Рішення № 124695721, 23.01.2025, Канівський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 697/759/24

Провадження № 2/697/82/2025

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2025 року м. Канів

Канівський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Скирди Б.К.,

за участю: секретаря судових засідань Васянович Ю.В.,

представника відповідача адвоката Вишковського Є.Л.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Канів, Черкаської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі також ТОВ «Споживчий центр», позивач) звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 , відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 12.09.2023 укладено кредитний договір (оферти) № 11.09.2023-100001820.

Відповідно до умов договору позичальнику надано кредит у розмірі 14 000,00 грн., що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 12.09.2023, строком на 42 дні.

Позивач свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі.

В свою чергу, відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим, станом на 23.10.2023 утворилась заборгованість в розмірі 24 348,00 грн., що складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 14 000,00 грн., по процентам в розмірі 10 348,00 грн., чим порушуються права та інтереси позивача.

Просить стягнути з відповідача на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 11.09.2023-100001820 у розмірі 24 348,00 грн. та понесені судові витрати.

Ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 18.04.2024 прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за даним позовом, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін (а.с.29).

03.05.2024 від представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Войтович Л.В. надійшов відзив на позовну заяву в якій просила суд в разі якщо позивач не погодиться на укладення мирової угоди відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі; судові витрати зі сплати судового збору покласти на позивача; стягнути з ТОВ «Споживчий центр» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн. Пояснила, що відповідач перебуває на диспансерному обліку у невропатолога у Комунальному некомерційному підприємстві «Канівський центр первинної медико-санітарної допомоги Канівської міської ради Черкаської області» у зв`язку з діагнозом «розсіяний склероз». Розсіяний склероз є надзвичайно тяжким захворюванням, на лікування якого витрачається багато коштів. У зв`язку з таким, відповідач пропонує позивачу укласти мирову угоду у справі, згідно якої сплатить тіло кредиту, тобто 14 000,00 грн., а відсотки по кредиту у розмірі 10 348,00 грн. будуть списані (прощені).

Крім того, відповідач вважає викладені позивачем доводи та аргументи недостовірними, помилковими та такими, що не заслуговують на увагу. За твердженням позивача, між позивачем та відповідачем 12.09.2023 укладено Кредитний договір (оферти) від 12.09.2023 № 11.09.2023-100001820. Однак позивач не підтвердив факт укладення Кредитного договору.

До позовної заяви не додано копію кредитного договору, а додано копію Пропозиції про укладення кредитного договору (оферта), а також Заявку, які нібито (зі слів позивача) укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи позивача, шляхом прийняття оферти відповідачем в «особистому кабінеті» вказаної інформаційно-телекомунікаційної системи та надсилання позивачем на телефонний номер відповідача одноразового ідентифікатора для підписання оферти та підписано введенням відповідачем електронного підпису одноразовим ідентифікатором (одноразовим паролем), номер пароля С329.

Також у матеріалах позовної справи, зокрема, у паспорті споживчого кредиту та заявці, вказано, що ці документи підписані відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором (одноразовим паролем), номер пароля С329.

Однак, роздруківка цих електронних документів (Пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) та Паспорту споживчого кредиту) не може вважатись електронним документом (копіями електронних документів) в розумінні ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», відповідно до якої електронний документ документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Разом з тим, доказів укладення такого договору, який за формою відповідає вимогам цивільного законодавства, позивачем не надано.

На підтвердження укладення Кредитного договору між позивачем та відповідачем позивачем подано до суду копію Пропозиції про укладення кредитного договору (оферта).

При цьому, позивачем не надано доказів того, що наявна в матеріалах справи копія оферти створювалася у порядку, визначеному Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» та що він підписувався електронним підписом одноразовим ідентифікатором уповноваженою на те особою (з можливістю ідентифікувати підписантів договору), який є обов`язковим реквізитом електронного документа.

Отже, наявна в матеріалах справи копія Пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) не може вважатись електронним документом (копією електронного документа), оскільки не відповідає вимогам статей 5, 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», та не є належним доказом укладення кредитного договору між відповідачем та позивачем.

Навіть якщо вважати Кредитний договір укладеним, то відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог у зв`язку з наступним.

Позивач в позові зазначає про те, що станом на дату звернення до суду заборгованість відповідача по Кредитному договору перед позивачем не сплачена і складає 14 000,00 грн. тіло кредиту та 10 348,00 грн. нараховані проценти.

