Рішення № 124531612, 20.01.2025, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2025 рокуСправа №160/27923/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування п.3 рішення №19/с від 30.08.2024р., зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

14.10.2024р. (згідно відомостей Укрпошта) ОСОБА_1 звернулася з адміністративним позовом до Міністерства оборони України, третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 та просить:

- визнати протиправним та скасувати пункт 3 рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 30.08.2024р. №19/с, про відмову позивачці у призначенні одноразової грошової допомоги як члену сім`ї загиблого військовослужбовця - її сина ОСОБА_2 , внаслідок захворювання та причини смерті, пов`язаних із проходженням військової служби;

- зобов`язати відповідача повторно розглянути документи про призначення позивачці одноразової грошової допомоги як члену сім`ї загиблого військовослужбовця - її сина ОСОБА_2 , внаслідок захворювання та причини смерті, пов`язаних із проходженням військової служби, що надійшли з ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Свої позовні вимоги позивачка обґрунтовує тим, що вона є матір`ю загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 , смерть якого настала ІНФОРМАЦІЯ_3 внаслідок травми, яка призвела до смерті, одержаної в результаті нещасного випадку та пов`язана з проходженням військової служби згідно витягу з протоколу 18 регіональної ВЛК №3108 від 04.07.2023р. Позивачка звернулася із заявою про призначення та виплату їй одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю її сина. Проте, відповідачем було прийняте рішення, оформлене протоколом від 30.08.2024р. №19/с (п.3), про відмову у призначенні та виплаті такої одноразової грошової допомоги, оскільки загибель військовослужбовця ОСОБА_2 (її сина) є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного та токсичного сп`яніння згідно ст.16-4 Закону №2011-ХІІ. Позивачка не погоджується із такими діями та рішенням відповідача, оскільки вказані обставини існували під час попередніх судових розглядів, досліджувалися судами та їм уже була надана правова оцінка і прийняті відповідні судові рішення у справі №160/4911/24, а тому вважає, що повторна відмова з тих самих підстав, викладена у оспорюваному протоколі, є неприпустимою; інших будь -яких нових підстав та обставин п.3 оспорюваного рішення не містить, а зміна формулювання 18 РВЛК про встановлення причинного зв`язку захворювання і смерті на «захворювання, які призвели до смерті, так, пов`язані із проходженням військової служби» не позбавляє її права на отримання одноразової допомоги; перебування її сина у стані наркотичного сп`яніння саме в момент настання смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 відповідачем жодними доказами не доведена, тому висновки відповідача є лише його припущеннями; згідно акту службового розслідування №1753 від 05.11.2022р. факти вживання сином позивачки 08.10.2022р. наркотичних засобів не встановлено, а протоколом 18 РВЛК від 14.03.2023р. по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм зі смертю сина позивачки встановлено «Гостра недостатність кровообігу. Інші форми гострої ішемічної хвороби серця», що підтверджено лікарським свідоцтвом про смерть №5589 від 10.10.2022р.; син позивачки є учасником бойових дій згідно довідки №5383/1 від 15.11.2022р., мав бойові поранення згідно 4 довідок про обставини травм, був нагороджений державними нагородами, зокрема, за мужність, тому на переконання позивачки, вона, як член сім`ї загиблого військовослужбовця - її сина ОСОБА_2 , має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої п.п.2 п.2 ст.16 Закону №2011-ХІІ та вимог Порядку №975. У відповіді на відзив від 17.11.2024р. представник позивачки послався на ті ж самі обставини та підстави, які наведені і у позові, додатково вказав на преюдиційність обставин встановлених у рішенні суду, яке набрало законної сили, які не доказуються при розгляді іншої справи, у яких беруть ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини згідно ч.4 ст.78 КАС України та численну правову позицію у даних правовідносинах Верховного Суду, зокрема, у постановах від 30.09.2021р. у справі №826/7424/17, від 12.11.2020р. у справі №186/1129/16-а (а.с.1-5, 101-103).

Ухвалою суду 04.11.2024р. було відкрито адміністративне провадження у даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами з 03.12.2024р. та, зокрема, запропоновано відповідачеві протягом 15 календарних днів з дня отримання цієї ухвали надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст.162,261 Кодексу адміністративного судочинства України та інші докази, витребувані судом за цією ухвалою суду виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.56).

На виконання вимог вищезазначеної ухвали суду, 12.11.2024р. через систему «Електронний суд» відповідачем до суду було подано відзив на позов, у якому відповідач просив у задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що Комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум при прийнятті спірного рішення розглядала подану заяву та додані документи позивачки отримані від ІНФОРМАЦІЯ_2 (заява від 17.07.2024р. з доданими документами). При цьому, дані документи не досліджувалися в рамках судової справи №160/4911/24, отже вести мову про преюдиційність обставин при оцінці законності пункту 3 протоколу Комісії Міністерства оборони України №19/с від 30.08.2024р. безпідставно. При прийнятті згаданого рішення Комісією було враховано, що відповідно до висновку експерта №5589 від 08.12.2022р. Дніпропетровського обласного бюро судово-медичної експертизи та постанови про закриття кримінального провадження від 20.12.2022 №12022041650001386 ГУПН в Дніпропетровській області (відділення поліції №5) смерть ОСОБА_2 настала внаслідок отруєння метадоном та метамфетаміном з розвитком інтоксикації організму, крім іншого, було досліджено і інформацію з висновку експерта КЗ «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» ДОР» №5589 від 10.10.2022, а також і те, що витяг з протоколу 18 РВЛК по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, травм молодшого сержанта ОСОБА_2 , яке призвело до смерті, так, пов`язане із захистом Батьківщини від 14.03.2023р. №1117 було відмінено з врахуванням додатково наданих документів згідно з витягом з протоколу 18 РВЛК від 04.07.2023р. № 3108 та встановлено, що травма молодшого сержанта ОСОБА_2 , яка призвела до смерті, одержана в результаті нещасного випадку, так, пов`язана з проходженням військової служби. Пунктом 10 Порядку №975 передбачено необхідність подання документа, що свідчить про причини та обставини загибелі (смерті) військовослужбовця, а отже, такі документи, на переконання представника відповідача повинна подати особа, яка звертається за отриманням одноразової грошової допомоги. Посилання позивачки на відсутність підстав для застосування до даних правовідносин положень ст.16-4 Закону №2011-ХІІ спростовуються висновками щодо застосування норм права наданими Верховним Судом в постанові від 06.04.2021р. у справі №120/4628/18-а, які в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України мають враховуватися судами при вирішенні спірних правовідносин, а саме: у п. 58, 59,60 зазначено, що неподання особою, яка звернулася за призначенням одноразової грошової допомоги документів, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), не створює для Міністерства оборони України обов`язку щодо їх витребування; позивачами не надано відповідачу документа, що свідчить про причини та обставини загибелі особи, зокрема, про те, що вона не пов`язана із вчиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення. На переконання представника відповідача системний аналіз наведеного законодавства дозволяє йому прийти до висновку, що оскаржуваний позивачкою протокол Комісії прийнятий в межах компетенції та відповідає вимогам законодавства України, а з аналізу поданих до розгляду документів вбачається, що до даних правовідносин підлягає застосуванню стаття 16-4 Закону №2011-ХІІ, згідно з якою призначення та виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється. Також відповідач послався і аналогічні висновки щодо застосування норм права, які були надані Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18.05.2022 у справі №640/23247/19, від 18.08.2022 у справі №640/14940/19 (а.с.63-66).

