Рішення № 124641068, 22.01.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2025 року №320/40329/24

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Білоноженко М.А.,

розглянувши у приміщенні суду в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 )доГоловного управління Пенсійного фонду України у Київській області (08500, Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, 10, код ЄДРПОУ 22933548) Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (29013, Хмельницька область, м. Хмельницький, вул. Гната Чекірди, 10, код ЄДРПОУ 21318350)провизнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії

встановив:

ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому просила суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду в Хмельницької області від 26.03.2024 року за №104250016907 щодо відмови ОСОБА_1 призначити пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальни захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильсько катастрофи»;

- зобов?язати відповідача Головного управління Пенсійног Фонду України у Київської області призначити ОСОБА_1 пенсію зі зниженням пенсійного віку у відповідності д ст. 55 Закону України, Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, наступного дня звернення за призначенням пенсії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що звернувшись до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою встановленого зразка для призначення пенсії із зниженням пенсійного віку згідно статті 55 «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», отримала відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області у її призначенні, що вмотивована відсутністю на момент звернення необхідного страхового стажу 23 роки. Позивач вважає відповідну відмову протиправною та такою, що порушує гарантоване Конституцією та Законами України право на отримання пенсії. Просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в даній адміністративній справі, розгляд якої вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Представник Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області надав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позову, наголошуючи, що оскільки, період проживання (роботи) в зоні гарантованого добровільного відселення позивача на 01.01.1993 року більше 3 років, то позивачка має право на зменшення пенсійного віку та страхового стажу визначеного ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» - на 4 роки. Отже, знижений пенсійний вік необхідний для призначення пенсії згідно Закону №796 складає 56 років. При цьому, необхідний страховий стаж, зменшений на кількість років зменшення пенсійного віку, при зниженні пенсійного віку на 4 роки в період з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року. За результатами розгляду заяви, Головним управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, за принципом екстериторіальності, 26.03.2024 року прийнято рішення №104250016907 про відмову в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

У позовній заяві позивачем вказано, що останній, враховуючи відпрацьований час, набув право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.

ОСОБА_1 звернулася 18.03.2024 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та надала відповідні документи, зокрема: трудову книжку, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (4 категорія) серія НОМЕР_2 , витяг з Єдиного реєстру страхувальників для фізичних осіб-підприємців, довідку ОК-5, архівну довідку про трудовий стаж, свідоцтво про шлюб, свідоцтво про народження дитини серії НОМЕР_3 від 17.07.1985.

Вказана заява розглянута, за принципом екстериторіальності, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області та прийнято рішення №104250016907 від 26.03.2024 про відмову у призначенні пенсії.

Не погодившись із діями Головного управління пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо непризначені позивачу з 18 березня 2024 року, пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», позивач звернулася до суду з цим позовом.

Вважаючи такі дії відповідачів протиправними, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормами ч. 1 ст. 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Призначення та виплата пенсії особам потерпілим в наслідок аварії на Чорнобильській АЕС регулюються двома законами України, а саме: Законом України "Про статус і соціальний захист, громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796 від 28.02.91 (далі - Закон №796) та Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058).

Статтями 11 та 14 Закону №796 визначено статус осіб, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, статтями 54, 55, 56 - порядок обчислення стажу та вік виходу на пенсію, розмір пенсій по інвалідності та у разі втрати годувальника.

Закон №1058 регулює порядок обчислення розмірів пенсій, їх виплату, строки призначення пенсії та порядок їх перерахунку.

Частиною 1 ст. 55 Закону №796 передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31.12.2017.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Згідно із частиною 2 статті 55 Закону №796, особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років - пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058 на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.

Отже, для громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, порядок обчислення стажу роботи та пенсійного віку має пільговий характер.

Сторони не заперечують, що позивачка проживала на території зони гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 - 5 років 7 місяців 14 днів. Загальний період проживання у зоні посиленого радіологічного контролю 27 років 7 місяців 13 днів.

Відповідно до п. 2 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 1992 року №501 (який був чинний на момент видачі посвідчення позивачці), посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", іншими актами законодавства України. Зазначене кореспондується зі змістом ч. 3 ст. 65 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", згідно з якою посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом. Таким чином, надаючи особі посвідчення Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або Потерпілий від Чорнобильської катастрофи держава визнає за особою право на пільги, встановленні чинним законодавством для власників такого посвідчення.

Отже, факт проживання позивачки в зоні гарантованого добровільного відселення протягом періоду, достатнього для виникнення права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону №796 за умови досягнення відповідного пенсійного віку є підтвердженим.

Як наслідок, позивач може скористатись правом на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, - на 4 роки (3 роки початкова величина зниження та 1 рік додатково (з розрахунку 1 рік за 2 роки проживання, - враховуючи 3 роки 9 місяців роботи та проживання позивача)).

Тобто, в силу вимог статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» відповідне право у позивача виникло з урахуванням зниження пенсійного віку (з 60 років - 4 роки зниження), тобто при досягненні віку у 56 років (яких вона досягла 18.03.2022) та страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, тобто за наявності стажу 23 роки (з 29 років - 6 років зниження, за проживання у зоні посиленого радіологічного контролю 27 років 7 місяців 13 днів).

Однак, як зазначено відповідачем та підтверджено розрахунком загального страхового стажу позивача, та не спростовано позивачем, останній становить лише 20 років 11 місяців 16 днів.

Щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду з 01.12.1984 по 24.12.1986, у зв`язку з тим, що в зазначений період трудового стажу включено догляду за дитиною до досягненню трирічного віку.

Відповідно до частини 3 статті 56 Закону № 1788-ХІІ до стажу роботи зараховується час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.

Згідно з частиною 2 статті 181 Кодексу законів про працю України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю.

Відповідно до п. 11 наведеного вище Порядку № 637 час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть); документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.

Отже, час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми до досягнення ними трирічного віку зараховується до страхового стажу та встановлюється на підставі свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть) та документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.

При цьому, достатнім є надання свідоцтва про народження дитини. Чинне законодавство не містить обов`язкової умови наявності у свідоцтві відмітки про отримання дитиною паспорту.

Судом встановлено, що згідно зі свідоцтвом про народження серії серії НОМЕР_3 від ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_2 , матір`ю якого є позивач ОСОБА_1 .

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області не аргументовано причини не зарахування, тому такі доводи є безпідставними.

Таким чином, суд вважає, що період трудового стажу з 01.12.1984 по 24.12.1986, в який включено догляд за дитиною, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , до досягнення нею трирічного віку, має бути зарахований до страхового стажу позивача.

Враховуючи, що відповідачем не заперечується наявний трудовий стаж 20 років 11 місяців 16 днів та висновки суду у даній справі щодо необхідності зарахування трудового стажу з 01.12.1984 по 24.12.1986, який складає 2 роки 24 дні, у ОСОБА_1 наявний необхідний стаж у 23 роки, для призначення пенсії.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити пенсію зі зменшенням віку, суд враховує таке.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Окрім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково, вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що задоволення зазначеної позовної вимоги буде втручанням в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень та прийняттям рішення замість нього, що не входить до компетенції суду.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Відтак, за наслідками судового розгляду, обов`язок щодо зарахування періодів роботи до трудового стажу та повторний розгляд заяви позивача про призначення пенсії за віком зі зменшенням віку, має бути покладений на Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.

Таким чином, належним способом захисту прав позивача у цій справі є зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву позивача про пенсію зі зниженням пенсійного віку у відповідності д ст. 55 Закону України, Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, наступного дня звернення за призначенням пенсії, з урахуванням висновків суду.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У свою чергу, суд перевіряє, зокрема, чи діяв ПФУ обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

За частинами 1, 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно із частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, яка виражається у не зарахуванні стажу роботи за період з 01.12.1984 по 24.12.1986.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (29013, Хмельницька область, м. Хмельницький, вул. Гната Чекірди, 10, код ЄДРПОУ 21318350) зарахувати стаж роботи за період з 01.12.1984 по 24.12.1986 ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ).

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (29013, Хмельницька область, м. Хмельницький, вул. Гната Чекірди, 10, код ЄДРПОУ 21318350) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку у відповідності д ст. 55 Закону України, «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з обов`язковим зарахуванням до трудового стажу роботи за період з 01.12.1984 по 24.12.1986, з урахуванням висновків суду.

В задоволенні іншої частини вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (29013, Хмельницька область, м. Хмельницький, вул. Гната Чекірди, 10, код ЄДРПОУ 21318350) понесені судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 1211,20 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Білоноженко М.А.