А заборгованість за процентами не повинна нараховуватися, так як пункт Заявки, яку позивач вважає Кредитним договором, про процентну ставку у розмірі 2,1% в день, та пункти Пропозиції про укладення кредитного договору (оферта), яку позивач також вважає Кредитним договором, про те, що орієнтовна реальна річна процентна ставка за кредитом становить 102 013,08% і про те, що орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача становить 26 348,00 грн., є просто кабальними для відповідача.

Суд, у разі наявності сумнівів у наданому позивачем розрахунку сплачених кошів або у разі ненадання позивачем такого розрахунку має або зобов`язати позивача здійснити перерахунок заборгованості з урахуванням того, що відсотки нараховані незаконно, або, у разі ненадання позивачем таких розрахунків, суд має або зобов`язати позивача надати такі розрахунки, або суд має зробити такий перерахунок самостійно.

Вимога про нарахування та сплату процентів за договором споживчого кредиту, які в сукупності є завищеними, не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509, ч.ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як процентів створює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюються на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Окрім того, відповідно до пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про споживче кредитування» у разі прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1236 від 09.12.2020 (зі змінами та доповненнями) встановлено на території України карантин з 19.12.2020, дія якого тривала до 30.06.2023 включно.

Отже за цей період штрафні санкції не нараховувались.

Позивач, нараховуючи кабальні відсотки за користування кредитом протягом дії Кредитного договору, тим самим приховано застосовує до відповідача дані відсотки як міру відповідальності за невиконання Кредитного договору, не маючи змогу нараховувати відсотки як міру покарання відкрито під час дій військового стану.

Станом на дату подання позову позивач нарахував відповідачу заборгованість за нарахованими процентами у розмірі 10 348,00 грн., що становить 73,91% від суми кредиту. Такий розмір процентів при застосуванні цих умов призводить до встановлення непропорційно великої суми компенсації, тобто понад 50% вартості кредиту і плати за користування кредитними коштами.

Встановлення позивачем процентної ставки за користування кредитом у розмірі 2,1% в день (п. 8 Заявки), орієнтовної реальної річної процентної ставки за кредитом у розмірі 102 013,08% та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача у розмірі 26 348,00 грн. (п. 4.5. Пропозиції про укладення кредитного договору (оферта)), встановлення процентів за користування кредитом у розмірі 10 348,00 грн., враховуючи те, що тіло кредиту становить 14 000,00 грн., нарахування відповідачу простроченої заборгованості за нарахованими процентами у розмірі 10 348,00 грн., що становить 73,91% від тіла кредиту, є агресивною діяльністю, а отже нечесною підприємницькою практикою.

В даному випадку Кредитний договір є недійсним, а його недійсність регламентується в розумінні нікчемності, оскільки закон встановлює імперативність цього поняття, а саме недійсність такого правочину випливає із закону при досягненні таким оспорюваним правочином відповідних критеріїв нечесної підприємницької практики, які встановлені законом, і додаткового судового рішення про визнання такого правочину недійсним закон не вимагає.

Заявка, Пропозиція про укладення кредитного договору (оферта), Паспорт споживчого кредиту за своєю природою використовують мову та терміни спеціальної галузевої спрямованості (правознавство, економіка, банківська справа), що робить їх дуже складними для сприйняття пересічним споживачем, який обслуговується як фізична особа, навіть не підприємець.

Крім того, відповідачем ніяких документів при укладенні договору отримано не було.

Способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.

Окрім того, факт існування заборгованості позивача перед відповідачем жодним чином не підтверджується.

Позивач не надав первинних бухгалтерських документів стосовно видачі кредиту в сумі 14 000,00 грн., його погашення (платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки, виписки по рахунку та інше).

Позивач не надав доказів того, що на момент подання позову у нього існувало право вимоги до відповідача саме в тому обсязі та на таких умовах, які зазначені в позовній заяві.

В додатках до позовної заяви відсутні належні, достатні та допустимі докази на підтвердження факту отримання відповідачем від позивача кредитних коштів у розмірі 14 000,00 грн.

