Рішення № 124528768, 23.07.2024, Солом'янський районний суд міста Києва

С О Л О М ' Я Н С Ь К И Й Р А Й О Н Н И Й С У Д М І С Т А К И Є В А

вул. Максима Кривоноса, 25, м. Київ, 03037; тел. (044) 298-59-37

вул. Грушецька, 1, м. Київ, 03113; тел.: (044) 298-59-52

e-mail: inbox@sl.ki.court.gov.ua, web: https://sl.ki.court.gov.ua

код ЄДРПОУ: 02896762

___________________

Провадження 2/760/1737/24

В справі 760/26825/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

І. Вступна частина

23 липня 2024 року в місті Києві

Солом`янський районний суд м. Києва

у складі головуючого судді Коробенка С.В.

за участю секретаря Левіцької Н.О.

представника Відповідачки - адвоката Бойка С.О.

розглянув у судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування.

ІІ. Описова частина

В грудні 2020 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 з вимогами про визнання недійсним договору дарування належної їй 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 .

Обгрунтовуючи свої вимоги, ОСОБА_3 зазначила, що вона є власником 1/3 частини вказаної квартири.

З 1987 року по 13 серпня 2019 року вона перебувала на лікуванні в Київському міському психоневрологічному диспансері №5. Після виходу з лікувального закладу вона дізналася, що належна їй частка у праві власності на квартиру була подарована ОСОБА_2 на підставі договору дарування, посвідченого 10 травня 1995 року державним нотаріусом Дев`ятої київської державної нотаріальної контори.

Позивачка наполягала на тому, що вона ніколи не мала наміру дарувати частину належної їй квартири, оскільки іншого житла не має. Крім того, звертала увагу на те, що з 1992 року вона є зареєстрованою у вказаній квартирі, та продовжує проживати в ній.

Це свідчить про те, що договір був підписаний нею в момент, коли вона внаслідок своєї психічної хвороби не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Ухвалою судді Солом`янського районного суду м. Києва від 26.02.2021 у справі було відкрито провадження.

Під час перебування справи в провадженні суду ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 померла. (а.с. 108)

У зв`язку зі смертю Позивачки до участі у справі в якості її правонаступника допущено її чоловіка ОСОБА_1 , на ім`я якого померлою було складено заповіт від 17.09.2019.

30 серпня 2023 року до суду надійшов письмовий відзив Відповідачки ОСОБА_2 проти позову. Зазначила, що ОСОБА_3 була її матір`ю. Квартира АДРЕСА_1 була приватизована в листопаді 1994 року сім`єю з трьох осіб - ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

У 1995 році Позивачка сама вирішила подарувати належну їй частину квартири Відповідачці, і 10 травня 1995 року цей договір було оформлено.

Відповідачка зазначає, що її мати дійсно з 1987 року перебувала на обліку у Київському міському психоневрологічному диспансері №5. В той період, коли в неї були періодичні загострення хвороби, вона перебувала на стаціонарному лікуванні, приймала відповідні ліки. Проте вона в цілому жила повноцінним життям, працювала бібліотекарем, не була визнана недієздатною. Вона завжди усвідомлювала факт дарування своєї частини квартири Відповідачці, про що неодноразово розказувала знайомим.

Відповідачка зазначає, що вона протягом тривалого часу проживає в Сполучених Штатах Америки, проте постійно перераховувала кошти на корить своєї сестри ОСОБА_5 , яка сплачувала комунальні послуги в квартирі, допомагала матері іншим чином.

Сам факт подання даного позову Відповідачка пов`язує з тим, що ОСОБА_1 , який вселився в квартиру в якості звичайного орендатора кімнати, з часом скористався похилим віком ОСОБА_3 , станом її здоров`я, та зловживаючи впливом на неї фактично переконав спочатку скласти заповіт на його ім`я, в подальшому - укласти з ним шлюб, а після цього - подати позов про визнання недійсним договору дарування.

У будь-якому випадку, як зазначає ОСОБА_2 , Позивачкою було пропущено строк позовної давності за заявленими вимогами, у зв`язку з чим подана заява про застосування наслідків такого пропуску.

Враховуючи викладене Відповідачка. просила у задоволенні позову відмовити.

У судовому засіданні Позивач ОСОБА_1 підтримав заявлені позовні вимоги, просив суд їх задовольнити. Зазначив, що ОСОБА_3 , з якою він одружився в 2019 році, дійсно не розуміла значення своїх дій, коли підписувала договір дарування. На уточнююче запитання суду зазначив, що не був знайомий з ОСОБА_3 в 1995 році, а тому не може надати достовірної інформації про стан її здоров`я в той час. Натомість наголосив на тому, що в той час вона вже перебувала на обліку у лікаря-психіатра, що підтверджує її позовні вимоги, які він підтримує як спадкоємець за заповітом.

