Рішення № 12458686, 25.11.2010, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.11.10                                                                                 Справа № 8/255

За позовом Колективного торгівельно-виробничого підприємства «Азов», м. Горлівка Донецької області,

до Приватного підприємства «Тала», м. Луганськ

про стягнення 25888 грн. 03 коп.

Суддя господарського суду Луганської області Середа А.П.,

при секретарі судового засідання Качановській О.А.,

в присутності представників сторін:

від позивача –Писарев Я.О. –представник, - довіреність №3599 від 09.09.10 року;

від відповідача –представник не з’явився, -

розглянувши матеріали справи, -

в с т а н о в и в:

суть спору: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар у сумі 17800,00 грн. та пені у сумі 8088,03 грн., нарахованих ним з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки №715, укладеного між сторонами 07.08.07 року.

На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено з 28.10.10 року до 11.11.10 року та з 11.11.10 року до 25.11.10 року, - у зв’язку з неявкою відповідача та невиконанням вимог суду у частині подання витребуваних документів.

До початку судового засідання 25.11.10 року позивач подав клопотання про відмову від здійснення фіксації судового процесу технічними засобами, яке судом задоволено.

У судовому засіданні він позов підтримав у повному обсязі.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов та на участь у судовому засіданні не скористався, хоча належним чином був поставлений до відома про дату, час та місце судового слухання, що підтверджується матеріалами справи (а.с.1;46;48).

Судом на дві адреси відповідача, вказані у позовній заяві (м. Луганськ, провул. Чехова, 16, кв.1 та вул. Боженко, 107-а, кв. 16), з яких остання є його юридичною адресою, що підтверджується довідкою державного реєстратора №6843817 від 31.08.10 року, були спрямовані ухвали про призначення справи до слухання та про відкладення її розгляду.

Оператор поштового зв’язку повернув до суду поштове відправлення, спрямоване на юридичну адресу відповідача, з доданням довідки, що відповідач не знаходиться за вказаною адресою та про повернення поштового відправлення у зв’язку з закінченням терміну його зберігання.

З огляду на викладене суд керується приписами ч. 1 ст. 64 ГПК України та підпунктом 3.6 пункту 3 роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 року № 02-5/289 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»(з подальшими змінами), де зазначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Позивач не заперечив проти вирішення спору по суті за відсутності відповідача.

З урахуванням викладеного, приймаючи до уваги обставини справи та наявні у ній докази, керуючись ст.4-3,ч.3 ст.22,ст.ст.32-34,36,43,64 та 75 ГПК України, - суд вважає, що спір підлягає вирішенню по суті у цьому судовому засіданні за відсутності відповідача, на підставі наявних у справі доказів.

І.Заслухавши позивача, дослідивши наявні докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи.

07.08.07 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір постачання №715, відповідно до якого постачальник зобов’язується систематично поставляти та передавати у власність покупця визначений товар, а покупець зобов’язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах, цього договору, у кількості, асортименті та за цінами, вказаними у накладних або специфікаціях, які є невід’ємною частиною цього договору (п.1.1).

Розрахунок здійснюється безготівковим шляхом або готівкою (п.2.2) за фактом поставки товару відповідно до ст.ст.533 та 692 Цивільного кодексу України (п.2.3).

Моментом поставки вважається дата, вказана у видатковій накладній (п.3.2).

За невиконання або неналежне виконання умов договору сторона, яка порушила свої зобов’язання, відшкодовує іншій стороні усі спричинені збитки та несе відповідальність відповідно до чинного законодавства (п.4.1).

У разі наявності заборгованості сума оплати, що надійшла за наступні поставки, у першу чергу зараховується в погашення заборгованості за попередні поставки (п.4.2).

У випадку прострочення оплати покупець сплачує продавцеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від простроченої суми та у відповідності до ст.536 ЦКУ проценти за користування грошовими коштами постачальника у розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочення (п.4.3).

Договір укладено на період з моменту підписання та до 31.12.08 року (п.7.3), з можливістю пролонгації його дії за умов, визначених у його п. 7.4 (а.с.12-13).

На виконання умов договору позивач відпустив на користь відповідача спред в асортименті на загальну суму 19458,47 грн., що підтверджується видатковою накладною №3655 від 21.09.07 року, яка містить докази отримання товару покупцем (його підпис та печатку) (а.с.17); крім того, мається довіреність ЯМЧ №740188 на ім’я Павлюк К.М. на право отримання товару (а.с.18).

