Рішення № 124620800, 23.01.2025, Подільський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Полтави)

Ленінський районний суд м.Полтави

Справа № 553/2890/24

Провадження № 2/553/211/2025

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

23.01.2025м. Полтава

Ленінський районний суд міста Полтави у складі:

головуючого судді:Тимчука Р.І.,

за участю секретаря: Ковпак А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ?

ВСТАНОВИВ:

29.08.2024 року від представника АТ «Перший український міжнародний банк» надійшла позовна заява до ОСОБА_1 з наступними вимогами:

- стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором у сумі 69867,07 грн.;

- стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору в сумі 2422,40,00 грн.

На обґрунтування позову зазначено, що АТ «Перший український міжнародний банк» 27.11.2017 року та ОСОБА_1 на підставі кредитного договору №200918725401 видано кредит у сумі 10000 грн., який пізніше було збільшено до 43797,49грн. Відповідач не виконує свої кредитні зобов`язання належним чином довготривалий строк. Заборгованість відповідача перед позивачем станом на 01.07.2024 складає 69867,07 грн., з яких: 43797,49 грн. - заборгованість за кредитом, 26069,58 грн. - заборгованість за відсотками, 00,00 грн. - заборгованість за комісією. Позивач направив письмову вимогу (повідомлення) відповідачу на адресу місця проживання, яку він зазначив у анкеті заяві на отримання кредиту, однак у наданий строк заборгованість відповідачем погашена не була. Зазначене стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

31.10.2024 року від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що позовна заява АК «Перший український міжнародний банк» не підлягає задоволенню. Вказує, що відповідачем було сплачено 60110,00 грн., що підтверджують квитанції (а.с. 72-84). Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бригіда В.О. вчинила нотаріальний напис за № 32535 від 04.10.2021 про стягнення з неї на користь позивача заборгованості за кредитним договором. У подальшому ОСОБА_1 звернулась до Ленінського районного суду м. Полтави з позовною заявою про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 10.05.2022, справа № 553/3283/21, було визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис №32535 від 04.10.2021 року. Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову діяльність». Розрахунки заборгованості, на які посилається позивач, не є первинними документами, які підтверджують отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані позивачем в позовній заяві, а отже не є належними доказами існування боргу. Відсутні будь-які належні та допустимі докази, які підтверджують суму наданого їй кредитного ліміту та видачу кредитної картки. Позивачем пропущено строки звернення до суду з позовними вимогами. З огляду на наведене, просить у задоволенні позову відмовити, застосувати строки позовної давності.

15.11.2024 року від представника АТ «ПУМБ» надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що банк повністю не погоджується з викладеними у відзиві доводами. 27.11.2017 відповідач звернувся до банку з метою отримання кредиту. Підтвердженням надання відповідачу кредиту є: заява на приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб № 200918725401 від 27.11.2017 року, яка підписана відповідачем, паспорт споживчого кредиту від 27.11.2017 року. Згідно заяви відповідачу були надані кредитні кошти. Відповідач підписала Паспорт споживчого кредиту, інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит. У паспорті споживчого кредиту зазначено детальну інформацію про кредитодавця, суму кредиту, строк кредитування, мета отримання кредиту, спосіб та строк надання кредиту, розмір реальної річної процентної ставки та інші умови. Факт отриманні кредиту відповідачем кредитних коштів підтверджується наданими у якості доказів матеріалами: заявою, паспортом споживчого кредиту, розрахунком заборгованості, випискою з особового рахунку відповідача. Банк, звертаючись до суду з позовом, на підтвердження позовних вимог та розміру заборгованості відповідача, надав всі необхідні письмові докази. В свою чергу відповідач не надав жодних доказів на спростування існуючої заборгованості за кредитним договором. Виписка по рахунках банка є належним та допустимим доказом, щодо надання банком кредитних коштів клієнту, отримання і використання таких коштів клієнтом, нарахування банком відсотків, комісії, пені, а також часткове погашення позичальником заборгованості за кредитним договором. На підставі вищевикладеного, просив задовольнити позовні вимоги банку у повному обсязі.

15.11.2024 року від відповідача ОСОБА_1 надійшла заява, в якій зазначила обставини, аналогічні зазначеним у відзиві. Вказала, що проти судового розгляду заперечує.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 29.08.2024 прийнято позовну заяву та відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження.

Участь у справі сторін.

У судове засідання учасники справи не прибули.

Від представника АТ «Перший український міжнародний банк» та відповідача надійшли заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється за відсутністю сторін, що відповідає положенням ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин. Мотиви, з яких виходив суд, застосовані норми права та висновки суду.

Судом встановлено, що 27.11.2017 року між АТ «ПУМБ» та відповідачем ОСОБА_1 шляхом підписання заяви про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб було укладено кредитний договір № 200918725401. За умовами договору банк встановив позичальнику кредитний ліміт 10000 грн., розмір процентної ставки 49 % річних.

Зі змісту вказаної заяви вбачається, що підписанням даної заяви ОСОБА_1 підтвердила, що приймає публічну пропозицію АТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування (надалі за текстом ДКБО) фізичних осіб, яка розміщена на сайті АТ «ПУМБ»: pumb.ua, в повному обсязі, з урахуванням умов надання всіх послуг, як обраних безпосередньо при прийнятті ДКБО, так і послуг, що можуть бути надані йому в процесі обслуговування і погоджується з тим, що може обирати будь-які передбачені ДКБО послуги, в тому числі через Дистанційні канали обслуговування (за наявності технічної можливості у банку), а при обранні послуги з укладення договору страхування, підписанням цієї заяви підтвердив свою згоду на укладення договору страхування на зазначених умовах.

Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором станом на 01.07.2024 непогашена сума кредиту ОСОБА_1 перед банком за період з 27.11.2017 по 01.07.2024 року становить 43797,49 грн.; заборгованість за процентами 26069,58 грн.. Всього 69867,07 грн. (а. с. 25-29).

Заперечуючи проти підписання заяви від 27.11.2017 року та паспорту споживчого кредиту, відповідачем не надано належних до допустимих доказів на спростування цього факту.

Підписавши вказану заяву на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, яка є складовою частиною кредитного договору та паспорт споживчого кредиту ОСОБА_1 відповідно до статей 3, 627 ЦК України добровільно погодилася з відповідними умовами кредитного договору, взяла на себе певні зобов`язання.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18; від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19; від 12 січня 2021 року по справі № 524/5556/19.

Банк направив відповідачу ОСОБА_1 письмову вимогу № КНО-44.2.2/382 від 02.07.2024 про виконання зобов`язання за кредитним договором протягом тридцяти днів з моменту отримання даної вимоги, однак заборгованість останнім не погашена.

Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи, суд виходить з таких правових норм.

Згідно з пунктом 6 статті 3 ЦК України справедливість, добросовісність та розумність належать до загальних засад цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Наданий позивачу кредит є споживчим, тому на правовідносини сторін поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

При цьому споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України «Про захист прав споживачів» є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 частини першої статті 1 цього Закону). Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Пунктом 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Згідно з абзацом третім частини четвертої статті 11Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

10 червня 2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року № 1734-VІІІ. Цей Закон визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері.

У зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Відповідно до частини п`ятої статті 12Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Згідно частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 31.29, 31.33 постанови від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) дійшла такого висновку: «З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов`язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів (п. 31.25 постанови).

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, відповідач в добровільному порядку заборгованість за кредитним договором не погасив, чим порушив вимоги договору і цивільне право позивача підлягає судовому захисту. При цьому, доказів погашення заборгованості суду не надав. Правильність розрахунку щодо основного тіла кредиту та відсотків банком доведена, така ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Відповідач вказує, що нею було сплачено 60110,00 грн., що підтверджують квитанції, які надані суду не в читабельному вигляді, зміст яких неможливо прочитати (а.с. 72-84).

З врахуванням вищенаведеного, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги Акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості слід задовольнити.

Крім того, суд вважає необхідним зазначити, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75.

Таким чином, виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами.

Як вбачається з виписки за особовим рахунком, в період з 27.11.2017 року по 01.07.2024 ОСОБА_1 користувалася кредитними коштами, частково погашала заборгованість, при цьому відповідачем не надано доказів виконання зобов`язання за кредитним договором.

Доказів спростування розрахунку заборгованості, доказів того, що заява та паспорт споживчого кредиту містить не його підпис, до суду відповідачем не надано.

Стосовно заяви відповідача про звернення позивача до суду після спливу строків позовної давності суд зазначає наступне.

Відповідно до статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними обставинами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

Отже, за змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Крім того слід зазначити, що постановою КМУ «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11 березня 2020 року № 211, з 12 березня 2020 на всій території України було встановлено карантин та в подальшому його дію було продовжено.

Тому, згідно п.п. 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Як вбачається з матеріалів справи, останнє зарахування на рахунок відповідача проводилося 21.06.2022, позивач звернувся до суду 29.08.2024, тому враховуючи що перебіг позовної давності зупинявся з 12.03.2020 на строк дії карантину та у зв`язку з введенням в Україні воєнного стану, тому суд не бере до уваги доводи відповідача щодо пропуску строку позовної давності.

Стосовно твердження відповідача про звернення до суду із заявою про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню суд зазначає наступне.

Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 10.05.2022 позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бригіда В.О., приватний виконавець виконавчого округу Полтавської області Лукмасло Т.Ю., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню задоволено повністю. Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис нотаріуса №32535 вчинений 04.10.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою В.О., про стягнення з ОСОБА_1 , на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», заборгованості за кредитним договором в сумі 53480,75 грн.

Вказаний виконавчий напис було визнано таким, що не підлягає виконанню на підставі того, що вчинено з порушенням вимог чинного законодавства України, а саме ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат», постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 « Про затвердження переліку документів , за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів її погашення та спірний виконавчий напис вчинено за відсутністю безспірності вимоги.

Визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, не звільняє відповідача від обов`язку належного виконання зобов`язання за кредитним договором №200918725401 від 27.11.2017 року.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Розподіл судових витрат.

В частині 1 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем при поданні позовної заяви сплачений судовий збір в сумі 2422,40 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 411 від 09.08.2024 (а.с. 1).

Оскільки позовні вимоги АТ «ПУМБ» підлягають повному задоволенню, то понесені судові витрати за подання позовної заяви відповідно до частини першої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 12, 81, 141, 247, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовом Акціонерного товариства «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» (код ЄДРПОУ 14282829, юридична адреса: 04070, м. Київ, вул. Андріївська, б. 4) заборгованість за кредитним договором №200918725401 від 27.11.2017, станом на 01.07.2024, в розмірі 69867,07 грн., з яких: 43797,49 грн. - заборгованість за кредитом, 26069,58 грн. - заборгованість за відсотками, а також витрати по сплаті судового збору у сумі 2422,40 грн., а всього 72289,47 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Полтавського апеляційного суду через Ленінський районний суд міста Полтави шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Ленінського районного суду м. ПолтавиР. І. Тимчук