Рішення № 124483778, 17.01.2025, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.01.2025Справа № 910/13260/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Капцової Т.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Військової частини НОМЕР_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Группа дизель» (вул.Набережно-Лугова, буд.8, м.Київ, 04071; ідентифікаційний код 42402767)

про стягнення 121 520,00 грн

без виклику представників сторін,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Військова частина НОМЕР_1 звернулася до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Группа дизель» про стягнення 121 520,00 грн, з яких 11 760,00 грн пені та 109 760,00 грн штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань із поставки товару для державних потреб у воєнний час за договором № 13 від 29.04.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.11.2024 позовну заяву було залишено без руху, встановлено позивачу строк і спосіб усунення недоліків.

07.11.2024 від позивача надійшла заява про усунення недоліків, відповідно до якої виявлені судом недоліки позовної заяви усунуто.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.11.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу визнано судом малозначною, постановлено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та, серед іншого, встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.

02.12.2024 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що усупереч умовам договору позивач не надав жодної заявки на поставку товару.

Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною 8 статті 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

29.04.2024 між Військовою частиною НОМЕР_1 (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Группа дизель» (постачальник) було укладено договір № 13 товару для державних потреб у воєнний час (далі - Договір), згідно з п. 1.1 якого постачальник зобов`язується з дати укладання Договору поставляти замовнику товар, зазначений у специфікації до Договору (додаток № 1), а замовник - прийняти і оплатити товар, який повчається згідно з умовами цього Договору.

Відповідно до п. 5.1 Договору поставка товару здійснюється у повному обсязі або окремими партіями на підставі заявок замовника. Кінцевий строк (термін) поставки товару: до 01.06.2024.

У п. 5.2 Договору визначено місце поставки товарів.

Підпунктом 6.1.5 пункту 6.1 Договору передбачено право замовника достроково припинити (розірвати) Договір у разі невиконання зобов`язань постачальником, повідомивши про це його за десять днів до дати припинення (розірвання) цього Договору.

Постачальник відповідно до Договору має право на дострокову поставку товару (підп. 6.3.2 п. 6.3) та обов`язок забезпечити поставку товару в строки, встановлені цим Договором (підп. 6.4.1 п. 6.4).

Згідно з п. 7.2 Договору за несвоєчасну поставку товару постачальник сплачує замовнику неустойку у розмірі 0,1% від вартості не поставленої вчасно частини товару за кожний день прострочення поставки, а за прострочення понад 30 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості Договору.

Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2024 (п. 10.1 Договору).

У специфікації, що є додатком № 1 до Договору, сторони узгодили найменування товару, його кількість та вартість.

Як зазначає позивач, відповідач не вчинив дій щодо поставки товару у строк, встановлений п. 5.1 Договору, у зв`язку з чим позивач направив відповідачеві лист № 1423 від 23.06.2024, у якому просив повідомити про причини, що унеможливили поставку товару, а також повідомив про встановлену Договором відповідальність за неналежне виконання зобов`язань та можливість розірвання Договору.

У відповідь, листом № 19/06-1 від 19.06.2024 відповідач повідомив, що відповідно до п.5.1 Договору поставка товару здійснюється на підставі заявок замовника, проте позивач жодної заяви не надав.

Листом-повідомленням № 1589 від 24.06.2024 позивач повідомив відповідача про розірвання Договору з 04.07.2024 на підставі підп. 6.1.5 п. 6.1 Договору.

З метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача із претензією № 1 (вих. № 1803 від 05.07.2024), відповідно до якої вимагав сплатити штрафні санкцій в загальному розмірі 392 000,00 грн.

З огляду на невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо поставки товару за Договором, позивач звернувся до суду з цим позовом, у якому просить стягнути з відповідача на свою користь 11 760,00 грн пені та 109 760,00 грн штрафу.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства (частини 1, 2 статті 689 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що згідно з п. 1.1 Договору відповідач зобов`язався поставити позивачу товар, а позивач - прийняти його і оплатити.

