Рішення № 12455373, 03.11.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 17/38803.11.10 За позовом          акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»

До          відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»

Про          стягнення 15178 550,24 грн.

Суддя Удалова О.Г.

Представники сторін:

Від позивача                     Цурка Н.О. (за дов.)

Від відповідача           Слюсар С.А. (за дов.)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

          До Господарського суду міста Києва звернулась акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго»з позовом про стягнення з відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»15 178550,24 грн. заборгованості за договором на використання електричної енергії № 1 від 29.12.1990 р., а саме: 13595261,95 грн. основного боргу за спожиту активну електричну енергію, 932,81 грн. боргу за спожиту реактивну електричну енергію, 951733,63 грн. штрафу, 399046,82 грн. пені, 163154,34 грн. інфляційної складової боргу та 68420,68 грн. трьох процентів річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2010 р. порушено провадження у справі № 17/388 та призначено її до розгляду на 18.10.2010 р..

          Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги відхилив та зазначив, що в разі виникнення боргу у відповідача, позивач на виконання вимог частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України повинен був надіслати відповідачеві письмовий документ, який містить вимогу про сплату боргу, однак вказана вимога відповідачеві не надсилалася.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.10.2010 р. розгляд справи відкладався на 03.11.2010 р., у зв’язку з необхідністю витребування додаткових доказів по справі.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи та матеріали, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

Між підприємством Київські кабельні мережі ВЕО «Київенерго», яке відповідно до наказів Міністерства енергетики та електрифікації України від 17.02.1995 р. № 31, від 31.08.1995 р. № 177 та від 29.09.1995 р. № 176 реорганізовано у філію АК «Київенерго», яка є правонаступником його майна, прав та зобов'язань, та підприємством по експлуатації артезіанських свердловин та насосних водопровідних станцій було укладено договір на використання електричної енергії від 29.12.1990 р. № 1 (далі - Договір).

Наказом відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»від 18.12.2001 р. № 207 підприємство по експлуатації артезіанських свердловин та насосних водопровідних станцій ліквідовано шляхом приєднання до департаменту експлуатації водопровідного господарства відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київенерго», яке є правонаступником її майнових прав.

Департамент експлуатації водопровідного господарства відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»(далі - відповідач) листом від 26.09.2002 р. № 5/12-1267 підтвердив та гарантував погашення боргів ліквідованих згідно з зазначеним наказом підрозділів, зокрема Деснянської водопровідної станції.

За таких умов, належним відповідачем є відкрите акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал», яке несе відповідальність за зобов'язаннями за договором від 29.12.1990 р. № 1.

Відповідно до умов вказаного Договору позивач зобов’язався відпускати відповідачу електричну енергію, а останній зобов'язався оплачувати використану енергію своєчасно та в повному обсязі. Порядок розрахунків за спожиту енергію між енергопостачальною організацією та споживачем визначено пунктом 7 Договору.

21.12.2009 р. між сторонами укладено додаткову угоду до договору № 1 від 29.12.1990 р., відповідно до якої договір від 29.12.1990 р. № 1 викладено у новій редакції з протоколом узгодження розбіжностей до додаткової угоди від 21.12.2009 р. до договору від 29.12.2009 р. № 1 (о/р 46) про постачання електричної енергії.

Відповідно до пункту 2 додаткової угоди від 21.12.2009 р. до Договору визначено, що всі додатки до договору № 1, зазначені у пункті 9.1. та укладені сторонами до моменту укладення цієї угоди, є чинними на весь період дії договору та є його невід’ємними частинами.

17.08.2004 р. між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду до договору № 1 про постачання електричної енергії, відповідно до пункту 2 якої сторони погодили вилучити з тексту договору пункт 7 («Розрахунки за електроенергію, потужність та інші платежі за розрахунковий період») як такий, що не відповідає вимогам Правил користування електричною енергією у редакції постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України від 22.08.2002 р. № 928. З моменту укладення цієї додаткової угоди умови, що обумовлювалися пунктом 7 договору, замінити умовами додатка № 2Г до Договору.

Згідно з пунктом 4 додатку 2Г до Договору відповідач зобов’язався щомісячно направляти свого представника до позивача для надання звіту за використану електроенергію та отримання розрахункових документів, які видаються на основі наданих звітів про використану електричну енергію за розрахунковий період з зазначенням дати надання звіту та дати отримання рахунку на сплату (акт приймання-передачі товарної продукції, рахунок-фактура).

Пунктом 5 додатку 2Г до Договору визначено, що остаточний розрахунок здійснюється відповідачем до 1 числа місяця, наступного за звітним на підставі обсягів фактично спожитої електроенергії у поточному розрахунковому періоді.

Відповідно до додатку 11 до Договору визначено, що нарахування за споживання та генерацію реактивної електроенергії проводиться відповідачу відповідно до Методики обчислення плати за перетікання реактивної електроенергії між електропередавальною організацією та її споживачами, затвердженої наказом Міністерством палива та енергетики України № 19 від 17.01.2002 р..

Позивачем при розрахунку вартості спожитої електричної енергії застосовано тарифи, які встановлюються Національною комісією регулювання електроенергетики України щомісячно для певних класів напруги.

Як встановлено судом, відповідно до умов Договору за період з 01.06.2010 р. по 01.09.2010 р. позивач надав, а відповідач спожив електричну енергію на суму 16257094,76 грн., а саме: 16256161, 95 грн. –активної електричної енергії, 932,81 грн. –реактивної електричної енергії, що підтверджується звітами про використану та генеровану електричну енергію, рахунками-розшифровками та актами надання послуг з компенсації перетікання електричної енергії, належним чином засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи.

Відповідач частково розрахувався за поставлену електричну енергію в сумі 2660900,00 грн. за спожиту активну електричну енергію, після чого залишилась заборгованість в сумі 13596194,76 грн.

Згідно з частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

          Як визначено частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

          Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

          До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

          Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

          Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Посилання відповідача на те, що позивач на виконання вимог частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України повинен був надіслати відповідачеві письмовий документ, який містить вимогу про сплату боргу, не приймаються судом до уваги, оскільки, як встановлено судом, сторони погодили умовами Договору та додатків до нього порядок та строки виконання зобов’язання за договором (оплату спожитої електричної енергії), а тому відповідно до частини 1 статті 530 зобов’язання підлягає виконанню у строки (термін), погодженими сторонами.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача, а відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 13596194,76 грн. (13595 261,95 грн. –боргу за активну електричну енергію, 932,81 грн. –боргу за реактивну електричну енергію) підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Суд враховує те, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи три проценти річних та інфляційні витрати, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем грошового зобов’язання, з нього, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню 163154,34 грн. індексу інфляції (163143,14 грн. за прострочення оплати спожитої активної електричної енергії, 11,19 грн. за прострочення оплати спожитої реактивної електричної енергії) та 68420,68 грн. трьох процентів річних (68416,12 грн. за прострочення оплати спожитої активної електричної енергії та 4,57 грн. за прострочення оплати спожитої реактивної електричної енергії).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України).

Згідно з п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало було виконано.

Пунктом 4.2.1. Договору та протоколу узгодження розбіжностей до нього передбачено, що у випадку внесення платежів з порушенням термінів, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Відповідно до пункту 3 статті 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання.

Враховуючи положення п. 3 статті 83 ГПК України, норми Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», пункт 4.2.1. Договору та протоколу узгодження розбіжностей до нього, враховуючи специфіку діяльності відповідача, суд дійшов висновку про можливість зменшення розміру пені до 300 000,00 грн.

Згідно зі статтею 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, у разі порушення господарського зобов’язання, в якому хоча б одна сторона є суб’єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов’язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов’язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов’язання стягується пеня у розмірі 0,1% вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.

У додатку 2 до розпорядження Кабінету Міністрів України № 216-р від 23.06.2005 р. наведений перелік підприємств державного сектору економіки.

Як вбачається з вказаного переліку акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго»в особі структурного відокремленого підрозділу «Київенерго»не входить до переліку підприємств державного сектору економіки.

          Крім того, відповідно до підпункту 4 пункту 3 Прикінцевих положень Господарського кодексу України саме на Кабінет Міністрів України покладено обов’язок визначити суб’єктів господарювання, що належать до державного сектору економіки, відповідно до вимог цього Кодексу. Позивач доказів існування відповідного рішення Уряду України суду не надав.

Зі змісту частини другої статті 231 Господарського кодексу України вбачається, що даний штраф є видом відповідальності за порушення зобов'язань з передачі товарів, виконання робіт та надання послуг, а не за порушення грошового зобов'язання.

Оскільки, за умовами договору обов’язком відповідача було проведення своєчасних оплат за надані послуги з постачання електричної енергії, то вимоги позивача щодо стягнення штрафу є безпідставними.

Таким чином, у позивача відсутня правова підстава для нарахування та стягнення з відповідача у даному випадку штрафу за порушення грошового зобов’язання на підставі ст. 231 Господарського кодексу України.

За таких обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 951733,63 грн. задоволенню не підлягають як необґрунтовані.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

          Позов задовольнити частково.

Стягнути з відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»(01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1А, код 03327664, рахунок 2600200990434 в КБ «Хрещатик»міста Києва, МФО 300670) на користь акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»в особі відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»(01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, код 00131305, рахунок 26000306201 у ВАТ «Ощадбанк»у м. Києві та Київській області, МФО 322669, код 00131305) 13595 261,95 грн. основного боргу за активну електроенергію, 932,81 грн. основного боргу за реактивну електроенергію, 163154,34 грн. інфляційних збитків, 68420,68 грн. трьох процентів річних, 300000,00 грн. пені, 23901,09 грн. витрат по оплаті державного мита, 221,20 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Суддя О.Г. Удалова

          Рішення підписано 25.11.2010 р.