Відповідач критично ставиться до Квитанції за ID платежу 2364232798, Order ID: O_A523AAF93C85234CFE1BCD6152FF40AA4DOE від 12.09.2023 так як відсутні дані, які могли б підтвердити, що банківська карта НОМЕР_1 належить саме відповідачу та відсутній договір на переказ коштів.

Так само відповідач критично ставиться до Довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором № 11.09.2023-100001820 від 12.09.2023, так як дана Довідка видана позивачем, який є заінтересованою особою у справі.

Крім того, виписки по даному картковому рахунку на ім`я відповідача як первинного бухгалтерського документу не надано.

Також позивачем не надано доказів на підтвердження зарахування кредитних коштів.

У зв`язку з недоведенням позивачем факту перерахування кредитних коштів з метою доведення виконання умов Кредитного договору, а також фактичного користування відповідачем кредитними коштами, підстави для стягнення на користь позивача заборгованості за тілом кредиту, відсотками відсутні (а.с.42-53).

08.05.2024 від представника позивача ТОВ «Споживчий центр» надійшла відповідь на відзив в якій просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Пояснив, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 12.09.2023 укладено Кредитний договір (оферти) № 11.09.2023-100001820.

Відповідачем ОСОБА_1 12.09.2023 за допомогою одноразового ідентифікатора С329 отриманого позичальником в СМС-повідомленні на номер телефону НОМЕР_2 , який вказаний при його ідентифікації на сайті підписано відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), сформовану на сайті кредитора https://sgroshi.com.ua.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», є оригіналом такого документа.

Враховуючи вищевикладене повідомляють, що оригінал кредитного договору № 11.09.2023-100001820 від 12.09.2023 позивачем ТОВ «Споживчий центр» був наданий при направленні 15.04.2024 до суду позовної заяви.

Зазначають, що відповідачем у відзиві на позовну заяву у частині: «Щодо пропозиції укладення мирової угоди» - а саме в пунктах 9-14, детально проаналізувавши пункт 11 «У зв`язку з таким, відповідач пропонує позивачу укласти мирову угоду у справі, згідно якої позивач сплатить тіло кредиту, тобто 14 000,00 грн., а відсотки по кредиту у розмірі 10 348,00 грн. будуть списані (прощені)» - тобто відповідач даною пропозицією фактично визнає такий договір як укладений та пропонує шляхом часткового виконання зобов`язання, яке було покладене на нього після підписання даного договору закрити кредитний договір також відповідач пропонує позивачу: «відсотки по кредиту у розмірі 10 348,00 грн. будуть списані (прощені)» списати відсотки за даним кредитним договором.

Натомість у частині відзиву: «Заперечення по суті позовних вимог щодо недоведення позивачем факту укладення Кредитного договору (оферти) від 12.09.2023 № 11.09.2023-100001820» - 15-41, в даних пунктах відповідач оспорює сам факт укладення кредитного договору, незважаючи на той факт, що у попередній частині відзиву відповідачем пропонувалося укладення Мирової угоди шляхом погашення основної суми заборгованості та списання процентів за договором, який відповідно до позиції відповідача є неукладеним, що за своєю суттю не відповідає принципам логічності та послідовності.

Крім того, відповідачем було частково сплачено частину заборгованості та зважаючи на той факт, що відповідач не визнає даний договір укладеним.

В період дії Кредитного договору відповідачем здійснені заходи, спрямовані на визнання боргу, а саме: проведена часткова сплата по кредитному договору № 11.09.2023-100001820 від 12.09.2023 на суму 2 000,00 грн. (платіж 01.10.2023).

Розрахунок заборгованості робився наступним чином: 14 000,00 грн. (сума виданих кредитних коштів) * 2,1% (фіксована незмінна процентна ставка) (294,00 грн.) * 42 (кількість днів користування кредитними коштами) та дорівнює 12 348,00 грн.

Дана інформація була відображена в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та паспорті споживчого кредиту з яким відповідач був ознайомлений під час укладення кредитного договору 12.09.2023.

При цьому, під час формування довідки про заборгованість було враховано факт оплати відповідачем 2 000,00 грн., що відбулась 01.10.2023, зазначена інформація відображена у довідці не була. Зважаючи на факт часткової оплати відповідачем сума процентів нарахованих за кредитним договором становить 10 348,00 грн., що відображено в довідці-розрахунку.