Найменування товару, його кількість і ціна, а також місце і граничний строк поставки визначені сторонами у самому Договорі та специфікації до нього.

Водночас у пункті 5.1 Договору сторони узгодили, що поставка товару здійснюється у повному обсязі або окремими партіями на підставі заявок позивача.

При цьому, умовами Договору не визначено надання позивачем заявок як обов`язку та не визначено строки подання таких заявок. Такого обов`язку також не визначено й актами цивільного законодавства.

Отож, направлення заявки згідно з умовами Договору є правом позивача, яке мало бути реалізоване покупцем в межах визначеного сторонами строку, а саме у період з 29.04.2024 по 01.06.2024.

Водночас, як встановлено судом, позивач обумовлених Договором заявок на поставку товару відповідачу не надавав, позаяк вважав, що у п. 5.1 Договору встановлено строк, в який товар мав бути поставлений.

Проте, суд не може погодитися з такими доводами позивача, оскільки з вищенаведеного слідує, що обов`язок із поставки товару виникає у відповідача лише після надання позивачем заявки на поставку товару (повністю або його частини), що є дозволом на поставку та свідчить про готовність позивача прийняти товар. Тому й відповідні обов`язки позивача щодо забезпечення передання та одержання товару виникають лише після надання відповідної заявки.

Подібні висновки викладено Верховним Судом у постановах від 10.02.2021 у справі № 910/18950/19 та від 10.12.2024 у справі № 910/1301/24.

Суд зауважує, що попри визначення у п. 5.1 Договору місця і граничного строку поставки товару, сторони припустили можливість поставки всього передбаченого Договором обсягу товару як повністю (однією партією), так і частинами (кількома партіями). Вказана інформація, у відповідності до п. 5.1 Договору, повинна бути погоджена між сторонами у заявці на поставку. При цьому, сторона, яка приймає товар повинна бути готова забезпечити запуск вантажного автомобіля для його розвантаження, його належне приймання по кількості та якості, що включає в себе наявність відповідальної особи, яка уповноважена на підписання товаросупровідних документів.

Наведене свідчить про те, що умова щодо надання покупцем заявки не є суто формальною, а є цілком закономірною, послідовною, виходячи із виду товару, сторін зобов`язання і специфіки діяльності замовника.

Відповідач також зазначає, що вказана умова у Договорі є запобіжником втрати у покупця інтересу до товару під час його доставки і відмови останнього від прийняття товару.

Суд вважає такі доводи позивача обґрунтованими, з огляду на положення підп. «а» п. 10.2 Договору, згідно з якими Договір може бути достроково розірваний коли у зв`язку зі специфікою діяльності замовника, відпадає потреба в даному товарі.

Отже, враховуючи положення пункту 5.1 Договору та статті 689 Цивільного кодексу України, відповідач мав правомірні очікування на отримання заявки на поставку товару з визначенням конкретних умов поставки товару, зокрема його кількості.

Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як встановлено частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Відтак, незважаючи на визначений у Договорі кінцевий термін виконання зобов`язання, поставка товару не відбулася у зв`язку з простроченням позивача, яке полягало в ненаданні та неоформлені обумовлених Договором заявок на поставку товару.

Згідно з частинами 1, 2 статті 613 Цивільного кодексу України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Оскільки судом не було встановлено факту порушення відповідачем покладеного на нього обов`язку щодо своєчасної поставки товару, вимоги позивача про стягнення неустойки (пені та штрафу) за несвоєчасну поставку не підлягають задоволенню.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами статей 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Підсумовуючи вищенаведене, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд не знаходить правових підстав для задоволення позову.

Витрати по сплаті судового збору за подання позову в розмірі 3 028,00 грн покладаються на позивача у відповідності до вимог статті 129 ГПК України, оскільки позов не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240, 247, 252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 17.01.2025.

Суддя Т.П. Капцова