Виходячи з пунктів 2.3 та 3.2 договору, покупець зобов’язаний був сплатити вартість отриманого товару за фактом поставки останнього, однак, зробив це частково –на загальну суму 1658,47 грн., з огляду на що постачальник (позивач) 18.10.07 року за вих. №33п, 24.10.07 року за вих. №35п, 25.05.08 року за вих. №44п та 21.11.08 року за вих.№48п спрямував на його адресу претензії, у кожній з яких у 10-денний термін вимагав сплатити борг (а.с.19-22).

Оскільки покупець не вжив заходів до повного погашення боргу, 17.12.08 року за вих. №50 продавець (позивач) спрямував на його адресу повідомлення про одностороннє розірвання вищезгаданого договору (а.с.23), у відповідь на яке покупець повідомив продавця про те, що ним «вживаються заходи»до погашення боргу (вих. №б/н від 30.12.08 року) (а.с.24), хоча, як вбачається з матеріалів справи, такі дії фактично не були вчинені, що викликало необхідність звернення позивача до суду з цим позовом.

Згідно розрахунку суми позову позивач на суму основного боргу в 17800,00 грн., керуючись п. 4.3. договору, нарахував пеню за період з 22.09.07 року по 26.08.10 року у сумі 8088,03 грн. (а.с.2-4), яку, разом з боргом, просить стягнути з відповідача.

Останній позов не спростував та не оспорив.

ІІ.Заслухавши позивача, оцінивши наявні у справі докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

          Згідно частинам 1-2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.           Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦКУ).           Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків ( частина 1 ст. 626 ЦКУ); він є обо’язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦКУ), оскільки породжує для них права та зобов’язання.

          Зобов'язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певні дії (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дій, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина 1 ст.509 ЦКУ).

          Закон –ст.525 ЦКУ – не передбачає права сторони на односторонню відмову від виконання зобов'язань, а згідно ст.526 ЦКУ зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

          Статтею 527 ЦКУ встановлено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор –прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання.

          Як сказано у частині 1 ст. 530 ЦКУ, якщо у зобов’язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

          Договір, укладений між сторонами за цим спором, належить до договорів купівлі-продажу.

          Згідно ст.655 ЦКУ за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

          Позивач по справі належним чином виконав вимоги ст.ст.662 та 663 ЦКУ, - тобто передав відповідачу обумовлену договором кількість товару (дизельне пальне).

          Тобто відповідач, отримавши від позивача товар на вищезгадану суму, повинен був у визначений договором строк оплатити їх вартість, однак зробив це не у повному обсязі, - а значить - припустився порушення вимог чинного цивільного законодавства та умов договору.

Так, статтею 691 ЦКУ встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Отримавши від позивача товар, відповідач повинен був дотримуватися як вимог вищецитованої статті, так і умов договору.

Такий його обов’язок передбачено частинами 1 та 2 ст. 692 ЦКУ, якими встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

З огляду на те, що відповідач вчинив такі дії не у повному обсязі, позивач правомірно скористався правилом частини 3 ст. 692 ЦКУ, згідно якій у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

          Отже, з боку відповідача має місце неналежне виконання умов укладеного між сторонами договору (порушення зобов’язань).

          Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦКУ).

Згідно п.п.3 та 4 статті 611 Кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків та моральної шкоди.

          Частинами 1 та 2 статті 612 ЦКУ визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

          З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у невиконанні умов договору, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦКУ).

          Боржник, який порушив зобов'язання, повинен відшкодувати кредиторові спричинені збитки. Розмір збитків, спричинених порушенням зобов'язання, доказується кредитором (частини 1 та 2 ст.623 ЦКУ).

          Якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. Договором може бути встановлено обов'язок відшкодувати збитки лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою. Договором може бути встановлено стягнення неустойки без права на відшкодування збитків або можливість за вибором кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків (ст. 624 ЦКУ).

          Так, згідно частинам 1 та 3 статті 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

          Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України (далі –ГКУ), встановлено, що нарахування штрафних санкцій, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців після виникнення права на нарахування таких санкцій.

