Рішення № 124597672, 22.01.2025, Радомишльський районний суд Житомирської області

Номер провадження 2-а/289/1/25

Справа №289/3/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.01.2025 м. Радомишль

Радомишльський районний суд Житомирської області у складі: головуючого судді Кириленка О.О., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головногоуправління Національноїполіції вХмельницькій області про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із указаним позовом, в якому просить скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №3703136 від 21.12.2024 та закрити провадження у справі. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що 21.12.2024 відповідачем було винесено оскаржувану постанову, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2ст.126КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 3400,00 грн. Позивач зазначає, що є військовослужбовцем та повертався зі служби, однак працівники поліції не зупиняли його та будь-яких порушень ним норм ПДР не фіксували як того вимагає ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію». Працівниками поліції не вказано яку саме категорію посвідчення водія повинен був мати позивач для керування транспортним засобом «Geely MR-7151A». Разом з тим, позивач мав дійсне посвідчення водія категорії «С», а також дійсне свідоцтво про проходження підготовки водія для отримання категорії «В», яка є нижчою стосовно категорії «С», відповідно до п. 8 Інструкції про порядок організації та контролю за підготовкою, перепідготовкою та підвищенням кваліфікації водіїв транспортних засобів. Кабінет Міністрів України вніс зміни до постанови від 03.03.2022 №184 та доповнивши її відповідним змістом, а саме установлено, що у період воєнного стану до керування транспортними засобами категорії «С». «С1» на території України допускаються особи, які мають посвідчення водія категорії В. При цьому, за змістом вказаної постанови не міститься будь-яких обмежень щодо її застосування до водіїв, які мають посвідчення водія категорії «С» до керування транспортними засобами категорії «В». Використання легкового автомобіля в даному випадку є необхідністю, пов`язаною з проходженням служби у ЗСУ та необхідністю потрапляння до місця служби і відпочинку після несення служби. Окрім того, позивач посилаючись на ст. 18 КУпАП зазначає, що його дії не спричинили шкоди жодним правам та інтересам інших осіб, тому вважає, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення.

Ухвалою судді від 06.01.2025 справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (а.с. 28).

09.01.2025 через канцелярію суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 , посилаючись на те, що позов останнього є необґрунтованим, безпідставним, а оскаржувана постанова була винесена суб`єктом владних повноважень поліцейським ВП №1 Хмельницького РУП ГУНП в Хмельницькій області капралом поліції Шуляком А.М. з дотриманням вимог КУпАП та Закону України «Про Національну поліцію». 21.12.2024 о 13:20 год ОСОБА_1 здійснював керування транспортним засобом марки «Geely», державний номерний знак НОМЕР_1 в с. Стуфчинці, Н-03, перетинаючи блокпост був зупинений працівниками поліції, так як з внутрішньої бази інформаційно-телекомунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України» стало відомо, що у водія відсутня категорія водія для керування транспортним засобом, на якому він здійснював рух (категорія В), тим самим водій порушив вимоги п. п. 2.1 а та здійснив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 126 КУпАП. У водія ОСОБА_1 , який керував транспортним засобом, категорія «В» у водійському посвідченні не вказана, що забороняє рух останньому. Представник відповідача звертає увагу суду на те, що положення постанови Кабінет Міністрів України від 03.03.2022 №184 не застосовуються до осіб, у яких категорія «В» відсутня, а лише надає право керувати транспортними засобами категорії «С» та «С1» за наявності категорії «В». Свідоцтво про закінчення практичної підготовки не є документом, що надає право на керування транспортним засобом, тому прирівнювати його до категорії «В» не представляється за можливе, так як вказаний документ засвідчує лише успішне засвоєння практичних навичок щодо керування транспортним засобом (а.с. 32-38).

Відповідно до ч. 4ст.229КАСУкраїни у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цьогоКодексурозгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши надані письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд вважає, що позовна заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається із постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 21.12.2024 серії ЕНА №3703136, 21.12.2024 о 13:20 год. в с. Стуфчинці, дорога Н-03, ОСОБА_1 здійснював рух на транспортному засобі «Geely MR-7151A», державний номерний знак НОМЕР_1 , при цьому, не мав права керування транспортними засобами відповідної категорії, чим порушив п. 2.1 а ПДР. За дане правопорушення ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 3400,00 грн. Також в зазначеній постанові вказано, що до неї додаються відео з нагрудного відео реєстратора номер 9 (а.с. 12, 15).

Відповідно до ч. 1ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Обов`язки учасників дорожнього руху, а також підстави та порядок притягнення до відповідальності за їх порушення передбаченіЗаконом України "Про дорожній рух",Правилами дорожнього рухутаКодексом України про адміністративні правопорушення(далі -КУпАПв редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно зіст. 14 Закону України "Про дорожній рух"учасники дорожнього руху зобов`язані: знати і неухильно дотримувати вимог цьогоЗакону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Диспозиція ч. 2 ст. 126 КУпАП передбачає керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом.

