наведеного слідує, що понесені позивачкою та документально підтвердженні витрати по сплаті судового збору за звернення до суду з даним позовом в розмірі 1211,20 грн., а також понесені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10000 грн., у зв`язку із задоволенням позову, підлягають компенсації за рахунок відповідача.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовної заяви ОСОБА_1 до АТ «Сенс Банк» про припинення зобов`язань за кредитним договором та договором застави, зобов`язання вчинити дії.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 27, 77-81, 133, 137, 141, 247, 259, 263-265, 274-279, 352, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 доАкціонерного товариства«Сенс Банк»про припиненнязобов`язань закредитним договоромта договоромзастави,зобов`язання вчинитидії задовольнити частково.

Визнати припиненими зобов`язання ОСОБА_1 перед Акціонерним товариством «Сенс Банк» за кредитним договором № 070/137-САФ03.16-2, укладеним 11 липня 2007 року між Акціонерним комерційним банком «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс Банк», та ОСОБА_1 , та усіма додатковими угодами до нього, у зв`язку із достроковою повною сплатою боргу (належним виконанням основного зобов`язання).

Визнати припиненим зобов`язання за договором застави майна № 070/125-ЗАФ03.16-2, укладеним 01.07.2007 року між Акціонерним комерційним банком «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс Банк», та ОСОБА_1 .

Зобов`язати Акціонерне товариство «Сенс Банк» зняти заборону відчуження (приватне обтяження, заставу рухомого майна) на автомобіль легковий, хетчбек NISSAN Note, 2007 року випуску, колір синій, Номер об`єкта: НОМЕР_1 , номер державної реєстрації: НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 , шляхом подання заяви реєстратору Державного реєстру обтяжень рухомого майна про припинення обтяження і вилучення про це запису з Державного реєстру обтяжень рухомого майна (реєстраційний № 5305557).

Стягнути з Акціонерного товариства «Сенс Банк» (код ЄДРПОУ 23494714) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати по справі, а саме: судовий збір у сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп. та понесені витрати на професійну правову (правничу) допомогу в розмірі 8000 (вісім тисяч) грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Волинського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Сенс Банк», адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100, код ЄДРПОУ: 23494714.

Повний текст рішення складений 30 січня 2025 року.

Суддя Луцького міськрайонного

суду Волинської області С.М. Рудська