Рішення № 124431179, 10.01.2025, Новосанжарський районний суд Полтавської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 січня 2025 року справа № 189/2614/24

провадження № 2/542/150/25

Новосанжарський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді Кашуби М.І.,

за участю секретаря судового засідання - Журавель О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Нові Санжари цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в :

До Новосанжарського районного суду Полтавської області з позовною заявою до ОСОБА_1 звернувся представник ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» та просив стягнути з відповідача заборгованість за договором позики № 76611941 в розмірі 26822,97 грн, за договором позики № 6527838 в розмірі 3122,35 грн, всього просив стягнути заборгованість за договорами у розмірі 29945,32 грн, судові витрати у справі.

У позовній заяві позивач зазначив, що:

- 15.11.2023 між ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 76611941;

- 26.11.2023 між ТОВ «Маніфою» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 6527838;

Вказав, що:

-14.06.2021 між ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір факторингу № 14/06/21;

-11.01.2024 між ТОВ «Маніфою» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір факторингу № 11-01/2024.

Зазначив,що відповіднодо умоввказаних договорівфакторингу ТОВ«1Безпечне агенствонеобхідних кредитів»,ТОВ «Маніфою»передали (відступили)ТОВ «Фінансовакомпанія «Європейськаагенція зповернення боргів»за платуналежні їмправа вимоги,а ТОВ«Фінансова компанія«Європейська агенціяз поверненняборгів» прийнялоналежні ТОВ«1Безпечне агенствонеобхідних кредитів»,ТОВ «Маніфою»права вимогидо боржників,вказаних уреєстрах боржників.Відповідно дореєстрів боржниківдо вказанихдоговорів факторингуТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до відповідача у розмірі 29945,32 грн.

Зазначив, що відповідач свої зобов`язання за кредитними договорами не виконав, внаслідок чого у нього виникла заборгованість у розмірі 29945,32 грн.

Ухвалою Новосанжарського районного суду Полтавської області від 25.12.2024 відкрито провадження у справі, призначено судове засідання для розгляду справи по суті (а.с. 69).

В судове засідання представник позивача не з`явився. В позовній заяві просив розгляд справи здійснювати за відсутності представника позивача (а.с. 5).

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про день та час судового розгляду справи, в судове засідання не з`явився, заяв про відкладення розгляду справи чи відзиву на позов не надав.

Згідно з частиною 2 статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази, встановив такі обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Щодо підстав позову та наявності у позивача права грошової вимоги до відповідача.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ЦПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Встановлено, що в обґрунтування позовних вимог та, в свою чергу, наявності у позивача права грошової вимоги до відповідача, позивач посилався на договори факторингу, укладені: 14.06.2021 між ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»; 11.01.2024 між ТОВ «Маніфою» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів».

Верховний Суд у своїй постанові від 14 липня 2021 року у справі № 161/2823/19 визначив, що підстава позову це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підставу позову становлять фактична й правова підстава. Фактична підстава позову це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача. Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування, є гарантією прав відповідача на захист проти позову. Підставою позову може бути як один, так і декілька юридичних фактів матеріально-правового характеру. Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Так, перевіряючи доводи позивача щодо існування у нього матеріально-правового інтересу у спірних правовідносинах та наявності підстави позову - переходу до нього права грошової вимоги до відповідача на підставі договорів факторингу, суд враховує, що підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, як передбачено статтею 11 ЦК України.

Згідно з пунктом 1 частини першоїстатті 512 Цивільного кодексу Україникредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно достатті 514 Цивільного кодексу Українидо нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною першоюстатті 513 Цивільного кодексу Україниправочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до частини першоїстатті 517 Цивільного кодексу Українипервісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Таким чином, уЦивільному кодексі Українивстановлена можливість замінити кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається.