Третя особа ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) у своєму електронному кабінеті отримав адміністративний позов 21.10.2024р., а ухвалу суду від 04.11.2024р. отримав 05.11.2024р., що є належним повідомленням про дату, час та місце судового розгляду справи згідно до вимог ст.18 КАС України, що підтверджується довідками про доставку електронних листів, наявних у справі (а.с.61-62).

Однак, станом на 20.01.2025р. третьою особою письмових пояснень по суті спору на вимогу ухвали суду від 04.11.2024р. без поважних причин суду не надано.

Враховуючи наведене, належне повідомлення третьої особи про дату, час та місце судового розгляду справи, строки вирішення спору, встановлені ст.258 КАС України, суд вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності письмових пояснень третьої особи за наявними у справі матеріалами.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Згідно довідки відділу управління персоналом суду у період з 17.12.2024р. по 17.01.2025р. суддя Конєва С.О. перебувала у щорічній відпустці, відповідно, рішення у даній справі приймається у перший робочий день після виходу судді з відпустки - 20.01.2025р.

Враховуючи викладене, дана справа вирішується 20.01.2025р., тобто у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до вимог ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Із наданих учасниками справи документів, судом встановлені наступні обставини у даній справі.

Громадянка України ОСОБА_1 є внутрішньо-переміщеною особою та матір`ю військовослужбовця ОСОБА_2 , який станом на 08.10.2022р., проходив військову службу за контрактом у званні молодшого сержанта на посаді командира бойової машини - командира відділення 3 парашутно-десантного взводу 4 десантно-парашутної роти 2 парашутно-десантного батальйону військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується копією паспорту позивачки серії НОМЕР_2 , копією довідки ВПО від 04.04.2022 №1216-5001051421, копією свідоцтва про народження ОСОБА_2 (сина позивачки), копіями свідоцтв про укладення шлюбу, копіями витягів із наказів ВЧ НОМЕР_1 (а.с.22-24, 31-33,82-83, 92-95).

08 жовтня 2022 року військовослужбовець ОСОБА_2 , перебуваючи у короткостроковій відпустці за сімейними обставинами відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №199 від 06.10.2022р., перебуваючи за кермом автомобіля, раптово помер в автомобільній черзі на території АЗС «Авіас Плюс» міста Дніпра про що за вказаним фактом відділом поліції №5 ГУНП в Дніпропетровській області були внесені відомості до ЄРДР за №12022041650001386 від 08.10.2022р., що підтверджується інформацією, наведеною у копії постанови від 20.12.2022р. (а.с.24,28).

Відповідно до копії лікарського свідоцтва про смерть №5589 від 10.10.2022р. з відміткою «остаточне» померлого ОСОБА_2 , виданого судово-медичним експертом КП «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» його смерть настала внаслідок захворювання, та встановлена така причина смерті: «Гостра недостатність кровообігу. Інші форми гострої ішемічної хвороби серця» (а.с.25,85).

12 жовтня 2022р. Павлоградським відділом ДРАЦС у Павлоградському районі Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) було видано Свідоцтво про смерть ОСОБА_2 у віці 37 років, актовий запис №1878 від 12.10.2022р. серія НОМЕР_3 про що свідчить зміст копії наведеного Свідоцтва наявного у справі (а.с.27).

Надалі, на адвокатський запит КЗ «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» ДОР» 25.01.2023р. за №152 було надано лист-відповідь, у якому повідомлено, що 10.10.2022р. у морзі КЗ, на підставі постанови слідчого СВ ВП №5 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області, було проведено судово-медичну експертизу трупа за фактом смерті гр. ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_5 . Висновок експерта №5589 від 10.10.2022р. Смерть його настала внаслідок отруєння метадоном та метамфетаміном з розвитком інтоксикації організму, що підтверджується даними судово-медичної експертизи трупа та даними судово-токсикологічного дослідження внутрішніх органів. При судово-токсикологічному дослідженні сечі та фрагменту печінки з жовчним міхуром із трупа гр. ОСОБА_2 виявлено метадон та метамфетамін. Видано остаточне свідоцтво про смерть №5589 а/Інтоксикація. Т40.3 б/Гостре отруєння метадоном та метамфетаміном. Y12 г/ Отруєння наркотичними речовинами, намір не визначений (а.с.26).

Аналогічного змісту щодо причин смерті ОСОБА_2 була надана відповідь згаданим вище комунальним закладом і на запит ІНФОРМАЦІЯ_6 від 20.01.2023р. за №26 (а.с.86).

В той же час, зі змісту копії постанови про закриття кримінального провадження від 20.12.2022р. вбачається, що наведена постанова містить посилання на лікарське свідоцтво про смерть №5589 від 10.10.2022р. (де зазначено причину смерті внаслідок легенево-серцевої недостатності, не уточнена) та на висновок експерта №5589 від 08.12.2022р. (смерть настала внаслідок отруєння метадоном та метамфетаміном з розвитком інтоксикації організму), тобто, вказані медичні документи та інформація, зазначена у постанові слідчого, містять різні причини настання смерті гр. ОСОБА_2 (а.с.28).

18.10.2022р. молодшого сержанта ОСОБА_2 у зв`язку зі смертю було виключено зі списків особового складу частини та знято із всіх видів забезпечення з 08.10.2022р., що підтверджується змістом витягів з наказів в/ч НОМЕР_1 від 18.10.2022р. №198-РС та №209 (а.с.32-33).

Окрім того, військовою частиною НОМЕР_1 було проведене службове розслідування з метою уточнення причин і умов, що сприяли смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 молодшого сержанта ОСОБА_2 за результатами якого було встановлено, що його смерть настала ІНФОРМАЦІЯ_3 у позаслужбовий час - під час перебування військовослужбовця у відпустці за сімейними обставинами, внаслідок захворювання, не пов`язаного з проходженням ним військової служби про що було складено акт №1753 від 05.11.2022р., копія якого наявна в матеріалах справи (а.с.29-30).