Кредитним договором № 11.09.2023-100001820 від 12.09.2023 передбачено проценти за користування кредитом, які нараховуються протягом строку кредитування за договором, отже це не є заходом цивільно-правової відповідальності у розумінні ЦК України, а тому посилання відповідача на п. 18 «Прикінцевих та перехідних положень» Цивільного кодексу України у цьому випадку є некоректним (а.с.63-66).

15.05.2024 від представника відповідача - адвоката Войтович Л.В. надійшли письмові пояснення на відповідь на відзив в яких представник просила відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі та пояснила, що до позовної заяви не додано копію кредитного договору, а додано копію Пропозиції про укладення кредитного договору (оферта), а також Заявку, які нібито (зі слів позивача) укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи позивача, шляхом прийняття оферти відповідачем в «особистому кабінеті» вказаної інформаційно-телекомунікаційної системи та надсилання позивачем на телефонний номер відповідача одноразового ідентифікатора для підписання оферти та підписано введенням відповідачем електронного підпису одноразовим ідентифікатором (одноразовим паролем), номер пароля С329.

Також у матеріалах справи, зокрема, у Паспорті споживчого кредиту та у Заявці вказано, що ці документи підписані відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором (одноразовим паролем), номер пароля С329.

Однак роздруківка цих електронних документів (Пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) та Паспорту споживчого кредиту) не може вважатися електронним документом (копіями електронних документів) в розумінні ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», відповідно до якої електронний документ документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Позивач, нараховуючи кабальні відсотки за користування кредитом протягом дії Кредитного договору, тим самим приховано застосовує до відповідача дані відсотки як міру відповідальності за невиконання Кредитного договору, не маючи змогу нараховувати відсотки як міру покарання відкрито під час дії військового стану.

Станом на дату подання позову позивач нарахував відповідачеві прострочену заборгованість за нарахованими процентами у розмірі 10 348,00 грн., що становить 73,91% від суми кредиту. Такий розмір процентів при застосуванні цих умов призводить до встановлення непропорційно великої суми компенсації, тобто понад 50% вартості кредиту і плати за користування кредитними коштами (а.с.79-83).

Представник позивача ТОВ «Споживчий центр» у судове засідання не з`явився, в позовній заяві міститься клопотання про розгляд справи за відсутності їх представника (а.с.5).

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, свої інтереси уповноважила представляти адвоката Вишковського Є.Л.

Представник відповідача адвокат Вишковський Є.Л. в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову з підстав, які викладені в письмовому відзиві та поясненнях. Просив відмовити в задоволенні позовних вимог. Також вказав, що відповідач ОСОБА_1 дійсно хворіє та перебуває на обліку у психіатра, проте за рішенням суду не була визнана недієздатною.

Заслухавши в судовому засіданні думку представника відповідача, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, судом встановлено наступне.

Згідно з ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 12.09.2023 було укладено Кредитний договір № 11.09.2023-100001820, який складається з Пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) від 12.09.2023 та Заявки від 12.09.2023, які підписано шляхом застосування цифрового власноручного підпису позичальника та одноразового ідентифікатора С329 (а.с.16-19, 19-зворот 21).

Сторони уклали Договір з наступними умовами: дата надання/видачі кредиту 12.09.2023; сума кредиту 14 000,00 грн.; строк, на який надається кредит 42 дні з дати його надання; первинний період користування Кредитом 14 днів з дня його надання; черговий період користування кредитом кожні наступні 14 днів з дня закінчення первинного періоду. Процентна ставка фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 2,1% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит. Проценти розраховуються шляхом множення кредиту (залишку кредиту у разі його дострокового часткового повернення) на кількість днів користування кредитом/залишком кредиту та на процентну ставку, яка застосовується у відповідному періоді, що вбачається з копії заявки та паспорту споживчого кредиту. Спосіб та строк надання кредиту: безготівковим шляхом, протягом 3 робочих днів з дати прийняття пропозиції позичальником. Загальні витрати за кредитом 12 348,00 грн. Орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом (у тому числі тіло кредиту, відсотки, комісії та інші платежі) 26 348,00 грн. Реальна річна процентна ставка 102 013,08 (а.с.19-зворот 21, 22-23).

Крім того, у додатку до анкети, яку заповнила ОСОБА_1 для отримання кредиту, позичальник визначила суму кредиту, яка її цікавила, вказала місце роботи, та близьких осіб із зазначенням їх номерів мобільних телефонів (а.с.14).

