Ухвала суду № 124631620, 21.01.2025, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/20931/24

Провадження №2/369/4958/25

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.01.2025 року м. Київ

Суддя Києво-Святошинського районного суду Київської області Пінкевич Н.С., розглянувши заяву представника позивача Кириченко Ольги Миколаївни про забезпечення позову у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Брайт інвестмент» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 третя особа приватний нотаріус Бучанського районного нотаріального округу Київської області Швидка Ірина Миколаївна про визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію права власності, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2024 року позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом. Разом з позовною заявою на адресу суду надійшла заява про забезпечення позову. Просив суд накласти арешт на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 РНОНМ НОМЕР_1 , право власності на який зареєстровано за ОСОБА_2 . Заборонити державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації прав (в тому числі, Міністерству юстиції України та його територіальним органам, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській, Севастопольській міським, районним, районним у місті Києві та Севастополі державним адміністраціям кредитованим суб`єктам, нотаріусам (державним/приватним), іншим особам та органам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»), а також будь-яким іншим особам, уповноваженим на виконання функції державних реєстраторів, вчиняти будь-які реєстрацій дії щодо вищевказаної квартири. Свої вимоги мотивували тим, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 12.05.2014 року стягнуто ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором у розмірі 1188673,32 грн.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 29.07.2021 року замінено стягувача з ПАТ «КБ Надра» на нового кредитора ТОВ «Брайт Інвестмент». Рішення суду станом на подання заяви не виконано, у зв`язку з чим позивач звертався до суду із позовною заявою щодо стягнення з відповідача 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання.

25.09.2024 року ОСОБА_1 було відчужено на користь ОСОБА_2 квартиру шляхом укладення договору купівлі-продажу квартири, тобто відповідачем було вчинено дії направлені на шкоду кредитору з метою уникнення від виконання свої зобов`язань щодо погашення кредитної заборгованості.

Враховуючи викладені обставини у заяві про забезпечення позову, просили суд задовольнити в повному обсязі.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК Українидатою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заяву позивача про забезпечення позову слід задовольнити частково, з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У частині першій статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності доводів заявника щодо забезпечення позову; збалансованості інтересів сторін; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимогти, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірність утруднення виконання або невиконання рішення або ефективного захисту порушених прав позивача в разі невжиття таких заходів.

Відповідно до положень пункту 1 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Системний аналіз наведених норм права дає можливість зробити висновок, що від заявника вимагається вказати вид (захід) забезпечення позову, визначений статтею 150 ЦПК України, та обґрунтувати необхідність вжиття саме такого заходу забезпечення позову.

Заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

У постанові ОП ВС КГС від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18 зазначено, що коли позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. В таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову, заявник обґрунтував необхідність застосування таких заходів тим, що відповідачем ОСОБА_1 з метою уникнення виконання зобов`язань за кредитним договором вже вчинені умисні дії щодо відчуження свого майна шляхом укладення оспорюваного правочину.

Майно, за рахунок якого позивач/стягувач міг би задовольнити свої вимоги, було відчужене в період наявності підтвердженої заборгованості перед кредитором. У зв`язку із наведеним, заявник обґрунтовує вимоги щодо вжиття заходів забезпечення позову тим, що невжиття таких заходів, в разі відчуження майна відповідачами третім особам, унеможливить ефективний захист або відновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, який має намір за рахунок вказаного майна задовольнити свої вимоги, як кредитор.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Таким чином, держава Україна несе обов`язок перед заінтересованими особами забезпечити ефективний засіб правового захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

З огляду на обставини спірних правовідносин, якими позивач обґрунтовував свої позовні вимоги, логічними і обґрунтованими є його аргументи про те, що накладення арешту на конкретне нерухоме майно, яке належить відповідачам на підставі оспорюваного договору, є необхідним і співмірним заходом, який випливає з фактичних обставин, які свідчать про те, що протягом вирішення спору про визнання недійсними договору купівлі-продажу не виключається можливість відчуження відповідачами спірного майна, за рахунок якого кредитор/позивач має намір задовольнити свої вимоги, що може істотно ускладнити чи унеможливити виконання в майбутньому рішення суду, а також забезпечити ефективний захист і поновлення порушених прав та інтересів позивача.

Таким чином, встановивши, що між сторонами виник спір щодо правомірності укладення договору купівлі-продажу, що такі дії можуть бути спрямовані на ухилення від виконання обов`язків боржника за кредитним договором, що може призвести до унеможливлення задоволення вимог кредитора за рахунок наявного у власності відповідача нерухомого майна, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову у зазначений спосіб, з урахуванням розумності, обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, в тому числі, спроможності заходів, які заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, суд доходить висновку про часткове задоволення заяви про забезпечення позову.

Поряд із цим, суд враховує, що правова природа арешту майна чи іншого обмеження стосовно майна, вчиненого у зв`язку із провадженням у цивільній справі, полягає у обмеженні права розпорядженні ним (продаж, дарування, відчуження в інший спосіб, передання в заставу, іпотеку, укладення інших правочинів чи перероблення майна), при цьому за власником зберігається право користування.

Накладення арешту на майно, яке підлягає державній реєстрації (в даному випадку - нерухомість), здійснюється шляхом внесення запису до відповідних реєстрів про заборону відчуження такого майна. Практична реалізація застосування арешту майна відповідача може відбуватися шляхом проведення державної реєстрації публічного обтяження на підставі ст. 37 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18.11.2003 № 1255-IV.

Оскільки державна реєстрація обтяжень, встановлених щодо нерухомого майна, є підставою для відмови у задоволенні заяви про державну реєстрацію прав, пов`язаних з відчуженням нерухомого майна, суд вважає, що арешт майна буде адекватним, належним та достатнім заходом забезпечення позову і відсутня необхідність у застосуванні такого заходу забезпечення позову, як заборона вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо майна.

Наведений захід забезпечення позову відповідає вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову. Невжиття такого заходу забезпечення позову призведе до неможливості виконання судового рішення і виникнення між сторонами у справі конфліктних ситуацій.

Аналогічні висновки викладені в ухвалах Верховного Суду від 26 листопада 2021 року у справі № 760/10362/21 (провадження № 61-18100ск21), від 01 грудня 2021 року у справі № 715/1572/21 (провадження № 61-19000ск21) та від 14 лютого 2022 року у справі № 447/2779/21 (провадження № 61-1485ск22).

Крім того, суд наголошує, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача. Таке тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ними інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.149-159,260 ,ЦПК Українисуд,

ПОСТАНОВИВ:

Заяву, - задовольнити частково.

Накласти арешт на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , РНОНМ НОМЕР_1 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 .

В іншій частині відмовити.

Копію даної ухвали надіслати сторонам.

Ця ухвала відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» є виконавчим документом та може бути пред`явлена до виконання протягом трьох років з дня її постановлення.

Ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Ухвала може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду, проте її оскарження не Закону України припиняє її виконання.

Стягувач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Брайт інвестмент», адреса: м. Дніпро, вул. Академіка Белелюбського, 54, офіс 402, ЄРДПОУ 43115064.

Боржник: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