14.03.2023р. 18 Регіональною ВЛК Міністерства оборони України були розглянуті документи померлого військовослужбовця ОСОБА_2 про встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв зі смертю.

Згідно Витягу з протоколу №1117 від 14.03.2023р. захворювання молодшого сержанта ОСОБА_2 , 1985р.н. «Гостра недостатність кровообігу. Інші форми гострої ішемічної хвороби серця», які призвели до смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджено медичними та військово-обліковими документами, свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_3 від 12.10.2022 року, лікарським свідоцтвом про смерть №5589 від 10.10.2022р., довідкою про участь у бойових діях №5583/1 від 15.11.2022, актом службового розслідування №1753 від 05.11.2022р. - ЗАВХОРЮВАННЯ, ЯКІ ПРИЗВЕЛИ ДО СМЕРТІ, ТАК, ПОВЯЗАНІ ІЗ ЗАХИСТОМ БАТЬКІВЩИНИ (а.с.34,84).

Надалі, позивачкою, яка є матір`ю, тобто, членом родини померлого військовослужбовця ОСОБА_2 , через ІНФОРМАЦІЯ_4 до Міністерства оборони України були подані документи для призначення одноразової грошової допомоги членам родини військовослужбовця (зареєстровані за вх.№ 10767/огд від 03.05.2023р. (а.с.18).

З копії Витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 19.12.2023р. №23/в вбачається, що позивачці за її заявою було відмовлено у призначенні та виплаті такої одноразового грошової допомоги згідно зі ст.16-4 Закону №2011-ХІІ з підстав того, що відповідно до висновку експерта №5589 від 08.12.2022р. Дніпропетровського обласного судово-медичної експертизи та постанови про закриття кримінального провадження від 20.12.2022 №12022041650001386 ГУНП в Дніпропетровській області (відділення поліції №5) смерть ОСОБА_2 настала внаслідок отруєння метадоном та метамфетаміном з розвитком інтоксикації організму, тому призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється, про що свідчить зміст копії наведеного витягу з протоколу (а.с.42).

Наведений Витяг з протоколу від 19.12.2023р. №23/в позивачкою був оскаржений у судовому порядку та за результатами розгляду цього спору було прийнято рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.04.2024р. у справі №160/4911/24, яке було залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 04.07.2024р., про визнання протиправним та скасування пункту 11 рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом від 19.12.2023р. №23/в про відмову у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги позивачці як члену сім`ї загиблого військовослужбовця - її сина ОСОБА_2 , а також зобов`язано відповідача повторно розглянути заяву позивачки про призначення та виплату їй вказаної вище одноразової грошової допомоги, що підтверджується копіями наведених судових рішень, які наявні у справі (а.с.8-19,71-81).

17.07.2024р. повторно, через ІНФОРМАЦІЯ_4 , позивачкою була подана до Міністерства оборони України заява про призначення та виплату їй одноразової грошової допомоги, до якої були долучені, у тому числі, і копії вищенаведених судових рішень, про що свідчить копія наведеної заяви та додані до неї документи, які були надані самим відповідачем до відзиву на позов (а.с.70-98).

За результатами розгляду згаданої заяви позивачки, 30.08.2024р. у зв`язку із набранням законної сили рішень судів було прийняте рішення, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги за №19/с відповідно до якого було скасоване попереднє рішення та прийнято рішення про відмову у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги позивачці на підставі ст.16-4 Закону №2011-ХІІ, а саме: відповідно до висновку експерта №5589 від 08.12.2022р. Дніпропетровського обласного судово-медичної експертизи та постанови про закриття кримінального провадження від 20.12.2022 №12022041650001386 ГУНП в Дніпропетровській області (відділення поліції №5) смерть ОСОБА_2 настала внаслідок отруєння метадоном та метамфетаміном з розвитком інтоксикації організму.

При цьому, комісією Міністерства оборони України у згаданому рішенні також було зазначено, що витяг з протоколу засідання 18 Регіональної ВЛК по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузії, травм, каліцтв від 14.03.2023р. №1117, яким захворювання молодшого сержанта ОСОБА_2 , яке призвело до смерті, так пов`язане із захистом Батьківщини, було відмінено з урахуванням додатково наданих документів, згідно з витягом з протоколу засідання 18 Регіональної ВЛК по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 04.07.2023р. №3108 та встановлено, що травма молодшого сержанта ОСОБА_2 , яка призвела до смерті, одержана в результаті нещасного випадку, так пов`язана з проходженням військової служби (пункт 3 оспорюваного рішення) про що свідчить зміст наведеного Витягу з протоколу від 30.08.2024р. №19/с (а.с.7).

Правомірність прийняття вищезазначеного пункту 3 рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги за №19/с від 30.08.2024р. в частині відмови у призначенні та виплаті позивачці одноразової грошової допомоги позивачці, є предметом спору у цій справі.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, проаналізувавши норми чинного законодавства України, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору у сукупності з наданими доказами, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову, виходячи з наступного.

Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі-Закон №2232-XII) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Відповідно до ч. 2 ст. 21 Закону №2232-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі:

1) загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби;

2) смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов`язаних з проходженням військової служби.

Згідно зі ст. 41 Закону №2232-ХІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдину систему їх соціального та правового захисту, що гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни встановлює та врегульовує Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ).

Відповідно до п. 2 ч.1 ст.3 Закону №2011-ХІІ його дія поширюється на членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Частиною першою статті 16 Закону №2011-ХІІ передбачено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Згідно з положеннями підпункту 2 пункту 2 ст.16 Закону №2011-ХІІ встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується, зокрема, у разі смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов`язаних з проходженням військової служби.

У випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті - п.1 статті 16-1 Закону №2011-ХІІ.

Згідно п.4 статті 16-1 згаданого Закону №2011-ХІІ визначено, що до членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать, зокрема, батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті).

А у відповідності до вимог абзацу 2 підпункту «а» пункту 1 ст.16-2 Закону №2011-ХІІ передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 2-3 пункту 2 статті 16 цього Закону.

За приписами п.6 ст.16-3 Закону №2011-XII передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві резервістами.

Аналогічні приписи містить і п.п.2 п.4 та абзац 2 п.11 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013р. №975 (далі - Порядок №975).

За приписами п. 3 Порядку № 975 передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста є дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть.

Абз.2 п.11 Порядку №975 встановлено, що одноразова грошова допомога у зв`язку із загибеллю (смертю) призначається і виплачується у разі смерті військовослужбовця або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби у випадку, передбаченому підпунктом 2 пункту 4 цього Порядку, - у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому настала смерть.

