Вирок № 124502576, 16.01.2025, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/35905/24

Провадження № 1-кп/127/1003/24

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.01.2025 м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вінниці кримінальне провадження № 12024020000000606 по обвинуваченню

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Вінниці, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, одруженого, офіційно працевлаштованого водієм в КП «Вінницька транспортна компанія», раніше несудимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 07.08.2024 близько 08:05 год, керуючи технічно-справним тролейбусом «PTS-12», реєстраційний номер «043», рухаючись маршрутом № 6 «Водоканал-Залізничний вокзал», у напрямку залізничного вокзалу на площі Привокзальній у м. Вінниці, біля ринку «Привокзальний», в районі будинку №1А по вул. Привокзальній, перед початком руху не переконався, що це буде безпечним для інших учасників дорожнього руху, не надав перевагу у русі пішоходам, які перебували на дорожній розмітці «пішохідний перехід», внаслідок чого допустив наїзд на пішохода ОСОБА_6 , яка на нерегульованому пішохідному переході, справа-наліво по ходу руху тролейбуса, перетинала проїзну частину дороги.

Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_6 від отриманих тілесних ушкоджень загинула на місці події.

Відповідно до висновку судово-медичної експертизи від 14.08.2024 №921 на трупі ОСОБА_6 виявлено сполучну травму тіла у вигляді закритої тупої травми грудей: синці та садна на грудях по передній та задній поверхнях, множинні переломи ребер з обох сторін з ушкодженням пристінкової плеври та міжреберних м`язів, гемоторакс справа 100 мл, поширений забій легень; закритої тупої травми живота: синці та садна на животі та в ділянці попереку, розрив з руйнуванням 7,8 сегментів печінки, травматичний розрив підшлункової залози, гемоперитонеум 100 мл; закритої тупої травми тазу: перелом лонного зчленування, переломи крижової кістки з обох боків з переходом на здухвинну кістку, розрив сечового міхура; закритої тупої травми за очеревинного простору: поширений крововилив в заочеревинний простір, розриви миски правої нирки; закритих переломів обох кісток лівої гомілки в нижній третині; синців та саден на кінцівках, яка має ознаки тяжкого тілесного ушкодження, викликала загрозливі для життя явища та стоїть у причинному зв`язку зі смертю.

Смерть ОСОБА_6 настала від вказаної сполучної травми тіла, яка ускладнилася травматичним шоком. Між сполучною травмою тіла та смертю ОСОБА_6 є причинний зв`язок.

Враховуючи характер та локалізацію тілесних ушкоджень, що виявлені при судово-медичній експертизі трупа ОСОБА_6 , не виключається можливість перебування її у вертикальному положенні під час первинного контакту з транспортним засобом.

Згідно з висновком судової інженерно-транспортної експертизи від 23.09.2024 № CЕ-19/102-24/18810-IT водій тролейбуса «PTS-12», реєстраційний номер «043» ОСОБА_4 повинен був діяти відповідно до вимог п. 18.1 Правил дорожнього руху.

Водій тролейбуса «PTS-12», реєстраційний номер «043» ОСОБА_4 мав технічну можливість попередити наїзд на пішохода.

У діях водія тролейбуса «PTS-12», реєстраційний номер «043» ОСОБА_4 вбачаються невідповідності технічним вимогам п. 18.1 Правил дорожнього руху, які з технічної точки зору знаходяться в причинному зв`язку з виникненням події даної дорожньо-транспортної пригоди.

Таким чином, водій ОСОБА_4 порушив вимоги пункту 18.1 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (зі змінами та доповненнями), згідно з якими водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.

Порушення ОСОБА_4 вимог п. 18.1 Правил дорожнього руху України знаходиться у причинному зв`язку з виникненням події даної дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками настанням смерті ОСОБА_6 .

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 вину в інкримінованому йому злочині визнав в повному обсязі. Акцентував увагу суду на тому, що почувається пригнічено через смерть ОСОБА_6 , щиро шкодує, що так сталось. Зазначив, що відшкодував потерпілому в кримінальному провадженні ОСОБА_7 матеріальну та моральну шкоду. Окрім того, зауважив, що до цього випадку жодного разу не притягувався до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху. Також повідомив обставини події. Зокрема, що 07.08.2024 в першій половині дня, керуючи технічно-справним тролейбусом «PTS-12», реєстраційний номер «043», рухаючись маршрутом № 6 «Водоканал-Залізничний вокзал», у напрямку залізничного вокзалу на площі Привокзальній у м. Вінниці, біля ринку «Привокзальний», в районі будинку №1А по вул. Привокзальній, повністю зупинив тролейбус, щоб пропустити пішоходів на нерегульованому пішохідному переході. Коли в полі його зору пішоходів вже не було, то розпочав рух. Пішохода ОСОБА_6 не побачив, оскільки вона потрапила в «сліпу зону». За словами очевидців, ОСОБА_6 вибігла на пішохідний перехід.