          З п.4.3 договору, укладеного між сторонами, видно, що постачальник, у разі порушення покупцем умов договору про сплату вартості товару, має право нарахувати пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення, що свідчить про наявність у нього права на нарахування пені за період, що не перевищує 6 місяців, - право на нарахування пені за інший період договором не передбачено, - а тому позивач безпідставно нарахував пеню за період з 22.09.07 року по 26.08.10 року, - тобто 1070 днів, - він мав право нарахувати її лише за період з 22.09.07 року по 22.03.08 року.

          Заявляючи до стягнення вищезгадану суму пені, позивач не врахував приписи п.1 ч.2 ст. 258 Цивільного кодексу України, згідно якому для стягнення пені встановлено скорочений –річний –термін позовної давності, - тобто, за умови правильного визначення позивачем періоду та суми пені, вимога про її стягнення повинна бути заявлена не пізніше 22.09.08 року, - однак, позивач не дотримався вимог чинного законодавства у цій частині.

Таким чином, позов підлягає задоволенню у частині стягнення основного боргу та не підлягає в частині стягнення пені.

          Позивач не ставить вимогу про стягнення пені.

          Спосіб захисту порушеного права сторонами за цим спором обрано у відповідності до вимог ст. 16 ЦКУ.

          Таким чином, позов підлягає задоволенню частково з підстав, про які йдеться вище у цьому рішенні.

Суд, керуючись ст.ст.44,47-1 та ч.2 ст. 49 ГПК України, судові витрати покладає на відповідача пропорційно сумі задоволених вимог як на сторону, яка порушила умови договору, вимоги чинного законодавства та з вини якої спір доведено до суду, а саме:

державне мито у сумі 178,00 грн.;

витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 162,27 грн.

Судом встановлено, що позивач, звертаючись з позовом до суду, припустився надмірної сплати державного мита.

Так, згідно п. «а»ч.2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 року №7/93 «Про державне мито»за розгляд господарським судом майнового спору на користь Державного бюджету України стягується державне мито у розмірі 1% вартості позову, але не менше 6 (102,00 грн.) та не більше 1500 (25500,00 грн.) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Тобто при сумі позову в 25888,03 грн. на користь Державного бюджету України підлягало сплаті державне мито у сумі 258,88 грн., - позивач же на підставі квитанції №7 від 12.10.10 року сплатив 260,00 грн., - тобто сума надмірної сплати державного мита становить 1,12 грн. (260,00 грн. –258,88 грн.) та підлягає поверненню на користь платника з Державного бюджету України.

          На підставі викладеного, ст.ст.11,16,509,525,526,530,560,610-612,614,623, 627,655,691 та 692 Цивільного кодексу України, керуючись ст.ст. 4-3,22,32-34,36, 43,44, 47-1,49,75, 82-85 ГПК України, суд

в и р і ш и в :

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Приватного підприємства «Тала», ідентифікаційний код 32969012, яке знаходиться за адресою: місто Луганськ, вул. Боженко, 107-а, кв. 16, - на користь Колективного торгівельно-виробничого підприємства «Азов», ідентифікаційний код 22036895, яке знаходиться за адресою: місто Горлівка, вул. Мініна і Пожарського, 1-а Донецької області, - основний борг у сумі 17800 (сімнадцять тисяч вісімсот) грн. 00 коп., а також витрати по сплаті державного мита у сумі 178 (сто сімдесят вісім) грн. 00 коп. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 162 (сто шістдесят дві) грн. 27 коп.; видати наказ після набрання рішенням законної сили.

          3.У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

          4.Решту судових витрат покласти на позивача.

          5.Повернути з Державного бюджету України на користь Колективного торгівельно-виробничого підприємства «Азов», ідентифікаційний код 22036895, яке знаходиться за адресою: місто Горлівка, вул. Мініна і Пожарського, 1-а Донецької області, - надмірно сплачене державне мито у сумі 1 (одна) грн. 12 коп.

          Підставою для повернення вказаної суми коштів є примірник цього рішення, скріплений          підписом судді та гербовою печаткою господарського суду Луганської області.

          На підставі ст.. 85 ГПК України у судовому засіданні 25.11.10 року оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

          Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

          Рішення складено у повному обсязі та підписано – 26 листопада 2010 року.

Суддя                                                   А.П.Середа