У заявці позичальник зазначила реквізити електронного платіжного засобу для перерахування йому коштів: 5375-41хх-хххх-5284.

Відповідно до Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за Договором № 11.09.2023-100001820 від 12.09.2023, сторони погодили період кредитування з 12.09.2023 по 23.10.2023, суму кредиту 14 000,00 грн.; проценти 12 348,00 грн.; загальна вартість кредиту 26 348,00 грн.; реальна річна процентна ставка 102 013,08% (а.с.15-зворот).

Відповідно до Договору № 4507 про надання послуг в системі LiqPay від 01.11.2020, між АТ КБ «ПриватБанк» (надалі банк) та ТОВ «Споживчий центр» (надалі клієнт) укладено договір, який регулює відносини банку з клієнтом, згідно з якими банк надає дистанційне обслуговування, фінансові послуги з прийому та відправлення платежів за допомогою системи LiqPay, а також забезпечує технологічне обслуговування з прийому платежів та перерахування грошових коштів за розпорядженням клієнта на банківські картки платників (а.с.70-75).

Квитанцією LIQPAY ID платежу: 2364232798 від 12.09.2023 підтверджується видача кредиту в розмірі 14 000,00 грн. за договором № 11.09.2023-100001820 (а.с.13).

В порушення умов Договору, ОСОБА_1 у строк кредитування грошові кошти не повернула, внаслідок чого, як вбачається із Довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором № 12.09.2023-100001820 від 12.09.2023 у останньої перед позивачем утворилась заборгованість в розмірі 24 348,00 грн., з яких: основний борг складає 14 000,00 грн., заборгованість по відсотках складає 10 348,00 грн. (а.с.9).

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частиною 1 статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною 1 статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною 1 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Електронний договір домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі (пункт 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

За змістом частин 3, 4, 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до частини 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Інформаційна система суб`єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, ст. 36 КПК України та ст. 79 КАС України.

За змістом ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину;

електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Верховний Суд у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 вказав, що важливо розуміти в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації. Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 12.09.2023 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено договір № 11.09.2023-100001820 про надання кредиту, у формі електронного документу, який було підписано з використанням позичальником ОСОБА_1 електронного підпису одноразовим ідентифікатором С329.

З досліджених судом доказів встановлено, що між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, який оформлений в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатора, і такі дії сторін відповідають приписам чинного законодавства.

Оскільки даний договір укладено за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через веб-сайт або мобільний додаток, та ОСОБА_1 підписала його електронним підписом одноразовим ідентифікатором, то без отримання відповідного ідентифікатора на номер мобільного телефону, який нею особисто зазначений, без здійснення входу до інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, такий договір не був би укладений.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20), від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі №234/8084/20 (провадження № 61-2303св21), від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20 (провадження № 61-2902св21).

Отже, факт укладення договору між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 підтверджується достатніми та належними доказами, наданими позивачем.

Відповідно до положень ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», договір підписаний електронним підписом прирівнюється до договору укладеного у письмовій формі.

Відповідно до заявки, яка є невід`ємною частиною кредитного договору, позичальником вказано реквізити належного їй електронного платіжного засобу для перерахування коштів за договором: 5375-41хх-хххх-5284.

Виконання ТОВ «Споживчий центр» взятих на себе зобов`язань по договору з перерахування та отримання позичальником кредитних коштів в сумі 14 000,00 грн. на картку 537541*84 підтверджується квитанцією платіжної системи Liqpay № 2364232798 (а.с.13).

Отже, доводи представника відповідача про неукладення кредитного договору та про неотримання кредитних коштів від ТОВ «Споживчий центр» в сумі 14 000,00 грн. не заслуговують на увагу та спростовуються матеріалами справи.

Крім того, суд зазначає, що відповідач спочатку у своєму відзиві визнає наявність заборгованості з тіла кредиту в розмірі 14 000,00 грн. та пропонує ТОВ «Споживчий центр» укласти мирову, а якщо позивач не пристане на вказану пропозицію заперечує проти укладення кредитного договору. Суд розцінює вказаний факт як намагання уникнути від боргових зобов`язань.