В свою чергу, у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме кредитне зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Відповідно доположень ст.1077-1079ЦК України,за договоромфакторингу (фінансуванняпід відступленняправа грошовоївимоги)одна сторона(фактор)передає абозобов`язуєтьсяпередати грошовікошти врозпорядження другоїсторони (клієнта)за плату(убудь-якийпередбачений договоромспосіб),а клієнтвідступає абозобов`язуєтьсявідступити факторовісвоє правогрошової вимогидо третьоїособи (боржника). Клієнтможе відступитифакторові своюгрошову вимогудо боржниказ метоюзабезпечення виконаннязобов`язанняклієнта передфактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Предметом договоруфакторингу можебути правогрошової вимоги,строк платежуза якоюнастав (наявнавимога),а такожправо вимоги,яке виникнев майбутньому(майбутнявимога). Майбутня вимогавважається переданоюфактору здня виникненняправа вимогидо боржника.Якщо переданняправа грошовоївимоги обумовленепевною подією,воно вважаєтьсяпереданим змоменту настанняцієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Сторонами удоговорі факторингує факторі клієнт. Клієнтому договоріфакторингу можебути фізичнаабо юридичнаособа,яка єсуб`єктомпідприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Поряд з цим, відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21), договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно дозаконумає право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові, операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону про фінансові послуги.

Разом з тим у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) Велика Палата Верховного Суду вказала, що відповідно доглави 73 Цивільного кодексу Україниправова природа факторингу полягає у наданні фактором (посередником) платної фінансової послуги клієнту. Зміст цієї послуги полягає у наданні (фінансуванні) фактором грошових коштів клієнту за плату. При цьому клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до боржника. Клієнт може зобов`язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника в рахунок виконання свого зобов`язання з повернення отриманих коштів та здійснення оплати за надану фінансову послугу. Або клієнт може зобов`язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання свого зобов`язання перед фактором, яке в майбутньому буде виконане клієнтом шляхом сплати факторові коштів, у тому числі за надану фінансову послугу (пункт 47 постанови).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) навела такі ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначеніЗаконом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги (пункт 48 постанови).

Разом з цим, у своїй постанові від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21) (провадження № 12-42гс22) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для відступнення від правових висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18) та від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21).

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1, пункту 11 частини першої статті 4 Закону України «Про фінансовіпослуги тадержавне регулюванняринків фінансовихпослуг»,фінансові послуги - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Факторинг є фінансовою послугою.

Аналіз положень статей 1077-1078 ЦК України, а також зазначених висновків Верховного Суду свідчить про те, що підставою заміни учасника кредитних правовідносин є факт набуття таким учасником відповідних прав, у даному випадку кредитора, у матеріальних правовідносинах.

Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо.

Таким чином, ціна договору та плата за договором факторингу є його істотними умовами, а виконання умов щодо оплати за договором факторингу та подання відповідних доказів має значення для підтвердження правонаступництва у кредитних правовідносинах та для реалізації прав нового кредитора, який замінив первісного кредитора у зобов`язанні, зокрема, звернення з позовом до суду про стягнення з боржника кредитної заборгованості.

Дослідивши надані до позовної заяви докази, суд встановив.

Встановлено, що п. 1.1, 1.2 договорів факторингу № 14/06/21, 11-01/2024 визначено що Фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступити Факторові Право грошової Вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав/виникне в майбутньому до третіх осіб Боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту/позики), плату за кредитом/позикою (плату за управління кредитом/процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов`язань/інші платежі право на одержання яких належить клієнту. Перелік Боржників, підстави виникнення Права грошової Вимоги до Боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені у Реєстрі Боржників, який формується згідно з Додатком № 1 та є невід`ємною частиною Договору. Перехід від Клієнта до Фактора Прав Вимоги Заборгованості до Боржників відбувається в день підписання сторонами Акту прийому-передачі Реєстру Боржників згідно з Додатком № 2, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно їх заборгованостей та набуває відповідні Права Вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі Реєстру Боржників підтверджує факт переходу від Клієнта до Фактора Прав Вимоги заборгованості та є невід`ємною частиною цього Договру.

Суд встановив, що позивачем договори факторингу № 14/06/21, 11-01/2024 подані до суду неповно, зокрема, містять не всі пункти, при цьому, більша частина договорів факторингу відсутня, що позбавляє суд визначити їх істотні умови та встановити наявність обставини щодо переходу до позивача права грошової вимоги у кредитному зобов`язанні. Разом з тим, п. 3.2 договору факторингу № 14/06/21, визначено, що Фактор сплачує Клієнту 100% Ціни Продажу протягом 7 (п. 3.2) робочих днів з моменту передачі по Акту прийому-передачі Реєстру боржників шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок Клієнта, а п. 3.2 договору факторингу № 11-01/2024 визначено, що фактор сплачує клієнту 100% ціни продажу в день підписання акта прийому-передачі реєстру боржників, шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок клієнта.