Потерпілий ОСОБА_7 в судове засідання не з`явився, однак попередньо подав до суду письмову заяву про розгляд кримінального провадження без його участі. В заяві також зазначив, що обвинувачений ОСОБА_4 повністю відшкодував йому матеріальну та моральну шкоду, завдану дорожньо-транспортною пригодою в якій загинула його рідна сестра ОСОБА_6 .

Вислухавши позицію прокурора, думку обвинуваченого та його захисника, які вважали недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, переконавшись, що обвинувачений правильно розуміє зміст цих обставин, перевіривши добровільність його позиції, роз`яснивши наслідки застосування положень ч. 3 ст. 349 КПК України, а саме позбавлення його права оскаржити в апеляційному порядку визнані ним обставини вчинення кримінального правопорушення, що викладені у обвинувальному акті, беручи до уваги визнання обвинуваченим своєї вини у вчиненні інкримінованого злочину у повному обсязі, зважаючи на те, що жодним учасником судового провадження не оспорено винуватість обвинуваченого у вчиненні інкримінованого злочину та визначені обвинуваченням обставини його вчинення, переконавшись, що ніхто із учасників судового провадження не заперечує щодо такого порядку судового розгляду, суд вважає можливим застосувати положення ч. 3 ст. 349 КПК України та визнає недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, обмежується дослідженням матеріалів кримінального провадження, які характеризують особу обвинуваченого.

Прийняття судом рішення про проведення скороченого судового розгляду свідчить про те, що обставини, які сторони не оспорюють, будуть вважатися встановленими в судовому засіданні і суд буде це враховувати при постановленні вироку.

Крім того, дане рішення повністю узгоджується з вимогами пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу III Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи «Відносно спрощеного кримінального правосуддя» та практики Європейського суду з прав людини щодо їх застосування, згідно з якими суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.

Судом створено необхідні умови для виконання сторонами обвинувачення і захисту їхніх процесуальних обов`язків і здійснення прав, в тому числі і права на захист.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У своїх рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), Series А, заява № 25, від 18.01.1978, пункт 161, та «Коробов проти України», заява № 39598/03, від 21.07.2011, пункт 65, Європейський суд з прав людини повторює, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.

Будь-яких вагомих, достовірних доказів, які надають розумні підстави сумніватися у доведеності вини ОСОБА_4 у судовому засіданні не встановлено.

З огляду на вищевикладене, суд, дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого, враховуючи позицію обвинувачення та визнання обвинуваченим вини, дійшов висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 «поза розумним сумнівом» знайшла своє повне підтвердження в ході судового розгляду кримінального провадження та вважає, що його дії вірно кваліфіковано за ч. 2 ст. 286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть потерпілого.

Підстав, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, для виходу за межі висунутого обвинувачення чи його зміни, суд не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод, не встановлено.

Відтак, суд, за внутрішнім переконанням, дійшов висновку про те, що встановлені судом обставини дозволяють ухвалити обвинувальний вирок щодо обвинуваченого ОСОБА_4 .

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд керується вимогами ст. ст. 65-67 КК України, роз`ясненнями, викладеними у пунктах 1, 2, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» (із змінами та доповненнями), а також виходить з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

За правилами кримінального закону покарання, призначене особі за вчинене кримінальне правопорушення, має бути законним і справедливим. Законність покарання означає, що його має бути призначено особі відповідно до вимог цього закону, а справедливість покарання визначається принципом його домірності, тобто необхідності його визначення судом саме у тому виді й розмірі, яке, з врахуванням ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, даних про особу винного та обставин, що пом`якшують і обтяжують покарання, буде необхідним та достатнім для її виправлення й попередження нових кримінальних правопорушень.

