Постанова № 12456567, 26.10.2010, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2010 року          Справа №61/170-10

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Івакіна В.О., суддя Білоконь Н.Д., суддя Ільїн О.В.

при секретарі Криворученко О.І.

за участю представників сторін:

позивач –Машкевич О.С. (дов. б/н від 17.05.10 р.);

відповідач –Вороненко Н.В. (дов. №17 від 04.01.10 р.);

третя особа –не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №2828Х/1-35) на рішення господарського суду Харківської області від 18 серпня 2010 року по справі №61/170-10

за позовом Приватного підприємства "Бумеранг", м. Кременчук Полтавської області

до Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" в особі відділення №823 Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", м. Харків

третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача –Енергетична регіональна митниця, м. Київ

про визнання дій неправомірними, -

встановила:

          Рішенням господарського суду Харківської області від 18 серпня 2010 року по справі №61/170-10 (суддя Рильова В.В.) в задоволенні позову відмовлено.

Позивач з вказаним рішенням господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій вважає рішення незаконним, необґрунтованим, прийнятим при неповному з’ясуванні обставин, що мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. У зв’язку з чим просить зазначене рішення господарського суду Харківської області скасувати і прийняти нове, яким позовні вимоги ПП "Бумеранг" задовольнити.

Через канцелярію суду 13 жовтня 2010 року відповідач надав відзив на апеляційну скаргу (вх. 8410), в якому просив рішення господарського суду Харківської області залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

У судове засідання третя особа не з’явилась, через канцелярію суду 15 жовтня 2010 року надала відзив на апеляційну скаргу (вх.8418), в якому зазначила, що у зв’язку з обмеженим державним фінансуванням на відрядження не має можливості забезпечити участь уповноваженого представника у судовому засіданні та просила розглядати справу за відсутністю представника.

Колегія суддів розглянула апеляційну скаргу позивача, перевірила матеріали справи і встановила наступне.

Матеріали справи свідчать про те, що згідно з договором банківського рахунку №8395 від 04 січня 2006 року Приватне підприємство "Бумеранг", позивач, відкрив у Публічному акціонерному товаристві "УкрСиббанк", а саме у відділенні АКІБ "Укрсиббанк" поточні рахунки у національній та/або іноземній валюті для зберігання грошей та здійснення розрахунково-касового обслуговування позивача за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов Договору та вимог законодавства України.

Крім того, ПП "Бумеранг" уклав зовнішньоекономічний контракт №20080228/008 від 27 лютого 2008 року з фірмою ЗАТ "Петрохема", Литва та зазначив в ньому рахунок, який відкрив у відповідача.

У відповідності з Контрактом позивач зобов'язувався прийняти та сплатити за товар, тобто відбувається імпорт товару, а розрахунки за поставлений товар здійснюються в іноземній валюті.

Контрактом сторони узгодили обов’язок позивача здійснити 100% оплату товару протягом 30-ти календарних днів з дати поставки товару на підставі рахунку.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи документів, а саме із Залізничної накладної АД №574218 від 20.06.2008 р., 03 липня 2008 року ПП "Бумеранг" ввіз на територію України Сольвент кам'яновугільний, який в повному обсязі було реалізовано на підставі Дозволу, згідно ст. 82 Митного кодексу України на випуск товару в вільний обіг по тимчасовій декларації ІМ40ТД №124000006/8/090785 від 03.07.2008р. на ВАТ "Крюківський вагонобудівний завод".

Для вирішення питання щодо вчасного зняття з валютного контролю Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" позивач звернувся з листом в Центральну Енергетичну митницю м. Києва для надання роз'яснень стосовно процедури митного очищення товару в ситуації, що склалася.

Місцевим господарським судом встановлено, що відповідно до листа Енергетичної регіональної митниці №22/12-3401 від 27.04.09 р. оформлення тимчасової декларації свідчить, що товар розміщений в режимі "імпорт", є в наявності на митній території України, на тимчасовій декларації та товаросупровідних документах проставлені відповідні відмітки посадової особи митного органу у вигляді особистої номерної печатки, штампу під митним контролем. Проведення зовнішньоекономічної (експортно-імпортної) операції підтверджується оформленою тимчасовою декларацією, наявністю відповідної оплати за товар контрагенту за кордон, та наявністю товару на території України.

Листом вих №01-02/4 від 01 лютого 2009 року позивач звернувся до відповідача, в якому, посилаючись на Постанову Правління Національного банку України від 24.03.1999 р. № 136, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 28 травня 1999 р. за №338/3631 "Про затвердження інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями", надав в підтвердження поставки продукції Залізничну накладну №АД574218 від 20.06.2008 р. і видаткову накладну РН-0000133 від 08.07.2008 р., як документи, що засвідчують здійснення нерезидентом поставки продукції.

Позивач у заяві про додаткове правове обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач вищезазначені документи не прийняв до уваги та не зняв з валютного контролю імпортну операцію, що призвело до несприятливих правових наслідків для позивача у вигляді прийняття Кременчуцькою об'єднаною державною податковою інспекцією у Полтавській області акту №3572/23-209/32860683 від 09.07.2010 р., відповідно до якого позивачу нараховано пеню у сфері ЗЕД в розмірі 83657,58 грн. з посиланням на порушення позивачем ст. 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті".

З метою захисту порушеного, на думку позивача, права, позивач звернувся до суду з позовом про визнання неправомірними дій відповідача в частині порушення п. 3.3 "Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями", а саме невчасного зняття банком з контролю операції резидента після пред’явлення документа, що засвідчує нерезидентом поставку продукції.

У відповідності до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено право кожного суб'єкта господарювання та споживача на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі;відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

У відповідності до ст. 16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна право відношення; 7) припинення право відношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Статтею 16 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес способами, що встановлені договором або законом.

Позивач, в обґрунтування доводів посилається на порушення відповідачем п. 3.3 "Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями", що затверджена Постановою Правління Національного Банку України №136 від 24.03.1999 р.

Відповідно до п. 3.3 "Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями", банк знімає з контролю операцію резидента в разі імпорту продукції з увезенням її на територію України, якщо така продукція згідно із законодавством України підлягає митному оформленню, на підставі ВМД та за наявності інформації про цю операцію в реєстрі ВМД, а в інших випадках - після пред'явлення резидентом документа, який згідно з умовами договору засвідчує здійснення нерезидентом поставки продукції, виконання робіт, надання послуг.

Відповідно до п. 6 "Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями" за невиконання банками функцій агента валютного контролю та порушення положень цієї інструкції банки несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Отже, господарський суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що предмет позову в частині визнання неправомірними дій відповідача не відповідає способам захисту права, передбаченим законом, оскільки відповідач не є органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування. Такий спосіб захисту не міститься в переліках способів захисту права, визначених у ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України, не передбачений він й іншими нормами права. Також, в матеріалах справи відсутні докази того, що такий спосіб захисту був передбачений договором сторін. Це свідчить про відсутність у суду правових підстав для застосування обраного позивачем способу захисту права і унеможливлює задоволення позову в частині такого предмету.

Також, позивач просить суд здійснити захист свого порушеного права шляхом визнання неправомірними дій відповідача. Отже, звертаючись до суду з вимогою щодо визнання юридичного факту, який мав місце у минулому, а саме - неправомірності дій банку щодо невчасного зняття з контролю операції резидента після пред’явлення документа , що засвідчує нерезидентом поставку продукції.

Згідно зі ст.1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 2 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

З приписів зазначених правових норм вбачається, що правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Як вже зазначалось, положеннями ст. 16 Цивільного Кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України визначені способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання.

Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Отже, колегія суддів підтримує позицію місцевого господарського суду стосовно того, що позивач фактично звертається до суду з вимогою про встановлення певного факту, що виходить за межі повноважень господарських судів, оскільки розглядаючи таку вимогу, суд не здійснює захисту прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських відносин. Тому обраний позивачем спосіб захисту своїх прав не відповідає способам, встановленим чинним законодавством, і, як наслідок, не призводить до поновлення його порушеного права.

Заявлена позивачем вимога про встановлення певного факту не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки ця вимога є встановленням факту, що має юридичне значення. Цей факт може встановлюватися господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право цивільне. Його встановлення є елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог.

Господарські суди порушують провадження у справах за позовами, в основі яких правова вимога - спір про право, що виникає з матеріальних правовідносин.

Із приписів статті 12 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що господарському суду підвідомчі справи у спорах, за виключенням справ, визначених у п. п. 2, 3 ч.1 ст.12 ГПК України. Отже, господарський суд розглядає: справи у позовному провадженні, для якого характерно наявність спору про право між сторонами; справи про банкрутство; справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати.

Разом з тим, господарські суди можуть встановлювати наявність чи відсутність певних фактів, здійснюючи розгляд спорів про право. Отже, встановлення такого факту, як визнання неправомірними дій відповідача, може бути господарським судом здійснено у спорі, пов'язаним зі стягненням завданих збитків такими діями чи інше.

На підставі вказаного, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання дій відповідача неправомірними в частині порушення п. 3. 3 "Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями", що затверджена Постановою Правління Національного Банку України №136 від 24.03.1999 р., а саме невчасного зняття банком з контролю операції резидента після пред’явлення документа, що засвідчує нерезидентом поставку продукції у зв’язку з їх недоведеністю та необґрунтованістю.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Харківської області від 18 серпня 2010 року по справі №61/170-10 прийняте при належному з’ясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до чинного законодавства і підстави для його скасування відсутні, у зв’язку з чим апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 85, 99, 101, 102, п. 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

Постановила:

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

          Рішення господарського суду Харківської області від 18 серпня 2010 року по справі №61/170-10 залишити без змін.

Головуючий суддя Івакіна В.О.

Суддя Білоконь Н.Д.

Суддя Ільїн О.В.          

Повний текст постанови складено 25 жовтня 2010 року.