Постанова № 12456998, 19.11.2010, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" листопада 2010 р. Справа № 07/168-10

          Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Погребняк В. Я., суддя Слободін М.М. , суддя Шевель О. В.

при секретарі Тимченко А.М.,

за участю представників сторін :

позивача –Дубрової А.В. –дов.

відповідача - Пшеничного Ю.Л. –дов.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 3451Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 24 вересня 2010 р. у справі № 07/168-10,

за позовом Науково-виробничого підприємства «АСПО-1»Товариства з обмеженою відповідальністю, м. Харків

до Дочірнього підприємства «Клінічний санаторій «Курорт Березівські мінеральні води»Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», с. Березівське, Дергачівський район, Харківська область

про стягнення 42719,34 грн.

встановила:

Позивач, НВП «АСПО-1» ТОВ, у червні 2010 р. звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з відповідача 34694,00 грн. заборгованості, 6314,30 грн. пені, 236,66 грн. інфляційних нарахувань, 1474,38 грн. 3% річних, а також понесених ним судових витрат. Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань з оплати виконаних підрядних робіт за договором підряду № 93 від 14.09.2007 р.

07.09.2010 р. позивачем надано уточнений розрахунок позовних вимог (а.с. 44-46), відповідно до якого позивач просив стягнути з відповідача 34733,00 грн. заборгованості, 6460,33 грн. пені, 206,43 грн. інфляційних нарахувань, 1495,89 грн. 3% річних.

24.09.2010 р. від позивача надійшла заява, відповідно до якої він відмовляється від стягнення з відповідача пені.

Рішенням господарського суду Харківської області від 24 вересня 2010 р. у справі № 07/168-10 (суддя Інте Т.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 34733,00 грн. заборгованості, 206,43 грн. інфляційних нарахувань, 3% річних в сумі 1495,89 грн., 364,35 грн. державного мита та 200,46 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу. Провадження у справі в частині вимог щодо стягнення з відповідача 6314,30 грн. пені припинено.

Відповідач з даним рішенням не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 24.09.2010 р. у справі № 07/168-10 та припинити провадження у справі. Відповідач посилається на те, що оскаржуване рішення прийнято при неповному з’ясуванні обставин, що мають значення для справи, оскільки вважає, що заборгованість за договором № 93 від 14.09.2007 р. та актом приймання виконаних робіт за листопад 2007 року ще не виникла. Також, відповідач стверджує, що в межах іншого договору - № 42 від 16.07.2007 р. –ним було зайво перераховано коштів в сумі 7010,00 грн. та листом від 22.09.2010 р. було змінено призначення платежу –вказано про зарахування цих коштів в рахунок спірного договору, однак, відповідне судом першої інстанції не враховано.

Позивач відзиву на апеляційну скаргу не надав, присутній у судовому засіданні представник позивача проти апеляційної скарги заперечував, просив рішення господарського суду Харківської області від 24.09.2010 р. у справі № 07/168-10 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. При цьому представником відповідача надані пояснення, що у 2007 р. між сторонами існувало 4 договори по одному з яких (№ 42) відповідачем дійсно було зайво сплачено 7010,00 грн., однак, ця сума не може бути зарахована в рахунок погашення боргу по спірному договору № 93, оскільки вона вже зарахована в рахунок погашення заборгованості відповідача перед позивачем по договорам № 2 від 09.01.2007 р. у розмірі 3489,00 грн. та № 40 від 03.07.2007 р. у розмірі 3550,80 грн., загалом 7039,80 грн.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача, заслухавши у судовому засіданні пояснення уповноважених представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи, вірно встановлено місцевим господарським судом та не заперечується сторонами, 14.09.2007 р. між ними було укладено договір підряду № 93 (а.с. 16-17), відповідно до умов якого замовник (відповідач) доручає, а підрядник (позивач) зобов'язується виконати капітальний ремонт внутрішньої системи опалення корпусу № 5 санаторію «Березівські мінеральні води».

Позивач свої зобов'язання по виконанню робіт за вказаним договором здійснив належним чином, що підтверджується проектно - кошторисною документацією та двостороннім актом приймання - передачі підрядних робіт за листопад 2007 року на суму 47344,00 грн. (а.с.18-25). Відповідна сума виконаних робіт також підтверджена складеним на вимогу суду актом звірки станом на 31.08.2010 р. (а.с. 58) та не заперечується відповідачем.

Судом першої інстанції також вірно встановлено (про що зазначав і відповідач у своїх запереченнях), що сторонами в договорі № 93 від 14.09.2007 р. не було встановлено строку виконання відповідачем зобов'язання з оплати виконаних позивачем робіт, а відтак, в силу положень ч. 2 ст. 530 ЦК України, кредитор (позивач) має право вимагати його виконання у будь-який час, а боржник (відповідач), в свою чергу, повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем було направлено відповідачу претензію № 26 від 02.02.2009 р. з вимогою про оплату заборгованості, в тому числі і за договором № 93 від 14.09.2007 р., яку відповідачем отримано 06.02.2009 р. (а.с.13, 15), однак, відповідач своє зобов'язання з оплати не виконав, а відтак, в силу положень ст. 530 ЦК України, починаючи з 13.02.2009 р. відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошових зобов’язань.

Звертаючись до суду з позовом, позивачем сума виконаних робіт зменшена на 12611,00 грн. вартості отриманих ним від відповідача путівок, згідно з проведеним взаємозаліком та до стягнення заявлено 34733,00 грн. (47344,00 грн. вартість робіт мінус 12611,00 грн. вартість отриманих путівок). Нарахування інфляційних та річних здійснено починаючи з 07.03.2009 р. (оскільки в направленій претензії позивач просив перерахувати кошти не у семиденний строк, а у місячний) по 01.09.2010 р.

Що ж стосується посилання відповідача, що вищенаведену претензію не можна вважати вимогою про оплату, оскільки в ній відсутнє посилання на ст. 530 ЦК України, колегія суддів зазначає, що чинним законодавством не передбачено обов’язкової форми вимоги, недотримання якої могло б бути свідченням про відсутність такої вимоги. За таких обставин, зважаючи, що у вказаній претензії є посилання на спірний договір та міститься вимога про перерахування коштів, колегія суддів приймає таку претензію у якості належного доказу звернення позивача з вимогою до відповідача про оплату грошових коштів.

Таким чином, колегія суддів, як і суд першої інстанції вважає, що станом на дату подання позову позивачем належними та обґрунтованими доказами доведено факт наявності у відповідача заборгованості перед позивачем у межах спірного договору у сумі 34733,00 грн., на які позивачем станом на 01.09.2010 р. обґрунтовано нараховано 1495,89 грн. відсотків річних та 206,43 грн. інфляційних втрат.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції щодо неприйняття у якості належних доказів факту направлення листа відповідача до позивача від 22.09.2010 р. за № 686 (а.с. 83-85), яким відповідач просить зарахувати в рахунок погашення заборгованості по спірному договору 7010,00 грн., що помилково перераховані у рахунок погашення зобов’язань за договором № 42 від 16.07.07 р.

При цьому колегія суддів зазначає, що як вбачається із матеріалів справи та слідує із пояснень представника позивача, за договором № 42, який дійсно не є предметом даного спору, відповідачем зайво сплачено 7010,00 грн.

Відповідні обставини відповідачем з’ясовані під час розгляду справи у суді першої інстанції та 22.09.2010 р. (до прийняття оскаржуваного рішення) ним і було направлено на адресу позивача листа за № 686, в якому відповідач доводить до відома позивача про зарахування 7010,00 грн. в оплату за виконані роботи по договору № 93 (спірному договору).

Таким чином, вищенаведеним листом відповідач фактично здійснив зміну призначення платежу по оплаті 7010,00 грн., що узгоджується з приписами чинного законодавства.

Як вбачається із пояснень представника позивача, що надані в судовому засіданні апеляційної інстанції, ця сума не може бути зарахована в рахунок погашення боргу по спірному договору № 93, оскільки вона вже зарахована в рахунок погашення заборгованості відповідача перед позивачем по договорам № 2 від 09.01.2007 р. у розмірі 3489,00 грн. та № 40 від 03.07.2007 р. у розмірі 3550,80 грн. Однак, такі твердження є безпідставними та не підтверджені належними доказами, оскільки позивач не надав письмових доказів відповідного зарахування станом на дату розгляду апеляційної скарги, а відповідач такий факт спростовує.

Що ж стосується посилання суду першої інстанції на те, що зарахування суми грошових коштів (7010,00 грн.) в рахунок погашення боргу по спірному договору є безпідставним, оскільки позивачем не надано згоди для проведення такого зарахування (лист № 146 від 20.09.2010 р.), колегія суддів вважає такі посилання безпідставними, оскільки лист № 146 (а.с. 79) не містить обґрунтованих підстав для відмови, крім того, вказаний лист датований раніше листа відповідача від 22.09.2010 р., яким він змінює призначення платежу по спірним сумам.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що станом на дату подання позову сума боргу у розмірі 34733,00 грн. обґрунтовано була заявлена до стягнення позивачем та на неї обґрунтовано були нараховані відповідні суми інфляційних та річних, однак, станом на дату прийняття оскаржуваного рішення така сума основного боргу була зменшена на 7010,00 грн. та в цій частині рішення суду підлягає скасуванню, а провадження у справі має бути припинено через відсутність предмету спору.

При цьому, припинення провадження у справі у вказаній частині не впливає на правомірність нарахованих інфляційних та річних (станом на 01.09.2010 р.) та на стягнуті судом першої інстанції суми судових витрат, оскільки, як зазначено вище, спір виник з вини відповідача та сума його заборгованості перед позивачем у розмірі 34733,00 грн. станом на дату подання позову підтверджена належними доказами і не спростована відповідачем.

З урахуванням вищенаведеного та положень ст. ст. 525, 530, 612, 625, 629, 692 ЦК України колегія суддів вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 27723,00 грн. боргу, 1495,89 грн. відсотків річних та 206,43 грн. інфляційних втрат є такими, що обґрунтовано задоволені місцевим господарським судом, а відтак, апеляційна скарга в цій частині задоволенню не підлягає. В частині стягнення 7010,00 грн. основного боргу рішення суду підлягає скасуванню з припиненням провадження у справі за відсутністю предмету спору.

Що ж стосується вимог про стягнення пені, від яких позивач в подальшому відмовився, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обгрунтовано припинено провадження у справі в цій частині з посиланням на п. 4 ст. 80 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 80, п. 1-1, 99, 101, 102, п. 3 ст. 103, п. п. 1, 4 ст. 104, ст. 105 ГПК України, колегія суддів

постановила :

Апеляційну скаргу відповідача задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 24 вересня 2010 р. у справі № 07/168-10 в частині стягнення з відповідача на користь позивача 7010,00 грн. основного боргу скасувати та в цій частині припинити провадження у справі.

В іншій частині (в частині стягнення з відповідача на користь позивача 27723,00 грн. заборгованості, 206,43 грн. інфляційних нарахувань, 3% річних в сумі 1495,89 грн., 364,35 грн. державного мита та 200,46 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу та в частині припинення провадження у справі щодо вимог про стягнення 6314,30 грн. пені) рішення господарського суду Харківської області від 24 вересня 2010 р. у справі № 07/168-10 залишити без змін.

Стягнути з Науково - виробничого підприємства «АСПО-1»Товариства з обмеженою відповідальністю (61023 м. Харків вул. Сумська, 77/79, к. 148, код 28326448, р/р 260033001335 у ХФ АТ ВаБанк, м. Харків, МФО 350620) на користь Дочірнього підприємства «Клінічний санаторій «Курорт березівські мінеральні води»закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця»(62363 Харківська область Дергачівський район с. Березівське, код 02648432, р/р 26001805314280 в ХОФ АК «Укрсоцбанк»м. Харків, МФО 351016) 35,05 грн. витрат по сплаті держмита за подання апеляційної скарги.

Доручити господарського суду Харківської області видати відповідний наказ.

Головуючий суддя Погребняк В.Я.

суддя Слободін М.М.

суддя Шевель О.В.

повний текст постанови підписано 18 листопада 2010 року