Відповідно до ч. 9 ст. 15 Закону України «Про дорожній рух» право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. На території України відповідно до Конвенції про дорожній рух діють національні та міжнародні посвідчення водія. Порядок видачі,обміну та встановлення терміну дії таких посвідчень визначається Кабінетом Міністрів України.

Із копії посвідчення водія серії НОМЕР_2 вбачається, що позивач ОСОБА_1 , отримав 15.10.2024 посвідчення водія категорії «С», зі строком дії до 15.10.2054 (а.с. 10, 11).

Відповідно до копії свідоцтва про закінчення практичної підготовки серії РРТ №00144027-22 ОСОБА_1 у період з 08.12.2022 до 22.12.2020 пройшов 20-годинну практичну підготовку для отримання права на керування транспортним засобом категорії «В» і на іспиті відповідно до протоколу від 22.12.2022 №437 одержав оцінку добре, свідоцтво дійсне до 22.12.2024 (а.с. 16).

Отже, оскільки транспортний засіб «Geely Mr-7151A», державний номерний знак НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_2 , є загальним легковим седаном (а.с. 13-14), тому для можливості керування цим транспортним засобом водію необхідно мати посвідчення водія з категорією«В».

Однак, позивачем до матеріалів справи не надано суду доказів на підтвердження того, що останній станом на 21.12.2024 мав право на керування транспортним засобом категорії «В».

Посилання позивача на норми постанови Кабінету Міністрів України від 22.03.2022 №348, якою внесено зміни до постанови КМУ від 03.03.2022 №184, судом до уваги не приймаються, з огляду на таке.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22.03.2022 №348 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 184 «Деякі питання допуску водіїв до керування транспортними засобами», доповнивши її пунктом 1-1такого змісту:

«Установити, що у період воєнного стану до керування транспортними засобами категорії C, C1 на території України допускаються особи, які мають посвідчення водія категорії B.».

Таким чином, вищевказаною постановою на період дії воєнного стану встановлено можливість керування транспортними засобами категорії«С» та «С1»особою, яка має посвідчення водія категорії «В», однак як встановлено судом під час розгляду даної справи, позивач маючи посвідчення категорії «С», керував транспортним засобом категорії«В», а відтак посилання позивача не грунтуються на вимогах закону та є безпідставними.

Враховуючи вищевикладене, у позивача було посвідчення водія лише на категорію «С», то доведеним є той факт, що на момент винесення оскаржуваної постанови ОСОБА_1 керував транспортним засобом не маючи при цьому права керування вищевказаним транспортним засобом. Відтак, посилання ОСОБА_1 на те, що його дії не містять складу адміністративного правопорушення не заслуговують на увагу і не спростовують факту вчинення ним інкримінованого йому правопорушення.

Відповідно до ст. 18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

У разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини.

Інститут крайньої необхідності покликаний сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства.

Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам. Якщо загроза охоронюваним інтересам може виникнути в майбутньому, діяння не може вважатися таким, що вчинено у стані крайньої необхідності. На це прямо вказують слова тексту статті «для усунення небезпеки, яка загрожує».

Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов`язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.

Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов`язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об`єктивний, так і суб`єктивний критерії, проте визначальним має бути об`єктивний критерій. Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду у справі № 686/5225/17 від 21.12.2018

З наявних у справі доказів та доводів позивача, викладених у позовній заяві, суд вважає, що ОСОБА_1 не перебував в умовах крайньої необхідності, а відтак розцінює його позицію про керування транспортним засобом не маючи при собі посвідчення про право керування транспортним засобом відповідної категорії, лише як обраним способом захисту.

Відповідно до ч. 1, 2ст. 72 КАС Українидоказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі ст.ст.73,74 КАС Україниналежними та допустимими є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. ст.75,76 КАС Українидостовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Колегія суддів звертає увагу, що про процесуальний обов`язок відповідача, передбачений частиною 2статті 77 КАС України, щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

Згідно зіст. 251 КУпАПдоказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно дост. 280 КУпАПорган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин та враховуючи наявні у справі докази, суд вважає, що постанова серії ЕНА №3703136 від 21.12.2024 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП, є законною, а тому у задоволенні позову останнього слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 7, 126, 245, 247, 280, 293 КУпАП, ст. ст.77,242,244,245,246,286 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенніпозовних вимог ОСОБА_1 (місцепроживання: АДРЕСА_1 ,РНОКПП НОМЕР_3 )до Головногоуправління Національноїполіції вХмельницькій області(місцезнаходження:вул.Зарічанська,буд.7,м.Хмельницький,Хмельницька обл.,29017,код ЄДРПОУ40108824)про визнанняпротиправною таскасування постановипро адміністративнеправопорушення відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Сьомого апеляційного адміністративного суду безпосередньо протягом десяти днів з дня його складення.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О. О. Кириленко