В той же час, пунктом 1 статті 16-4 Закону №2011-ХІІ встановлено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста є наслідком:

а) вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення;

б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння;

в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом);

г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

Аналогічні положення містяться в пункті 19 Порядку № 975.

Отже, із аналізу вище згаданих приписів п.1 статті 16-4 Закону №2011-ХІІ, слід дійти висновку, що одноразова грошова допомога не призначається та не виплачується, зокрема у випадку, якщо смерть військовослужбовця є наслідком вчинення активних дій самим військовослужбовцем, який знаходиться у стані алкогольного/наркотичного сп`яніння.

При цьому, сам факт знаходження військовослужбовця у стані алкогольного/наркотичного сп`яніння на час загибелі (смерті) не є підставою для відмови у призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги його членам сім`ї.

Наведений висновок узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, які викладені, зокрема, у його постановах від 29.06.2022р. у справі №640/6477/19, від 10.05.2023р. у справі №640/5320/19.

А отже, визначальним при вирішенні питання щодо наявності права члена сім`ї на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, є не сам стан алкогольного або наркотичного сп`яніння військовослужбовця, а наявність причинно-наслідкового зв`язку між вживанням алкогольних напоїв чи наркотичних речовин та смертю військовослужбовця.

Так, як встановлено із наявних в матеріалах справи копій документів та змісту пункту 3 оспорюваного рішення, підставою для відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги позивачці були приписи ст.16-4 Закону №2011-ХІІ, за якими передбачено, що така одноразова допомога не здійснюється, зокрема, у разі якщо загибель (смерть) військовослужбовця, є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, а саме: відповідно до висновку експерта №5589 від 08.12.2022р. Дніпропетровського обласного судово-медичної експертизи та постанови про закриття кримінального провадження від 20.12.2022 №12022041650001386 ГУНП в Дніпропетровській області (відділення поліції №5) смерть ОСОБА_2 настала внаслідок отруєння метадоном та метамфетаміном з розвитком інтоксикації організму (а.с.7).

Аналогічні обставини були обрані відповідачем і підставами для відмови у призначенні та виплаті одноразової допомоги позивачці і за п.11 рішення Комісії Міністерства оборони України, оформлене протоколом від 19.12.2023р. №23/в про що свідчить зміст його копії, наявний у справі (а.с.42).

Отже, із порівняльного аналізу змісту оспорюваного п.3 рішення, оформленого протоколом від 30.08.2024р. №19/с та змісту п.11 рішення, оформленого протоколом від 19.12.2023р. №23/в, яке було визнано протиправним та скасовано за судовим рішенням у справі №160/4911/24, що набрало законної сили, слід дійти висновку, що підстави та обставини, які були обрані відповідачем для відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги позивачі є ідентичними (однаковими).

Так, як видно зі змісту проаналізованого судом рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.04.2024р. у справі №160/4911/24 учасниками справи були позивачка - ОСОБА_1 , відповідачем - Міністерство оборони України, третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_4 , предметом спору було рішення відповідача від 19.12.2023р. №23/в про відмову у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги позивачці у зв`язку із загибеллю (смертю) її сина ОСОБА_2 (а.с.8).

У цій справі учасниками її розгляду є ті ж самі сторони і той же предмет спору, а саме: рішення відповідача про відмову у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги позивачці у зв`язку зі смертю її сина ОСОБА_2 , прийняте уже ІНФОРМАЦІЯ_7 №19/с про що свідчить зміст позову (а.с.1-5).

Тобто, із наведених встановлених обставин слідує, що обставини з приводу відмови відповідачем у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги позивачці у зв`язку зі смертю її сина - військовослужбовця ОСОБА_2 з підстав, зазначених у ст.16-4 Закону №2011-ХІІ - вчинення військовослужбовцем дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, а саме: смерть ОСОБА_2 настала внаслідок отруєння метадоном та мемамфенаміном відповідно до висновку експерта №5589 від 08.12.2022 (які обрані відповідачем і підставами для відмови і за п.3 оспорюваного рішення від 30.08.2024р. №19/с) уже були встановлені рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.04.2024р. у справі №160/4911/24, що набрало законної сили 04.07.2024р. (а.с.8-19).

Однак, у відповідності до вимог ч.4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду, зокрема, в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Також, слід зазначити, що у відповідності до вимог ст.129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

Так, зі змісту вищенаведеного рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.04.2024р. та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 04.07.2024р. у справі №160/4911/24 вбачається, що у ході судового розгляду справи судом також досліджувався вищенаведений висновок експерта №5589 від 08.12.2022р. та судом не було встановлено причинно-наслідкового зв`язку між вживанням військовослужбовцем ОСОБА_2 на момент смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 наркотичних речовин та його смертю (а.с.8-19).

Також, судом було зроблено висновок, що службовим розслідуванням, не було встановлено факту вживання молодшим сержантом ОСОБА_2 08.10.2022р. (у день смерті) наркотичних засобів, тому суд дійшов висновків, що його загибель не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння (а.сс.12-зворот).

При цьому, у рішенні суду першої інстанції було констатовано, що позивачка, як мати померлого військовослужбовця ОСОБА_2 , має право на отримання відповідної грошової допомоги (а.с.13).

А відповідно, із наведеного слід дійти висновку, що встановлене у згаданому вище судовому рішенні, що набрало законної сили, право позивачки на отримання спірної одноразової грошової допомоги при прийнятті п.3 оспорюваного рішення від 30.08.2024р. №19/с з тих же самих підстав було проігнороване відповідачем всупереч вимогам ч.4 ст.78, ст. 14 КАС України та ст.129-1 Конституції України.

Тому, пункт 3 оспорюваного рішення, оформленого протоколом Комісії Міністерства оборони України від 30.08.2024р. №19/с не можна вважати правомірним, у зв`язку із чим таке рішення підлягає визнанню протиправним та скасуванню як незаконне.

Суд зазначає, що ігнорування відповідачем як суб`єктом владних повноважень висновків судового рішення, яке набрало законної сили, у ході примусового його виконання, прийняття повторного рішення з тих самих підстав, що були визнані судом протиправними, є не тільки підривом авторитету Судової гілки влади, а й може свідчити про підрив авторитету Збройних Сил України в цілому в очах суспільства з боку посадових осіб Міністерства оборони України, що не буде сприяти залученню кваліфікованих кадрів до складу Збройних Сил України під час захисту Вітчизни у вкрай важний для України воєнний час.

Крім того, слід зазначити, що із матеріалів справи судом встановлено, що, приймаючи оспорюване рішення 30.08.2024р., жодні будь-які інші, додаткові чи нові докази щодо причин смерті військовослужбовця ОСОБА_2 , які б позбавляли позивачку права на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю її сина, відповідачем не досліджувалися.