В той же час, встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження обставин здійснення повної оплати Ціни Продажу за договорами факторингу № 14/06/21, 11-01/2024 після їх укладення, тобто доказів, які б підтверджували виконання сторонами умов договорів факторингу та, як наслідок - набуття права грошової вимоги позивача до відповідача за договорами позики та можливості реалізації прав нового кредитора для звернення до суду з даним позовом.

Крім цього, ціна продажу у договорі факторингу, додаткових угодах до договорів факторингу та в Актах прийому-перадачі Реєстру Боржників не визначена. Зазначені пункти наданих до суду документів містять незаповнені рядки.

Разом з тим, суд враховує, що п. 1.2 договорів факторингу визначено, що Перехід від Клієнта до Фактора Прав Вимоги Заборгованості до Боржників відбувається в день підписання сторонами Акту прийому-передачі Реєстру Боржників згідно з Додатком № 2, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно їх заборгованостей та набуває відповідні Права Вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі Реєстру Боржників підтверджує факт переходу від Клієнта до Фактора Прав Вимоги заборгованості та є невід`ємною частиною цих Договорів.

Водночас, консенсуальний характер договорів факторингу вказує на необхідність підтвердження подальшого виникнення прав і обов`язків сторін за такими договорами, підписаним Актом прийому- передачі Реєстру Боржників згідно з додатком 2 до договорів та сплатою коштів у розмірі ціни продажу та плати за договорами, що має бути підтверджено відповідними документами фінансової звітності (платіжним дорученням, тощо).

Суд зауважує, що для встановлення наявності підстав для позову необхідно встановити факт переходу до особи матеріальних прав попередника, що неможливо без надання правової оцінки договорам факторингу.

При цьому, надання правової оцінки таким договорам не є виходом за межі поданої юридичною особою позовної заяви та не порушує презумпцію правомірності правочину, оскільки для встановлення наявності підстав для здійснення правонаступництва у кредитних правовідносинах необхідно встановити факт переходу до особи матеріальних прав попередника.

Однак, дослідивши надані позивачем договори факторингу, додаткові угоди до них, акти прийому-передачі, суд встановив, що ці документи не є достатніми для висновків про те, що позивач дійсно набув права вимоги до відповідача, оскільки не містять відомостей про ціну продажу, та її сплату за договорами факторингу. Зазначені обставини позбавляють суд можливості встановити суму фінансування за договорами факторингу, в той час як така умова договорів є істотною та її встановлення в ході судового розгляду є обов`язковим з метою встановлення обставин щодо дійсного існування правовідносин, обумовлених договорами факторингу.

Крім того, суд вважає, що надані позивачем витяги з Реєстрів боржників не обґрунтовують позовні вимоги позивача з таких підстав.

Так, п. 1.1 договорів факторингу № 14/06/21, 11-01/2024 визначено, що Фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступити Факторові Право грошової Вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - Боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту/позики), плату за кредитом/позикою (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить Клієнту. Перелік Боржників, підстави виникнення Права грошової Вимоги до Боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в Реєстрі Боржників, який формується, згідно з Додатком №1 та є невід`ємною частиною Договору.

З наведеного слідує, що належним доказом наявності у переліку божників відповідача ОСОБА_1 , право грошової вимоги щодо якого відступається за договорами факторингу, є саме Реєстр Боржників, який формується відповідно до додатку та є невід`ємною частиною договорів факторингу.

При цьому, формування такого документа як витяг з реєстру боржників, умовами наданих до суду договорів факторингу не передбачено.

Водночас, зі змісту витягів з реєстру боржників вбачається, що вони сформовані в односторонньому порядку, який повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, шляхом довільного внесення до змісту документів відомостей про особу боржника, номер кредитного договору, суми заборгованості, тощо та не мають будь-якої пов`язаності з Реєстром Боржників у паперовому чи електронному вигляді.

Крім того, надані витяги з Реєстрів боржників до договорів факторингу № 14/06/21, 11-01/2024 не містять підписів клієнтів та факторів як сторін договорів факторингу, відповідні рядки не заповнені.

Разом з тим, відомості, що зазначені у витягах з Реєстрів боржників не підтверджені жодним іншим належним та допустимим доказом.

Таким чином, суд не бере до уваги як докази - витяги з Реєстрів Боржників за договорами факторингу, позаяк подані документи не відповідають критеріям допустимості, достовірності та достатності.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що позивачем не надано до суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження обставин, на які він посилається як на підставу позову, а саме: доказів виникнення прав і обов`язків за договорами факторингу та доказів наявності у позивача права грошової вимоги саме до відповідача.

Щодо отримання відповідачем позики та розміру заборгованості.

1)Встановлено,що вобґрунтування позовнихвимог позивачпосилався нате,що 15.11.2023між ТОВ«1Безпечне агенствонеобхідних кредитів»та ОСОБА_1 було укладенодоговір позики№ 76611941на суму 8200,00 грн строком на 13 днів, тобто до 27.11.2023.

Зазначив, що вказаний договір укладений у вигляді електронного документа шляхом обміну електронними повідомленнями, з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, відповідно до ЗУ «Про електронну комерцію», про що свідчить п. 20 вказаного договору. Сума надання позики: 8200,00 грн, строк дії позики 13 днів, процентна ставка за користування коштами кредиту 2.5 % за день; 1594,23 % - орієнтовна річна процентна ставка. Відповідно до п. 1 вказаного договору, грошові кошти передаються позичальнику шляхом їх перерахування на банківський рахунок позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу позичальника.

На підтвердженняобґрунтованості позовнихвимог вчастині стягненнязаборгованості за вказанимдоговором позики№ 76583112 позивачем надано таблицю обчислення загальної вартості кредиту (а.с. 9-зворот).

2)Вказав, що 26.11.2023 між ТОВ «Маніфою» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 6527838 на суму 1100,00 грн строком на 65 днів, тобто до 30.01.2024.

Зазначив, що договір позики укладається в інформаційно-телекомунікаційній системі позикодавця в порядку, передбаченому ЗУ «Про електронну комерцію», шляхом попереднього розміщення позикодавцем в особистому кабінеті позичальника договору позики для вивчення та прийняття його умов позичальником, шляхом введення одноразового ідентифікатора з метою підписання запропонованого позикодавцем договору у відповідне поле (п. 9.1 договору позики). Сума надання позики: 1100,00 грн, строк користування позикою 65 днів, загальний строк позики до 30.01.2024, акційна процентна ставка становить 0,01000 % за день, базова процентна ставка 2,49000% на день, основна процентна ставка 3,00000% на день. Відповідно до п. 2.5 позика надається позичальнику в день підписання сторонами договору позики шляхом безготівкового перерахування на рахунок позичальника за номером електронного платіжного засобу № НОМЕР_1 , зареєстрованого позичальником для цієї ліці в особистому кабінеті.

На підтвердження обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення заборгованості за договором позики № 6527838 позивачем надано додаток № 1 до договору розрахунок за договором позики (а.с. 28-29), паспорт позики (а.с. 30-32).

Надаючи оцінку зазначеним доказам у справі, суд враховуує, що електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Враховуючи положення ч.1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов`язкові реквізити документа.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

З урахуванням викладеного, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Разом з тим, суд встановив, що надані до позовної заяви докази до договорів позики № 76611941 від 15.11.2023 та № 6527838 від 26.11.2023 жодним чином не підтверджують отримання відповідачем позики у заявленому позивачем розмірі, оскільки надані документи не містять відомостей про те, що відповідачу за вказаними договорами були перераховані грошові кошти на його банківський рахунок або первісним кредитором виконано обов`язок з надання позики в інший спосіб.

При цьому, як уже вказувалось вище у цьому рішенні, відповідно до положень ст. 517 ЦК України новому кредиторові у зобов`язанні передаються від первісного кредитора документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

На підтвердження суми заборгованості відповідача ОСОБА_1 за договором позики № 76611941 від 15.11.2023 позивачем надано розрахунок заборгованості за період з 11.04.2024 по 30.09.2024 (а.с. 17), у якому зазначено, що станом на 30.09.2024 заборгованість відповідача становить 26822,97 грн.

На підтвердження суми заборгованості відповідача ОСОБА_1 за договором позики № 6527838 від 26.11.2023 позивачем надано розрахунок заборгованості за період з 10.04.2024 по 30.09.2024 (а.с. 39), у якому зазначено, що станом на 30.09.2024 заборгованість відповідача становить 3122,35 грн.

17.12.2020 Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 278/2177/15-ц, провадження № 61-22158св19 (ЄДРСРУ № 93630925) підтвердив раніше висловлену правову позицію стосовно належних доказів, які підтверджують факт видачі кредитних коштів та розмір кредитної заборгованості.

Згідно з ч. 1 ст.1050 ЦК України з урахуванням положень статей 526, 527, 530 ЦК України, кредитор має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором (що узгоджується з позицією, викладеною в Постанові Верховного Суду від 30.01.2018 по справі№161/16891/15-ц).

Суд звертає увагу, що належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

У той же час розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку).

Такий висновок щодо оцінки односторонніх документів банку відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17 та Верховного Суду України в постанові від 11.03.2015 р.№ 6-16цс15.

Пункт 51 Розділу 3 Положення про організацію бухгалтерського обліку бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України №75 від 04 липня 2018 року встановлює, що Первинні документи в паперовій/електронній формі повинні мати такі обов`язкові реквізити: 1) назву документа (форми); 2) дату складання; 3) найменування клієнта/банку, прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності) фізичної особи, який/яка склав/склала документ/від імені якого/якої складений документ; 4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру; 5) посади осіб, відповідальних за здійснення операції та правильність її оформлення; 6) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції. Залежно від характеру операції та технології оброблення облікової інформації до первинних документів можуть уключатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції). Банк має право самостійно визначати інші додаткові реквізити первинних документів у паперовій/електронній формі.

Також пункт 52 Положення вказує, що первинні документи, які не містять обов`язкових реквізитів, є недійсними і не можуть бути підставою для бухгалтерського обліку, а унесення виправлень до первинних документів не допускається (п. 53).

Разом з тим, відповідно до пункту 62 Положення, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Таким чином, виписки по рахункам або касовий документ, заява про видачу готівки можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором, в разі якщо останні відповідають вимогам первинних документів.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.04.2021 у справі №752/9423/15-ц, від 16.09.2020 у справі №200/5647/18.

Позивачем не надано суду належних, допустимих і достовірних доказів того, що відповідачу, згідно з договорами позики № 76611941 від 15.11.2023 та № 6527838 від 26.11.2023 було видано позику та саме у розмірі, заявленому позивачем. Визначення даних сум в договорах не свідчить про їх отримання відповідачем та саме в цьому розмірі.

Розрахунки заборгованості, на які посилається позивач, не є первинними документами, які підтверджують отримання кредитів та позики, користування ними, укладення договорів на умовах, які вказані позивачем в позовній заяві, а отже не є належними доказами існування боргу.

Наявність роздрукованих розрахунків заборгованості за договорами позики № 76611941 від 15.11.2023 та № 6527838 від 26.11.2023 не є достатнім для висновку про існування боргу та у заявлену позивачем розмірі, оскільки сам розрахунок, умови кредитування тощо, є внутрішніми документами та не містять відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи видавалися кредитні кошти відповідачу, на який строк, правильність нарахування відсотків позивачем.

Крім цього, за відсутності належних та допустимих доказів, суд позбавлений можливості зробити висновок, що ця заборгованість виникла саме внаслідок порушення відповідачем умов кредитних договорів, та неможливо встановити, які саме умови спірних договорів порушені відповідачем.

За загальним правилом тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову, покладається на позивача. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов`язків.

Такий подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 219/1704/17.

Згідно з положеннями ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Цивільне судочинствоздійснюється назасадах змагальностісторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожнасторона повиннадовести обставини,які маютьзначення длясправи іна яківона посилаєтьсяяк напідставу своїхвимог абозаперечень,крім випадків,встановлених цимКодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст. 12, 13 ЦПК України).

Отже, з аналізу викладеного, судом встановлено, що позивачем не надано суду належних, достовірних, допустимих та достатніх доказів того, що ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» має право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 та стягнення з нього заборгованості за договорами позики № 76611941 від 15.11.2023 та № 6527838 від 26.11.2023, отримання відповідачем кредитних коштів та наявності у нього заборгованості, яка виникла внаслідок порушення ним умов договорів, а також правильність розрахунку її розміру.

За таких обставин суд вважає, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити у зв`язку з їх безпідставністю та необґрунтованістю.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд дійшов висновку про відмову у позові, судові витрати у справі покладаються на позивача.

Керуючись ст. 141, 259, 263, 265 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частин рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», місцезнаходження: вул. Симона Петлюри, 30, м. Київ, 01032,

відповідач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя Новосанжарського районного суду

Полтавської області Кашуба М.І.

Повний текст рішення виготовлено 15.01.2025.