Рішення № 12461373, 11.11.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" листопада 2010 р. Справа № 57/207-10 (н.р. 47/47-08)

вх. номер 9500/4-57 (н.р 1408/5-47

Суддя Господарського суду Харківської області Аюпова Р.М.

при секретарі судовогозасідання Павленко А.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача - Таран Д.П., дов. № 08-11/594/2-10 від 23.03.2010 р.;

3-ї особи не з'явився;

розглянувши матеріали справи за позовом: Приватного підприємством "Грін", м. Харків

до Харківської міської ради, м. Харків 3-я особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Інспекція Державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області, м. Харків

про визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

Позивач – ПП «Грін» звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача Харківської міської ради, в якій просить суд визнати за позивачем право власності на збудовану нежитлову двоповерхову будівлю літ А-2, загальною площею 337,9 кв. м, розташовану за адресою: вул. Цілиноградська, буд. 50 в, м. Харків.

Рішенням господарського суду Харківської області від 03.03.2008 року по справі № 47/47-08 позов задоволено повністю; визнано за позивачем право власності на збудовану нежитлову двоповерхову будівлю літ. А-2, загальною площею 337,9 кв.м., розташовану за адресою м. Харків, вул. Цілиноградська, буд. 50.

Проте, Інспекція Державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області не погодилась з вказаним рішенням, оскаржила його в касаційній інстанції. Постановою Вищого господарського суду України від 09.09.2010 року скасовано рішення господарського суду Харківської області від 03 березня 2008 року у справі № 47/47-08, справу передано на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 01 листопада 2010 року по справі № 57/207-10 (н.р. 47/47-08) призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 11 листопада 2010 року о 10:30 год. Також зазначеною ухвалою суду залучено до участі у справі Інспекцію Державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області в якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Позивач у призначене судове засідання 11 листопада 2010 року свого представника не направив, про причини неявки у судове засідання суд не повідомив.

Третя особа - Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області у судове засідання не з’явилась, проте, через канцелярію суду надала пояснення (вх. № 23012 від 11.11.2010 року), в яких зазначила, що при відсутності у матеріалах справи документів, які можуть свідчити про нововиявлені обставини, просить суд розглянути справу за наявними у справі матеріалами відповідно до вимог чинного законодавства за відсутності третьої особи.

Представник відповідача в судовому засіданні просить суд розглянути справу за наявними у справі матеріалами відповідно до норм чинного законодавства.

Позивач та третя особа правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористались, процесуальне право на участь у судовому засіданні не реалізували.

Присутній в судовому засіданні 11 листопада 2010 року відповідач вважає за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представників відповідача та третіх осіб.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи те, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, суд дійшов висновку про достатність в матеріалах справи доказів та можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами і документами.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позов, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

20 травня 2003 року на підставі рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів Харківської області від 28.05.1997 р. № 434, між Харківською міською радою Харківської області (далі –відповідач) та ПП "Грін" (далі- позивач) укладено договір оренди земельної ділянки, що зареєстрований у Харківському міському управлінні земельних ресурсів в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі за № 6335/03 від 21.05.2003р., у відповідності до умов якого, позивач надав тимчасове платне користування земельну ділянку загальною площею 0,1126 га, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Ахсарова (біля будинку по вул. Цілиноградській, 50) строком до 28.05.2047року для проектування та будівництва магазину, кафе та офісу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач на орендованій земельній ділянці за власні кошти збудував, нежитлову двоповерхову будівлю літ. А-2, якій було присвоєно адресу: м. Харків, вул. Цілиноградська, буд. 50 в, загальною площею 337,9 кв. м., затратна вартість якої склала 700 000,00грн.

Будівництво нежитлової двоповерхової будівлі літ. А-2 по існуючому призначенню (магазин, кафе та офіс) виконувалася згідно Дозволу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю м. Харкова на виконання будівельних робіт № 559 від 21 вересня 2004р. та проектної документації, узгодженої та зареєстрованої в Управлінні містобудування та архітектури м. Харкова за № 559 від 21.09.2004 року.

Будівництво нежитлової двоповерхової будівлі літ. А-2 виконувалося ТОВ "Союзбудмонтаж" (ліцензію Державного комітету України з будівництва та архітектури серії АБ № 209473, виданої 22.03.2005р.), відповідно до проектної і робочої документації, розробленої ТОВ "Інститут Харківпроект" (ліцензію серії АА № 772169 від 24.06.2004р.) і узгодженої належним чином у відповідності з діючим законодавством України.

ТОВ "Інститут Харківпроект" здійснювало авторський нагляд за проведенням будівельних робіт.

Згідно висновку, виданому Харківським Державним технічним університетом будівництва та архітектури (згідно державної ліцензії серії АА № 775547), не знайдено порушень діючих будівельних норм і правил, які можуть привести до зниження несучої властивості несучих та огороджувальних конструкцій та несучої властивості будівлі в цілому. Можливо експлуатувати будівлю призначенням для магазину, кафе та офісу без виконання додаткових робіт по зміцненню несучих та огороджувальних конструкцій нежитлової двоповерхової будівлі літ. А-2.

Цивільний кодекс України виділяє декілька способів набуття права власності.

Згідно ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, а відповідно до ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, ст.ст. 20, 144, 147 Господарського кодексу України майнові права суб’єкта господарювання права підлягають захисту, в тому числі шляхом їх визнання.