Зміст пункт 3 оспорюваного рішення від 30.08.2024р. №19/с таких посилань не містить (а.с.7).

Судом критично надається оцінка посиланням у вищенаведеному пункті 3 оспорюваного рішення від 30.08.2024р. №19/с відповідачем як на підставу для відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги позивачці обставини щодо проведення 04.07.2023р. 18 Регіональною ВЛК повторного розгляду додатково наданих документів по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв та прийняття протоколу від 04.07.2023р. №3108 згідно якого попередній протокол цієї ВЛК від 14.03.2023р. №1117 було відмінено та з урахуванням додатково наданих документів цією комісією було встановлено, що травма молодшого сержанта ОСОБА_2 , яка призвела до смерті була змінена, а саме: замість формулювання «захворювання, яке призвело до смерті, так, пов`язане із захистом Батьківщини» було зазначене формулювання - «травма, яка призвела до смерті, одержана в результаті нещасного випадку, так, пов`язана з проходженням військової служби», з огляду на таке.

Зміна формулювання за прийнятим протоколом 18 регіональною ВЛК від 04.07.2023р. №3108 лише впливає на розмір такої допомоги, який, у такому випадку, передбачений абзацом 2 підпункту «а» пункту 1 статті 16-2 Закону №2011-ХІІ та абз.2 пункту 11 Порядку №975.

А отже, слід дійти висновку, що наведена зміна формулювання щодо встановлення причинного зв`язку травми зі смертю військовослужбовця ОСОБА_2 , а саме: «травма, яка призвела до смерті, одержана в результаті нещасного випадку, так, пов`язана з проходженням військової служби», ніяким чином не позбавляє позивачку права на отримання нею одноразової грошової допомоги за підпунктом 2 пункту 2 ст.16 Закону №2011-ХІІ та підпункту 2 пункту 4 Порядку №975.

Також слід зазначити, що і зміст копії акту службового розслідування від 05.11.2022р., проведеного в/ч НОМЕР_1 по факту смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 у відпустці молодшого сержанта ОСОБА_2 , який досліджувався і судом при розгляді справи №160/4911/24, фактів вживання ним наркотичних речовин у день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 та вчинення у такому стані будь-яких неправомірних дій не містить (а.с.29-30, 87-88).

А отже, виходячи з аналізу витягу з протоколу 18 Регіональної ВЛК від 04.07.2023р. №3108 та наведеного копії акту службового розслідування наявності причинно-наслідкового зв`язку між поведінкою військовослужбовця ОСОБА_2 (у тому числі, перебуванням його у стані наркотичного сп`яніння на момент смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ) та його загибеллю судом не встановлено, а відповідачем не було доведено.

При цьому, слід зазначити, що відповідної копії висновку експерта №5589 від 08.12.2022р. відповідачем при розгляді даної справи взагалі суду не надано.

Посилання на відповідний висновок експерта №5589 від 08.12.2022р. містяться лише у копії постанови про закриття кримінального провадження від 20.12.2022 №12022041650001386 ГУНП в Дніпропетровській області (відділення поліції №5) - (а.с. 28, 86-зворот).

Також, вказана копія постанови містить і посилання на лікарське свідоцтво №5589 від 10.10.2022р., в якому, нібито було встановлена причина смерті трупа ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_5 «смерть наступила внаслідок легенево-серцевої недостатності, не уточнена».

Копії зазначеного лікарського свідоцтва №5589 від 10.10.2022р. із згаданою вище причиною смерті (легенево-серцевої недостатності, не уточнена) відповідачем суду також не надано.

Між тим, наведені у вказаній постанові про закриття кримінального провадження причини смерті померлого ОСОБА_2 не можуть бути визнані судом достовірними, оскільки спростовуються змістом копії лікарського свідоцтва про смерть №5589 від 10.10.2022р., яке складене судово-медичним експертом ОСОБА_3 та у ньому зазначена причина смерті ОСОБА_2 - «Гостра недостатність кровообігу. Інші форми гострої ішемічної хвороби серця» (а.с.25, 85).

Зазначена копія лікарського свідоцтва про смерть №5589 від 10.10.2022р. ОСОБА_2 містить відмітку про те, що воно є «остаточне».

Доказів його відміни чи скасування станом на момент прийняття спірного рішення відповідачем надано не було.

Разом з тим, судом не приймаються в якості належних доказів причин смерті військовослужбовця ОСОБА_2 та критично надається оцінка інформації, яка міститься у листах-відповідях КП «Дніпропетровське ОБ СМЕ» ДОР від 25.01.2023р. №152, від 20.01.2023р. №26 з приводу того, що видане остаточне свідоцтво про смерть №5589 із причинами смерті ОСОБА_2 «а/ Інтоксикація. Т40.3 б/Гостре отруєння метадоном та метамфетаміном. Y12 г/Отруєння наркотичними речовинами, намір не визначений» (а.с.26,86), з огляду на наступне.

По-перше, причина смерті померлої особи має бути відображена саме у лікарському свідоцтві про смерть, яке видається у встановленому законодавством порядку відповідальною особою, зокрема, судово-медичним експертом.

А отже, будь-яка інше інформація, у тому числі, у згаданих вище листах-відповідях суперечить та спростовується змістом копії лікарського свідоцтва про смерть №5589 від 10.10.2022р., яке складене судово-медичним експертом ОСОБА_3 та у ньому зазначена причина смерті ОСОБА_2 - «Гостра недостатність кровообігу. Інші форми гострої ішемічної хвороби серця»(а.с.25, 85).

При цьому, згадане лікарське свідоцтво про смерть №5589 від 10.10.2022р. містить відмітку про те, що це свідоцтво є «остаточне», а відповідно, посилання у листах-відповідях про видачу невідомо кому якогось іншого остаточного свідоцтва за №5589 з іншими причинами смерті ОСОБА_2 (а/ Інтоксикація. Т40.3 б/Гостре отруєння метадоном та метамфетаміном. Y12 г/Отруєння наркотичними речовинами, намір не визначений) є безпідставними і необґрунтованими, оскільки вказані листи-відповіді не є лікарським свідоцтвом про смерть, а тому не приймаються судом як належні та допустимі доказами у розумінні ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України.

За викладених обставин та враховуючи вищенаведену неоднозначність та суперечність інформації про причини смерті загиблого сина позивачки військовослужбовця ОСОБА_2 , які, при прийнятті п.3 оспорюваного рішення від 30.08.2024р. №19/с, усунуті не були будь-якими іншими доказами, суд приходить до висновку, що за відсутності таких доказів у відповідача при прийнятті спірного рішення та не надання їх суду, наведений зміст яких суперечать змісту дослідженого лікарського свідоцтва про смерть №5589 від 10.10.2022р., де причиною смерті ОСОБА_2 вказано - «Гостра недостатність кровообігу. Інші форми гострої ішемічної хвороби серця», яке є остаточним і не скасоване (не відмінене), а саме посилання відповідача на документи, які були зазначені слідчим у наведеній вище постанові про закриття кримінального провадження, не може служити належними, достатніми та достовірними доказами для відмови у призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги позивачці за пунктом 3 оспорюваного рішення, оформленого протоколом від 30.08.2024р. №19/с у розумінні ст.ст.72-76 Кодексу адміністративного судочинства України.

А відповідно, факт смерті сина позивачки військовослужбовця ОСОБА_2 внаслідок отруєння метадоном та метамфетаміном з розвитком інтоксикації організму ні лікарським свідоцтвом про смерть №5589 від 10.10.2022р., ні Витягом з протоколу засідання 18 Регіональної ВЛК №3108 від 04.07.2023р. про встановлення причинного зв`язку травми, яка призвела до смерті, достеменно не підтверджено про що свідчить зміст наведених документів (а.с.25,35, 84-85).

А отже, суд приходить до висновку, що у відповідача були відсутні жодні правові підстави для відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги позивачці згідно зі ст.16-4 Закону №2011-ХІІ, у зв`язку із чим п.3 оспорюваного рішення, оформленого протоколом від 30.08.2024р. №19/с було прийнято відповідачем всупереч вищенаведених вимог чинного законодавства та з порушенням ст.129-1 Конституції України, тому підлягає визнанню судом протиправним та скасуванню.

За викладених обставин суд констатує, що позивачка, як мати та член сім`ї померлого військовослужбовця ОСОБА_2 , має право на отримання відповідної одноразової грошової допомоги, про що було зроблено висновок і у судовому рішенні у справі №160/4911/24, проте, під час розгляду даного питання повторно 30.08.2024р. відповідачем безпідставно було проігноровано.

У відповідності до вимог ч.1, ч.4 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання - ст.76 наведеного Кодексу.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Однак, у ході судового розгляду справи відповідачем не доведено жодними належними, достатніми та достовірними доказами правомірність прийняття п.3 оспорюваного рішення, оформленого протоколом від 30.08.2024р. №19/с, з урахуванням аналізу обставин та норм чинного законодавства, які відповідачем не спростовані.

Є помилковими аргументи представника відповідача з приводу того, що Комісією Міністерства оборони розглядалась інша заяви позивачки від 17.07.2024р., ця заява та додані до неї документи не досліджувались в рамках судової справи №160/4911/24, тому вести мову про преюдиційність обставин при оцінці законності п.3 протоколу Комісії від 30.08.2024р. №19/с безпідставно, оскільки, у даному випадку, відповідач проявив повне не розуміння до предмету позову та підстав для прийняття спірного рішення, що призвело до прийняття відповідачем протиправного рішення повторно, з огляду на наступне.

Преюдиційні обставини - це обставини, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву стабільність судового акта, який набрав законної сили.

Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Наведені висновки узгоджуються із правовими висновками, які містяться у численних правових позиціях Верховного Суду, які є сталими, зокрема, у постановах від 31.05.2021р. у справ №826/1581/18 та від 30.09.2021р. у справі №826/7424/17.

Так, зі змісту оспорюваного пункту 3 рішення, оформленого протоколом від 30.08.2024р. №19/с видно, що його прийнято у зв`язку з набранням законної сили рішень судів у справі №160/4911/24 (а.с.7)

Зазначене спірне рішення містить посилання на те, що Комісія дійшла висновку про скасування попереднього рішення, тобто, пункту 11 рішення, оформленого протоколом від 19.12.2023р. №23/в.

Разом з тим, суд звертає увагу відповідача та те, що вказаний пункт 11 рішення, оформленого протоколом від 19.12.2023р. №23/в був уже скасований рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.04.2024р. у справі №160/4911/24, що набрало законної сили 04.07.2024р., а відповідно, згадане рішення є скасованим з дня набрання судовим рішенням законної сили, тому вчиняти дії по скасуванню цього рішення ще й Комісією Міністерства оборони України 30.08.2024р. було недоречним та зайвим.

Також і зміст пункт 3 оспорюваного рішення, оформленого протоколом від 30.08.2023р. №19/с, посилань на розгляд заяви позивачки саме від 17.07.2024р. не містить, що спростовує посилання відповідача про те, що Комісією розглядалася саме вказана заява позивачки (а.с.7).

Отже, із аналізу наведених встановлених обставин, можна дійти висновку, що відповідачем був прийнятий пункт 3 оспорюваного рішення, оформленого протоколом від 30.08.2023р. №19/с, саме у зв`язку із набранням судовим рішенням у справі №160/4911/24 законної сили.

При цьому, як уже зазначалося вище, пункт 11 рішення, оформленого протоколом від 19.12.2023р. №23/в, який був предметом спору у згаданій справі №160/4911/24 та оспорюваний пункт 3 рішення, оформленого протоколом від 30.08.2024р. №19/с, що є предметом спору у цій справі, відповідачем було прийнято з одних і тих самих аналогічних (ідентичних, однакових) підстав згідно ст.16-4 Закону №2011-ХІІ, а саме: смерть військовослужбовця ОСОБА_2 сина позивачки настала внаслідок вчинення ним дій у стані наркотичного сп`яніння внаслідок отруєння метадоном та метамфетаміном з розвитком інтоксикації організму відповідно до висновку експерта №5589 від 08.12.2022р.про що свідчить порівняльний аналіз зазначених двох рішень (а.с.7, 42).

Наведені обставини та підстави були предметом дослідження та розгляду у справі №160/4911/24, у ній брали участь ті самі учасники справи, що і у даній справі, та зазначеним обставинам судом надавалася відповідна правова оцінка.

А відповідно, обставини стосовно особи, якої вони встановлені у рішенні суду у вказаній справі, що набрало уже законної сили, у даному випадку, обставини встановлені щодо причин смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 військовослужбовця ОСОБА_2 - сина позивачки та права позивачки на отримання нею одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю її сина, про що зазначено вище, не можуть доказуватися при розгляді іншої справи, в яких беруть участь ті самі особи, що в силу вимог ч.4 ст.78 КАС України, носять преюдиційний характер.