Представник Відповідачки у судовому засіданні заперечував проти позову, звертаючи при цьому увагу на те, що в справі немає жодних доказів, які б підтвердили обгрунтованість твердження, що ОСОБА_3 під час укладення договору дарування за станом свого здоров`я не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Натомість, як наполягає сторона Відповідачки, ОСОБА_3 повністю усвідомлювала зміст договору дарування, ініціатором якого вона і була. Позивач не заявляв у справі клопотання про призначення судово-психіатричної експертизи, і наявні у справі медичні документи жодним чином не свідчать про те, що ОСОБА_3 проявляла такі ознаки психічної хвороби в 1995 році, які могли свідчити про наявність пороку волі при укладенні договору.

Зазначене свідчить про відсутність, на думку представника Відповідачки, підстав для задоволення позову.

ІІІ. Мотивувальна частина

Заслухавши пояснення Сторін, свідків, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд встановив наступне.

10 травня 1995 року між ОСОБА_3 з однієї сторони (Дарувателем) та ОСОБА_2 (Обдаровуваною) укладено Договір дарування 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , який був посвідчений державним нотаріусом Дев`ятої київської державної нотаріальної контори.

В грудні 2020 року ОСОБА_3 оспорено вказаний договір.

В якості підстав для визнання Договору дарування від 10.05.1995 Позивачкою у позові заявлено те, що під час його укладення вона не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними у зв`язку з наявністю у неї психічного захворювання.

Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення.

Оскільки договір дарування було укладено у 1995 році, то спір про визнання договору недійсним має вирішуватися на підставі норм, які були чинними в момент його укладення, тобто ЦК УРСР (в редакції, чинній на момент укладення договору дарування).

Відповідно до ч.1 ст. 55 ЦК Української РСР (1963) угода, укладена громадянином, хоч і дієздатним, але який в момент її укладення перебував у такому стані, коли він не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнана судом недійсною за позовом цього громадянина.

З метою перевірки викладених Позивачкою обставин щодо стану її психічного здоров`я судом було задоволене її клопотання про витребування з Комунального некомерційного підприємства «Київський міський психоневрологічний диспансер №5» належним чином завірені копії медичної документації відносно ОСОБА_3 .

Водночас, наявні у медичній карті записи не містять категоричних висновків про те, що за своїм психічним станом у 1995 році ОСОБА_3 не могла усвідомлювати значення своїх дій чи керувати ними.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Наполягаючи на визнанні недійним договору дарування з посиланням на нерозуміння значення своїх дій під час його підписання, ані Позивачка, ані після її смерті правонаступник ОСОБА_1 не клопотали перед судом про призначення судової психіатричної експертизи, яка б могла дати відповідь щодо реального психічного стану ОСОБА_3 на момент укладення договору.

Натомість, свідок ОСОБА_6 пояснила суду наступне. З Відповідачкою, яка зараз проживає в США, вони є близькими подругами, вона часто гостювала у них в квартирі. Одного разу на одному з святкувань, де свідок була присутня, ОСОБА_3 повідомила присутнім, що подарувала свою частину квартири донці - ОСОБА_2 . Крім того, зазначила, що вони часто тоді бачились з ОСОБА_3 , співпрацювали з нею, коли самі їздили в Польщу за товарами, а вона їх тут в Україні продавала. Після від`їзду Відповідачки в США, вона продовжувала бачитись з ОСОБА_3 , знає, що вона 3 або 4 рази їздила в Америку до дочки. Ніяких ознак психічних відхилень у ОСОБА_3 вона ніколи не помічала.

Свідок ОСОБА_4 , син Відповідачки та онук ОСОБА_3 , підтвердив, що він був присутній на сімейній нараді, під час якої бабусею було вирішено подарувати її частину квартири донці (його матері). Свідок зазначив, що до 2005 року він проживав разом з бабусею, і суттєвих проблем з психічним здоров`ям у неї не було. Таки проблеми почалися значно пізніше, після досягнення нею 80 років.

Обидва допитаних свідка зазначили суду, що вони не знали про те, що ОСОБА_3 у 2019 році вийшла заміж за ОСОБА_1 , який проживав з нею в квартирі в якості квартиранта.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду.

В силу статті 81 ЦПК України саме на сторін покладається обов`язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Всупереч своєму обов`язку довести обгрунтованість своєї позиції стороною Позивача не надано суду достатніх належних доказів, які б свідчили про наявність підстав для визнання недійсним договору дарування від 10.05.1995.

Відтак, у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

ІV. Резолютивна частина

Керуючись ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, ст. ст. 44, 48, 55, 57 Цивільного кодексу Української РСР, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 223, 259, 263-265, 268, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд вирішив:

1.У задоволенні позовних вимог відмовити.

2.Судові витрати покласти на ОСОБА_1 .

3.Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

4.Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ;

Відповідач: ОСОБА_2 ,останнє відоме місце проживання в Україні: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Суддя: