Рішення № 12455377, 11.11.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 23/100-8/33911.11.10 За позовом Суб"єкта підприємницької діяльності - ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрексім Логістік"

про стягнення 16 258,85 грн.

Суддя Катрич В.С.

Представники сторін:

Від позивача ОСОБА_3. представник за довіреністю

Від відповідача не зявився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю “Укрексім Логістік” 16 258,85 грн. заборгованості за надані транспортні послуги.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.12.2009р. у справі №23/100 позов задоволено; стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю “Укрексім Логістік” на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 8463,42 грн. основного боргу; 231,24 грн. державного мита та 315,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з вищевказаним рішенням товариство з обмеженою відповідальністю “Укрексім Логістік” звернулось з апеляційною скаргою.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.03.2010р. у справі №23/100 апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Укрексім Логістік” залишено без задоволення; рішення Господарського суду міста Києва від 24.12.2009р. по справі №23/100 без змін; справу №23/100 повернуто до Господарського суду міста Києва.

Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного господарського суду товариство з обмеженою відповідальністю “Укрексім Логістік” звернулось з касаційною скаргою.

Постановою Вищого господарського суду України від 21.07.2010р. у справі №23/100 касаційну скаргу скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Укрексім Логістік” задоволено частково; рішення Господарського суду міста Києва від 24.12.2009р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.03.2010р. у справі №23/100 скасовано; справу №23/100 направлено на новий розгляд у іншому складі суддів до Господарського суду міста Києва.

Відповідно до резолюції Голови Господарського суду міста Києва справу №23/100 було передано на новий розгляд судді Катрич В.С.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.08.2010р. справу №23/100 прийнято до провадження суддею Катрич В.С., присвоєно даній справі новий номер 23/100-8/339, розгляд справи призначений на 09.09.2010р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2010р. розгляд справи був відкладений на 11.11.2010р.

Через загальний відділ суду 30.09.2010р. від позивача надійшла заява про відмову від стягнення з відповідача інфляційних втрат та річних, а також заяву про збільшення позовних вимог.

11.11.2010р. в судове засідання зявився представник позивача; представник відповідача не зявився, причини неявки суду не відомі.

Перед початком розгляду справи по суті представника позивача ознайомлено з його правами та обовязками передбаченими ст.ст. 20, 22 ГПК України. Крім цього, у судовому засіданні розяснені положення ст.81-1 ГПК України.

Господарським судом, відповідно до вимог ст.81-1 ГПК України складені протоколи, які долучено до матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі обставини справи, які мають значення для вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд,

В С Т А Н О В И В:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю “Укрексім Логістік” (відповідач) та громадянином Іспанії ОСОБА_2 було укладено договір на перевезення вантажів автомобільним транспортом №187 від 01.11.2008 року, який визначив загальні засади правових відносин сторін при перевезенні вантажів, відповідно до якої, відповідач виступає в якості експедитора-перевізника та зобовязаний організовувати перевезення та експедирування вантажів свого контрагента автомобільним транспортом.

Згідно п. 2.1.2 договору №187 від 01.11.2008 року встановлено вимоги до заявки, на підставі якої відповідач виконує свої зобовязання за договором.

Контрагентом відповідача за договором №187 від 01.11.2008 року ОСОБА_2 було передано факсовим звязком відповідачу договір-заявку №03/11/08 від 03.11.2008 року на транспортно-експедиторське обслуговування перевезення пиломатеріалів у кількості до 20 тон за маршрутом м. Тернопіль (Україна) - м. Табернас провінції Альмерія (Іспанія). Митне оформлення вантажу у м. Чортков. Означений договір-заявку було підписано відповідачем та скріплено його печаткою та прийнято до виконання. Сума винагороди відповідача за цією угодою визначена у розмірі 3000 євро без зазначення додаткових умов її виплати.

Відповідно до пункту 4 статті 306 Господарського кодексу України транспортна експедиція є допоміжним видом діяльності, повязаним з перевезенням вантажів.

Відповідно до статті 316 Господарського кодексу України та статті 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона зобовязується за плату і за рахунок другої сторони виконати або організувати виконання визначених договором послуг, повязаних з перевезенням вантажу.

Статтею 930 Цивільного кодексу України встановлюється, що договір транспортного експидирування укладається у письмовій формі. Згідно статті 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень.

04.11.2008 року відповідачем на виконання умов договору-заявки №03/11/08 від 03.11.2008 року, було укладено з позивачем договір транспортного експедирування №170.

Відповідно до цієї угоди позивач виступає у якості перевізника, а відповідач замовника перевезень. Пунктом 1.2 договору передбачено, що відповідач виступаючи від імені та за рахунок замовника доручає Позивачу організацію перевезення вантажів автомобільним транспортом, а Позивач приймає на себе відповідні зобовязання за рахунок та від імені перевізника. Проте, з самого договору №170 від 04.11.2008 року вбачається, що його укладено сторонами від власного імені та всі зобовязання за цим договором встановлюються виключно для його сторін.

За умовами п.3.1 договору №170 від 04.11.2008 року позивач зобовязаний забезпечувати своєчасне надання необхідних для здійснення перевезень вантажів автотранспортних засобів у належному стані, відповідати за своєчасність доставлення вантажів та їх збереження під час транспортування, нести майнову відповідальність у випадку втрати чи пошкодження вантажів тощо.

Відповідач прийняв на себе зобовязання відповідно до пункту 3.2 договору своєчасно, не пізніше двох днів до початку завантаження, надавати позивачу письмову заявку на перевезення, забезпечити належне оформлення документів тощо.

Відповідно до укладеного договору, відповідач надав позивачу заявку №645 від 04.11.2008 року на перевезення пиломатеріалів у кількості 20 тон за маршрутом м.Тернопіль - провінція Альмерія (Іспанія). Адреси завантаження, вивантаження, митного оформлення та інші умови заявки №645 від 04.11.2008 року (окрім суми та порядку виплати винагороди) тотожні умовам договору-заявки №03/11/08 від 03.11.2008 року.

Відповідно до заявки №645 від 04.11.2008 року плата за перевезення означеного у ній вантажу складає 2000 Євро по курсу НБУ по оригіналам СMR протягом 14 банківських днів.

Абревіатура CMR використовується для визначення міжнародної автомобільної накладної відповідно до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19 травня 1956 року (надалі за текстом рішення Конвенція).

Відповідно до Закону України “Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів” від 01.06.2006 року означена міжнародна угода є складовою частиною національного законодавства України.

Відповідно до статті 4 Конвенції договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Частиною 1 статті 9 Конвенції встановлено, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Частиною 1 статті 5 Конвенції встановлюється, що вантажна накладна складається в трьох оригінальних примірниках, підписаних відправником і перевізником. Ці підписи можуть бути надруковані чи замінені печатками відправника і перевізника, якщо це допускається законодавством країни, в якій складена вантажна накладна. Перший примірник передається відправнику, другий супроводжує вантаж, а третій залишається у перевізника.

Таким чином, Позивач не мав права передавати оригінали міжнародної вантажної накладної іншим особам, ніж визначеним статтею 5 Конвенції.

Відповідно до частини 1 статті 41 Конвенції будь-яка умова встановлена за взаємною згодою перевізників, яка прямо чи опосередковано відступає від положень цієї Конвенції, є недійсною. Недійсність такої умови не спричиняє недійсність інших умов договору.

З наданого суду екземпляру для перевізника міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) складеної Позивачем (як перевізником) та МПП “Вілена”(як відправником) вбачається, що Позивач вчасно надав під завантаження автомобіль MAN (державний номерний знак НОМЕР_1) з причепом (державний номерний знак НОМЕР_2) та 06.11.2008 року, який було завантажено 06.11.2008 року. Автопоїзд пройшов 07.11.2008 року митне оформлення та 09.11.2008 року перетнув митний кордон України.

Відповідно до відмітки у графі 24 міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) вантаж було доставлено за призначенням та одержано 17.11.2009 року особисто ОСОБА_2 (зазначеною у заявці особою). Штамп ОСОБА_2 на міжнародній товарно-транспортній накладній тотожний штампам на договорі №187 від 01.11.2008 року та договорі-заявці №03/11/08 від 03.11.2008 року.

Таким чином, судом встановлено, що позивач належним чином та у встановлені господарським договором строки виконав свої зобовязання в частині перевезення 20 тон пиломатеріалів за маршрутом м.Тернопіль - провінція Альмерія (Іспанія).

Відповідно до пункту 3.2.5 договору №170 від 04.11.2008 року відповідач прийняв на себе зобовязання своєчасно (у строки, зазначені у заявці) проводити розрахунки з позивачем за попередньо визначеною ставкою на підставі оригінала рахунку-фактури.

Відповідно до заявки №645 від 04.11.2008 року оплата виконаного перевезення здійснюється у сумі 2000 Євро по курсу НБУ протягом 14 банківських днів по оригіналам CMR чи іншими словами по факту виконання перевезення, підтвердженого відповідними міжнародними товарно-транспортними накладними.

17 листопада 2008 року позивач надав відповідачу рахунок №ОЛ-427 на оплату транспортних послуг на суму 14660 грн. Означений рахунок відповідач не сплатив.

У відзиві на позовну заяву відповідач (посилаючись на пункт 4.2 договору №170 від 04.11.2008 року) стверджує, що позивач не виконав свої зобовязання за договором. Зобовязання позивача за договором полягало у здійснені відповідного міжнародного перевезення вантажу, а передача наведених відповідачем документів є лише доказом виконання чи невиконання зобовязання. Як зазначалось раніше, частиною 1 статті 5 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів встановлено, що перший примірник передається відправнику, другий супроводжує вантаж, а третій залишається у перевізника. Тому, вимоги пункту 5 Особливих обовязків водія заявки №645, протирічить нормі статті 5 Конвенції. Крім того, суду не надано будь-яких доказів того, що відповідач будь-яким способом звертався до позивача з вимогою про надання додаткових документів для підтвердження факту виконання його замовлення.

13 травня 2009 року позивач звернувся до відповідача з претензією про сплату означеної суми заборгованості, яка залишена відповідачем без розгляду. Позивач надав суду повідомлення-розписку спецзвязку, з якої вбачається, що посадовою особою відповідача було отримано відповідне поштове відправлення 21.05.2009 року.

Отримана відповідачем претензія залишена ним без відповіді, а грошові кошти на час подання позову до суду сплачені не були.

Відповідачем порушено умови господарського зобовязання в частині своєчасної та у повному обсязі оплати наданих йому транспортних послуг.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України субєкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідачем надано через канцелярію суду 19.10.2009 р. оригінал платіжного доручення №6746 від 15.10.2009 року, на підставі якого ним було перераховано на поточний рахунок позивача 14660,00 гривень з призначенням платежу “оплата за транспортні послуги згідно рахунку-фактури ОЛ-427 від 17.11.2008 року, у тому числі ПДВ 216,67 грн.”.

Отримання означеного платежу позивач не заперечував, проте звернувся до суду з заявою про збільшення позовних вимог з урахування курсу євро до гривні, встановленого Національним банком України, оскільки вартість наданих ним транспортних послуг визначена у євро.

Заявку на здійснення перевезення було складено відповідачем та акцептовано позивачем. Суму винагороди у євро (еквівалент у іноземній валюті) за курсом НБУ визначив відповідач, а позивач погодився на надану йому пропозицію.

Відповідно до статті 189 Господарського кодексу України ціна (тариф) є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують субєкти господарювання. Ціна є істотною умовою договору. Ціна у договорі зазначається у гривнях.

Ціни у зовнішньоекономічних договорах можуть визначатись за згодою сторін у іноземній валюті (пункт 2 статті 189 Господарського кодексу України).

У розумінні статті 377 Господарського кодексу України укладений сторонами договір є зовнішньоекономічним, оскільки його виконання повязано з перетинанням митного кордону України майном, визначеним статтею 139 Господарського кодексу України та робочою силою.

Статтею 524 Цивільного кодексу України (пункт 2) передбачено, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобовязання у іноземній валюті.

Таким чином, встановлення вартості послуг з перевезення за маршрутом м.Тернопіль - провінція Альмерія (Іспанія) у євро не протирічить законодавству України.

Суд встановлює, що позивач має право на відшкодування за рахунок відповідача курсових збитків, які виникли у результаті порушення відповідачем свого господарського зобовязання.

З урахуванням встановленого курсу євро до гривні на дату часткового погашення заборгованості та курсу євро до гривні на дату винесення судового рішення у справі позовна вимога про стягнення 6546,84 гривень підлягає задоволенню у повному обсязі.

Позивачем до суду була подана заява про відмову від стягнення з відповідача інфляційних втрат та річних та в матеріалах справи міститься доказ сплати відповідачем основного боргу в розмірі 14660,00 грн. 15.10.2009р. після подання позивачем позову до суду, тому в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 14660,00 грн., інфляційних втрат та 3% річних провадження у справі слід припинити відповідно до п. 1.1 ст. 80 ГПК України.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України з Відповідача на користь Позивача стягуються витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, оскільки спір виник з вини Відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Укрексім Логістік” (03150, м. Київ, вул. Червоноармійська, 51, ідентифікаційний код 32208453) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_3) 6 546 грн. (шість тисяч пятсот сорок шість) грн. 84 коп. основного боргу, 212 (двісті дванадцять) грн. 07 коп. державного мита та 315,00 (триста пятнадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Припинити провадження в частині стягнення інфляційних втрат, 3% річних та основного боргу в розмірі 14660,00 грн.

4. Видати наказ.

5. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

СуддяВ.С. Катрич