Також, суд зазначає, що номер мобільного телефону ОСОБА_1 (тел. НОМЕР_2 ), який зазначила у додатку до анкети позичальника як основний номер телефону, на який потім надійшов номер одноразового ідентифікатору, за допомогою якого позичальник здійснив підписання додатку до анкети, таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором, пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) та заявки також вказувався нею в її заявах від 05.06.2024 та 16.07.2024, які надавались нею особисто до суду. Отже, за відсутності у позичальника вказаного номеру мобільного телефону на момент укладення кредитного договору, вказані дії з укладення кредитного договору неможливо було б вчинити.

У свою чергу, доказів того, що персональні дані відповідача (копія паспорта громадянина України, РНОКПП, реквізити банківської картки, на яку первісним кредитором здійснено перерахування позичених грошових коштів, номер телефону), були використані неправомірно для укладення кредитного договору від його імені, до суду не надано. Також слід звернути увагу на те, що відповідач до правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно нього шахрайських дій не зверталася, як і не оскаржувала правомірність укладеного договору.

Щодо тверджень відповідача про ненадання позивачем первинних бухгалтерських документів на підтвердження перерахування кредитних коштів суд зазначає, що враховуючи умови надання кредитних коштів, саме боржник має доступ до свого рахунку, і вона має можливість надати суду виписку з свого рахунку в підтвердження відсутності надходження коштів від кредиторів на виконання укладеного договору. Натомість відповідачем така виписка надана не була, тому заперечення представника відповідача щодо неотримання кредитних коштів відповідачем суд оцінює критично.

Також представник відповідача просив врахувати, що ознайомлення з паспортом споживчого кредиту не означає укладення кредитного договору.

Як вбачається зі змісту паспорту споживчого кредиту, він містить узагальнену інформацію про умови кредитування, орієнтовану загальну вартість кредиту та передує укладенню кредитного договору з позичальником, оскільки передбачає узгодження зі споживачем умов кредитування.

Тобто, саме по собі підписання відповідачем паспорту споживчого кредиту без підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови та правила банківських послуг не свідчить про укладеність із відповідачем кредитного договору на умовах вказаних позивачем.

Потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.

Таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного суду від 23 травня 2022 року справа №393/126/20 (провадження №61-14545сво20).

Отже, враховуючи, що паспорт споживчого кредиту є пропозицією до укладення кредитного договору (офертою) та має інформативний характер для споживача, суд критично оцінює можливість доведення факту належного повідомлення відповідача про умови кредитування, у тому числі щодо сплати відсотків, шляхом підписання паспорта споживчого кредиту.

Окрім того, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду відступив від висновку Верховного Суду, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 284/157/20-ц (провадження № 61-13569св20), від 18 листопада 2020 року у справі № 313/346/20 (провадження № 61-14573св20) та у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 грудня 2019 року у справі № 467/555/19 (провадження № 61-17707св19), про те, що паспорт споживчого кредиту є невід`ємною складовою частини спірного кредитного договору з огляду на згоду позичальника з умовами кредитування, яка підтверджена його підписом.

Проте, суд зауважує, що укладений Кредитний договір № 11.09.2023-100001820 у виді пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) від 12.09.2023 разом з невід`ємною частиною у виді Заявки від 12.09.2023, підписаний сторонами та містить всі істотні умови договору та терміни повернення кредиту (користування ним).

Частиною першою статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Як вже було встановлено судом, Кредитний договір № 11.09.2023-100001820 від 12.09.2023 підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; боржник на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо його умов та в подальшому договір виконувала.

Кредитний договір разом з Заявкою містить повну інформацію щодо умов кредитування, а саме щодо суми та періоду надання кредиту (пункт 2, 3, 4 Заявки) і розміру процентної ставки (пункт 8 Заявки), порядку надання і погашення кредиту, відповідальності за порушення умов договору.

Враховуючи зміст кредитного договору слід дійти висновку, що ОСОБА_1 з моменту підписання цього договору була обізнана щодо оплатності наданого кредиту, а також щодо свого обов`язку вносити плату за користування кредитом, розміру процентів, порядку їх сплати та відповідальності за прострочення погашення кредиту.

Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину, яка означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі не спростування презумпції правомірності договору, зокрема в частині умов щодо нарахування відсотків, всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Таким чином, вказані нарахування процентів за користування кредитом відповідають умовам укладеного між сторонами договору та зазначеним нормам права.

Статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Однак, у справі не встановлено, що ТОВ «Споживчий центр» приховало від позичальника об`єктивну інформацію щодо сукупної вартості кредиту. Розмір процентів за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому ст. 627 ЦК України.

Заперечуючи проти розрахунку та розміру заборгованості по відсоткам, відповідачем не надано доказів щодо неправильності розрахунку наданого позивачем, своїх розрахунків не наведено та не надано належних, достатніх та допустимих доказів факту виконання умов договору.

Суд вважає, що проведений позивачем розрахунок є належним, оскільки повністю відповідає таблиці обчислення загальної вартості кредиту, оскільки розмір процентів за користування кредитом становить 12 348,00 грн. за 42 дні (14 000,00 грн. (сума кредиту) х 2,1% (фіксовані відсотки 294,00 грн.) х 42 днів = 12 348,00 грн.). Також в довідці-розрахунку враховано часткову сплату кредиту в сумі 2 000,00 грн. і розмір заборгованості відповідача складає 10 348,00 грн.

Отже, з відповідачки ОСОБА_1 на користь позивача необхідно стягнути проценти за 42 дні користування кредитом, які відповідно до розрахунку заборгованості становить суму у розмірі 24 348,00 грн.

Що стосується посилання представника відповідача на заборону нарахування штрафних санкцій під час дії карантину та воєнного стану в Україні, суд зазначає, що як встановлено з матеріалів справи ТОВ «Споживчий центр» жодних штрафних санкцій не нараховував та просив стягнути з відповідача тіло кредиту в розмірі 14 000,00 грн. та заборгованість зі сплати відсотків у розмірі 10 348,00 грн., а тому дані доводи не заслуговують на увагу.

Що стосується посилання представника відповідача на те, що відповідач перебуває на диспансерному обліку у невропатолога у КНП «Канівський центр первинної медико-санітарної допомоги» Канівської міської ради Черкаської області з діагнозом «розсіяний склероз», суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 225 ЦК України передбачено, що правочин, який дієздатна особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а у разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Згідно з п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009, правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, яка передбачена зазначеною нормою, повинна бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Тобто, для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину, суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 105 ЦПК України зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 89 ЦПК України.

Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК України).

Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Викладене узгоджується з правовими висновками, наведеними у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц, провадження № 61-7835сво19), яка відступила від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, висловленого у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі у справі № 465/1217/16-ц (провадження№ 61-1333св18), підкресливши, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Під час судового розгляду в судовому засіданні судом з`ясовано, що відповідач ОСОБА_1 недієздатною за рішенням суду визнана не була, тому обсяг її дієздатності не був обмежений ніяким чином та під час укладення нею кредитного договору, отже ОСОБА_1 мала повний обсяг цивільної дієздатності та цивільної правоздатності. Жодних клопотань про призначення експертизи представником відповідача заявлено не було, а тому доказів того, що ОСОБА_1 на час укладення оспорюваного кредитного договору мала абсолютну неспроможність розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, представником відповідача надано не було.

Враховуючи викладене та те, що відповідач належним чином не виконала обов`язку за договором, не надала суду жодного доказу на спростування вказаної заборгованості, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення, а саме стягненню підлягає на користь позивача сума заборгованості за тілом кредиту, в межах заявленої у позовній заяві суми 14 000,00 грн. та 10 348,00 грн. процентів за користування коштами.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Положення статті 81 ЦПК України вказують, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом встановлено, що під час розгляду справи в суді позивачем понесені витрати у вигляді судового збору за подання позову до суду в сумі 2 422,40 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № СЦ00005726 від 15.04.2024 (а.с.1).

Оскільки вимоги позивача задоволено повністю, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судові витрати у розмірі 2 422,40 грн.

На підставі зазначеного та керуючись ст.ст. 11-13, 76-79, 81, 141, 223, 263-265, 274, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 11.09.2023-100001820 від 12.09.2023 у розмірі 24 348,00 грн. (двадцять чотири тисячі триста сорок вісім гривень, 00 копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судові витрати в розмірі 2 422,40 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні, 40 копійок).

Рішення може бути оскаржено до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення у порядку, встановленому чинним законодавством.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення суду виготовлено 27.01.2025.

Відомості про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», код ЄДРПОУ 37356833, юридична адреса: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Головуючий Б . К . Скирда