Так, відповідно до ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності, зокрема, є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За приписами ст. 317 цього Кодексу власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Отже, в даному випадку підтвердження в суді права власності, що складає предмет спору, здійснюється, зокрема, шляхом підтвердження фактів, що свідчать про володіння спірним майном на праві власності.

При цьому, якщо майно знаходиться у володінні позивача, його право на майно захищається презумпцією правомірності фактичного володіння.

Суд зазначає про те, що згідно ст. 3 Конституції України, згідно якої людина, її життя і здоров’я, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР, кожна фізична особа або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Ст. 319 Цивільного кодексу України передбачено, що власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений в його здійсненні.

Відповідно до ст. 375 Цивільного кодексу України, власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 3 ст. 376 Цивільного кодексу України, право власності на самовільно збудоване нерухоме майно може бути по рішенню суду визнано за особою, яка здійснила самовільне будівництво на земельній ділянці, яка не була відведена для цих цілей, за умови надання земельної ділянки в встановленому порядку під вже збудоване нерухоме майно.

Частиною 5 зазначеної статті передбачено, що на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Відповідно до ст.ст. 331, 332, 376 Цивільного кодексу України, право власності на створене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди та інше) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна), якщо створення, переробка майна відповідає діючому законодавству, будівельним нормам та правилам. Відповідно, власник який збудував нерухоме майно, має право на реєстрацію прав власності на нерухоме майно.

Відповідно до ч.1, ч. 2 ст. 182 Цивільного кодексу України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" відповідна державна реєстрація - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Пунктом 1 частини першої статті 4 цього Закону визначено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, зокрема, право власності на нерухоме майно.

Відповідно до ст. ст. 18, 19 Закону України від 01.07.2004 року №1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (далі - Закон), підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, є рішення суду про право власності на нерухоме майно, що набрало законної сили.

У відповідності з п.5 Прикінцевих положень зазначеного Закону, до створення єдиної системи органів реєстрації прав, а також до формування Державного реєстру прав у складі державного земельного кадастру реєстрація об'єктів нерухомості проводиться комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації.

Порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна передбачено Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року №7/5.

Відповідно до п.1, п.п.1.3 вказаного Положення до прийняття Верховною радою України та набрання чинності Законом України про державну реєстрацію прав на об'єкти нерухомого майна бюро технічної інвентаризації здійснюють реєстрацію прав власності на нерухоме майно.

Відповідно до п.1.3 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 07.02.2002 року N 7/5 (далі - Тимчасове положення), державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють підприємства бюро технічної інвентаризації (далі - БТІ) у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць.

Відповідно до п. 1.4 Тимчасового положення, державна реєстрація прав власності на нерухоме майна - це внесення запису до Реєстру власності на нерухоме майно у зв'язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об'єктів нерухомого майна на підставі право встановлювальних документів коштам особи, що звернулася до БТІ.

Підставою для проведення державної реєстрації прав власності на нерухоме майно відповідно до п. 10 додатку № 1 до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно , затвердженого наказом Міністерства юстиції №7/5 від 07.02.2002 року є рішення судів , третейських судів про визнання права власності на об’єкти нерухомого майна, про встановлення факту права власності на об’єкти нерухомого майна , про передачу безхазяйного нерухомого майна до комунальної власності.

Відповідно до ст.ст. 319, 320 Цивільного кодексу України власники самостійно здійснюють право власності, виконують будь які дії по відношенню до свого майна, що не суперечать Закону. Визнання права власності на нежитлове приміщення необхідне для подальшого здійснення позивачем підприємницької діяльності та не порушує права інших осіб.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуально кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухо ме майно та їх обмежень” та п. 1.5 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від )7”лютого 2002 року № 7/5, обов'язковій реєстрації прав підлягає право власності на нерухоме майно фізичних та юридичних осіб.

Згідно п. 10 додатку 1 до п. 2.1 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від “07”лютого 2002 року № 7/5, правовстановлюючими документами, на підставі яких про водиться реєстрація прав власності на нерухоме майно є, в тому числі, рішення суду... про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна.

Таким чином, відповідно до законодавства України, орган, який проводить дер жавну реєстрацію прав власності на нерухоме майно, зобов'язаний проводити реєст рацію судових рішень про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога стосовно визнання за позивачем права власності на збудовану нежитлову двоповерхову будівлю літ А-2 , загальною площею 337,9 кв. м, розташовану за адресою: вул. Цілиноградська, буд. 50 в, м. Харкові правомірна та обґрунтована, така, що підтверджена належними доказами, тому підлягає задоволенню.

Приймаючи до уваги, що позивач не наполягає на стягненні з відповідача судових витрат, відповідно до ст. 49 ГПК України суд вважає, що витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційне-технічне забезпечення судового процесу слід покласти на позивача.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 41, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 20, 144, 147 Господарського кодексу України, п.2 ст. 331, ст.ст. 182, 319, 320, 331, 332, 375, 376, 392 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 47-49, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати за Приватним підприємством "Грін" (м. Харків, вул. Ломоносова, 40, код ЄДРПОУ 23006241) право власності на збудовану нежитлову двоповерхову будівлю літ А-2 , загальною площею 337,9 кв. м, розташовану за адресою: вул. Цілиноградська, буд. 50 в, м. Харків.

Суддя Аюпова Р.М.

Рішення оформлено згідно з вимогами ст. 84 ГПК України

та повний текст рішення складено та підписано 15 листопада 2010 року

справа № 57/207-10