А отже доводи відповідача про те, що у рамках судової справи №160/4911/24 не досліджувалися питання законності пункту 3 оспорюваного рішення, оформленого протоколом від 30.08.2024р. №19с є неспроможними, оскільки у межах даної справи вирішувалося питання наявності у позивача права на призначення та виплату одноразової допомоги у зв`язку зі смертю її сина військовослужбовця ОСОБА_2 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_3 в результаті нещасного випадку та пов`язана з проходженням останнім військової служби, що є предметом і цього спору після повторного розгляду цього питання відповідачем у зв`язку з набранням вищезазначеним судовим рішенням законної сили, а отже, преюдиційність даних обставин є очевидною.

Не можуть бути покладені в основу даного судового рішення і посилання представника відповідача на позицію Верховного Суду у постанові від 06.04.2021р. у справі №120/4628/18-а за змістом яких обов`язок надавати відповідачу документ, що свідчить про причини та обставини загибелі особи військовослужбовця, зокрема, про те, що вона (смерть такої особи) не пов`язана із вчиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення, покладений на позивачів, які подають документи для призначення та виплати одноразової грошової допомоги, з огляду на наступне.

По-перше, оскільки питання вчинення військовослужбовцем ОСОБА_2 (сином позивачки) кримінального чи адміністративного правопорушення не було предметом спору у цій справі, а відповідно, вказана правова позиція не є застосовною до цих спірних правовідносин.

По-друге, не подання позивачкою документу про причини та обставини загибелі особи військовослужбовця, зокрема, про те, що вона (смерть такої особи) не пов`язана із вчиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення, висловлені відповідачем лише у відзиві на позов, проте, не були покладені в основу пункту 3 оспорюваного рішення, оформленого протоколом від 30.08.2024р. №19/с, таких підстав для відмови протокол не містить, а відповідно, відповідач і не може на них посилатися як на обґрунтованість його прийняття.

По-третє, неповнота поданих заявником документів є підставами для повернення їх на доопрацювання, а не для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги силу Закону №2011-ХІІ та Порядку №975.

Не можуть бути застосовані судом у даних правовідносинах і правові позиції, які наведені відповідачем у відзиві на позов та відображені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.05.2022 у справі №640/23247/19, від 18.08.2022 у справі №640/14940/19, на врахуванні яких наполягав відповідач, оскільки досліджений судом зміст вказаних постанов свідчить про те, що викладені у ній обставини, підстави, норми матеріального права, а відповідно, і правові висновки, не є подібними до правовідносин, які мали місце у цій справі, тому вони не є застосовними до правовідносин у цій справі в силу ч.5 ст.242 КАС України.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши у відповідності до вимог ч.2 ст.2 наведеного Кодексу правомірність прийняття відповідачем як суб`єктом владних повноважень пункту 3 оспорюваного рішення, оформленого протоколом від 30.08.2024р. №19/с, суд приходить до висновку, що встановлені судом обставини, які слугували підставами для прийняття спірного рішення, є протиправними та не обґрунтованими, спростовуються вищенаведеними доказами, а тому наведене рішення у оспорюваній його частині (пункт 3) є таким, що прийнятий не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Таким чином, судом встановлено, що відповідачем при прийнятті оскаржуваного пункту 3 оспорюваного рішення, оформленого протоколом від 30.08.2024р. №19/с, були порушені права та інтереси позивачки, які підлягають судовому захисту шляхом визнання його протиправним та скасування.

Щодо позовної вимоги позивачки з приводу зобов`язання відповідача повторно розглянути документи про призначення та виплату їй одноразової грошової допомоги як члену сім`ї загиблого військовослужбовця - її сина ОСОБА_2 внаслідок захворювання та причин смерті, пов`язаних з проходженням військової служби, то позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню з виходом за межі позовних вимог з урахуванням ч.2 ст.9 та ч.3, ч.4 ст.245 КАС України шляхом зобов`язання відповідача за заявою позивачки від 17.07.2024р. (вх.№22111 від 18.07.2024р.)прийняти рішення про призначення та виплату позивачці такої одноразової грошової допомоги, як найбільш ефективніший спосіб порушеного права позивачки, який призведе до його відновлення, виходячи з наступного.

Частиною 2 ст.9 КАС України передбачено, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У разі скасування, зокрема, індивідуального акта, суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду - ч.3 ст.245 КАС України.

А за приписами ч.4 ст.245 КАС України встановлено, що адміністративні суди наділені повноваженнями зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконані всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

За таких обставин, адміністративний суд, за загальним правилом, не обмежений у виборі ефективного способу відновлення права особи, порушеного суб`єктом владних повноважень, і вправі обрати найоптимальніший або такий, що відповідає характеру такого порушення та враховує обставини конкретної справи.

Зазначений правовий висновок також узгоджується із висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 19.05.2021р. у справі №826/13229/16.

Також у відповідності до положень ст.13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

А відповідно, обираючи наведений вище спосіб захисту порушеного права позивачки, суд виходить із того, що Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективного засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає статті 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зобу, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», заява №40450/04 пункт 64, рішення у справі "Афанасьєв проти України" від 05 квітня 2005 року, заява № 38722/02 пункт 75).

Питання ефективності правового захисту аналізувалося і у рішеннях Верховного Суду України та Верховного Суду, де вказувалося на те, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення, не виникла б необхідність повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії), а здійснювалося примусове виконання рішення; «ефективний засіб правового захисту» повинен забезпечувати поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає положенням Конвенції (постанова Верховного Суду України від 16.09.2015р. у справі №21-1465а15; постанова ВП Верховного Суду від 28.03.2018р. у справі №705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018р. у справі №826/14016/16, від 11.02.2019р. у справі №2а-204/12, постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021р. у справі №910/10011/19).

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У пункті 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24 квітня 2017 року № 1395/5, дискреційні повноваження визначаються як сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Аналізуючи наведені приписи, можна дійти висновку, що під дискреційними повноваженнями слід розуміти такі повноваження, коли у межах, визначених законом, суб`єкт владних повноважень має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку (постанова Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №825/602/17).

Так, як уже було встановлено судом вище, у рішенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.04.2024р. у справі №160/4911/24 судом було зроблено висновок про недоведеність вчинення військовослужбовцем ОСОБА_2 дій у стані наркотичного сп`яніння згідно ст.16-4 Закону №2011-ХІІ, які призвели до його смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 , а тому позивачка, яка є його матір`ю та членом сім`ї згаданого військовослужбовця має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої ст.16-2 Закону №2011-ІІ, дане судове рішення набрало законної сили 04.07.2024р. (а.с.8-19).

А тому, на виконання вказаного судового рішення, відповідач мав би повторно розглянути заяву позивачки від 03.05.2023р. (а не вимагати подання нею нової заяви від 17.07.2024р.) та з урахуванням висновків суду про те, що позивачка має право на отримання такої одноразової грошової допомоги, прийняти рішення про призначення та виплату їй відповідної грошової допомоги.

Разом з тим, розглядаючи повторно зазначене питання про призначення та виплату позивачці згаданої одноразової грошової допомоги саме на виконання вищенаведеного судового рішення, при прийнятті пункту 3 оспорюваного рішення, оформленого протоколом від 30.08.2024р. №19/с, зазначених висновків суду відповідачем не враховано та фактично проігноровано (підстави не врахування таких висновків суду у ньому відсутні).

А відповідно, при наданні оцінки вказаному спірному рішенню у межах розгляду справи, судом також зроблено висновок про те, що при повторному розгляді у питанні призначення та виплати позивачці одноразової грошової допомоги за пунктом 3 оспорюваногого рішення, відповідач повторно допустив порушення прав та інтересів позивачки.

Окрім того, суд, у питанні призначення та виплати позивачці одноразової грошової допомоги, дійшов аналогічних висновків, які і містяться у судовому рішенні у справі №160/4911/24 про те, що відповідачем при прийнятті пункту 3 оспорюваного рішення не доведено вчинення військовослужбовцем ОСОБА_2 (сином позивачки) дій, які призвели до його смерті.

А відповідно, позивачка, як його мати, яка є член його сім`ї згідно довідки про сімейний стан військовослужбовця ОСОБА_2 від 17.04.2023р. №2483, нотаріальної відмови від отримання такої допомоги батьком військовослужбовця ОСОБА_4 від 27.04.2023р., відсутності (не виявлення) інших осіб (дітей, дружини), які перебували на його утриманні згідно листа Павлоградського ВРАЦС від 26.10.2022р. (а.с.82,91,92-зворот), має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно до вимог підпункту 2 пункту 2 ст.16 Закону №2011-ХІІ та підпункту 2 пункту 4 Порядку №975 (у зв`язку зі смертю військовослужбовця внаслідок нещасного випадку, пов`язаного з проходженням військової служби) та у розмірі, передбаченому абзацом 2 підпункту «а» пункту 1 статті 16-2 Закону №2011-ХІІ та абз.2 пункту 11 Порядку №975 (у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому настала смерть).

З огляду на наведене, слід дійти висновку, що у даних правовідносинах найбільш ефективним способом юридичного захисту, який призведе до відновлення порушеного права позивачки, є саме зобов`язання відповідача суб`єкта владних повноважень за заявою позивачки від 17.07.2024р. (вх. №22111 від 18.07.2024р.) прийняти конкретне рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги позивачці у зв`язку зі смертю її сина - військовослужбовця ОСОБА_2 , яка настала внаслідок нещасного випадку, пов`язаного з проходженням військової служби, що відповідає принципу верховенства права та наведеним вище приписам ст.13 Конвенції.

При цьому, суд зазначає, що, зобов`язуючи відповідача за заявою позивачки від 17.07.2024р. (вх. №22111 від 18.07.2024р.) прийняти конкретне рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги позивачці у зв`язку зі смертю її сина - військовослужбовця ОСОБА_2 внаслідок нещасного випадку, пов`язаного з проходженням військової служби, не є втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень з огляду на таке.

По-перше, за змістом судового рішення у справі №160/4911/24 відповідачем уже було використано своє право прийняти рішення зі свободою розсуду та з урахуванням висновків суду, викладених у наведеному судовому рішенні, проте, при повторному розгляді цього питання відповідачем ці висновки були проігноровані в порушення вимог ст.129-1 Конституції України.

По-друге, при розгляді даної справи судом встановлено, що норми чинних проаналізованих нормативно-правових актів не містять взагалі жодних підстав для відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги позивачці.

Окрім того, судом враховується і те, що право відповідача на прийняття відповідного рішення із свободою розсуду було забезпечене двічі (прийняті рішення від 19.12.2023р. №23/в, рішення від 30.08.2024р. №19/с), та у обох випадках відповідач припустився порушення прав та інтересів позивачки у питанні встановленого права позивачки на отримання такої одноразової грошової допомоги за судовим рішенням.

Тому, враховуючи наведене, слід дійти висновку, що з метою забезпечення повного поновлення порушеного права і одержання позивачкою бажаного результату, що виключить у подальшому можливість прийняття відповідачем протиправних рішень у питанні її права на отримання одноразової грошової допомоги, найбільш ефективнішим способом захисту порушеного права позивачки, у даному конкретному випадку, є саме зобов`язати відповідача за заявою позивачки від 17.07.2024р. прийняти рішення про призначення та виплату їй відповідної одноразової грошової допомоги, передбаченої ст.ст.16,16-2 Закону №2011-ХІІ та Порядку №975.

Частиною 2 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує верховенство права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У рішенні ЄСПЛ від 2 червня 2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є "передбачуваною", якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».

Аналогічні правові висновки, наведені у цьому рішенні, містяться і у постанові Верховного Суду від 23.06.2023р. у справі №160/6214/21.

Приймаючи до уваги все вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивачки слід задовольнити повністю.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає про таке.

Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Проте, як видно зі змісту копії посвідчення позивачки серія НОМЕР_4 від 12.09.2023р. остання є членом сім`ї загиблого Захисника України, а відповідно, позивачка жодних витрат по сплаті судового збору не понесла, оскільки звільнена від сплати судового збору за приписами пункту 8 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» (а.с.43).

Доказів понесення позивачкою інших судових витрат матеріали справи не містять.

Враховуючи наведене та відсутність понесених позивачкою судових витрат при розгляду даної судової справи, суд приходить до висновку, що зазначене виключає можливість їх розподілу за ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 229, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування п.3 рішення №19/с від 30.08.2024р., зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати пункт 3 рішення засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлене протоколом від 30.08.2024 року №19/с про відмову у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв`язку зі смертю її сина - військовослужбовця ОСОБА_2 , смерть якого настала внаслідок нещасного випадку, пов`язаного з проходженням військової служби згідно до ст.16-4 Закону №2011-ХІІ.

Зобов`язати Міністерство оборони України (03168, місто Київ, проспект Повітрофлотський,6, ЄДРПОУ 00034022) за заявою від 17.07.2024р. (вх. №22111 від 18.07.2024р.) прийняти рішення про призначення та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю її сина - військовослужбовця ОСОБА_2 , смерть якого настала внаслідок нещасного випадку, пов`язаного з проходженням військової служби на підставі підпункту 2 пункту 2 ст.16 Закону №2011-ХІІ, підпункту 2 пункту 4 Порядку №975 та у розмірі, передбаченому абзацом 2 підпункту «а» пункту 1 статті 16-2 Закону №2011-ХІІ, абз.2 пункту 11 Порядку №975 (у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому настала смерть).

Розподіл судових витрат не здійснюється згідно до вимог ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва