Ухвала суду № 124468161, 16.01.2025, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без руху

Справа №500/169/25

16 січня 2025 рокум. ТернопільСуддя Тернопільського окружного адміністративного суду Мартиць О.І. розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

13 січня 2025 року до Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , подана через представника Дубовенко Вікторію Ігорівну до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, в якій просить:

визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.08.2023 по 05.02.2023;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.08.2023 по 05.02.2023.

У відповідності до вимог пункту 3 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.

Розглянувши матеріали справи, суд доходить висновку, що позовну заяву подано без додержання вимог КАС України, у зв`язку з чим вона має бути залишена без руху з таких підстав.

Відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом (частини третя статті 46 КАС України).

Згідно з визначенням, наведеним у пункті 9 частини першої статті 4 КАС України, відповідач - суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.

В розумінні вищенаведених положень КАС України відповідачем в адміністративному судочинстві виступає суб`єкт владних повноважень, який своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю порушив права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб.

Відповідно до частини першої статті 160 КАС України, у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

За нормами пункту 4 частини п`ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.

Під змістом позовних вимог розуміються запропоновані позивачем способи судового захисту свого права, свободи чи інтересу, які повинні формулюватися максимально чітко і зрозуміло. Обставинами, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, є конкретні юридичні факти з настанням яких суб`єкти публічного права вступають між собою у спірні правовідносини. Позовні вимоги і обставини в їх обґрунтування мають викладатися лаконічно, чітко, зрозуміло, з використанням прийнятої юридичної термінології. Обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, складають підставу позову. Підстава позову перебуває у нерозривному логічному взаємозв`язку із змістом позовних вимог (з предметом позову). Виклад обставин підстав позову необхідний для визначення тотожності позову та визначення предмета доказування в спорі між сторонами.

Частиною першою статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Разом з тим, відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Зміст та обсяг порушеного права та виклад обставини, якими воно підтверджується, в кожному конкретному випадку можуть бути різними, але поряд з цим принаймні на рівні формулювання викладу їх змісту мають бути достатніми, щоб визначити предмет спору, його юрисдикційну належність, характер вимог, часові рамки події порушення, нормативне регулювання спірних відносин, а також обставини, за яких можна ухвалити одне із обов`язкових процесуальних рішень, пов`язаних із визнанням позовної заяви прийнятною/неприйнятною.

Крім того, у позовній заяві, з урахуванням змісту наведених положень КАС України та враховуючи завдання адміністративного судочинства, визначені у частині першій статті 2 КАС України, а саме: справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, позивач має обґрунтовано довести існування у взаємозв`язку сукупності таких обставин: 1) юридичного спору між ним і відповідачем; 2) публічно-правових відносин між ним і відповідачем; 3) порушеного права (прав) позивача відповідачем у існуючих між ними правовідносинах; 4) факту порушення права (прав) позивача відповідачем.

При цьому, суддя вважає за необхідне зазначити, що предмет позову має бути визначений чітко та конкретизовано в прохальній частині позовної заяви.

Разом з цим, як вбачається з позовної заяви, представник позивача у прохальній частині позовної заяви просить:

визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.08.2023 по 05.02.2023;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.08.2023 по 05.02.2023.

Суд звертає увагу, що період за який представник позивача просить виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зазначений некоректно.

Пунктом 3 частини п`ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначається ціна позову.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.08.2020 у справі №910/13737/19, майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої є благо, що підлягає грошовій оцінці. Будь-який майновий спір має ціну.

При цьому, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є спеціальним видом відповідальності роботодавця, підлягає грошовій оцінці, а тому вказана позовна заява належить до об`єктів справляння судового збору.

Зміна формулювання позовних вимог зі ''стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні'' на ''зобов`язання виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні'' не змінює характер спору та не переводить його в немайнову площину.

У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 23.06.2021 у справі №520/13014/2020 вимога про стягнення заборгованості не дублює вимогу про зобов`язання нарахувати і виплатити заборгованість, ці вимоги є двома різними способами захисту порушеного права, які передбачають відмінний механізм виконання судових рішень; списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, відповідно до ч.1 ст.2 та ч.1 ст.3 Закону України від 05.06.2012 №4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права є вимога про стягнення коштів.

Суд вважає, що і вимога про стягнення з суб`єкта владних повноважень середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період, і вимога про зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені є вимогами майнового характеру, а ціною позову у згаданих спорах є обчислений позивачем розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Між тим, у частині вимоги заявника про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позов усупереч наведеним нормам процесуального закону не містить розрахунку конкретної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, посилання на обставини обчислення конкретної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, посилання на докази обчислення конкретної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та вимоги про виплату конкретної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

З огляду на зміст статті 2 Закону України "Про оплату праці" (де визначено структуру заробітної плати) та рішення Конституційного суду України від 15.10.2013 №8-рп/2013 і від 22.02.2012р. №4-рп/2012 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні не може бути кваліфікований як заробітна плата, адже має зовсім іншу правову природу ніж винагорода за працю, позаяк є компенсаційною санкцією до роботодавця за несвоєчасний розрахунок.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №910/4518/16 згадано, що "за змістом норм статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України та статей 1, 2 Закону України "Про оплату праці" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати. Пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України Про судовий збір, згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях".

Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №755/12623/19 сформульовано схожу правову позицію, у силу якої: "Середній заробіток за статтею 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану робочу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати".

Наведений правовий висновок відображено і у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.07.2023 у справі №522/16890/20.

Великою Палатою Верховного Суду було зокрема, наголошено, що стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", не поширюється, у зв`язку з чим можна констатувати, що за подання позову в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає сплата судового збору.

Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не є ані окремим видом грошового забезпечення військовослужбовця, ані правовим аналогом платежу з оплати праці (служби).

До позовної заяви позивач долучає копію посвідчення учасника бойових дій.

Втім, суд вважає, що позивач не належить до суб`єктів, яким згідно з нормами статті 5 Закону України "Про судовий збір" встановлені пільги щодо його сплати, оскільки стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу.

Тобто, стягнення з роботодавця сатисфакції, не зачіпає порядку надання, обсягу соціальних гарантій чи будь-яким іншим чином не стосується соціального і правового захисту особи зі статусом учасника бойових дій, а тому судовий збір за подання позивачем позовної заяви у цій справі має сплачуватися.

При цьому, позивач не вказує суму середнього заробітку, яка підлягає, на його думку, нарахуванню та виплаті останньому. Також не надає суду розрахунок суми середнього заробітку, яка має бути нарахована та виплачена.

Отже, з огляду на зміст заявлених вимог та положення Закону України "Про судовий збір" для усунення недоліку заявнику належить розрахувати суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та надати до суду позовну заяву, яка повинна відповідати вимогам статті 160 КАС України із зазначенням обґрунтованого розрахунку суми стягнення із визначенням всіх використаних складових елементів (середнього заробітку, вирахуваного згідно Порядку №100, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995).

В матеріалах позовної заяви докази сплати судового збору відсутні.

Відтак позивачу необхідно сплатити збір у розмірі, визначеному з розрахунку 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 19 червня 2001 року справа "Креуз проти Польщі" "право на суд" не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими. Вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявників на доступ до правосуддя ("KREUZ v. POLAND" № 28249/95).

Також, суд зауважує, що відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

В позовній заяві зазначено, що постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.01.2025 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 28.08.2024 в адміністративній справі №500/3860/24 залишено без задоволення, а вказане рішення суду - без змін. Рішення набрало законної сили та підлягає виконанню.

Однак, дата фактичного розрахунку на виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 28.08.2024 в адміністративній справі №500/3860/24 відсутня.

Відповідно до частини першої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Наведені обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам, процесуального законодавства, тому її слід залишити без руху, надавши позивачу строк для усунення вказаних недоліків.

З урахуванням зазначеного, керуючись статтями 160, 161, 169, 171, 256, 293 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії залишити без руху.

Встановити позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - десять днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху шляхом подання необхідних документів на адресу суду: 46021 м.Тернопіль, вул. Грушевського, 6.

Роз`яснити позивачу, що у разі не усунення зазначених недоліків у встановлений судом строк, відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява буде повернута останньому.

Копію ухвали направити позивачу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Оскарження ухвали окремо від рішення суду не допускається. Заперечення на ухвалу може бути включене до апеляційної скарги на рішення суду.

СуддяМартиць О.І.