Ухвала суду № 124746943, 28.01.2025, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа №127/27430/23

Провадження №1-кп/127/828/23

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2025 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

сторони обвинувачення: прокурора ОСОБА_3 ,

сторони захисту: адвоката ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 12 кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 186 Кримінального кодексу України,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Вінницького міського суду Вінницької області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 186 Кримінального кодексу України (далі КК).

03.01.2025 на адресу суду надійшло клопотання обвинуваченого ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на більш м`який. Клопотання мотивоване тим, що ОСОБА_5 тривалий час утримується під вартою, при цьому прокурор не може жовести його винуватість у вчиненні інкримінованого йому діяння.

Обвинувачений ОСОБА_5 та його захисник у судовому засіданні подане клопотання підтримали та просили його задовольнити з підстав, викладених у клопотанні.

Прокурор у судовому засіданні заперечив проти задоволення клопотання обвинуваченого, натомість заявив клопотання про продовження ОСОБА_6 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Зауважив, що ризики, які існували на час застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, на цей час не відпали.

Заслухавши думку сторін кримінального провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження, суд дійшов до такого висновку.

Згідно з частиною першою статті 331 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК) під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Відповідно до частини першої статті 201 КПК підозрюваний, обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник, має право подати до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - до Вищого антикорупційного суду, клопотання про зміну запобіжного заходу, в тому числі про скасування чи зміну додаткових обов`язків, передбачених частиною п`ятою статті 194 цього Кодексу та покладених на нього слідчим суддею, судом, чи про зміну способу їх виконання.

Зі змісту частини другої статті 201 КПК випливає, що копія клопотання та матеріалів, якими воно обґрунтовується, надається прокурору не пізніше ніж за три години до початку розгляду клопотання.

При цьому частиною другою статті 331 КПК регламентовано, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Крім того, суд враховує, що частиною третьою статті 331 КПК визначено, що за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування.

Порядок продовження строку тримання під вартою регламентований статтею 199 глави 18 КПК, зокрема частиною першою зазначеної статті визначено, що клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, слідчий за погодженням з прокурором не пізніше ніж за п`ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. При цьому суд враховує, що частина третя статті 199 КПК є відсильною нормою щодо статті 184 КПК. Зі змісту частини другої статті 184 КПК випливає, що копія клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу, надається підозрюваному, обвинуваченому не пізніше ніж за три години до початку розгляду клопотання.

Строк дії,обраного дообвинуваченого запобіжногозаходу спливає09.02.2025.Отже,сторонами були дотримані вимоги щодо строку звернення з відповідними клопотаннями до суду. Разом з тим, відомостей щодовручення примірниківклопотань іншійстороні судунадано небуло,а відтаквимоги кримінально-процесуальногозаконодавства щодовручення копійклопотань сторонамидотримані небули.Проте,ні сторонаобвинувачення,ні стороназахисту незаперечували протирозгляду поданихклопотань тане наполягалина відкладенніїх розгляду.Крім того,зі змісту статті 350 КПК випливає, що клопотання учасників судового провадження розглядаються судом після того, як буде заслухана думка щодо них інших учасників судового провадження, про що постановляється ухвала.

Саме тому, суд вважає за необхідне вирішити клопотання сторін по суті, надавши доводам сторін кримінального провадження відповідну правову оцінку.

Вирішуючи питання про наявність правових підстав для задоволення чи відмови у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою, суд враховує таке.

Суд враховує положення частини першої статті 177 та частини першої статті 178 КПК, пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997.

Відповідно до частини першої статті 183 КПК тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Питання щодо мети і підстав застосування запобіжних заходів регламентовані статтею 177 КПК. Зокрема, з частини першої статті 177 КПК випливає, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Як слідує зі змісту частини другої статті 177 КПК, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Також суд враховує, що відповідно до частини першої статті 194 КПК під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Європейський Суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у своїй прецедентній практиці вказує на те, що в розумінні Конвенції є обґрунтованою підозрою. Зокрема, для обґрунтованої підозри повинні бути факти або інформація, які б переконали неупередженого спостерігача в тому, що ця особа, можливо, вчинила злочин (п. 175, справа «Нечипорук і Йонкало проти України»; п. 32, справа «Fox, CampbellandHartley v. the UK»; п. 88, справа «IglarMammadov v. Azerbaijan»; п. 42 «Котій проти України»; п. 51, справа «Erdagos v. Turkey»; п. 48 «Cebotari v. Moldova»).

Разом з тим, суд враховує, що для вирішення питання щодо можливої причетності обвинуваченого до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення здійснюється саме на виконання вимог пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 91 КПК, якою визначено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

При цьому частиною першою статті 94 КПК визначено, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Отже, вирішення питання щодо обґрунтованості підозри обвинуваченого потребує дослідження доказів у їх сукупності. Натомість, на цей час з`ясування обставин справи та перевірка їх доказами не завершені, а тому вирішення зазначеного питання на цій стадії судового процесу є передчасним і може призвести до порушення приписів, закріплених у частині шостій статті 22 КПК, якою регламентовано, що суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Вирішуючи питання щодо наявності ризиків, передбачених частиною першою статті 177 КПК, суд враховує, що ЄСПЛ звернув увагу на те, що ризик того, що обвинувачений може переховуватися, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання; він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки переховування, або довести, що така можливість є настільки незначною, що може не виправдати досудове тримання під вартою (п. 21, справа «Подвезько проти України»).

Суд також приймає до уваги, що ЄСПЛ звернув увагу на те, що для продовження тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку (п. 63, справа «Тодоров проти України»).

У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні тяжкого корисливого насильницького злочину. Суд бере до уваги, що судове слідство (з`ясування обставин справи та перевірка їх доказами) на цей час не завершене, зокрема не допитані потерпілий та свідки кримінального провадження, на допиті яких наполягають сторони. Крім того, суд враховує, що об`єктивних даних, які б свідчили про неможливість перебування обвинуваченого під вартою, у тому числі за станом здоров`я, суду надано не було.

З огляду на викладене, суд вважає за доцільне, з метою забезпечення кримінального провадження та попередження вчинення обвинуваченим позапроцесуального впливу на потерпілого та свідків кримінального провадження, а також вчинення нових кримінальних правопорушень, відповідно до положень частини першої статті 177 та частини першої статті 178 КПК, продовжити ОСОБА_5 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів.

Згідно з приписами частини третьої та пункту 1 частини четвертої статті 183 КПК суд не вбачає правових підстав для визначення розміру застави у кримінальному провадженні, оскільки ОСОБА_5 обвинувачуються у вчиненні злочину із застосуванням насильства.

Керуючись статтями 331, 371 КПК, суд

УХВАЛИВ:

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів, тобто з 28 січня 2025 року до 23:59 годину 28 березня 2025 року.

Ухвала може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.

Суддя: