Рішення № 12455319, 17.11.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 51/29317.11.10 За позовом Київського вищого професійного училища будівництва і автотранспорту

до Закритого акціонерного товариства «Вищий навчальний заклад «Київський гуманітарний інститут»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача –Міністерство освіти і науки України.

про стягнення 195712, 50 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: Мельник О.В.

від відповідача: Шумов А.Ю.

від третьої особи: Мельник О.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з вимогою про стягнення з відповідача неустойки за користування майном у розмірі 195712, 50 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неповерненням відповідачем нежитлових приміщень після закінчення терміну дії договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 01.01.2002 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.09.2010 р. порушено провадження у даній справі, залучено до участі у розгляді справи третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Міністерство освіти і науки України, призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 13.10.2010 р. за участю представників сторін та третьої особи, яких зобов’язано надати суду певні документи

У процесі провадження представник позивача надав суду заяву про відмову від позову в частині стягнення неустойки в сумі 52128, 74 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.11.2010 р. припинено провадження у даній справі в частині стягнення неустойки в сумі 52128, 74 грн.

У даному судовому засіданні представники позивача та третьої особи підтримали заявлені вимоги та просили позов задовольнити.

Представник відповідача надав відзив на позов, в якому проти позовних вимог заперечує з тих підстав, що, на його думку, неустойка виникла через «штучно»створені умови керівництва Київського вищого професійного училища будівництва і автотранспорту, оскільки протягом усього періоду оренди відповідач вчасно сплачував усі платежі, добросовісно виконував свої зобов’язання та попередив позивача, що для виселення йому потрібно приблизно два місяці; також відповідач просить суд зменшити розмір штрафних санкцій до 10000, 00 грн., враховуючи ст. 233 ГК України.

Судове рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками провадження.

У судовому засіданні 17.11.2010 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників процесу, Господарський суд міста Києва, ?

Встановив:

01.01.2002 року між сторонами був укладений договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, за умовами якого позивач зобов’язався передати, а відповідач –прийняти в строкове платне користування державне нерухоме майно, площею 2412 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, вул. М. Стельмаха, 5, на чотирьох поверхах 5-и поверхового будинку, що знаходиться на балансі позивача, вартість якого становить за експертною оцінкою станом на 30 листопада 2001 р. 2218470, 00 грн. Майно передається в оренду з метою розміщення закладу освіти –Київського гуманітарного інституту.

П. 2.1 договору передбачено, що відповідач вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна.

Згідно з п. 2.3 договору передача майна в оренду не тягне за собою виникнення у відповідача права власності на це майно. Власником майна залишається держава, а відповідач користується ним протягом строку оренди.

Відповідно до п. 2.5 договору у разі припинення цього договору майно повертається відповідачем позивачу. Відповідач повертає майно позивачу аналогічно порядку, встановленому при передачі майна відповідачу цим договором. Майно вважається поверненим позивачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі.

Обов’язок по складанню акта приймання-передачі покладається на сторону, яка передає майно іншій стороні договору.

Порядок розрахунків між сторонами визначений у розділі 3 договору, відповідно до якого орендна плата встановлюється на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України, в розмірі 1 % і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (останній місяць, по якому є інформація про індекс інфляції) –грудень 2001 –1878, 30 грн.

Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

П. 4.7 договору передбачено, що у разі припинення або розірвання договору відповідач зобов’язаний повернути позивачеві, або підприємству, вказаному позивачем, орендоване майно в належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати позивачеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини відповідача.

Відповідно до п. 9.1 договору цей договір укладено строком на 3 роки, що діє з 01 січня 2002 року до 01 січня 2005 року.

Згідно п. 9.5 договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір підлягає продовженню на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього договору.

Взаємовідносини сторін, не врегульовані цим договором, регулюються чинним законодавством.

Чинність цього договору припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації орендованого майна відповідачем; втрати майна внаслідок стихійного лиха; достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду; банкрутства відповідача та в інших випадках, прямо передбачених чинним законодавством України (п. 9.8 договору).

Згідно актів приймання-передачі від 02.01.1995 р., 02.09.1996 р., 01.05.1998 р., 01.09.1998 р., 01.12.1999 р., 26.01.2000 р. позивач передав відповідачу в оренду приміщення третього, п’ятого, четвертого та першого поверхів гуртожитку по вул. Стельмаха, 5.

На виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв приміщення загальною площею 2412 кв.м., що підтверджується актом приймання-передачі від 02.01.2007 р.

Термін дії договору неодноразово продовжувався на підставі погоджень, наданих Міністерством освіти і науки України.

29.09.2009 р. Міністерством освіти і науки України листом № 1/11-8231 надано дозвіл на продовження договору до 01.07.2010 р.

01.10.2009 р. між сторонами на підставі листа Міністерства освіти і науки України № 1/11-8231 від 29.09.2009 р. було укладено додаткову угоду № 4 до договору, згідно з якою строк дії договору продовжено до 01.07.2010 р.

Листом № 209 від 20.05.2010 р. позивач повідомив відповідача про те, що термін дії договору продовжуватися не буде і просив вжити заходів щодо звільнення орендованих приміщень до 01.07.2010 р.

Листом № 276 від 14.07.2010 р. позивач, керуючись п. 9.5 та п. 9.8 договору, повторно повідомив відповідача про те, що договір продовжуватись не буде і наполягав на терміновому звільнені орендованих приміщень.

03.08.2010 р. позивачем було направлено відповідачу претензію про звільнення та повернення орендованого приміщення з вимогами: в строк до 06.08.2010 р. провести інвентаризацію орендованого майна; в строк до 09.08.2010 р. звільнити та повернути орендоване майно; сплатити позивачу неустойку у розмірі подвійної плати за користування орендованим майном за весь час прострочення.

13.09.2010 р. відповідач звільнив орендовані приміщення загальною площею 2412 кв.м. та повернув їх позивачу, про що було складено акт приймання-здачі майна.

У зв’язку з простроченням відповідачем повернення орендованого майна, позивач, в порядку ст. 785 ЦК України, просить стягнути з відповідача неустойку у розмірі подвійної плати за користування майном за період з 01.07.2010 р. до 13.09.2010 р., що складає 143583, 76 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вказана вимога позивача підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що за цивільно-правовими ознаками він є договором найму, а тому до нього застосовуються положення законодавства про найм (оренду).

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Як встановлено ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов’язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов’язковим для виконання сторонами.

Статтею 173 ГК України передбачено, що один суб’єкт господарського зобов’язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб’єкта, а інший суб’єкт має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частина друга цієї ж статті передбачає, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Так, відповідно до положень ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Ст. 785 ЦК України передбачає, що якщо наймач не виконує обов’язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Згідно з ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Ст. 550 ЦК України встановлює, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання.

В силу вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна із сторін повинна довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання.

П. 1 ст. 233 ГК України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Ч. 3 ст. 551 ЦК України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Відповідач зазначає, що не міг скасувати щорічні заходи, а саме - на початку липня 2010 року святкові заходи з дня вручення дипломів студентів, а в кінці серпня 2010 року захід пов'язаний із посв’яченням студентів; за власні кошти, на суму понад 2 млн. грн., провів ремонт приміщень; ним надавалася допомога для позивача, зокрема, у проведенні семінарів, виставок, було придбано спортивну форму, виготовлено рекламні буклети; відповідач завжди вчасно сплачував орендну плату; пояснив, що для виселення йому потрібно приблизно два місяці, оскільки необхідно підписати новий договір та перевезти меблі, інвентар, тому просив листом № 97/06 від 30.06.2010 р. продовжити термін перебування у орендованому приміщенні до 01.09.2010 р.; також зі спливом строку договору за липень, серпень відповідачем сплачено 89949, 04 грн. за користування приміщенням та комунальні послуги, суд приходить до висновку про можливість зменшення розміру неустойки.

Враховуючи наведені відповідачем обставини щодо неможливості звільнення приміщення, тобто зважаючи на причини прострочення передачі приміщення, виходячи з інтересів сторін, що заслуговують на увагу, зважаючи, що відповідач належним чином виконував свої зобов’язання за договором, в добровільному порядку сплатив позивачеві після порушення провадження у даній справі 52128, 74 грн., незначності прострочення у виконанні зобов'язання, подальшого добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків, суд приходить до висновку про можливість застосування права суду на зменшення суми неустойки до 10 % в порядку ст. 83 ГПК України.

Разом з тим, суд відзначає, що позивач нараховує неустойку за період з 01.07.2010 р. до 13.09.2010 р. (включно), тобто за 75 днів, тоді як прострочення виконання відповідачем зобов’язань складає 74 дні (з 01.07.2010 р. до 12.09.2010 р.), оскільки 13.09.2010 р. приміщення вже було передано позивачеві.

Таким чином, вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі 10 % від суми прострочення виконання зобов’язання, що становить 14097, 43 грн.

Враховуючи, що відповідно до ст. 44 ГПК України позивачем понесені судові витрати, пов’язані з розглядом справи, зокрема витрати на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу та сплати державного мита, то зазначені витрати відшкодовуються за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ст. 49 ГПК України).

Керуючись ст. ст. 82, 83, 85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, ?

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

          2. Стягнути з Закритого акціонерного товариства «Вищий навчальний заклад «Київський гуманітарний інститут» (03040, м. Київ, вул. Стельмаха, буд. 5, ідентифікаційний код - 23169003) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Київського вищого професійного училища будівництва і автотранспорту (03040, м. Київ, вул. Бубнова буд. 4, ідентифікаційний код - 02544326) 14097 (чотирнадцять тисяч дев’яносто сім) грн. 43 коп. неустойки за прострочення користування приміщенням, 143 (сто сорок три) грн. 49 коп. державного мита, 17 (сімнадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          3. У іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги відповідно до ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

СуддяПригунова А.Б. Дата підписання 25.11.2010 р.