На підставі вимог статті 65 КК України суд призначає покарання за вчинене кримінальне правопорушення відповідно до Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

В рішенні «Бемер проти Німеччини» від 03.10.2002 Європейський суд з прав людини зазначив, що «виконання вироку, який передбачає позбавлення свободи, призупиняють, якщо можна розраховувати, що вирок служитиме засудженому як попередження і що він не здійснюватиме нові злочини в майбутньому, навіть без впливу, спричиненого відбуванням покарання. Роблячи такий прогноз суд має враховувати особу засудженого, його стаж злочинної діяльності, обставини скоєного ним злочину, його поведінку після злочину, умови його життя та наслідки, яких можна очікувати в зв`язку з відстрочкою».

Загальні засади призначення покарання, визначені ст. 65 КК України, наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК України, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання певного виду і розміру, враховано тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані у сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Таким чином, вирішуючи питання про призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд, відповідно до вимог ст. 65 КК України, враховує наступне: позицію сторін судового провадження щодо необхідної міри покарання (прокурор, потерпілий та сторона захисту вважають, що виправлення обвинуваченого та його перевиховання можливе без ізоляції від суспільства та просили не позбавляти ОСОБА_4 права керування транспортними засобами); відношення обвинуваченого до вчиненого (визнання вини, щире каяття, добровільне відшкодування матеріальної та моральної шкоди); ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення (відповідно до статті 12 КК України є тяжким злочином); особливості й обставини вчинення кримінального правопорушення (злочин вчинений з необережності); особу обвинуваченого (раніше несудимий, на обліках в лікаря нарколога та психіатра не перебуває, одружений, офіційно працевлаштований, характеризується з позитивної сторони).

Також суд при призначенні покарання враховує досудову доповідь щодо обвинуваченого ОСОБА_4 , надану ВМВ філії ДУ «Центр пробації» у Вінницькій області на виконання ухвали суду. Зокрема, щодо можливості застосування до обвинуваченого положень ст. 75, 76 КК України.

При призначенні ОСОБА_4 покарання, згідно зі статтею 66 КК України, обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого, суд визнає щире каяття та добровільне відшкодування завданої злочином шкоди.

Щире каяття проявилося у визнанні обвинуваченим факту вчинення кримінального протиправного діяння, критичній оцінці своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні нести кримінальну відповідальність за вчинене.

Добровільне відшкодування завданої злочином шкоди полягає в тому, що ОСОБА_4 від початку контактував з рідними загиблої потерпілої та повністю та добровільно відшкодував брату потерпілої моральну та матеріальну шкоду.

Водночас, суд дійшов висновку, що обставини, які пом`якшують покарання обвинуваченого, не є винятковими і не знижують істотним чином міру тяжкості скоєного злочину, не зменшують його суспільну небезпеку до рівня, який виходить за межі покарання, що виключає застосування до обвинуваченого статті 69 КК України призначення більш м`якого покарання, ніж передбаченого законом.

Обставин, передбачених статтею 67 КК України, які обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , не встановлено.

Відповідно до положень статті 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, а також не має на меті завдання фізичних страждань або приниження людської гідності.

Згідно з п. 20 роз`яснень Пленуму Верховного Суду України в постанові № 14 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

За змістом п. 21 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», у кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 ст. 286 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання позбавлення права керувати транспортними засобами.

При цьому, суд враховує також, що одним із проявів верховенства права, що закріплений у ст. 8 КПК України, є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Ця позиція суду ґрунтується, в тому числі, на рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 року №15-рп/2004у справі №1-33/2004.

Так, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 судом враховано те, що хоча й злочин, який ставиться в вину останньому, відноситься до тяжких, проте вчинений він з необережності. Також судом проаналізовано поведінку обвинуваченого, а саме: визнання ним вини, щире каяття, добровільне відшкодування завданої шкоди. Відтак, враховуючи відсутність обтяжуючих покарання обставин, з метою захисту прав і законних інтересів особи, суспільства і держави, зважаючи на вимоги справедливості і мету правосуддя, враховуючи позицію прокурора, потерпілого та сторони захисту, які вважають, що виправлення обвинуваченого та його перевиховання можливе без ізоляції від суспільства, суд дійшов переконання, що виправлення обвинуваченого та його перевиховання можливе без ізоляції від суспільства, а тому ОСОБА_4 необхідно і доцільно призначити основне покарання у виді позбавлення волі на певний строк у межах санкції статті з позбавленням права керування транспортними засобами на певний строк в межах санкції статті, із звільненням від відбування основного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України та покладенням на нього відповідних обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Саме таке покарання, на думку суду, перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, є гуманним, справедливим, необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого, а також для попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень у майбутньому, досягнення мети покарання, передбаченої ст. 50 КК України, та випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року. При цьому, визначене покарання не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності.

Окрім того, призначення обвинуваченому додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на певний строк, на переконання суду, є необхідним, оскільки ОСОБА_4 в момент дорожньо-транспортної пригоди керував громадським транспортом у населеному пункті, в місці, де постійно є жвавий рух пішоходів, при цьому, усвідомлюючи, що грубо порушує Правила дорожнього руху, не переконавшись у повній відсутності на нерегульованому пішохідному переході пішоходів, розпочав рух, що призвело до летальних наслідків у вигляді смерті потерпілої ОСОБА_6 . Відтак через недотримання ПДР обвинувачений проявив байдуже ставлення до життя, здоров`я та безпеки людини, що згідно з Конституцією України є найвищими соціальними цінностями.

Початок іспитового строку обвинуваченому необхідно обчислювати з моменту проголошення вироку.

Ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 02.10.2024 по справі № 127/32519/24 до ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту. Проте ухвалою Вінницького апеляційного суду від 15.10.2024 зазначений запобіжний захід було змінено на домашній арешт в певний період доби, строк дії якого наразі уже сплив і клопотання про його продовження прокурором не заявлялось.

Відтак, застосуванню підлягає положення ч. 7 ст. 72 КК України, за яким обвинуваченому слід зарахувати у строк покарання період його перебування під цілодобовим домашнім арештом з розрахунку три дні цілодобового домашнього арешту за один день позбавлення волі, починаючи з дня обрання даного запобіжного заходу і до дня скасування такого запобіжного заходу, тобто з 02.10.2024 і до 15.10.2024 включно.

Згідно з ст. 124 КПК України суд вважає за необхідне стягнути з обвинуваченого ОСОБА_4 на користь держави процесуальні витрати за проведення судових експертиз, а саме: №СЕ-19/102-24/18810-ІТ від 23.09.2024 в сумі 1893,20 грн та № СЕ-19/102-24/18249-ІТ від 27.09.2024 в сумі 1989,75 грн, на загальну суму 3882 (три тисячі вісімсот вісімдесят дві) грн 95 коп., оскільки їхнє проведення було обумовлено розслідуванням скоєного ним злочину.

Згідно з ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.

Питання щодо речових доказів суд вирішує у відповідності до ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 50, 65-67, 286 КК України, ст. ст. 100, 124, 174, 349, 371, 373, 374 КПК України,суд -

УХВАЛИВ:

Визнати винуватим ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначити йому покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування основного призначеного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком 1 рік.

У відповідності до п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України зобов`язати засудженого ОСОБА_4 періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Початок іспитового строку обчислювати з моменту проголошення вироку суду.

Відповідно до положення ч. 7 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_4 у строк покарання період його перебування під цілодобовим домашнім арештом з розрахунку три дні цілодобового домашнього арешту за один день позбавлення волі, починаючи з дня обрання даного запобіжного заходу і до дня скасування такого запобіжного заходу, тобто з 02.10.2024 і до 15.10.2024 включно.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави витрати на залучення експертів в сумі 3882 (три тисячі вісімсот вісімдесят дві) грн 95 коп.

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 12.08.2024 по справі № 127/26286/24 на майно, а саме: тролейбус «PTS-12», реєстраційний номер «043», власником якого є КП «Вінницька транспортна компанія» та посвідчення водія категорії «Т» серії ВX0267608, видане 23.06.1992 ТСЦ0541 на ім?я ОСОБА_4 .

Речові докази по кримінальному провадженню № 12024020000000606, а саме:

- тролейбус «PTS-12», реєстраційний номер «043», власником якого є КП «Вінницька транспортна компанія», який поміщено на територію тролейбусного ДЕПО КП «Вінницька транспортна компанія», за адресою: вул. Магістратська, 98, у м. Вінниця повернути власнику;

- документи, а саме посвідчення водія категорії «Т» серії ВX0267608, видане 23.06.1992 ТСЦ0541 на ім?я ОСОБА_4 залишити при матеріалах кримінального провадження.

Вирок суду може бути оскаржений до Вінницького апеляційного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору. Не пізніше наступного дня після ухвалення, копію вироку направити учасникам судового провадження, які не були присутні у судовому засіданні.

Відповідно до частини 2 статті 394 КПК України, вирок не може бути оскаржено в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювались під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини 3 статті 349 КПК України.

Суддя: